Презентація "Порушення голосу"

Порушення голосу

ГОЛОС – сукупність різноманітних за своїми характеристиками звуків, що виникають в результаті коливання еластичних голосових складок

Голосовий апарат

Характеристика голосу. Ознака. Характеристика. Значення. Висота голосу. Частота коливання голосових складок. Служить основним засобом для передачі емоційної і смислової виразності мовлення. Гучність голосу (сила)Залежить від ступеня змикання і амплітуди коливання голосових складок. Регулює гучність звучання мови. Тембр голосу. Визначається формою коливання голосових складок і наявністю обертонів. Створює індивідуальне забарвлення голосу. Діапазон голосу. Може змінюватися в межах 4-5 тонів у дорослих і 2-3 тонів - у дітей. Створює можливість співу

Періоди розвитку голосу

Порушення голосу - відсутність або розлад фонації внаслідок порушень в голосовому апараті.

Причини порушення голосу- захворювання гортані, носоглотки, ротоглотки, легенів, бронхів і трахеї;- серця і серцево-судинної системи;- недотримання правил гігієни розмовного та співочого голосу;недотримання правил загальної гігієни;- перенапруження голосу;- неправильна техніка голосоподачі;- зниження слуху.

Основні форми порушень голосу. Афонія. Порушення голосу. Дисфонія. Фоностенія. Ринофонія

Класифікація голосових порушень Порушення голосу поділяються на органічні та функціональні. Це має значення для вибору методів спеціалізованого лікування і прийомів логопедичної роботи. Функціональні розлади пов'язані з тимчасовими змінами в гортані, тому в процесі занять відновлюється нормальное звучання голосу. При органічних порушеннях спостерігаються стійкі зміни в будові гортані, голосових складок і надставної труби. В процесі занять логопеда вдається відновити комунікативну функцію голосу, але якості голосу (сила, висота, тембр) істотно відрізняються від норми.

Дані про основні порушення голосу у дітей і підлітків. Органічні порушення. ЦентральніПериферичніМедичнийаспект. Псевдобульбарнийпараліч. Паталогоана-томічнізмінив гортаніПаталогоана-томічнізміни в. Надставній трубіЗниження слуху. Логопедичнийаспект. Афонія,дисфоніяприанартрії,дизартріїАфонія,дисфонія. Ринолалія,ринофонія. Дисфонія,ринофонія. Психологічний аспект. Зниження комунікативної функції мови,порушення емоційно-вольової сфери

Функціональні порушення. ЦентральніПериферичніМедичнийаспект. Неврози. Перенапруга голосу. Патологічнамутація. ЛогопедичнийаспектІстеричнаафоня і дисфония. Гиперкінетичнаафонія ідисфонія. Передчасна мутація, що затяглася мутація, збочена мутація. Психологічний аспект. Зниження комунікативної функції мови,порушення емоційно-вольової сфери

Функціональні порушення голосу у дітей і підлітків умовно діляться на центральні і периферичні.

До центральних функціональних порушень відносяться психогенні, або істеричні, або гіпокінетичні афонії і дисфонії. Найчастіше зустрічаються у істеричних дівчат в пубертатному періоді. На істеричному невротичному тлі при наявності сильного емоційного стресу виникає вогнище позамежного гальмування в центральній нервовій системі, в результаті чого порушується регуляція процесу голосоутворення з боку кори головного мозку, припиняється подача нервових імпульсів певної частоти до голосових складок. Голос може з'явитися несподівано на тлі емоційної лабільності, зникнення істеричних реакцій. В інших випадках відбувається закріплення патологічного рефлексу голосоутворення і виникає стійка афонія або дисфонія, що вимагає спеціального психоневрологічного і логопедичного впливу. Гіпокінезія гортані - знижена рухова функція гортані.

Найбільш часто діагностується в дитячому віці периферичне функціональне порушення голосу - гіпертонусна (спастична) дисфонія - розлад голосу, що виникає внаслідок його перенапруги (гучний крик, спів, наслідування різних звуків, голосам людей, тварин), неправильної техніки голосотворення.

Раптове порушення голосу і дихання з'являється іноді у дітей, схильних до алергічних реакцій. Усунення подразника нормалізує дихання і голос дитини.

