Презентація "ПРАВА, СВОБОДИ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ"

або трохи про основи демократичного ладу. ПРАВА, СВОБОДИ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Право - це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

Значний внесок у розвиток уявлень про права людини зробили мислителі античної доби. Убачаючи у правах людини божественне начало, давньогрецькі філософи вважали природним станом речей свободу і рівність.

Ідеї, набули подальшого розвитку в Давньому Римі. Так, Сенека відстоював ідею духовної свободи й рівності всіх людей. На цій основі давньоримські юристи розробили вчення про державу, право та права людини.

1215 р. В Англії вперше у світі законодавчо були закріплені права людини в документі «Велика хартія вольностей».

1628 р. В Англії було ухвалено Петицію про права. Це законодавчий акт, поданий королю Карлу I від імені обох палат англійського парламенту 28 травня 1628 року Томасом Венвортом. Цей документ також називають «Другою великою хартією». Для Карла особливо неприємним був пункт, що позбавляв його права утримувати людей у в'язниці без рішення суду. Після нарад із суддями, які заявили, що петиція буде підлягати тлумаченню судом і права короля не будуть урізані, Карл 7 червня затвердив петицію.

1679 р. В Англії ухвалено інший правовий документ – Хабеас корпус акт. Повна назва закону — «Акт про краще забезпечення свободи підданих та про попередження ув'язнень за морями».

Це законодавчий акт, прийнятий парламентом Англії 27 травня 1679 року, і який діє досі як складова частина Конституції Великої Британії. Саме він визначає правила арешту та притягнення до суду звинуваченого в злочині, надає суду право контролювати законність затримання та арешту громадян, а громадянам – вимагати початку такої процедури та проголошує презумпцію невинуватості.

XVIII століття. Розширення прав людини наприкінці 18 ст. зафіксовано в Декларації незалежності США та Декларації прав людини і громадянина у Франції.

У 18 ст. доктрина класичного лібералізму кваліфікувала права людини як «негативні права».  Наприкінці 19 - у першій половині 20 ст. з’являється нове бачення прав людини («позитивні права»). У другій половині 20 ст. права значно розширюються. Це зафіксовано 10 грудня 1948 р. в Загальній декларації прав людини (ООН).

Покоління прав людини – історичний етап в еволюції уявлень про права людини, визначений хронологічними межами, доповненими нормативно-правовими актами, в яких закріплені права людини.

Перше покоління прав людини. Перше покоління прав людини було сформовано наприкінці 18 – на початку 19 ст. До нього належать громадянські й політичні права, зокрема право на свободу думки, слова, совісті, віросповідання тощо.

Друге покоління прав людини. Друге покоління прав людини сформувалось з кінця 18 ст. до закінчення Другої світової війни. Передбачає соціальні, економічні та культурні права, це: право на працю і вільний вибір роботи, соціальне забезпечення й відпочинок.

Третє покоління прав людини. Третє покоління прав людини сформувалось після Другої світової війни. Належить колективне право або право солідарності. До нього відносять: право на вільний розвиток, на мир в усьому світі, на здорове довкілля тощо.

Права людини поділяються на такі види: За сферою життєдіяльності: Особисті – право на життя, на повагу до гідності, свободу, особисту недоторканність; Політичні – забезпечена законом та публічною владою можливість участі в суспільно-політичному житті держави та здійсненні державної влади; Економічні – вільне використання основних чинників господарської діяльності; Соціальні – покликані забезпечити достатній рівень життя та соціальну захищеність; Культурні – гарантують духовний розвиток кожної особи.

Основні права людини. Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Сьогодні основними вважаються права, що містяться у міжнародних документах: Загальна декларація прав людини, міжнародні пакти, конвенції, хартії. Це загальнолюдські цінності, які знаходять своє відображення в конституціях сучасних держав.

У переліку основних прав особливе місце належить право на життя. Це абсолютна цінність світової цивілізації. Решта прав об’єднана навколо цього стрижневого поняття. Крім права на життя до фундаментальних відносять: право на продовольство, житло, охорону здоров’я, освіту, свободу думки, свободу слова, свободу зборів, свободу віросповідання, свободу пересування.

На жаль, у питанні свободи совісті та віросповідання існують два протилежних підходи. Релігійна толерантність – терпиме ставлення до інших вірувань та релігій, які не збігаються зі своїми. Релігійний фанатизм – непохитна прихильність людини чи групи осіб до певних переконань, відданість вірі, яка поєднується з нетерпимістю інакомислення та людей іншої віри.

Політичні права людини. Політичними є права і свободи, що дають можливість громадянам реально брати участь у здійсненні народовладдя. В управлінні державними та суспільними справами. Це права на свободу слова, зборів, мітингів; на участь в управлінні державними та громадськими справами; на інформацію: на право об’єднуватись у політичні партії.

Забезпечення громадянських та політичних прав нерозривно пов’язано з демократичним суспільно-політичним ладом. Тому тільки за умов демократії можливі визнання та здійснення повною мірою громадянських і політичних прав особистості.

Економічні, соціальні та культурні права Економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити належний життєвий рівень людини. Перелік цих прав закріплений у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому 16 грудня 1966 р. Ці права мають забезпечити власність людини, її економічну свободу.

Серед економічних прав посідає право приватної власності, що включає право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю та отримувати прибуток. Право на працю посідає чільне місце в системі загальнолюдських цінностей, що формують економічне та соціальне становище суспільства загалом і кожного його члена зокрема.

Важливим соціально-економічним правом людини є право на соціальне забезпечення. Це право полягає в тому, що держава гарантує надання достатніх коштів громадянам похилого віку; тим, хто повністю або частково втратив працездатність чи годувальника; сім’ям з дітьми, а також допомогу сім’ям у зв’язку з народженням дитини.

Міжнародні документи визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього самого та його сім’ї. Дуже важливим є право на свободу від голоду, що передбачає справедливий розподіл запасів продовольства у світі. Серед найважливіших прав також є право кожної людини на досягнення найвищого рівня психічного та фізичного здоров’я.

Важливою групою прав та свобод людини є культурні права. Вони гарантують можливість доступу до духовних здобутків свого народу й усього людства, свобода художньої, наукової та технічної творчості, участі в культурному житті.

Особливе місце серед цих прав займає право на освіту. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права визначає, що освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особистості, усвідомлення її гідності, надання можливості кожному бути корисним учасником вільного суспільства.

Права та відповідальність людини і громадянина найшли своє відображення в Основному законі України. Так, здебільшого в розділі ІІ Конституції України визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні, сімейні. Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками.

Міжнародні гарантії прав людини. Нині фундаментом міжнародних стандартів прав людини є Загальна декларація прав людини, затверджена та проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Подальший розвиток стандарти прав людини отримали ухвалених Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р. в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права. Ці 3 пакти становлять так звану Міжнародну хартію про права людини.

Проте система міжнародних актів про права людини не обмежується цими актами – вони доповнюються низкою міжнародних конвенцій, пактів і декларацій. Найважливіші серед них: Конвенція про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948) Конвенція про політичні права жінок (1952) Конвенція про статус біженців (1951) Європейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини (1950) Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965) Конвенція про права дитини (1989)

11 вересня 1997 р. Україна ратифікувала Європейську конвенцію прав людини. Саме з цього часу на відносини громадян України зі своєю державою поширилася юрисдикція Європейського суду з прав людини.

С. Маєвська. Дякую за увагу!