Передання Кримської області до складу УРСР. Соціально- економічна інтеграція Кримського півострова з Україною.

 Історія України

Тема: Передання Кримської області до складу УРСР. Соціально- економічна інтеграція Кримського півострова з Україною. Міграції, зміни національного складу населення. Спроби проведення «українізації»

Мета: Поглибити знання про передання Кримської області до складу УРСР та соціально- економічну інтеграцію Кримського півострова з Україною. Розвивати навики критичного мислення, визначаючи співвідношення міфів та реальності в перебігу історичних подій.

Завдання:

• Опрацювати наданий матеріал;
• Визначити особливості процесу та його наслідки;
• Зробити висновки з розділів теми та записати їх.

 

1. Становище кримсько татарського народу у місцях депортації та його боротьба за повернення на батьківщину

Кримсько-татарський національний рух — самовіддана і послідовна боротьба нескореного народу за повернення на свою історичну Батьківщину, збереження самобутньої культури, реалізацію прав і свобод, гарантованих йому міжнародними актами, союзною та українською республіканською Конституціями.

• Перегляньте відео https://www.youtube.com/watch?v=aKXiOuEFJec
• Запишіть напрями, форми діяльності кримсько-татарського      національного руху( за вілео)

Документ

Якими були умови життя в місцях депортації?

Свідчення очевидців подій

 Насіб-Апте згадував: «Одразу після приїзду ми жили в бараках, які будувалися для ув’язнених. Там не було ні води, ні світла, а через хвороби та інші епідемії почали один за одним вмирати люди. Пам’ятаю, як дитина плакала, смокчучи груди вже мертвої матері. Тіла померлих ховати було нікому і нічим, їх з’їдали шакали».

 Ось уривки з листів, де депортовані пишуть родичам на фронт про своє життя. Звісно, ці листи не дійшли до адресатів, вони були конфісковані енкаведистами.

З листа Сулейманову Халілю від сина Муси: «Робітникам дають 300 грамів хліба, тим, хто не працює, — 150 грамів. Усе, що було, продали і тепер не знаємо, що робити. Сервер, Віляда, Ленар і Гульнара померли. Мама лежить у лікарні, у неї опухли ноги, я і Марія хворіємо малярією. З нашого села померло 50 чоловік. Тату! Якщо дядько Сетар там, то передай, що у них померли Фазил, Нуріс і Якуб, а дружина хвора».

З листа Алабаєвої Лілі Асанову Ільясу: «З нашого села померло 26 людей, як і в інших селах. З колгоспу майже нічого не дають, державну допомогу теж перестали давати… Не знаю, що будемо робити. Квартири дуже погані, від дощу не захищені. Скоро нас усіх, мабуть, не буде. Висилаю список померлих». Далі перераховується 19 осіб.

У перші півтора року після депортації в Узбекистані померли майже

30. 00 кримських татар, що склало приблизно 20% від депортованих.

 

2. Передання Кримської області до складу УРСР

5 лютого 1954 року відбулось засідання Ради Міністрів РРФСР. На якому була прийнята постанова про передачу Криму до УРСР  Того ж дня Президія Верховної Ради РРФСР ухвалила передати Кримську область Українській РСР. Остаточне оформлення відбулося 26 червня1954 року.

Документ

Протокол № 41 засідання Президії Верховної Ради РРФСР

5 лютого 1954 р.

"Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР, Президія Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік постановляє: Передати Кримську область зі складу РРФСР до складу Української РСР.

Цю постанову внести на затвердження Президії Верховної Ради СРСР

Міф 1. Крим нелегітимно став частиною України

Зверніть увагу на дотримання вертикалі прийнятих постанов, законів, указів:

• 13 лютого 1954 р. була прийнята Постанова Президії Верховної Ради Української РСР від 13 лютого 1954 року «Про подання Президії Верховної Ради Російської РФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР».
• 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР»
• 16 квітня 1954 р. секретар Кримського обласного комітету КПУ Дмитро Полянський звертається до ЦК КПУ з проханням підтвердити статус Севастополя як міста республіканського значення в складі УРСР.
• 26 квітня того ж року Верховна Рада СРСР законом «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» затвердила указ Президії і внесла відповідні зміни до статті 22 і 23 Конституції СРСР.

(Головував на засіданні про передачу Кримської області Г. М. Маленков; указ від 19 лютого та закон від 26 квітня підписав голова Президії Верховної Ради СРСР К. Є. Ворошилов)

Цього дня також затвердили Закон СРСР від 26.04.1954 р. «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради СРСР».

