В. Голобородько. «З дитинства: Дощ» («Я вплетений ...»). Оригінальність, простота висловлення глибоких почуттів, важливих думок

Автор ресурсу. Ратушна Наталія Миколаївна - вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Чотирнадцяте грудня Класна робота

Василь Голобородько. Самобутня постать поета в українській літературі. Оригінальність, простота висловлення глибоких почуттів, важливих думок. «З дитинства: дощ» («Я уплетений…»)Тема уроку

народився за місяць до закінчення Другої світової війни в с. Андріанопіль Луганської області. Було це 7 квітня 1945 р. Василь Голобородько

Моє дитинство припало на післявоєнні роки, але запам'яталися не ті, найтяжчі, щонайближчі до закінчення війни, а ті, коли люди вже стали жити заможніше і з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нівечить образ гарного обличчя.

Розповідаючи про своє дитинство, письменник згадує все найкраще і найцікавіше, що відбувалося в його житті. У той час інтенсивно стали перебудовувати старі хати, які були ще криті соломою, на нові: вищі, просторніші, криті шифером, а відтак — толока, свято праці для дорослих і нам, дітям, розваги, чи то на конях, що місили глину, розстелену на всю вулицю, чи то на бочці, якою возили воду від річки на толоку. У наших дитячих душах радісно співало відчуття святкового настрою дорослих, їхня спільна праця, безкорислива, але щедра, тяжка, але радісна.

А то в якусь неділю серед звичних дитячих розваг почуєш раптом звуки гармошки, пісенні вигуки, парубоцьке висвистування — весілля! Яка то радість для очей, стояти десь при дорозі і дивитися, як вулицею проходить весільний натовп! Люди у святковому одязі ніби знайомі, але і якісь інакші, так їх невпізнанно перетворив і одяг святковий, і настрій весільний. Попереду весільної процесії парубок із гільцем, що має кольоровими стрічками та дзвониками видзвонює, а за ним: молода і молодий. Які ж вони гарні, ніби з пісні якоїсь вийшли! А то в якусь неділю серед звичних дитячих розваг почуєш раптом звуки гармошки, пісенні вигуки, парубоцьке висвистування — весілля! Яка то радість для очей, стояти десь при дорозі і дивитися, як вулицею проходить весільний натовп! Люди у святковому одязі ніби знайомі, але і якісь інакші, так їх невпізнанно перетворив і одяг святковий, і настрій весільний. Попереду весільної процесії парубок із гільцем, що має кольоровими стрічками та дзвониками видзвонює, а за ним: молода і молодий. Які ж вони гарні, ніби з пісні якоїсь вийшли!

Запам'яталися проводи в армію, коли новобранця усім селом виводили за село, а він, ідучи вулицею, підходив до односельців, які вийшли до хвірток перед своїми хатами проводжати, і прощався з ними, обіймаючись і цілуючись, як із рідними. А то якось серед розваг і пустощів на вигоні почуєш серед дня духову музику, стиснеться серце — когось ховають. Часто того, хто загинув у шахті. «Убило у шахті»,— шепотінням передавалося селом, і ми, діти, чули той шелест губ дорослих. У кожній-бо сім'ї хтось та працював на шахті.

Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчили мати. З радісним відчуттям виходив я з хати, обдарований кількома монетами грошей та жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував сусідів: і тітку, і дядька, і дітей їхніх.

Уже як ходив до школи (школа у нашому селі на той час, коли я навчався, була семирічною і україномовною), то з однолітками ходив колядувати. Але вже так, ніби переступаючи межу забороненого. Бо вже в школі обов'язково нагадають перед усіма учнями тих, хто ходив колядувати. Порівняють колядування із старцюванням і наступного разу вже не так хочеться ходити колядувати. Здається, недовго й протримався той давній звичай після нашого колядування. Умер той звичай.

Дід та баба були розкуркулені перед Другою світовою війною і вислані в Сибір. Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання. Після школи рік працював, готувався до вступу до університету.

А в 1964 році сільський хлопчина з Луганської області поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу». Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті».

На той час припадає знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим і перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента було виключено і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа - вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнається: «...я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав».

У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету – разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 – му, а отримав ступінь магістра — у 2002 – му.