Зовнішні причини гіпертонусної дисфонії -При відсутності своєчасного лікування дисфонія набуває хронічного характеру і переходить в стійку важку хрипоту. Негігіенічні умови фонації (пил, дим, вогкість);зайва гучна мова в дитячому колективі, в шумних приміщеннях;запалення дихальних шляхів, піднебінних мигдалин, загальні захворювання організму.

Для гіпо- та гіпертонусної афонії характерна нестійкість патологічних змін в гортані і поява при спробах фонації гучного голосу на кашлі (на відміну від афонії органічного характеру).

При тривалому порушенні голосу з'являються і органічні зміни в гортані -Потовщується і набухає слизова, утворюються вузлики на середині голосової складки (так звані вузлики крикунів). Такі вузлики виникають при перенапруженні голосу у крикливих дітей і підлітків внаслідок надмірного змикання голосових складок, так як різкий, гучний, тривалий крик шкідливий для голосового апарату, для ніжних голосових складок дитини. Фактором для виникнення вузликів у дітей є гіпотонія м'язів голосового апарату, а також перенесені інфекційні захворювання (грип, ангіна), операції горла, носа. Тільки що з'явилися вузлики після декількох днів мовчання зникають.

Патологічна мутація голосу. Відноситься до функціональних порушень голосу. Дане голосове порушення можна класифікувати як пограничне між органічними і функціональними порушеннями. Мутація - це фізіологічна зміна голосу під час переходу до зрілого віку, що супроводжується рядом патологічних явищ в голосі і в голосовому апараті. Питання про те, чи супроводжується період мутації переломом голосу або його поступовою зміною, вирішується дослідниками на користь останнього. Вказується, що тільки меншість юнаків страждає від перелому голосу, для більшості ж цей процес протікає майже непомітно.

Всі функціональні розлади характеризуються відсутністю стійких анатомічних дефектів у будові гортані і голосових складок. Зміни в гортані, (гіперемія, набряклість, потовщення, нерівномірність і недостатність змикання голосових складок і ін.), носять місцевий тимчасовий характер і повністю зникають після відповідного медикаментозного лікування, голосового спокою і логопедичних (фонопедичних) вправ. Важлива роль відводиться профілактиці та гігієні голосу.

Говорячи про функціональні порушення голосу, слід виділяти: афонію (повна відсутність голосу) і дисфонію, яка виявляється в зміні висоти, сили і тембру голосу.

При афоніїХворий говорить пошепки різної гучності і чіткості. При спробах фонації на кашлі з'являється гучний звук голосу (на відміну від органічних порушень). При цьому напружуються м'язи шиї, гортані, черевного преса, червоніє обличчя. Виникнення на кашлі гучного голосу є важливим методом діагностики функціональних розладів голосу. Цей факт має і прогностичне значення, він вказує на можливість швидкого відновлення голосу.

При дисфоніїякісна характеристика голосу страждає нерівномірно, часто змінюється в залежності від дії різних зовнішніх і внутрішніх факторів (самопочуття хворого, його настрою, пори року, часу дня, погоди і т.д.). Своєрідно проявляється дисфонія при перенапруженні голосу і істеричному неврозі.

Відсутність анатомічних змін в будові гортані вселяє надію в можливості повного відновлення голосу, нормальне звучання. Але тривалий перебіг функціональних порушень часом призводить до стійкого розладу голосоутворення, появи атрофічних змін в гортані і переростання функціональних порушень в органічні порушення голосу.

Органічні порушення голосу у дітей діляться на центральні і периферичні.

Органічні порушення голосу. До них відносяться афонія і дисфонія при різних формах анартрії і дизартрії (бульбарної,псевдобульбарної, мозочкової і підкіркової).

Дизартрія У дітей проявляється двома основними синдромами - порушенням фонетичної сторони мови і її ритміко-мелодико-інтонаційного забарвлення. Порушення просодичної сторони мови є основною і найбільш стійкою ознакою дизартрії. Саме мелодико-інтонаційні розлади найбільшою мірою впливають на розбірливість, виразність, емоційну виразність і навіть семантичну структуру мови хворого.

Причина порушення голосу при дизартрії- Патологія еферентної і аферентної ланок управління інтонацією. Причиною еферентного порушення є обмеженість довільних рухів язика, губ, м'якого піднебіння, голосових складок, м'язів гортані, атаксія, порушення тонусу, гіперкінези. Аферентна патологія проявляється в порушенні пропріоцептивної імпульсації від органів артикуляції, дихання і голосоутворення.