• 2 червня 1954 р. в РРФСР прийняли Закон про внесення змін та доповнень до статті 14 Конституції РРФСР, за яким Кримська область уже не входила до її складу.
• 17 червня 1954 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про внесення змін та доповнень до статті 18 Конституції УРСР, за яким Кримська область увійшла до складу Української РСР.

Таким чином юридично було завершено передачу Кримської області та м. Севастополь зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

У складі радянської України Кримська область перебувала в 1954—1991 роках. У 1991 році за результатами референдуму була відновлена 

12. лютого Кримська АРСР тепер у складі УРСР. 

Міф 2. Крим обміняли на Кубань

Свого часу саме етнографічний чинник (тобто кількісна перевага українців над усіма іншими національностями разом узятими, в певному регіоні) був покладений в основу формування кордонів УНР, а потім і УСРР.

Під час розгляду питання про кордон у 1924 р., російсько-українська комісія погодилася

"в основі урегулювання кордонів між УСРР та РСФРР покласти принцип етнографічний у розумінні приєднання до республіки території, що безпосередньо межує з нею і заселеної в абсолютній або відносній більшості населенням відповідної республіки".

Однак цей критерій, підтримка якому пролунала навіть у резолюції Виконкому Комінтерну від 24 грудня 1924 р., рішенням Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 р. був фактично зігнорований.

Українська ж сторона і надалі намагалася втілити його в життя.

Так, тези червневого (1926 р) пленуму ЦК КП(б)У "Про підсумки українізації" завершувалися такою настановою:

"Провадити дальшу роботу в справі об’єднання в складі УСРР всіх суміжних з нею територій з українською більшістю населення, що входять до Радянського Союзу"(Національне питання. Курс національного питання для комвишів та радпартшкіл. Хрестоматія з методичними вказівками. Харків, Пролетар, 1931. - С. 105).

Результати перепису 1926 р. виявили, що українці становили абсолютну більшість в Таганрожчині та у 26 районах Центрально-Чорноземної області, які означені вище як "північна Слобожанщина".

ЦК КП(б)У схвалило такий запит і після деякої редакції спрямовувало його до Кремля. У листі Й.Сталіну від 25 травня 1928 р. генеральний секретар ЦК КП(б)У Л.Каганович просив поставити на закрите засідання секретаріату ЦК ВКП(б) питання "Про передачу УСРР повітів з більшістю українського населення Курської і Воронезької губерній, у зв'язку з районуванням Центрально-Чорноземної області" (Російський державний архів соціально-політичної історії, ф.81, оп.3, спр.120, арк.57).

Однак Кремль відхилив територіальні клопотання України.

Натомість під впливом цих клопотань та внаслідок безпосереднього тиску української сторони у населених переважно українцями місцевостях РСФРР

почала реально втілюватися запроваджена ХІІ з’їздом РКП(б) політика коренізації.

Край такому лояльному ставленню до українців поклали постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 та 15 грудня 1932 р., якими кампанія українізації поза межами УСРР оголошувалася "петлюрівською" та негайно скасовувалася.

Незаперечним результатом територіального розмежування між УСРР та РСФРР у 1919-1928 рр. стало те, що з дев’яти населених переважно українцями губерній на повітовому рівні усі суміжні території, де українці не становили більшості (чотири північних повіти Чернігівської губернії, усі повіти Кримського півострова Таврійської губернії) були вилучені зі складу України.

Натомість повітів з українською більшістю населення, суміжних з територією УСРР, Україна зі складу РСФРР не отримала.

 

3. Міграції, зміни національного складу населення

Понад 60 тис. німців та італійців депортували у перші дні війни, більш як 230 тис. татар, болгар, вірмен і греків примусово виселили у 1944 р. За роки війни населення Криму зменшилося вдвічі й на травень 1944 р. становило 780 тис., а після депортації кримських татар — близько півмільйона. Повоєнного населення півострова вистачило б лише на заселення сучасних міст Сімферополя та Феодосії. Крим практично знелюднів і лежав у руїнах. Увесь тягар щодо його відновлення уряд СРСР поклав на простих трудівників, яких «примусово-добровільно» переселяли на півострів у помешкання депортованих.

З 1954 р основний потік переселенців до Криму було спрямовано з густонаселених областей УРСР — Вінницької, Волинської, Дрогобицької, Київської, Житомирської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Чернігівської, Чернівецької, Хмельницької. Новоселів заселяли у 24 райони Кримської області. З усіх переселенців за десять років (1954—1964 рр.) не зуміли закріпитися приблизно 8 % прибулих. Упродовж 1960-х — 1970-х років населення Криму зросло на понад 40 %. При цьому механічний приріст перевищував природний і становив 72 % від загального.