Василь Голобородько згадує: Я був проти русифікації. Зокрема, коли вчився у Донецькому університеті на українській філології, відверто вислов-лювався проти того, що навіть на українському відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. А ще серед студентів поширю-вав працю Івана Дзюби «Інтернаціо-налізм чи русифікація?». Мабуть, я став небезпечним для керівників університету, бо мене за цю книгу і за мої вірші, які були «якимись не такими», невдовзі з вузу виключили. Десь у цей час була «зарізана» і моя перша збірка віршів. До речі, вже у наш час мені показали один документ минулих років, в якому перший секретар Донецького обкому партії Дехтярьов повідомляв стосовно мене, що «была пресечена попытка националистической пропаганды».

По суті, цей факт моєї біографії зіпсував моє життя, бо не дав мені можливості довчитись, перекрив мені шлях до Літературного інституту. У рідній країні мене не друкували вісімнадцять років. Особливий нагляд з боку КДБ був за мною у 80-ті роки, коли проходили Олімпійські ігри у Москві. Певно, стежили, щоб я не передав за кордон свої вірші. Справа у тому, що моя перша збірка, якій було відмовлено у друці, вийшла у 1970 році у Парижі. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності, бо логіка була простою: оскільки поет друкується за кордоном — значить, він ворог... Прийняття Декларації про суверенітет України я, звичайно ж, сприйняв позитивно, бо це був перший крок до незалежності. З’явилася надія, що в нашій країні все зміниться на краще. Принаймні буде свобода слова, свобода друку.

Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди».

«Пам’ятаю 1967 року мала вийти моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. Допоможемо з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані. Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї викону-валися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плану. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать». Володимир Коломієць Петро Засенко Валерій Гужва

Майже 20 років, аж до 1987 року, він перебував у «добровільному засланні» у стані повного безправ’я – без прописки, без постійної праці та засобів до існування, з невідомістю щодо подальшої долі. А вільний світ зачитувався поезіями українця. У 1970 році у США вийшла книга поезій «Летюче віконце», до якої увійшли чотири збірки Василя Голобородька, написані до 1968 року: «Летюче віконце», «Пастух квітів», «Від криниці до криниці» та «Ікар на метеликових крилах». У 1983 році в Югославії вийшла антологія світової поезії під назвою «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька», до другого тому якої увійшли твори українця.

Василь Стус називав свого тезку Голобородька «найулюбленішим поетом», Іван Дзюба написав на його книжку схвальну рецензію – і це стало проривом на тлі очікуваних у країні суспільних змін. Збірка під назвою «Зелен день» побачила світ у 1988 році і отримала літературну премію імені Василя Симоненка. Того ж року поета з луганського села прийняли до лав Спілки письменників України. Згодом усі три Василі – Симоненко, Стус, Голобородько – удостоїлися Шевченківської премії, побратимів нагородили посмертно. В. Симоненко. В. Стус. В. Голобородько

Автор унікальних верлібрів і далі жив у селі, звідти їздив на навчання до луганського університету. «Ви знаєте, рідним домом для мене була батьківська хата, де я народився та прожив більшу частину свого життя. Але поступово, з роками, він ставав дедалі більш чужим: померли батьки, стали відходити старші брати й сестри, сусіди, знайомі, односельці…Село заселялося чужими людьми… І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати «бандерою» … Як писав Федір Сологуб: «Якщо тяжко почувати себе зайвим в чужій стороні, то в багато разів тяжче людині… почувати себе зайвим у себе вдома, в країні, миліше од якої немає в цілому світі». Та по той бік трави пішла дружина, 1998-го загинув старший син Павло. Повертався мотоциклом увечері з сусіднього села, врізався в автобус. Молодший Євген жив з батьком у Луганську, «який я ніколи не вважав своїм рідним містом: таке ж чуже оточення, невелике україномовне гето, яке не могло виховати у мене відчуття рідного середовища, та й прозивання «бандера» чув і тут…».

В Україні у 1990 році вийшла книжка «Ікар на метеликових крилах», у 1992-му – «Калина об Різдві». У 2002 році світ побачила збірка «Українські птахи в українському краєвиді», про яку митець говорив: «Я насправді пишу своєрідну книгу образного життя українського народу, але герої її – птахи, тобто всі народні назви птаха, прислів’я, приказки, повір’я, звичаї, пов’язані з птахами. Адже у нас український краєвид, і живуть там птахи, яких назвали українці!».

