Презентація "Причини політичного дроблення. Політичне і соціально-економічне життя Київського, Чернігівського, Переяславського князівств"

Причини політичного дроблення. Політичне і соціально-економічне життя Київського, Чернігівського, Переяславського князівств у середині XII – першій половині XIIІ століття. Підготувала Бойко Анастасія

Зміст Причини політичного дроблення Русі-України. Київське князівство за доби політичного дроблення. Чернігівське і Переяславське князівства.

Період в історії Русі-України від середини ХІІ до середини ХІІІ століття називають добою політичного дроблення. Уже в ХІІ столітті на її території з’явились окремі самостійні князівства (землі). Їх було близько п’ятнадцяти. В межах сучасної території України сформувалося п’ять князівств: Київське, Переяславське, Чернігівське, Галицьке, Волинське.

Причини політичного дроблення. Перша причина: Великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного державного апарату управління. Великий князь на той час не володів достатньо міцним, сформованим і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвиненої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на території у 800 тис. км2. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких часто обтяжувала така зверхність.

Причина 2: етнічне різномаїття населення. Не сприяло міцності держави і те, що в Київській державі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

Причина 3: зростання великого землеволодіння. Велике землеволодіння утворювалося різними способами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці XI - у XII ст. набуває поширення практика роздавання земель боярам і дружинникам у спадкове володіння (вотчину) як нагорода за службу князю. Але пізніше, цілком опанувавши підвладні землі та створивши свій апарат управління і дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

Спочатку на Русі домінував принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості князівських нащадків зумовило їх прагнення до встановлення «вотчинного» принципу (від батьків до сина). Але в реальному житті відбувалося накладання цих двох принципів. Невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування розхитувало підвалини держави, становило основний зміст міжусобних війн. Центром міжусобної боротьби став Київ, що на той час був не тільки символом, а й засобом влади. Причина 4: відсутність чіткої системи престолонаслідування.

Так, наприкінці XI ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою Четвертого хрестового походу. Унаслідок цього Київ залишився поза основними торговельними шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад міста. З’являються нові центри торгівлі й торговельні шляхи. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Причина 5: зміна напрямків основних торговельних шляхів

Причина 5: зміна напрямків основних торговельних шляхів

Причина 6: постійні напади кочовиків і втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі-України.

Причина 6: постійні напади кочовиків і втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі-України. Лише половці, за свідченням літописців, здійснили в 1055-1236 рр. 12 великих походів на руські землі. До того ж вони понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях. Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі.

05101520 Київське Чернігівське Переяславське Волинське Галицьке У період політичного дроблення на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виокремилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані в єдине).

Київське князівство. Київське князівство належало до найбільш розвинених в економічному аспекті земель Русі. У літописах згадуються 79 його міст. Головне місто — Київ, яке було політичним, економічним і релігійним центром Русі. Його населення становило близько 50 тис. жителів. Через Київське князівство пролягали Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основою господарства князівства було орне землеробство. Київське князівство не перетворилося, на відміну від інших земель, на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній. Упродовж XII - першої половини XIII ст. до нього ставилися як до власності великокнязівського київського престолу і навіть як до спільної спадщини князівського роду.

Київська земля була однією з найбільш густозаселених територій держави. Родючі ґрунти й різноманітні корисні копалини сприяли розвитку хліборобства і ремесел. Вигідне географічне розташування князівства сприяло зростанню торгівлі. Центрами ремесел і торгівлі були здебільшого міста, яких у Київській землі налічувалося близько восьми десятків. З-поміж них виділялися Канів, Витичів, Вишгород. Найбільш розвиненими ремеслами були ювелірне, гончарне, деревообробне, ливарне. Київські ремісники запровадили багато технічних новинок, які згодом поширили на інших територіях. Мережа річок пов’язувала Київське князівство з багатьма частинами Русі-України та сусідніми державами. Як і раніше, тут можна було зустріти купців з різних територій Русі-України, а також із Угорщини, Польщі, Візантії.

Після смерті Мстислава Великого за київський трон вели постійну боротьбу багато удільних правителів. Під час княжіння в Києві Мстислава Ізяславича володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, онук Володимира Мономаха, вирішив відібрати київський трон. Він організував коаліцію (союз) із дванадцяти князів і в 1169 році напав на місто. Два місяці жителі й воїни боронили Київ, але сили були нерівні. Андрій Боголюбський захопив і пограбував місто. Однак він не залишився тут княжити, а переніс свою столицю в місто Володимир (тепер — на території Російської Федерації), зробивши його центром Північно-Східної Русі. Після такої руйнації «стольний град» не був готовий до боротьби з половцями, які постійно йому загрожували.

Чернігівське князівство

За заповітом Ярослава Мудрого, чернігівські землі дісталися Святославові. Його сини Олег і Давид започаткували династії чернігівських князів Олеговичів (літопис називає їх Ольговичами) та Давидовичів. Представники цих родів змагалися між собою за право займати чернігівський трон. Водночас вони не полишали спроб утвердитися в Києві. Столичне місто князівства — Чернігів — величчю й могутністю поступалося лише Києву. У Чернігівському князівстві літописи згадують 46 міст, з-поміж яких — Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ, Стародуб, Остер.

Тут було розвинуте хліборобство, ремесла. Але часті набіги половців Князівсьêі тереми в Чернігові стирали ті землі. Нерідко князі об’єднували свої зусилля і тоді здобували перемогу над кочовиками. Проте були й невдачі. Із Чернігівщиною пов’язана подія, про яку розповів невідомий автор у творі «Слово о полку Ігоревім». У ньому йдеться про похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 році. Руси зазнали в ньому поразки. «Бились день та бились і другий. А на третій, в південну годину, похилились Ігореві стяги!» — оповідає автор. Князя захопив у полон хан та спробував переконати його спільно з половцями заволодіти Київською державою. Однак Ігор відмовився укладати союз із ворогом, присягаючи на смерть за свою батьківщину. У творі звучить заклик до єдності та припинення чвар.

Переяславське князівство. Переяславське князівство складалось із земель, розташованих на південному сході Русі-України. Тут розвивали хліборобство, ремесла, торгівлю. Економічному зростанню сприяли торговельні шляхи: Залозний, Соляний, «із варягів у греки». Проте сусідство із половецьким степом робило життя неспокійним. Мешканці князівства повинні були боронитися від частих нападів кочовиків. З цією метою вздовж кордонів збудували земляні вали та укріплення. Більшість із 25 міст князівства, які згадують літописи, мали переважно оборонний характер. Неприступною фортецею був Переяславль. Його князі брали активну участь у походах проти половців.

Завдання. Записати причини політичного дроблення на території Київської РусіКоротка характеристика трьох князівств. Відповідь на запитання з підручника. Пройти тест: https://learningapps.org/watch?v=p1hab5a5j20