Презентація:"ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ"

ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТ За підручником “ГЕОГРАФІЯ”, 11 клас Сергій Кобернік Роман Коваленко

Пригадайте! 1. Які відомі вам види масштабів? 2. Що означає зорієнтуватися на місцевості або за картою? 3. Що таке абсолютна й відносна висоти точок? 4. Як на топографічній карті зображують додатні (пагорби) та від’ємні (улоговини) форми рельєфу? 5. Як за топографічною картою визначити крутизну схилу? 6. Як визначати напрямки та відстані?

Легенди карт Основні умовні позначення топографічних карт – легенди географічних карт. Умовні позначення планів і великомасштабних карт називаються топографічними знаками. Це символічні графічні зображення, які дають змогу уявляти зображену місцевість. Ці позначення відповідають низці вимог: По-перше,їх має бути легко креслити. По-друге, вони не схожі між собою,тому легко розрізняються. По-третє,створюючи їх, враховують подібність до справжніх об’єктів, що зображуються. По-четверте, властивістю топографічних знаків є також їхній колір, що додає зображенню наочності та збагачує його зміст. Топографічні знаки є загальновживаними на всіх топографічних картах і планах у межах країни.

Умовні топографічні знаки

Розрізняють масштабні, напівмасштабні(лінійні) та позамасштабні топографічні знаки. Масштабними знаками показують ті об’єкти, справжні розміри яких можливо передати в масштабі карти або плану. Масштабними є контурні зображення, наприклад озеро, ліс, фруктовий сад. Лінійні знаки є напівмасштабними. Вони завжди у масштабі передають довжину об’єкта (наприклад, дороги, річки, лінії електропередачі), а ширину не завжди. Позамасштабними знаками позначають об’єкти, які є настільки малими за розмірами, що показати їх у масштабі даної карти або плану неможливо. Ці знаки мають форму геометричних фігур, символів, малюнків. Наприклад, так зображують джерело, криницю, школу,вітряк, електростанцію, поодиноке дерево тощо.

Вимірювання на топографічній карті Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою, використовуючи числовий або іменований масштаб. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб. Для вимірювання довжини звивистих ліній (наприклад, річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» – сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, рахують кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань. Для точніших вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (віл лат. curvus – кривий і грец. метрео – вимірюю)

Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього підраховують кількість повних кілометрових квадратів у межах контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площовим об’єктом, оцінюють на око. Курвиметр Військовий курвиметр

Використання азимутів. Орієнтуючись на місцевості, визначити точне положення об’єктів відносно основних і проміжних сторін горизонту зазвичай буває неможливо. Для чіткішого визначення напрямків використовують компас,за яким можна визначити азимут. Азимут (від араб. ас-салет – шлях, напрямок) – кут між напрямком на північ та напрямком на даний предмет. Значення азимутів виражають у градусах і відлічують за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Так, азимут об’єкта, що розміщений на північ від спостерігача, – 0° або 360°, на південь – 180°, на схід – 90°, на захід – 270°. На топографічній карті або плані азимути вимірюють транспортиром.

Стрілка компаса показує не на Північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), що розташований у районі Канадського Арктичного архіпелагу. Через те розрізняють істинний (географічний) та магнітний азимути. Істинний азимут (Аі) – кут між напрямком на Північний географічний полюс і на даний об’єкт. Саме такі меридіани наносять на карту (мал. 11). Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам). Магнітний азимут (Ам) – це кут між напрямками на Північний магнітний полюс і на даний об’єкт.

Лінію, що з’єднує даний об’єкт з магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном. Кут між істинним і магнітним азимутами називають магнітним схиленням (МС). Його враховують штурмани кораблів і літаків, визначаючи курс корабля, а також військові й туристи, орієнтуючись на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут, треба визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його треба додати до показника магнітного азимута (Аі = Ам + МС східне), якщо західне – відняти (Аі = Ам – МС західне). Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д).

Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д). Його, як і азимут, вимірюють за ходом годинникової стрілки від 0° до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута,треба врахувати зближення меридіанів (ЗМ) – кут між вертикальною лінією кілометрової сітки та істинним меридіаном. Аі = Д ± ЗМ. Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН). Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута: Ам = Д – ПН східна) і західною (відповідні значення додають: Ам = Д + ПН -західна).