На початку війни Василь Голобородько кинув все (архів з рукописів, листів і бібліотека, яку збирав 50 років) на окупованій Луганщині, переїхав до Києва. Жив у Ірпіні, займав дві невеличкі кімнати в літньому корпусі Ірпінського Будинку творчості письменників. Хворе серце, підозри лікарів на онкологію…«Тепер визнаний світом луганський поет не має дому та мешкає тимчасово в кімнаті Будинку творчості письменників в Ірпені, що призначений передусім для проживання в літню пору. Також він не має теплих речей і коштів, щоб орендувати житло в Києві», – написали урядові в Україні 84 діячі культури. Не знайшлося місця поетові-біженцеві на рідній землі. Підбив підсумки Голобородько-старший: «Лишу я тобі, сину, свій біль за Україну – все інше ворог загребе»… і виїхав до Словенії, у Любляну. Воістину: «Нам нема місця на своїй землі».

«З дитинства: дощ»https://www.youtube.com/watch?v=M2b31_C-SUo

Якого кольору дощ? блискавка? день після дощу?

Дощ ... Крапля за краплею зникає у полив'яних озерцях калюж. По-різному сприймає його людина. Як срібні нитки вологи, як радість і сум, як відчуття оновлення або безнадії.— А як сприймаєте дощ ви, що відчуваєте?

Які асоціації виникають, коли чуємо «дощ» і «дощик» ? Холодний, теплий, різноколірний, грибний, літній, весняний, осінній. Дощ може бути затяжний, який навіює сум. Коротко-часний, веселий, упереміш із сонцем, на який кажуть «сліпий», «курячий».https://www.youtube.com/watch?v=2u2a_SN1 Dd. Y

Андрій Малишко. Дощ. Дощик, дощик голубий,Колосків не оббий. Зливами-переливами,Хмарами огневими,Птицями-зірницями —В небі блискавицями!Ти спадай на межу,Я тобі таке скажу: Понад ріки та ліси. Хмари-вдари понеси,Крапельками рясними. Над ланами вівсяними,Цебром, цебром, це брицею. Над нашою пшеницею,Лийся тихо в далиніНа гречки та ячмені,На гречки та ячмені, — Буде весело мені! З дитинства: Замовляння дощику. Дощику, дощику,я тобі вудлище бамбукове подарую,щоб ти ловив рибу, а луску розкидав по городі,я тобі вишень нарву повну миску,щоб ти їв, а кісточками стукав у вікно,я тобі зубки витешу на нові граблі,щоб ти ходив розчісувати волосся в траві, —тільки не йди на тій стежці, де я йду —татові їсти у поле несу. Василь Голобородько Чим різняться прочитані вірші? Охарактеризуйте форми написання. Що їх єднає?

Ліну Костенко називають «королевою української поезії» двадцятого століття, яка вміє бачити красу світу, адже тільки творча, надзвичайна людина могла створити такий шедевр…https://www.youtube.com/watch?v=W--KKz1 Zoz. E

— Чому В. Голобородько назвав свій твір «З дитинства: дощ» («Я уплетений…»)Тільки у дитинстві все переповнене світлом, радістю, навіть бешкетними вигуками. Мимохідь кинуте кимось слово, добре або глумливе, випадкова ласка або зовсім маленька образа, різне польове квіття, перший несміливий сніжок чи дощик голубий. Все має здатність оживати. Можливо, у літах дитинства закодовано щось необхідне для душі, що потім упродовж усього життя позначається на «дорослих» вчинках. Яке це щастя вміти замовляти дощик, багато пообіцявши йому, або застерігати, щоб лився тихо, а не «зливами-переливами», не кидав блискавиць. Мабуть, доросла людина не буде настільки щасливою, спостерігаючи, як падає дощик ... Тож будьте життєрадісними, спостережливими, фантазуйте, мрійте разом з автором. Ліна Костенко

Поезія «З дитинства: дощ («Я вплетений весь до нитки») датована 1963 роком, тобто написана 18-літнім автором. Проте він уже справжній майстер слова, який має свій особливий стиль письма. Дослідження Якими художніми засобами і прийомами послуговується автор, щоб створити таку дивовижну картину?

Цей прийом властивий українським казкам, проте в народних текстах ланцюгом розгортається не образ, а дія. Перша строфа — розлога картина дощу — утворює розгорнуту метафору. Її можна пояснити так: хмара заплітає навколишній простір волоссям дощу. Цікаве розгортання образу: одна ланка поєднується з іншою й утворює ланцюг.

 Метафоричний «ланцюг» — розлога картини дощу. Я вплетений весь до нитки,вплетена дорога,вплетена хата моя,вплетені прямокутники дерев,вплетена річка,вплетене стадо корів, вплетене небо.

