Презентація "Поети слави січової Тернопілля"

Поети слави січової Тернопільського краю. Презентацію підготувала вчитель Скала-Подільської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. Чортківського району, Тернопільської області, смт. Скали-Подільської Перепічка Людмила Станіславівна

Роман Купчинський

Роман Купчинський народився 24 червня 1894 року в селі Розгадові Бережанського повіту на Тернопільщині в родині священника, де завжди панували музика і спів. Про свої музичні враження і зацікавлення він згодом згадуватиме:

“…село було велике, співоче, і я від ранніх літ слухав з приємністю коляд, гагілок, обжинкових і весільних пісень. У моїй родині спів і музика були традиційні – так по батьковій, як і по матірній лінії. Мій батько співав гарним тенором, а по матірній лінії в домі Підсонських гра на фортепіяні й гітарі дзвеніла в кожнім поколінні. Моя тітка Софія знаменито грала на фортепіяні. Була акомпаніяторкою молоденької, 16-літньої, Крушельницької, коли відбувся її перший публічний концерт у парохіяльній стодолі біля Тернополя”.

Навчаючись в гімназії, Роман Купчинський співав в хорі – спочатку альтом, потім тенором. Студентом університету вступив до Легіону Січових Стрільців і пройшов шляхами війни до кінця визвольних змагань. У ці роки його вірною супутницею була гітара.

Наступний етап життя Р. Купчинського пов’язаний зі Львовом. Тут він займається літературною діяльністю і у 20-30-х рр. публікує ряд творів: драматичну поему “Великий день”, роман-трилогію “Заметіль” (“Курилася доріженька”, “Перед навалою”, “Вилітали орли”), книгу прози “У зворах Бескиду”. У львівській пресі друкував також нариси, оповідання, спогади під псевдонімом Галактіон Чіпка. Більше п’ятнадцяти років працював в одній з найпопулярніших львівських газет “Діло”.

Під час Другої світової війни Р. Купчинський емігрує спочатку в Німеччину, а потім у США. Помер Р. Купчинський в м. Оссінг 10 червня 1976 р. Найбільшу популярність митець здобув як поет-пісняр, пісенна спадщина якого становить одну з найцікавіших сторінок музичної творчості Українських Січових Стрільців. У 1916 р. з’явилася його перша пісня “Ой шумить, шумить та дібровонька”, яка ввібрала в себе риси народної пісні. Наступна – “Човник хитається серед води” (1917 р.) близька до ліричного міського романсу. Р. Купчинський був автором слів і мелодій своїх пісень, а також,очевидно, їх першим виконавцем у власному гітарному супроводі. У хвилини затишшя між боями звучали пісні “Прощання”, “Засумуй, трембіто”, “За рідний край”, “Гей, там у Вільхівці”, “Накрила нічка”.

Композитори високого рівня професіоналізму, які здобули музичну освіту у європейських навчальних закладах, були знайомі з найновішими досягненнями у сфері музичної творчості, як їх називали сучасники, “композитори-модерністи” – З. Лисько, Н. Нижанківський, М. Колесса, – часто зверталися до стрілецької пісенної творчості Р. Купчинського, глибоко відтворюючи почуття і прагнення українців.

Це – “Не сміє бути в нас страху”, “Вдаряй мечем”, “Як з Бережан до Кадри”, “Ой шумить, шумить”, “Ірчик”, “Мав я раз дівчиноньку” в обробці З. Лиська; “Готуй мені збрую”, “Ой чого ж ти зажурився”, “Ми йдемо в бій”, “Накрила нічка”, “За твої, дівчинонько, личенька пишні” в аранжуванні М. Колесси; “Пише стара мати”, “Човник хитається”, “Як стрільці йшли з України” з гармонізацією Н. Нижанківського. Солоспів Н. Нижанківського на слова Р. Купчинського “Засумуй, трембіто” – це драматичний монолог, поема, в якій з безмежним болем передано страждання українського народу.