З 1968 р. розпочалося поступове повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину. Офіційний дозвіл на це одержували одиниці. Найінтенсивніше освоювався півострів, як уже зазначалося, росіянами. На час першого післявоєнного перепису населення (1959) вони тут становили майже 72 %. Українців налічувалося 268 тис. (22 %) за загальної кількості населення 1 млн 200 тис. осіб. У 1989 р. загальна кількість населення в Криму становила 2 млн 430 тис. осіб, у тому числі росіян — 1 млн 630 тис. осіб, українців — 626 тис., білорусів — 50 тис., кримських татар — 38 тис.

48 % населення Криму народжені поза його межами.

 

4. Соціально- економічна інтеграція Кримського півострова з Україною.

• Стан економічного розвитку Кримської області на момент передачі до складу УССР

Міф 3 Крим- щедрий подорунок

Поміркуймо: є передача Кримської області до складу УРСР «щедрим подарунком» чи накинутим економічним ярмом?

Нині мало хто згадає, що наприкінці 1953 р. на весь Крим було тільки 3 хлібних, 18 м’ясопродуктових, 8 молочних і 28 книжкових магазинів, 2 магазини з продажу тканин, 9 — взуття, 5 — будівельних матеріалів. Овочі та картоплю можна було купити лише на ринку. Переважна більшість так званих курортів гостро потерпала від нестачі питної води. Зруйнований на 40 % під час війни житловий фонд практично не відновлювався

В 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. З 30 наявних колгоспів лише три спромоглися освоїти польову та кормову сівозміни. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня.

За станом на 1 січня 1954 року площа садів складала лише 87 відсотків, а виноградників - 79 відсотків рівня 1940 року.

Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. План будівництва корівників та телятників у 1953 році область виконала на 35,6 відсотка, а пташників - на 43 відсотки.

В області не вистачало понад 1 100 тракторів. Сільське господарство Криму потерпало від гострої нестачі води. За станом на січень 1954 року в господарствах Криму зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь.

У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши в казну 6 млн. 60 тисяч карбованців.

Украй занедбаними були легка та харчова промисловості. У 1953 році план не виконали всі підприємства цих галузей. Область виявилася нездатною освоїти величезні кошти, які виділяла держава на капітальне будівництво. Через це Рада Міністрів Російської РФСР лише в Ялті змушена була зменшити в 1953 році капіталовкладення на 5,2 млн. крб.

Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі"

Занепокоєння і розпач лунали навіть з трибун партійних конференцій.

"Минуло десять років після закінчення війни, - говорив з трибуни Кримської обласної партконференції (1954 року) секретар Феодосійського міськкому партії Моїсеєв, - трудящі висувають до нас законні вимоги, коли буде відбудоване місто і створені мінімальні побутові умови?

В місті немає води, достатньої кількості електроенергії, банно-прального комбінату... Під час війни було зруйновано до 40% житлофонду, а відбудовано силами міськвиконкому тільки один будинок на 8 квартир...

• Відновлення економіки  

Важкою працею і величезними жертвами переселенців Крим був відбудований і перетворений на перлину садівництва, виноробства, ефірно-олійного виробництва та курортну оазу. Не буде перебільшенням твердження, що на зміцнення іміджу Криму як всесоюзної здравниці працювали не лише всі мешканці півострова, а і значна частина материкової України: саме через неї пролягали і нею обслуговувалися транспортні комуніка ції, електричні та інформаційні мережі, для безперебійного постачання Криму питною водою був утілений у життя епохальний проект спрямування дніпровської води в посушливий кримський степ. У вузах, училищах і технікумах України здобула освіту переважна більшість працівників кримських здравниць, навчальних і лікарняних закладів, наукових і науково-дослідних установ, архівів і музеїв, заповідників і Ялтинської кіностудії.

Відразу після святкування офіційної передачі Криму Україні, 26 липня 1954 р., ЦК КПУ ухвалив Постанову «Про заходи з дальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області», згідно з якою з республіканського бюджету передбачалося впродовж 1955 р. виділити 100 тис. крб. на облаштування прибережної смуги Південного берега Криму. Вже в перше десятиліття після передачі на півострові було збудовано потужний хімічний промисловий комплекс. Із метою забезпечення зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострова в 1961 р. розпочалося будівництво Північно-Кримського каналу.

