Презентація. Політико-економічна криза більшовицького режиму. Масовий голод 1921–1923 рр.

Політико-економічна криза більшовицького режиму. Масовий голод 1921–1923 рр.-

1. УРСР на початку 1921 р. Господарська розруха. Селянський повстанський рух. У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р. Виробництво металустановило лише 5 % довоєнного, вугілля — 30 %. З 11 тис. підприємств у 1922 р. Працювало 2552, із 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць,залишилося лише 40 % паровозів. Посівні площі з 20,9 млн десятин у 1913 р. скоротилися до 15,4млн десятин у 1920 р. Загальна сума збитків, завданих громадянською війною, оцінювалася у 12 млрд карбованців.

? Пригадайте заходи політики «військового комунізму» на селі. Господарська розруха — розвал господарського життя в результаті тривалих бойових дій,революцій або невдалих економічних експериментів. Незважаючи на завершення бойових дій з основними противниками, більшовики знову, як у 1919 р., опинилися перед стихією селянського повстання. Найбільшого розмаху воно набуло навесні—влітку 1921 р. Оскільки навіть після Громадянської війни більшовицьке керівництво невідмовлялось від воєннокомуністичних методів, то знову піднімався повстанський рух. У промислових центрах — Києві, Одесі, Харкові та інших містах почалися страйки, які вимагали усунення більшовиків від влади. Країна опиниласяна межі нової Громадянської війни. На жовтень 1921 р. після каральних акцій радянської влади активний повстанський рухстановив лише 830 шабель і 440 багнетів.

Після закінчення Громадянської війни внутрішнє становище України було надзвичайноскладним. Воєнні дії завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Розруха вразиламашинобудування, залізорудну і вугледобувну промисловість, металургію. У стані глибокого занепаду були легка і харчова промисловість. У скрутному становищі опинилось і сільське господарство. На чверть скоротилися посівні площі. Погіршилась обробка землі, були порушені норми посіву. Політика продрозкладки позбавляла селян економічних стимулів.

2. Голод 1921—1923 рр. Посуха охопила основні регіони постачання хліба - Поволжя, Північний Кавказ, та південні губернії України. На півдні України зима 1921 р. видалася малосніжною, а весна майже - майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У районах УСРР, які охопила посуха, до революції збирали 400 млн пудів хліба щорічно, а в 1921 р. лише 39 млн пудів. Центральне керівництво вимагало збільшити вивіз хліба з ураженихпосухою південних губерній УСРРДо здійснення продрозкладки було залучено регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.

Голодомор 1921–1923 рр. був безпосередньо спланований В. І. Леніним для «перевиховання» українського селянства, що чинило опір утворенню комун. Основною причиною голоду 1921–1923 рр. була конфіскація збіжжя і вивіз його за кордон, що співпало з посухою на Півдні. У червні 1921, незважаючи на посуху в південних губерніях, політбюро ЦК КП(б)У постановило стягнути борги по продрозкладці за минулі роки в усіх без винятку губерніях республіки.

Ранньої осені 1921 р. голод охопив вісім з дванадцяти українських губерній: майже повністю Одещину, Миколаївщину, Запоріжжя, Доннечину й Катеринославщину та південь Полтавщини, Харківщини й Кременчужчини, тобто Південь і Схід України, поширившись разом із селами й на міста. Також голод лютував на Воронежчині та Кубані. Вже в травні 1922 р. голодувало 5,6 млн. чоловік. Представник місії Нансена Квіслінг говорить про 7 млн. голодуючих українців за 1921–1923 рр.

Голод як засоб придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні. Виконавцями голодомору було близько 8000 комуністів – членів воєнізованих хлібозаготівельних робітничих формувань на зразок продзагонів, продовольчих дружин, у тому числі прибулих із Росії. До їх складу ніколи не включали місцевих робітників. Озброєні хлібозаготівельні загони спрямовувались на село. У районах масового збройного опору селян спецзагонам допомагали регулярні військові формування. Саботаж хлібозаготівель загрожував ув’язненням від 6 місяців до 6 років з конфіскацією майна. Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики. Одним із наслідків більшовицької політики "воєнного комунізму" стало падіння продуктивності праці населення, різке скорочення посівних площ, зниження обсягу сільськогосподарського виробництва і, як результат, загострення дефіциту продуктів харчування. Водночас великі райони Південної України, Поволжя та Північного Кавказу охопила посуха. Розпочався голод 1921-1923рр.