Зображення рельєфу на топографічній карті. Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) – умовними лініями, які з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок позначають цифрами. На картах України позначають абсолютну висоту точок – перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря. Суцільні горизонталі на топографічних картах і планах проводять через 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м або 40 м.

Ці значення називають висотою закладання, або висотою перерізу. Що масштаб більший, то більше горизонталей наносять. Щоб не захаращувати зображення, підписують абсолютні висоти не всіх горизонталей. Цифри висоти на горизонталях напрямлені «головою» в бік зростання висоти. У разі необхідності детальніше показати особливості окремих форм рельєфу окрім суцільних проводять пунктирними лініями проміжні горизонталі через удвічі меншу висоту закладання. За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість та форму схилу. Що ближче розташовані горизонталі одна до одної, то стрімкіший схил, що далі – то схил більш пологий.

Щоб розрізняти зображення пагорбів або западин, використовують бергштрихи – короткі лінії, що показують вільним кінцем напрямок схилу. Якщо бергштрихи напрямлені всередину – це улоговина, якщо назовні – пагорб. Точніше визначити стрімкість схилів у градусах допомагає шкала закладання. Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями. Шкалу для його визначення розміщують поряд з масштабом. За нею за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладання вказано цифри, що позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні значення закладання в масштабі карти. Для визначення стрімкості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання

Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри позначаються особливими умовними знаками.

1. Для чого потрібні топографічні знаки? 2. Розкажіть, якими способами вимірюють відстані та площі на топографічній карті. 3. Що таке істинний та магнітний азимути, дирекційний кут? 4. Що можна визначити за розміщенням горизонталей та бергштрихів на топографічній карті? 5. Як визначити стрімкість схилів або кут нахилу поверхні за шкалою закладання? 6*. Виконайте практичне завдання. Знайдіть у північній частині топографічної карти криницю, глибина якої 2 м. За допомогою транспортира за показниками кутів на карті визначте напрямки від криниці до певних географічних об’єктів. Результати запишіть у таблицю.

Джерело Чисте 6. Найпівн. міст через річку Русава 5. Буд. лісника під горою Русавська 4. Гора Русавська 3. Уріз води озера Біле-139,4 м 2. Цегельний завод під горою Цегельна 1. Дирекц. кут, Д Зближ. ЗМ Азимут магнітний Ам Магнітне схилення, МС Азимут істинний, Аі Обґєкт №

7*. Намалюйте за допомогою горизонталей (суцільні горизонталі через 5 м), бергштрихів і відміток висоти такі форми рельєфу й географічні об’єкти: а) пагорб висотою 25,5 м, північний схил якого пологий та увігнутий, південний та західний – стрімкі, східний – пологий та опуклий; з півночі на південь через вершину пагорба пролягає ґрунтова дорога; уздовж обох боків дороги на північному схилі пагорба на висоті 22,5 м ростуть чагарники; на південному на висоті 10 м – одне листяне дерево; східний схил пагорба до висоти 15 м вкритий мішаним лісом; б) улоговину глибиною 24,2 м, північний схил якої опуклий та пологий, а південний – увігнутий та пологий, західний та східний схили стрімкі; на північному схилі на висоті 12,5 м розташована криниця, на південному на висоті 10 м – джерело, з якого в західному напрямку витікає річка; від криниці до джерела прокладено стежку; усі схили улоговини зайнято луками, які чергуються з чагарниками.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1. Визначення на топографічній карті географічних (з точністю до секунд) та прямокутних координат окремих точок, географічних і магнітних азимутів, абсолютних і відносних висот точок, падіння річки. ПРАКТИЧНА РОБОТА № 2. Читання схем руху транспорту свого міста (обласного центру).

ТЕМИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА МІНІ-ПРОЕКТІВ 1. Позначення на карті свого населеного пункту найбезпечніших шляхів до школи для учнів свого класу (колективна робота). 2. Проектування розміщення об’єктів соціальної інфраструктури на топографічній карті своєї місцевості. 3. Побудова перерізу рельєфу між двома точками за топографічною картою.