За часів входження Криму до складу Української РСР в Криму були збудовані:

• Північно-Кримський канал (1932—1971), довжиною 402,6 км, і максимальною пропускною спроможністю 380 м³/сек, і площею зрошування — 380 тис. га
• Сімферопольська ТЕЦ (1955—1960)
• Тролейбусна лінія, що з'єднала Сімферополь, Алушту і Ялту (1959).

Таким чином, входження Криму до складу УРСР у лютому 1954 р. зумовило швидкий економічний прогрес Кримської області.

• Соціальне становлення

Вивчення урядових архівів переконливо доводить, що українська влада уже в перші роки після передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу України не лише розробила тривалу комплексну програму всебічного відродження економіки, культури та соціальної сфери півострова, а й розпочала втілювати її у життя. Так, за десятилітній період (з 1954 до 1964 рр.) уряд Української держави ухвалив десятки доленосних постанов щодо розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області та об’єктів культури.

 10 квітня 1954 р., не чекаючи прийняття відповідного союзного закону, голова Ради Міністрів УРСР Н. Кальченко та секретар ЦК КПУ О. Кириченко звернулися до керівництва СРСР із проханням розглянути проект постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи з дальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області». Документом передбачалося значне розширення посівів овочевих культур, закладка нових садів та планувалися роботи щодо будівництва оздоровниць та благоустрою курортів із таким розрахунком, щоб упродовж 1954—1958 рр. довести кількість санаторних ліжок до 33,3 тис. з обсягом обслуговування 400 тис. осіб на рік, освоївши при цьому близько 600 млн крб. додаткових асигнувань. Міністерству шляхів доручалося розробити проект будівництва залізниці, яка з’єднувала би Сімферополь з Ялтою. Передбачалися відновлення портів, зведення морських вокзалів в Ялті та Феодосії, побудова портових пунктів у курортних місцевостях Південного берега Криму. Проект містив також комплекс заходів щодо розширення торговельної мережі на півострові, збільшення обсягів будівництва житла, поліпшення водопостачання та комунально-побутового обслуговування населення Кримської області. 26 серпня 1954 року Рада міністрів УРСР та ЦК КП(б)У прийняли Постанову № 1261, в якій ішлося не лише про невідкладні заходи з розвитку сільського господарства, а й вирішення найболючіших соціальних проблем. 

Цією урядовою постановою у 1955 році, тобто вже у перший рік входження Кримської області до України, передбачалося виділити лише для лікувальних і дитячих закладів майже 14 млн крб. По міністерству охорони здоров’я цією постановою передбачалося спрямувати на будівництво медичних закладів понад 6 млн крб. Крім того, народногосподарським планом на 1955 рік планувалося закінчення ще чотирьох перехідних об’єктів охорони здоров’я на суму 2,2 млн крб. Лише на підготовку проектної документації для будівництва об’єктів соціальної сфери (лікарень, пологових будинків, амбулаторій, дитячих дошкільних закладів) уряд на 1955 рік виділив величезні кошти, понад 250 тис. крб. Перелік запланованих будівельних об’єктів соціальної сфери на 1955-1956 рр. вражає. Необхідно зазначити, що, розпочинаючи з 1920-х років і до передачі Кримської області до складу України, такі обсяги соціального будівництва у Криму впродовж 30-35 років і не планувалося здійснити.

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р.  На 1 січня 1998 р. до АР Крим на місця постійного мешкання було переселено 262,8 тис. нащадків депортованих у 1944 р. народів. Із них прописано, за даними Головного управління МВС України, 259 тис. кримських татар, а також 3,8 тис. вірмен, болгар, греків та німців. Повернення кримськотатарського народу триває, питома частка його у складі населення АР Крим становить 12,1 % і зросла, порівняно з 1989 р., у 6,4 раза.. На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.

Репатріанти поверталися на територію, де їхні колишні поселення і помешкання були зайняті, а можливості працевлаштування обмежені або й зовсім відсутні. Потрібні були оперативні й дієві заходи влади для забезпечення прибулих житлом, роботою, установами соціальної інфраструктури – закладами охорони здоров’я, освіти, культури, дозвілля тощо. В умовах соціально-економічної кризи на всьому посткомуністичному просторі розв’язання згаданих проблем ставало дуже складним завданням. Облаштування на Батьківщині тих, хто поверталися з місць депортації, вимагало величезних коштів.

Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

Правовою основою для реалізації державної політики у сфері захисту прав колишніх депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися на постійне проживання в Україну, є Декларація прав національностей України, а також закони України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про національні меншини в Україні» та інші.