Дисфонія при різних формах дизартрії у дітей. Характеризується своєрідним і складним порушенням висоти, сили і тембру голосу з багатьма нейродинамічними нашаруваннями. Вивчення порушень голосу може бути важливою діагностичною ознакою визначення форми дизартрії у дітей.

Периферичні органічні порушення голосу. До них відносяться порушення голосу, пов'язані з патологічними змінами в гортані, надставній трубі і зниженим слухом. При патологоанатомічних змінах в надставній трубі спостерігається ринолалія і ринофонія.

Ринофонія - Ринолалія -патологічна зміна тембру голосу і спотворена звуковимовазміна відтінку, тембру голосу, обумовлена порушенням взаємозв'язку носової порожнини з ротоглотковим резонатором в процесі фонації без порушень артикуляції і вимови.

Ринолалія і ринофоніямають місце в мовній патології і проявляються своєрідним порушенням тембру голосу і фонетичної сторони мови

Розлади голосу, що виникають на грунті порушення слуху. Умовно відносять до периферичних органічних порушень. При вродженій або рано придбаноій глухоті висота, сила і тембр голосу змінюються внаслідок відсутності акустичного контролю. Уже в дитячому віці голос глухого позбавлений природного тембру і модуляцій. Гуління не має правильного ритму, інстинкт лепетанія знижений. У міру зростання і розвитку дитини порушення голосу проявляється в більшій мірі. Обсяг голосу залишається на рівні діапазону голосу немовляти, тобто з 3-4 складається тонів. Голос зазвичай глухий, дуже тихий, слабкий, ледь чутний, але може бути крикливим, гавкаючим, грубим, хрипким, носовою, фальцетним або низьким, здавленим.

Порушення голосу у глухої дитини укладається в картину дисфонії та обумовлено недосконалою роботою її голосового, дихального і артикуляторного апарату, неточною координацією роботи всіх органів, що беруть участь в процесі голосоутворення.

До периферичних органічних розладів голосу відносяться порушення, пов'язані з патолого змінами в будові і функції гортані. Причини хворобливих процесів в гортані дуже різноманітні - це ларингіти, опіки, травми, пухлини гортані, парези та паралічі голосових складок. У дитячому віці найбільш часто зустрічаються доброякісні новоутворення гортані - папіломи, що представляють собою бородавчасті пухлини неясної етіології. Знаходяться вони найчастіше на справжніх і несправжніх голосових складках. Виникають зазвичай в ранньому дитячому віці (від 1 року до 5 років), часто рецидивують. Початковий симптом захворювання - прогресуюча охриплість, яка доходила поступово до афонії. Утруднення дихання зростає у міру зростання папілом або збільшення їх кількості. В процесі хірургічного лікування захворювання може виникнути рубцевий стеноз гортані.

Односторонній параліч гортані

Стеноз гортані -значне зменшення або повне закриття просвіту гортані. Хронічні рубцеві стенози гортані у дітей зазвичай розвиваються після гострих захворювань: дифтерії, кору, підзв'язкового ларингіту, грипозних ларинготрахеїтом, опіків, після видалення сторонніх тіл, пухлинних утворень, папілом, фібром, кіст. Крім утрудненого дихання, звертає на себе увагу порушення голосу - від дисфонії до повної афонії.

Позитивний результат логопедичної роботи досягається завдяки великим компенсаторним можливостям дитячого організму до відновлення втраченої функції.

Загальні проблеми відновлення голосу у дітей. Відновлення голосу у дітей при органічних захворюваннях гортані - складний і тривалий процес. Труднощі логопедичної роботи з цими дітьми обумовлені кількома негативними факторами, з яких основне значення має порушення анатомічної цілісності гортані в результаті багаторазових операцій з видалення пухлин, видаленню рубців гортані, а також ранній розвиток захворювання гортані (частіше до 3 років) і його несприятливий вплив на психофізичний і мовленнєвий розвиток дитини. Всі зазначені фактори диктують необхідність проведення логопедичних занять з урахуванням особливостей розвитку дитячого організму, з використанням основних дидактичних принципів педагогіки: наочності, доступності, поступового ускладнення матеріалу. Дитина молодшого віку часом не розуміє що пред'являються їй вимоги, не проявляє інтересу до занять. Тому потрібно зацікавити яскравим, наочним матеріалом, все пояснення давати в простій, образній і зрозумілій формі, широко використовувати ігри.

