Презентація: "Пруссія. Фрідріх ІІ. Російська імперія. Єлизавета І. Катерина ІІ."

Королівство Пруссія. Фрідріх ІІ. Російська імперія. Єлизавета І. Катерина ІІ.

Третій прусський король (1740—1786). Брандербурзький маркграф, курфюрст Священної Римської імперії (1740—1786). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Один із найзначніших німецьких правителів. Народився в Берліні, Пруссія. Син прусського короля Фрідріха-Вільгельма I. До сходження на трон цікавився більше музикою і філософією, ніж політикою та військовою справою; мав конфліктні стосунки із батьком. Як король провів реформи, що укріпили прусську армію, промисловість та освіту країни. Вів затяжні війни з Австрією (1740—1742, 1744—1745, 1756—1763) за Сілезію; здобув її в результаті Семирічної війни.

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) приєднав до королівства Польську Пруссію (Західну Пруссію), таким чином об'єднавши усю історичну Пруссію. Змінив власний титул «король в Пруссії» на «король Пруссії» (1772). Захистив Баварію від поглинання Австрією в ході війни за баварську спадщину (1778—1779). Підтримував Просвітництво, був одним із представників освіченого абсолютизму, називав себе «першим слугою держави»Виступав патроном наук та мистецтв, заохочував німецьку еміграцію до Пруссії, проголосив свободу віросповідання, заборонив тортури, допустив до державного управління, судочинства та освіти вихідців з простолюду. Збудував палац Сансусі (1747). Помер бездітним у Потсдамі, Пруссія. Похований у палаці Сансусі. У німецькій традиційній історіографії ХІХ—ХХ століття зображується як національний герой Німеччини, видатний стратег, мудрий і ефективний правитель.

Реформи Фрідрха ІІСудочинство. Кріпосне право. Релігія і Церква. Економічна політика. Освіта Оподаткування. Державне упавління

Судочинство. Було здійснено реформу судоустрою і судочинства, скасовано тортури, відокремлено суд від адміністрації. Розгорнулася величезна робота з кодифікації законодавства з метою створення простих, ясних, коротких і зрозумілих усім законів за принципом «один закон для всіх». Кріпосне право. Фрідріх II заявляв, що кріпосна залежність селян – ганебне і шкідливе явище, проте так і не наважився її скасувати, побоюючись утратити підтримку прусського дворянства. Обмежився скасуванням кріпосного права у своїх особистих володіннях у Померанії (1763) і заходами з покращання побуту селян (заборона зносити селянські садиби). Релігія і церква. Було підписано низку указів із питань віротерпимості, які дозволяли кожному «досягати спасіння своїм шляхом» і зазначали, що держава є тією силою, що може примусити жити в мирі людей різних віросповідань, якщо вони спробують розпалювати міжрелігійну ворожнечу.

Економічна політика. Фрідріх II дотримувався політики меркантилізму – активного втручання держави в господарські справи. Сприяв розвитку промисловості, заснуванню заводів і фабрик, колонізації малозаселених земель, полегшенню кредитів, запровадженню нових культур у сільському господарстві, покращанню шляхів сполучення й умов торгівлі. Освіта. 1763 р. було видано указ про сільські школи, за яким навчання дітей селян у початкових школах оголошувалося обов’язковим. Оподаткування. Намагаючись поповнити державну скарбницю, Фрідріх II збільшив розміри податків і утворив «Генеральну адміністрацію акцизів і мит», яка контролювала сплату податків. Державне управління. Фрідріх II виступав за зміцнення і централізацію державної влади. За його указами компетенція королівських чиновників у провінціях збільшувалася, а повноваження місцевої влади обмежувалися (наприклад, органи місцевого самоврядування Сілезії втратили право затверджувати податки).

російська імператриця з 25 листопада 1741, дочка Петра I і Катерини I. Вступила на престол внаслідок палацового перевороту й усунення від влади російського імператора Івана VI Антоновича (правив номінально, бо йому йшов лише другий рік). У 1744 взяла шлюб з молодим князем Олексієм Розумовським. З початку 1750-х років фактичне керівництво внутрішньою політикою держави здійснював Петро Шувалов, зовнішньою — О. Бестужев-Рюмін і М. Воронцов. Складність зовнішньополітичного становища Російської імперії (загострення відносин з Османською імперією і Прусією) і намагання у зв'язку з цим імператорського уряду залучити на свій бік козацьку старшину, привело до відновлення Єлизаветою Петрівною гетьманства. На Глухівській Раді 1750 гетьманом України було обрано Кирила Розумовського. За час правління Єлизаветою Петрівною було здійснено ряд економічних і фінансових реформ, засновано Московський університет (1755) і Академію мистецтв (1757). За її правління Росія вела Семирічну війну 1756—1763.Єлизавета І

Переворот та початок царюванняЄлизавета Петрівна пережила п'ятьох імператорів і імператриць - Петра I, Катерину I, Петра II, Анну Іоанівну та Івана VI. Після смерті Анни Іоанівни на російсько-му престолі виявився іноземець Іван Антонович (його мати була племінницею імператриці). Здавалося немислимим як таке можливо, що пряма спадкоємиця престолу, дочка Петра Великого не займає трон. Під час правління Івана VI регентша Анна Леопольдівна своїми переслідуваннями поставила Єлизавету Петрівну перед неминучим вибором: або монастир, або переворот. В ніч з 24 по 25 листопада 1741 Іван Антонович в результаті безкровного перевороту був позбавлений престолу.

Економічні перетворення. У період правління Єлизавети Петрівни відбувається помітне економічне зростання країни. Сільське господарстворозвивається за рахунок освоєння орних земель на півдні і сході імперії, промисловість, металургія. Росія стала найбільшим у Європі експортером чавуну. Збільшилася чисельність населення імперії. Однак уряд Єлизавети намагалося зміцнити поміщиків на шкоду селянам. Це викликало численні повстання і заколоти в останні роки правління імператриці. Втеча селян до Польщі, Молдови, на Середню Волгу і в Сибір стало масовим явищем.

російська імператриця (1762–1796). Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Штетіні, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства у православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І. Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Знищила претендента Івана VI (1764). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763). Вела активну й успішну зовнішню політику. Перемогла у війнах проти Османської імперії (1768—1774, 1787—1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим.

Реформи Катерини ІІ Катерина II вважала, що великим недоліком колишньої системи управління була надмірна централізація і відірваність місцевих установ від дворянства. Основним завданням вона вважала залучення дворянства в місцеве управління, введення в нього елементів самоврядування. Відповідні основи місцевого самоврядування отримали своє закріплення в таких актах, як Установи для управління губерній (1775), Грамота на права, вольності і переваги благородного російського дворянства (1785 г.)(Жалувана грамота дворянству), Грамота на права і вигоди містам Російської Імперії (1785 г.)(Жалувана грамота містам). Названі акти закріплювали реформування місцевих установ на засадах самоврядування за становим принципом. Насамперед реформування місцевого управління Катерина II почала з обласного управління. Територія країни ділилася на губернії з населенням в 300-400 тис. Жителів і повіти з населенням в 20-30 тис. чоловік.