Що таке українська революція?Українська революція 1917–1921 років розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917-го. Український народ і політична еліта, зазнали еволюції від ідей політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності утвердження власної державної незалежності.
Українська революція має чіткі хронологічні рамки. Її нижня часова межа пов’язана зі створенням у березні 1917 року Української Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським. За короткий час вона перетворилася з представницького органу українського громадського руху на повноцінний парламент Української Народної Республіки.
У ході революції український народ уперше в ХХ сторіччі створив незалежну національну державу, яка мала всі ознаки незалежної держави: територію, кордони, символи, органи влади, військо, гроші, мову. Вперше після століть бездержавності відбулось об’єднання в одній соборній державі східних і західних українських земель.
Термін “Українська революція” був уведений в обіг самими учасниками подій. Таке означення є в працях Грушевського, Винниченка, Петлюри, Дорошенка й інших діячів доби. Українські історики в діаспорі досліджували Українську революцію 1917–1921 років. Роботу продовжили вітчизняні науковці в незалежній Україні.
березень 1917 – квітень 1918 – утворення та діяльність УЦР, проголошення її Універсалів;29 квітня – 14 грудня 1918 – правління гетьмана Павла Скоропадського;грудень 1918 – листопад 1921 – встановлення влади Директорії УНР, розгортання та придушення масштабного повстанського руху. Українська революція має три етапи:
Доба Української Центральної Ради (березень 1917–квітень 1918)Перший етап Української революції розпочався відразу після перемоги російської Лютневої революції у Петрограді. В цей час у Києві було створено національний представницький орган – УЦР. Після Всеукраїнського національного конгресу вона з київської організації перетворилася на загальноукраїнську.
Відповідно до ІІ Універсалу Центральна Рада й утворений нею Генеральний Секретаріат проголошувалися вищими органами влади України. У І Універсалі УЦР заявила про політичну мету – здобуття української автономії у складі демократичної федеративної Російської республіки. Автономна Україна мала включати території, де українці становлять більшість населення.
ІІІ Універсалом УЦР проголосила Українську Народну Республіку. У розпалі бойових дій УЦР проголосила незалежність УНР (ІV Універсал). Незважаючи на героїзм під Крутами та в інших нерівних боях, українські війська відступили. УНР уклала перший в новітній історії України міжнародний договір у Бресті. Дипломатичне визнання та військова допомога Центральних держав зміцнили УНР і дали змогу відвоювати окуповані більшовиками території.
Доба Директорії (грудень 1918–листопад 1921)Директорія відновила республіканський лад і демократичне правління в Україні. Акт Злуки Української Народної Республіки із Західно-Українською Народною Республікою засвідчив волю українського народу до Соборності. Скликаний Директорією Трудовий конгрес, забезпечив широку представницьку основу української влади.
Увесь цей період УНР вела важкі бої за незалежність і територіальну цілісність. Разом із Галицькою армією, Армія УНР демонструвала героїзм і не капітулювала навіть тоді, коли під українським прапором залишалися кілька невеликих повітів. Контрнаступи березня 1919-го, Офензива на Київ–Одесу, Перший Зимовий похід засвідчили волю до боротьби.
Укладання Варшавської угоди заклало фундамент тривалого українсько-польського альянсу і надало примарний шанс на перемогу навесні 1920 року. Проте навіть кинуті союзником напризволяще українські вояки не полишали спроб закріпитися на рідних землях. До листопада 1921 року тривав масовий повстанський рух.
Західно-Українська Народна Республіка (листопад 1918–липень 1919)У 1921 році після кількох воєн радянської Росії з УНР майже вся територія України опинилася під контролем окупанта. Ризький мир, підписаний у березні того ж року між радянськими урядами Росії й України та Польщею, фактично поховав самостійницькі плани урядів УНР і ЗУНР. Долю Східної Галичини було вирішено 1923 pоку на Паризькій конференції – її приєднано до Польщі.
Володимир Винниченко «Відродження нації»«Центральна рада мала служити переважно національним центром, вона мала завдання зібрати всі сили, які мало українство, тими силами привести маси до національної свідомості…спираючись на це, створити соціальну перебудову в відповідних наших, національних формах».
Євген Чикаленко “Щоденник”“Взагалі трагічне становище українського народу; і коли його поривання до організації своєї держави не здійснять тепер, то доведеться, як і полякам, ще ждати на другу мирову війну, після якої вже напевне прийде черга і на українську державу. Як воно не складеться в близькім часі, а сьогоднішнє з'єднання України в одну державу після 700-літньої розлуки єсть величезної ваги річ”.
Сергій Єфремов«Добре оборудована і поставлена українська школа далеко, безмірно більше може дати для справи політичної автономії, ніж сотні найкращих демагогічних трактатів. Кілька поколіннів, переведених через рідну школу, дадуть таку міцну й непохитну відпору до наших політичних демагогів, якої не створити всякими гострими заходами»
Михайло Грушевський “Кінець московської орієнтації”“Перше, що я вважаю пережитим і віджитим […], се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць і кінець кінцем присвоєна собі значною частиною українського громадянства. Вона була підірвана російською революцією, що ослабила той московський примус... Ну а війна більшовиків з Україною рішуче поставила хрест над сею ідеологією, розв’язала всякі моральні вузли, яких-небудь очах ще могли зв’язувати Українця з московським громадянством... Я вважаю таке визволення від “песького обов’язку” супроти Московщини надзвичайно важним і цінним”.