Велику популярність здобула пісня Р. Купчинського “Зажурились галичанки”, відома в аранжуванні М. Леонтовича під назвою “Плач галичанок”. У 1917 р. композитор Б. Кудрик опрацював для хору пісню Р. Купчинського “Заквітчали дівчатонька”. Ця сумна пісня присвячена пам’яті підхорунжого Мальованого, вбитого на горі Лисоні і похованого 1916 р. під Вільхівцем. Р. Купчинський в біографічних нотатках писав: “Минула війна, минув табір полонених, я вернувся в рідні сторони, а згодом до Львова. Здавалося мені, що моя пісенна творчість закінчилася. Але ні…

Просили мене співв’язні: “Зложіть нам якусь молитовну пісню, ми собі рано її заспіваєм”. І я зложив пісню “Боже великий, Творче всесвіту”. А другу, теж у криміналі “Ми по таборах і тюрмах”. У 1941 р. Р. Купчинський написав пісню “Машерують вже повстанці” для куреня Р. Шухевича-Чупринки. Для дивізії “Галичина” з’являється пісня “Чи то грім гримить” (1943 р.) Остання пісня “Лети, моя думо”, присвячена воєнним подіям, була написана в таборі полонених у Тухлі. У 1977 р. побачив світ збірник пісень Р. Купчинського “Ми йдемо в бій”, упорядкований композитором І. Соневицьким.

Левко Лепкий – талановитий журналіст і поет, старшина УСС, художник і композитор, автор популярних стрілецьких пісень, брат письменника Богдана Лепкого. Народився Левко Лепкий 7 грудня 1888 року в селі Поручині тепер Бережанського району на Тернопільщині в сім’ї священника Сильвестра Лепкого.

Під час навчання у Бережанській гімназії Левко Лепкий був членом гуртка мандоліністів. Саме для цього гуртка майбутній митець написав пісню “Маєва нічка”, яка згодом стала улюбленою піснею січових стрільців. Закінчивши гімназію, Л. Лепкий вступив на теологічний факультет Львівського університету,а згодом перевівся на юридичний.

З початком Першої світової війни Левко Лепкий – в числі організаторів Українських Січових Стрільців, пройшов всю війну, після якої повернувся до Львова. Л. Лепкий брав активну участь у літературно-мистецькому житті Львова. Він очолював видавництво “Червона Калина”, редагував і видавав сатиричний журнал “Будяк”, пізніше – “Зиз”, під час Другої світової війни працював у газеті “Краківські вісті”.

Вірші, оповідання, фейлетони, літературно-критичні статті, розвідки з історії січового стрілецтва, мемуари Левка Лепкого з’являються на сторінках тогочасних альманахів, журналів та газет – “Шляхи”, “Нові шляхи”, “Літопис “Червоної Калини”, “Митуса” та ін. З 1944 року митець жив в еміграції у Сполучених Штатах Америки. Довгі роки працював редактором “Свободи”. Помер 28 жовтня 1971 року в місті Трентоні поблизу Нью-Йорка. З багатогранної спадщини Левка Лепкого найвідомішими залишилися його стрілецькі пісні, де він часто виступає автором слів і музики. Деякі з цих пісень загубили авторство, але не втратили своєї популярності.

Левко Лепкий був життєрадісною людиною, мав веселу вдачу. Його невичерпний оптимізм, дотепність яскраво проявилися у жартівливих піснях “Гей, видно село”, “Бо війна війною”, “Кладочка”.

Ліричні пісні митця пройняті надзвичайною ніжністю. В суворих умовах війни кожному молодому стрільцеві хотілося зігріти душу спогадами про кохану дівчину. У такі хвилини звучали “Маєва нічка”, “І снилося” у виконанні автора. Серед пісень Левка Лепкого є одна, яка стала піснею-реквіємом, символом української ідеї – це пісня на слова Богдана Лепкого “Журавлі” (“Чуєш, брате мій”). Її виконували як прощальну пісню над могилами полеглих воїнів, а також визначних українських діячів. Задумливий, сповнений внутрішнього смутку настрій туги і жалю передано стриманими, лаконічними засобами. В тужливих криках відлітаючих журавлів ми чуємо передчуття неминучої смерті, яке в кульмінаційний момент переростає у розпач, безнадію.

