Пташина комора. Василь Сухомлинський
Восени в степу не змовкало пташине щебетання. Пташки злітались на скошене поле, дзьобали зернятка.
А на узліссі стояла Горобина, рясно обліплена червоними гронами. Стоїть Горобина й дивується: чому до неї не летять птахи?
Питається вона у Дрозда.— Дрозде, чого ти не покуштуєш моїх ягід?
— Почекай, Горобинонько, вони знадобляться у тяжку годину. На твоїх гілках — наша пташина комора.
Випав сніг. Білим килимом вкрились поля.
Занесло кучугурами висохлу траву.
І вдень, і вночі співає свою журливу пісню холодний вітер.
Рано-пораненьку прокинулась Горобина від пташиного щебетання.
Бачить — налетіли до неї дрозди й дятли.
— От і пташина комора знадобилась, — защебетав Дрізд. — Пригощай нас, Горобинонько, своїми ягодами.
NSM
Реєструючись, ви погоджуєтеся з угодою користувача та політикою конфіденційності.
«На Урок». Освітній інтернет-проект