Логопедична робота

Фонопедія -це педагогічний процес побудований на фізіології голосоутворення та з урахуванням загальнодидактичних та спеціальних принципів: науковості, доступності, індивідуального підходу; комплексності, системності, будується послідовно та систематично, з поступовим ускладненням матеріалу, враховуючи вікові та індивідуальні особливості, є доступною для виконання хворими, з використанням слухового, зорового, тактильного, кінестетичного аналізаторів та включенням біологічно-зворотного зв язку.

Доцільність проведення логопедичних занять при рубцевому стенозі гортані. Але логопедичні вправи - це допоміжний прийом при лікуванні стенозів гортані, а не спосіб відновлення голосу у цих хворих.

Методика занять при розладах голосу найменше розроблена в логопедії. Варто звертати увагу на методику відновлення голосу при функціональних його порушеннях: проведення психотерапевтичної бесіди, гімнастика апарату артикуляції, дихальні і голосові вправи

Зарубіжні логотерапевти. При лікуванні функціональних розладів голосоутворення також застосовували ортофонічну методику. Перш за все вони давали хворому уявлення про акустичні властивості голосу. Розвивали кінестетичні відчуття хворого і його дихання шляхом поєднання дихальних вправ зі звуками (спочатку з голосними, потім з дзвінкими вибуховими приголосними). Домігшись хорошого звучання голосу, тренували голос в самостійній мові в клінічній обстановці і поза клінікою. Особлива увага зверталася на зняття прифонації напруги гортані, губ, язика, нижньої щелепи. Певна роль відводилася фарадізації і психотерапії.

Французький фоніатр Д. Тарно. Зробив неоціненний внесок у вокальну педагогіку і відновну голосову терапію. Він запропонував гімнастику артикуляції і дихальні голосові вправи при функціональних порушеннях голосу. На його думку, новий голос повинен бути викликаний на більш високих нотах, за допомогою голосних е, і. Електротерапія і психотерапія полегшують завдання відновлення голосу. В середньому для відновлення голосу потрібно від 6 до 15 сеансів, за умови, що хворий займається вдома самостійно. Д. Тарно в своїх роботах зазначає, що і при паралічі гортані можна відновити голос шляхом фоніатричного лікування. Але фоніатричне лікування ускладнює атрофія голосових складок, що виникає в зв'язку з завмиранням їх функцій. Терміни відновлення голосу встановити дуже важко, тому що кожен випадок індивідуальний.

Лікар-фоніатр А. Т. Рябченконайбільш повно висвітлив питання лікування функціональної афонії і дисфонії у дорослих. Лікування включає:вступну бесіду,збір анамнезу,вивчення хворого,ларингологічний огляд,запис дихання,психотерапію,дихальні і ортофоніческіе вправи. Метою ортофонічних вправ є відновлення єдиної координації діяльності дихального апарату, голосових складок, апарату артикуляції і мовної функції в цілому; з їх допомогою вирівнюються корково-підкіркові гальмівної-збудливі відносини в центральній нервовій системі, відновлюється єдність 1-й і 2-й сигнальних систем.

На думку ряду авторів, органічні порушення голосу (афонія і дисфонія) представляють найбільшу складність в лікуванні. Відновлення голосу вимагає від хворого терпіння, енергії. Відновлення голосу починається з артикуляційних і дихальних вправ. Знову отриманий голос зміцнюється в співі, дзижчанні. Даються вправи для розвитку висоти, сили, тембру голосу. Терміни лікування - від 3 до 5 місяців.

Ортофонія спеціальний метод лікування розладів голосової функції артикуляційних, дихальними і голосовими вправами. Мета ортофонічного лікування - відновлення порушеного автоматизму в роботі гортані, у функціях дихання і артикуляції. Основи цього методу були закладені ще наприкінці XIX ст. Згодом фоніатри, отоларинтологи і логопеди значно поглибили і розширили зміст цього методу.

Голосові складки під час дихання. Полосові складки під час фонації

Логопедичний вплив при порушеннях голосу. Активація функцій нервово-м язевого апарату. Встановлення утрачених кінестезій голосоутворення. Встановлення координації голосоутворення і фонаціїВиявлення компенсаторних можливостей організму;Ліквідація патологічного способу голосоутворення. Вплив на учнів з метою ліквідації психогенних реакцій Попередження розвитку вторинних дефектів голосового апарату