Михайло Гайворонський – відомий в Галичині і серед української еміграції у США композитор, диригент, педагог, музичний критик. З його численної композиторської спадщини найвідомішими і найпопулярнішими стали стрілецькі пісні, зокрема, “Їхав стрілець на війноньку”, “Синя чічка”, “Питається вітер смерти”, “Коли ви вмирали”.

Михайло-Орест Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. в Заліщиках на Тернопільщині. З восьми років співав у хорі, а в тринадцять уже пробував свої сили як диригент.

Закінчивши у 1912 р. вчительську семінарію у Заліщиках, Михайло вступає до Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в клас скрипки педагога Ф. Кребса. У 1914 р. побачили світ його перші хорові твори, підписані псевдонімом Орест Тин.

Під час Першої світової війни М. Гайворонський служив у Легіоні Українських Січових Стрільців, пройшовши шлях від диригента першого військового духового оркестру до головного капельмейстера та інспектора оркестрів Української Галицької Армії. В цей період він пише багато творів для духового оркестру та стрілецькі пісні на слова Левка Лепкого, Романа Купчинського, Юрія Шкрумеляка, Василя Бобинського та на власні слова.

Після переходу армії за Збруч М. Гайворонський деякий час працював диригентом у Державному театрі Кам’янця-Подільського. Тут він познайомився з Миколою Садовським (в той час – Головноуповноваже­ним для організації державних театрів і хорів Української Народної Республіки), музикознавцем Миколою Грінченком, композитором Миколою Леонтовичем та іншими музичними діячами.

З 1920 по 1923 рр. – Михайло Гайворонський у Львові. Він викладає у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (веде клас скрипки), в Учительській семінарії, в Гімназії сестер-василіянок та на курсах учителів, крім того, працює як диригент з хорами “Львівський Боян”, “Бандурист”, товариства “Просвіта”, робітничого товариства “Воля”. У 1923 р. М. Гайворонський виїжджає у Сполучені Штати Америки. Таке рішення було викликане кількома причинами. Колишній старшина Української Армії особливо гостро відчував підневільне становище українців, які втративши свою державність, опинилися під гнітом Польщі. Почалися арешти і переслідування діячів Західноукраїнської Народної Республіки та воїнів українського війська..

М. Гайворонський був у числі тих, за ким стежила польська таємна поліція. Крім цього, композитор прагнув удосконалювати свою музичну освіту і розумів, що це можна зробити лише за кордоном. Ці обставини спричинилися до того, що молодий митець, активний діяч музичного життя Галичини назавжди покинув свою батьківщину

З перших місяців перебування у США Гайворонський бере енергійну участь у музичному житті української еміграції. У місті Бунсокеті, де він перебував до 1924 р., керує оркестрами, хором, театральним гуртком, веде курси в середовищі українських емігрантів. Відчуваючи недостатність теоретичної підготовки, продовжує музичну освіту в Колумбійському університеті у класах Д. Мейсона, Д. Моора, С. Бінггема. У 1924 р. разом з українським скрипалем-віртуозом Романом Придаткевичем Гайворонський організовує у Нью-Йорку “Українську музичну консерваторію”.

Праця М. Гайворонського як композитора через рік увінчалася великим успіхом. Він і ще 77 студентів з різних факультетів університету були нагороджені однорічною стипендією ім. Мозенталя (Mosenthal Fellowship) на 1926/27 навчальний рік. Це відзначення особливе ще й тим, що вперше його отримав українець і до того ж – не громадянин США. М. Гайворонський докладав багато зусиль для пропагування української музики, працюючи як композитор, педагог, громадський діяч, диригент. Саме як диригент митець привернув до себе увагу американських музикантів і різних музичних товариств. До 1936 р. М. Гайворонський був керівником організованого ним струнного оркестру в Нью-Йорку. З кінця 30­х рр. композитор більше часу віддає творчій праці.

Перебуваючи далеко від рідної землі, М. Гайворонський однак не втрачав зв’язків із своїми земляками. До останніх днів Михайло Гайворонський намагався бути потрібним, корисним, уболіваючи за те, щоб молоде покоління американських українців було вірне Вітчизні своїх батьків та українській музиці – двом ідеалам, яким він чесно служив впродовж усього життя. Помер Михайло Гайворонський 11 вересня 1949 р. в Нью-Йорку.

Дякую за увагу!