 Образні слова:- «хата, як птах»— у рядку «Вплетена хата моя, що на горб, як птах» «недомовлене» слово «всілася, вгніздилася»;- «річка невеличка, як стрічка»;- «прямокутники дерев»; Змальовуючи образ дерев, автор вживає слово «прямокутники».- незвичний епітет: «у зелене волосся дощу»;- постійний епітет: «річка невеличка»;- незвичний епітет: «корів рудобоких»;

Друга строфа — нагадує загадку. Вона побудована на недомовленні, образ розвивається за методом дедукції — від узагальнення до конкретики.

«Домалюйте» картинку:- Хто напасеться —- хто набігається —- хто нахитається —- хто насидиться на горбі — - хто належиться — - хто прийде додому —

Порівняння: «у хату, яка наповнена теплом, як гніздо».— Про які почуття ліричного героя можна говорити, читаючи цей рядок?

Розкажіть, користуючись текстом, що ви…ЧУЛИБАЧИЛИВІДЧУЛИ

Образ хати. Він окреслюється на початку вірша й увиразнюється наприкінці. Батьківська хата схожа на птаха, який сидить на гнізді. А птах на гнізді — символ родинного затишку, добробуту, любові.

Відтворіть вигляд довкілля після дощу

Літературний рід: лірика. Паспорт твору: Жанр: вірш. Вид лірики: пейзажна. Віршована форма:вільний вірш (верлібр)без розділових знаків.

Паспорт твору: Тема: дитячі спогади ліричного героя про літній дощ на пасовищі. Основна думка: необхідність дощу як головної умови для розвитку природи;батьківська хата тепла, як гніздо птах.Ідея: утвердження любові до рідного краю, захоплення гармонією людини і природи. Пейзаж у літературному творі — образний опис природи, який створюється за допомогою художніх засобів.

Цікавинка. Чи знаєш ти, що...... у Бразильському місті Пара дощі впродовж дня часто йдуть в один і той самий час. Тому мешканці, домовляючись про зустріч, кажуть: «перед першим ранковим дощем» або «після другого пообіднього дощу».

• Чоловік — не глина, а дощ — не дубина, не розмочить і не поб’є.• Добре дивитися на дощ, стоячи під дахом.• Дощ у жнива — як п’яте колесо до воза.• Дощ у пору — золото.• Дощ іде, а гість їде. Народні прислів’я про дощ

пошкодити лінію зв’язку, вбити людину чи тварину.удар блискавки загрожує лихом: може спричинити пожежу, зруйнувати будівлю;У грозу краще бути в приміщенні, якнайдалі від електроприладів, бажано вимкнути мобільний телефон. Пам’ятаймо: У науковій лабораторії

Правила поведінки під час грози. Відомо, що в атмосфері розряди блискавки найчастіше влучають у високі поодинокі дерева. Шукати під ними захисту від грози — означає свідомо наражатися на небезпеку. Нерозважливо поводиться той, хто під час грози біжить або купається. На луках не можна ховатися під скиртами сіна. Взагалі на будь-якій відкритій місцевості перебувати під час грози небезпечно.

Мить творчостіСтворіть вірш за поданими римами:…над світом, …краса! …цвітом, …роса.

Дощ іде! Іде дощ. Власними довгими мокрими ногами. Іде повагом, залишаючи за собою мокрі сліди і вологий озоновий дух, холодний, пронизливий, запаморочливий. Ніяк не можна розгледіти його обличчя, мокрі потьоки постійно змивають його риси. Дощ має довгі, неприродно рівні ноги, без ступнів, бо вони першими виливаються. Від помахів його рукавів під спину заповзають дрижаки, а дощ наростає над тобою. Ти відчуваєш себе мурашкою. Дощ іде і щось бурмотить собі під ніс, іноді досить спокійно, навіть мрійливо, іноді невдоволено ...— Зазирніть у думки дощу, намалюйте їх словесно, продовживши казковий опис.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: Література:- Українська література: підруч. для 8 кл. закл. загальн. середн. освіти – 2-ге вид., перероб./ Олександр Авраменко.− Київ: Грамота, 2021 р. – 240 с. іл.Інтернет-ресурси:https://smijana.livejournal.com/326811.htmlhttps://tvir.biographiya.com/nadiya-ukraїnskoї-literaturi-vasil-goloborodko-nar-1945-r-svit-ukraїnskoї-poeziї/https://osvita.ua/school/literature/g/67638/https://poglyad.tv/znanyj-pysmennyk-volodymyr-goloborodko-yak-zhyve-mytets-dysydent-v-irpeni-articlehttps://uahistory.com/topics/famous_people/15360#pretty. Photohttps://irynadenysjuk.blogspot.com/2014/10/blog-post_17.htmlhttps://www.youtube.com/watch?v=i. DOMTQh. CX9 A