  У 1921 р. з України активно вивозили збіжжя на допомогу голодуючому Поволжю. За офіційними даними експорт зерна у 1921 р. становив 70 млн. пудів, а за даними зарубіжних дослідників – 101 млн. Якби експорт скоротили до мінімуму, то голодних смертей вдалося б уникнути. На відміну від Поволжя, голод в Україні аж до кінця 1921 р. не визнавався радянським режимом. З українців продовжували збирати продподаток, що був справжнім грабунком. Обов’язок допомагати голодуючим РСФРР був знятий з України лише в червні 1922, незважаючи на те, що на Півдні Україні продовжували масово гинути люди. До того ж не всі неврожайні місцевості набули статусу голодуючих. Таким чином Москва намагалась шляхом голоду  примусити Україну підпорядкуватись большевицькому режиму.

Передумови та причини голоду. Голод 1921-1923 pp. пов'язаний з такими факторами:- деградацією продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дійна території України;- згубною для народного господарства політикою правлячої партії;- підлеглим становищем українського керівництва московському центру;- прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Україні підтримки селянства.

Вирішальну роль у порятунку голодуючих відіграли іноземні доброчинні організації, які розгорнули свою діяльність 1922 р. за власною ініціативою. Стражденним українцям допомагала місія Нансена та Американська адміністрація допомоги (АРА) на чолі з В. Гаскелом. Вся ця допомога була вибірковою й не охоплювала всіх потребуючих. Місії зосереджувались в основному по містах і не опікувались сільським населенням У серпні 1922 р. 60 % голодуючих республіки отримали довгоочікувану допомогу, з них 4/5 – від закордонних організацій. Більшість пайків – 180,9 млн. – надала Американська адміністрація допомоги (АРА), 12,2 млн. – місія Нансена, 383 тис. – Міжнародна робітнича допомога. У серпні 1922 р. 2/3 всієї допомоги голодуючим йшло з-за кордону. Допомога із Заходу приходила в двох варіантах: приватні пакунки і публічне годування. Різні допомогові організації відкривали в голодуючих місцевостях громадські кухні та їдальні.

Голодних і ослаблених людей швидше косили епідемії тифу, холери, віспи тощо. Працівник АРА Мек. Елрой повідомляв, що у липні 1922 р. в Україні нараховують 500 тис. випадків холери та до 1 млн. захворювань на тиф.

Голод 1921-1923років – спланований злочин радянської влади Експорт збіжжя час від часу супроводжувався протестами серед матросів та залізничників, котрі спостерігали за вантаженням і розвантаженням поїздів і відправкою кораблів до закордонних портів. Г. Фішер у своєму дослідженні про голодомор в Україні з подивом пише про потяги з Києва та Полтави, що везли продукти голодуючим Поволжя, замість того, щоб їхати до Одещини та Миколаївщини. Одеська губернія, де врожай становив 17% від звичного, послала 65 вагонів в РСФРР, а Миколаївська, де лютував найсильніший голод, – 8 вагонів на Волгу. У березні 1923 р. залізничники спробували безуспішно заблокувати хлібний експорт.

Отже, причинами голоду 1921—1923 рр., який, за приблизними оцінками, коштував Україні від1,5 до 3 млн. жертв, у т. ч. 70 % новонароджених дітей, були:- використання московським урядом голоду як ефективного засобу придушення антибільшовицького повстанського руху в Україні.- післявоєнна розруха; - неврожай,спричинений посухою 1921 р.;- політика воєнного комунізму; примусове вивезення українського хліба в Росію та експорт його за кордон.