Презентація: "Повторення матеріалу з української мови за 5 клас"

Повторення матеріалу з української мови за 5 клас. Підготувала : Литвиненко Л. Г.

Милозвучність української мови. Українська мова — це наш найбільший скарб, який робить нас унікальними й неповторними. Українська мова — це наша краса й наше багатство. Українська мова — це наша сила й наша надія. Милозвучність, або евфонія (грецьк. euphone — милозвучність), — уникання складного для вимови нагромадження звуків. Говорити милозвучно — невід’ємна ознака української мови. Милозвучності української мови сприяє чергування окремих голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних, рухливе інтонування та наголошування,  використання паралельних форм слів тощо. Приклад: Ламати — зломити, казати — кажу, ріг — на розі, область — обласний, будем — будемо, напишем — напишемо, кохати — кохать, сльозами — слізьми, грошима — грішми.

Українські слова  на 42–46 % складаються з голосних. У той же час бажано уникати збігу голосних звуків на стику слів. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних). Тиса й Уж (а не Тиса і Уж), якісно й оперативно (а не якісно і оперативно), жила в Умані (а не жила у Умані). Милозвучність мовлення забезпечується також  варіантами елементів, що чергуються:прийменників (у – в, з – зі – із, над – наді, під – піді, перед – переді, від — од);сполучників (і – й);часток (би – б, же – ж);префіксів (від- – віді-, над- – наді-, об- – обі-, під- – піді-, в- – у-);постфіксів (-ся – -сь);початкових та кінцевих звуків у словах (ужити – вжити, іти – йти, знову – знов). Такі форми одного слова називаються фонетичними синонімами. Уживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням.

Словосполучення і речення. Словосполучення - це два або більше самостійних слова, одне з яких є головним, а інше - залежним. НАПРИКЛАД: синє небо, співати пісню. Головним називають слово, від якого ставлять питання. Залежним називають слово, яке відповідає на поставлене питання. Речення — це основна граматично оформлена, інтонаційно завершена мовна одиниця, в якій виражається самостійна думка. Воно може складатися з одного слова або групи слів. За метою висловлювання речення бувають :розповідними; питальними;спонукальними. За емоційним забарвленням можуть бути: - окличними; - неокличними.

Гра «Вірю – не вірю» 1) Словосполучення складається з головного і другорядного слова? (Ні)2) Сполучення слів «добро і зло» є словосполученням? (Ні)3) Словосполучення називає предмети, їх ознаки і дії точніше, конкретніше, ніжслово? (Так)4) Сполучення слів «народна казка» є непоширеним словосполученням? (Так)5) Поширеним є сполучення слів, що складається з трьох і більше слів? (Так)6) Сполучення слів «люблю читати» є словосполученням? (Ні)7) Чи можуть підмет і присудок бути словосполученням? (Ні)8) Чи вірите ви, що словосполучення «дружня розмова» є іменниковим? (Так)9) Чи вірите ви, що слова у словосполученні пов’язані за змістом і граматично?(Так)10) Чи вірите ви, що сполучення слів «читати книгу» є іменниковим? (Ні)11) Чи впевнені ви, що словосполучення «казки мого дитинства» є поширеним?(Так)12) Чи вірите ви, що зі словосполучень складається речення? (Так)

 Дослiдження-редагування. Виправте пунктуацiйнi помилки. Якi дарунки осенi найприємнiшi. Може, це рум’янi яблука, запашнi грушi, солодкий виноград. Хтось найбiльше любить осiнь за тихе полювання в лiсi, iншi ж люди люблять її за щедрий урожай на полях. А за що ти любиш осiнь! Розкажи?

Головні та другорядні члени речення. Підмет — це головний член двоскладного речення, що означає предмет, про який ідеться в реченні, і відповідає на питання: хто? що? За своєю структурою підмет може бути простим(виражений одним словом) і складеним(кількома словами). Присудок — це головний член двоскладного речення, що означає дію, стан або ознаку підмета і граматично пов’язаний з ним. Відповідає на питання: що робить предмет? що з ним робиться? який він є? хто він такий? що він таке?Спишіть речення, визначте в кожному граматичну основу.1. Кожна травичка на своєму корені росте. 2. Вдома і стіни гріють. 3. Кожен край має свій звичай. 4. Без діла псується сила.

Додаток  – другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих (усіх, крім називного та окличного) відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому?). Найчастіше виражений іменником, займенником. Підкреслюємо пунктирною лінією. Веселу (що?) пісню заспівав соловей у гаю. Мати кличе (кого?) сина. Означення  – це другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? котрий? чий? Найчастіше виражене прикметником, займенником, числівником, рідше іменником. Підкреслюємо хвилястою лінією. (яку?) Веселу пісню заспівав соловей у гаю. Ліс (який?) старий густий. Обставина - це другорядний член речення, який виражає різноманітні ознаки дії або іншої ознаки (місце, час, причину, мету, спосіб, умову) і відповідає на питання де? коли? чому? з якою метою? як? та ін. Обставини найчастіше виражаються прислівниками або іменниками з прийменниками.  Підкреслюємо штрихпунктиром. Веселу пісню заспівав соловей (де?) у гаю. Земля стугоніла (коли?) опівночі. Діти співали (як?) голосно.