З 1991 року органи влади України докладають значних зусиль для забезпечення необхідних ресурсів з метою облаштування та інтеграції в українське суспільство репатріантів, що були депортовані за національною ознакою сталінським режимом.

5. Спроби проведення «українізації»

Спираючись на архівні документи, можна стверджувати, що часто-густо ініціативу в «українізації» регіону перебирав на себе Кримський обком КПУ. В серпні 1954 р. його бюро ухвалило рішення про вивчення української мови та літератури у школах Кримської області. В записці, надісланій до ЦК КПУ, зазначалося: «У зв’язку з передачею Кримської області до складу УРСР Кримський обком КПУ вважає необхідним увести в 1955/1956 навчальному році вивчення української мови та літератури в школах Кримської області і просить розглянути наступні пропозиції по даному питанню: 1. Для того, щоби надати учням шкіл області системні знання з української мови та літератури і тим самим забезпечити можливість випускникам навчатись у спеціальних середніх навчальних закладах та вузах УРСР, ввести з 1955/1956 навчального року вивчення української мови та літератури з II по VIII клас включно у всіх школах області»

Якщо у 1955/1956 н.р. українська вивчалася в 38 класах 24 шкіл 619 учнями, то в 1958/1959 навч. р. — в усіх других, третіх та п’ятих класах 19 766 учнями. Упродовж 1955—1956 рр. на засіданнях президії ЦК Компартії України не раз розглядалися питання, пов’язані з виданням українською мовою органу Кримського обкому КПУ газети «Радянський Крим», переходом кримського обласного книжкового видавництва на випуск масової літератури українською мовою, створенням у м. Сімферополі українського театру музичної комедії, організацією відділення української мови та літератури у Кримському педагогічному інституті.

Передача Криму Україні, на думку вищого політичного керівництва республіки, неодмінно мала позначитися на топоніміці регіону. 5 вересня 1955 р. Президія ЦК Компартії України ухвалила Постанову «Про перейменування деяких населених пунктів Кримської області». Рішення республіканської партійної еліти було продиктоване тим, що «у Криму багато населених пунктів, географічних територій мають незрозумілі для більшості населення області назви». Першим для виправлення «незрозумілої» назви партійні бонзи обрали селище Алупка-Сара Ялтинської міської ради, яке повинно було перетворитися на Шевченкове. Отже, в такий спосіб верхівка КПУ долучилася до цілеспрямованих дій союзного керівництва з детатаризації Криму.

Утім, здійснити прискорену спробу «українізації» Криму республіканським можновладцям так і не вдалося. Після ухвалення нового союзного Закону «Про зміцнення зв’язку школи із життям і подальший розвиток системи народної освіти» (грудень 1958 р.; в УРСР відповідний лист з’явився у квітні 1959 р.), яким передбачалося право батьків обирати мову навчання своїх дітей, кількість школярів півострова, які бажали вивчати українську мову, почала зменшуватися. У 1970/1971 навч. р. залишилася тільки одна українська школа в Сімферополі, в якій навчалося 412 учнів. Небажання пропагувати впровадження української мови в усіх сферах суспільного життя на півострові спостерігалося і з боку очільників Кримської області. Мотивуючи збитковістю, бюро Кримського обкому КПУ 15 грудня 1959 р. закрило газету «Радянський Крим», припинило дубляж українською мовою журналу «Блокнот агітатора», бюлетеня «Виноградарство і садівництво Криму».

Література:

1. Депортація кримських татар 1944 р. та заходи, що вживаються Урядом України з метою облаштування та інтеграції в українське суспільство колишніх депортованих кримських татар https://istanbul.mfa.gov.ua/news/47606-deportacija-krimsykih-tatar-1944-r-ta-zahodi-shho-vzhivajutysya-uryadom-ukrajini-z-metoju-oblashtuvannya-ta-integraciji-v-ukrajinsyke-suspilystvo-kolishnih-deportovanih-krimsykih-tatar

 

2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%B0_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%B7%D1%96_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83_%D0%A0%D0%A0%D0%A4%D0%A1%D0%A0_%D0%B4%D0%BE_%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D1%83_%D0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0

 

 

3. Історія Криму в запитаннях та відповідях Київ, Науково-виробниче підприємство «видавництво “Наукова думка” НаН україни», 2015

  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://nsku.org.ua/wp-content/uploads/2016/03/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83-%D0%B2-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D1%85-%D1%82%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8F%D1%85.pdf

 

4. https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/ukraina-likuie-krymsku-medytsynu/
5. https://www.istpravda.com.ua/columns/54d4c1c83527f/