Звертання. Вставні слова. Однорідні члени речення. Звертання – це слово або сполучення слів, що називає того, до кого звертаються. Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка і не є членом речення. На письмі звертання виділяємо комами. Звертання, яке стоїть у середині речення, виділяємо комами з обох боків. Після звертання, яке стоїть на початку речення і яке вимовляємо з окличною інтонацією, ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з великої букви. Звертання бувають непоширені (складаються з 1 слова) і поширені (складаються з 2 та більше слів). Вставними називають слова або сполучення слів, за допомогою яких виражається ставлення мовця до висловлюваного. Вставні слова та сполучення слів не є членами речення, до них не можна поставити питання. На письмі їх виділяємо комами. Однорідними називають члени речення, які рівноправні між собою, стосуються того самого слова в реченні, виконують однакову синтаксичну роль і відповідають на одне й те саме питання.

Визначте, чим ускладнені речення. Однорідними. Звертаннями. Вставними словами.1. На вулицю, чи в степ, чи навіть на річку її не докличешся. 2. Мамо, а родзинки теж скромні? 3. Та от нема сьогодні Корчуна, оце біда! 4. Гей, Івашку, поспішай гривуна купувати… 5. Ну, брат, тепер надай ходи! 6. Мабуть, вони не слухалися своїх мам.7. Ну, Ланка, розуміється, зараз же вся наїжачується.8. Аж ось, нарешті, крізь юрбу продирається поліцай. 9. От. так наморився, братця! Ну так і робота була.10. А в кухні дим, чад, гармидер, задуха. 11. Та, кажеш, що ти й їсти вариш? 12. Мама аж палає й пашить усім лицем, чолом, руками.

Складне речення. Складним називається речення, яке складається з двох або кількох об’єднаних за змістом та інтонацією граматичних основ (простих речень). За способом зв’язку виділяють два типи речень: сполучникове і безсполучникове. Кома ставиться між частинами складного речення перед усіма сполучниками (одиничними і повторювальними): Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. Кома не ставиться:- між частинами складного речення перед одиничними сполучниками: і(й), та(і), або, чи, якщо обидві частини мають спільне слово або спільне підрядне речення: Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.- якщо обидві частини речення однотипні (питальні, спонукальні, окличні або називні речення): О котрій годині збираємось і куди поїдемо?

Пряма мова. Діалог. Діалог - це пряма мова, що передає розмову двох осіб (різновид прямої мови). Діалог складається з реплік. Репліка - це вислів одного з учасників розмови. Якщо репліки пишуться в рядок, вони беруться в лапки, а між ними ставиться тире. «Боже, поможи!» - «А ти, небоже, не лежи!» (Народна творчість). Якщо кожна репліка діалогу починається з нового рядка, вона не береться в лапки, а перед нею ставиться тире. Переконструювати речення з прямою мовою на діалог. Увечері батько питає хлопчиків: «Як ви сьогодні провели день?» Юрко відповів: «Я сьогодні посадив дерево». «Ти сьогодні добре прожив день», - сказав батько. «А я зайчика намалював», - вигукнув Миколка. «Ти теж добре прожив день», - похвалив тато. Петрик промовив: «Я сьогодні … в м’яча грав … і морозиво з’їв …» «У тебе сьогодні втрачений день», - сказав батько.

Пряма мова — це передача чужого мовлення зі збереженням змісту, інтонації, лексичних і граматичних особливостей. Пряма мова складається з власне висловлювання та слів автора. Вони вказують, кому належить пряма мова, звертають  увагу на емоційний стан мовця, його дії та ставлення до співрозмовника. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, після неї та всередині прямої мови. На письмі пряму мову беремо в лапки, а перше слово пишемо з великої літери. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, після них ставимо двокрапку. У сестриці брат питає : «Куди хмарка відлітає?» Дідусь посміхнувся: «Зайчик хлібцем поділився». Якщо слова автора стоять після прямої мови, то перед ними ставимо знак питання, знак оклику або кому (залежно від виду речень), тире, а слова автора пишемо з малої літери. Приклад:«Як тебе не любити, Києве мій!» — захоплено написав у 1962 році поет Дмитро Луценко.«Хто сьогодні черговий?» — запитав учитель.«Прийди подивитися на мої малюнки», — попросив Юрчик.

Схематично пунктограми при прямій мові можна зобразити так:(А, а — слова автора, П, п — пряма мова)1. А: «П?!»2. А: «П».3. «П», — а.4. «П?!» — а.5. «П, — а, — п».6. «П?!  — а. — П».7. «П, — а. — П». Записати діалог, поставивши пропущені розділові знаки. Скласти схеми речень. Бабуся онучці каже    Любцю мила хоч перед їжею ти б руки мила    Не буду мити закричала внучкаі так говорять що я білоручка.

Мова – духовне багатство народу. Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити. Василь Сухомлинський