Презентація "Р.Л.Стівенсон. Острів скарбів"

“Острів скарбів”Р. Л. Стівенсон. Бойко І. М. Для 6 класу

Сквайр Трелоні, доктор Лівсі … просили мене розповісти докладно все, що я знаю про острів скарбів, всю історію від початку до кінця…

“То був високий, міцний, огрядний чоловік з брунатним обличчям. Над коміром його заяложеної синьої куртки стирчала просмолена косичка. Руки в нього були зашкарублі та пошрамовані, а рубець на щоці мав неприємний блідо-багровий відтінок.”

Він оселився у заїзді “Адмірал Бенбов”, яким володів батько Джиммі Гокінса, цілими днями пив ром та горлав піратську пісню. “Якщо ви не покинете пиячити, світ незабаром позбудеться одного з найбрудніших мерзотників,” – сказав йому доктор Лівсі.

Пятнадцать человек на сундук мертвеца, Йо-хо-хо, и бутылка рому! Пей, и дьявол тебя доведёт до конца. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Их мучила жажда, в конце концов, Йо-хо-хо, и бутылка рому! Им стало казаться, что едят мертвецов. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Что пьют их кровь и мослы их жуют. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Вот тут-то и вынырнул чёрт Дэви Джонс. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Он вынырнул с чёрным большим ключом, Йо-хо-хо, и бутылка рому! С ключом от каморки на дне морском. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Таращил глаза, как лесная сова, Йо-хо-хо, и бутылка рому! И в хохоте жутком тряслась голова. Йо-хо-хо, и бутылка рому! Сказал он: «Теперь вы пойдёте со мной, Йо-хо-хо, и бутылка рому! Вас всех схороню я в пучине морской». Йо-хо-хо, и бутылка рому! И он потащил их в подводный свой дом, Йо-хо-хо, и бутылка рому! И запер в нём двери тем чёрным ключом. Йо-хо-хо, и бутылка рому!

Якось до заїзду зайшов колишній пірат Чорний Пес, який страшенно налякав Біллі Бонса. Мерзотники посварились, а пізніше в Біллі Бонса стався напад. Через кілька днів сліпий пірат приніс Бонсу “чорну мітку” – піратський вирок.

Через кілька днів сліпий пірат приніс Бонсу “чорну мітку” – піратський вирок. Тієї ж ночі Біллі Бонс помер

Джим з матір'ю дослідили вміст скрині пірата. Знайшли там гроші різних країн та карту острова скарбів

Острів простягався на дев'ять миль уздовж і на п'ять ушир, і формою своєю нагадував гладкого дракона навстоячки. На карті було позначено дві добре захищені від "вітру гавані й гору в центрі острова, названу "Підзорна Труба". Крім того, на карті були різні додаткові позначки, зроблені пізніше. Найбільше впадали в око три хрестики червоним чорнилом: два у північній частині острова і один у південно-західній. Біля цього останнього хрестика тим самим червоним чорнилом дрібним чітким почерком, дуже відмінним від капітанових карлючок, було написано: "Більша частина скарбу тут". На зворотному боці карти та сама рука додала ще такі пояснення:«Високе дерево на схилі Підзорної Труби, напрямок на пн. від пн.-пн.сх. Острів Кістяка на сх.-пд.-сх. і сх. Десять футів. Зливки срібла в північній ямі. Знайдеш її, ідучи схилом східного пагорка, за десять сажнів на південь від чорної скелі, коли стати лицем до неї. Зброю знайти легко, вона в піщаному горбі на пн. кінці Північного мису, прямувати треба на сх. і на чверть румба до пн. Дж. Ф.»

Джим показав карту доктору Лівсі тасквайру Трелоні. Вони вирішили найняти корабель та відправитись на пошуки скарбів капітана Флінта

І от команду набрано…

На “”Еспаньолі” Джим Гокінс, сквайр Трелоні, доктор Лівсі, капітан Смоллет

Матросів допомагав набирати кок Довгий Джон Сільвер, одноногий чоловік з папугою на плечі

Матроси вешталися по палубі й про щось тихо перемовлялися. Кожен наказ сприймали невдоволено й похмуро і виконували неохоче. Навіть найнадійніші матроси піддалися цьому настроєві, бо ж нікого не знаходилось, хто осмикнув би товаришів. Назрівав заколот, зависаючи над нами, немов грозова хмара.

Кінець кінцем у команді домовилися. Шестеро матросів лишалися на судні, а решта тринадцятеро, включаючи й Сілвера, почали сідати в шлюпки.

“А ти, Джоне Сілвере... Ти довго був моїм товаришем, але більше ти мені не товариш. Може, й доведеться мені померти, як собаці, але я не зраджу свій обов'язок. Адже це ти вбив Елена, ге ж? То вбий і мене, коли можеш! Але знай, що я зневажаю тебе.” З цими словами хоробрий моряк обернувся до кухаря спиною і рушив до берега. Та йому не судилося відійти далеко. Джон скрикнув, вчепився однією рукою за гілку дерева, другою вихопив з-під пахви свою милицю і щосили пошпурив у Тома. Милиця із свистом пролетіла в повітрі й ударила матроса гострим кінцем межи плечі. Том скинув угору руки, хекнув і упав. Чи його серйозно поранило, чи ні - ніхто вже не дізнається Удар був такий сильний, що міг перебити йому хребта.

Я знову зупинився. Хто ви такий? - запитав я.- Бен Ґан, - відповів він хрипким і скреготливим голосом, що нагадував іржавий замок. - Я бідолашний Бен Ґан. Я вже три роки не балакав з жодною християнською душею. Тепер я побачив, що він був такої ж білої раси, як і я, і навіть мав досить приємні риси обличчя. Тільки шкіра його так засмалилась на сонці, що аж губи в нього почорніли, а ясні очі надзвичайно гостро проступали на темному обличчі. Він був обідранцем з обідранців. Одяг його складався з парусинового лахміття та решток матроської роби; це руб'я трималося купи завдяки цілій системі всіляких застібок, мідних ґудзиків, паличок і петель з просмоленого мотузка. Єдиною тривкою річчю з усього його обладунку був черес з мідною пряжкою.

І я ріс чемним хлопчиком, що міг відторохтіти цілого катехізиса навіть без зупинки. А ось тепер, бач, до чого дійшло - хоч почалося це, ще коли я малим бігав гратись у мідяки на могильних плитах. Атож, почалося з цього - мати моя, доброчестива жінка, перестерігала, що воно добром не кінчиться, і таки вийшло по її слову! Але само провидіння закинуло мене сюди.

Тим часом капітан, в якого, як я давно помітив, кишені й пазуха аж дуже так віддимались, понавитягав звідти купу найрізноманітніших речей: британський прапор, Біблію, моток шворки, перо, чорнило, корабельний журнал і кілька фунтів тютюну. Він розшукав ошкурену соснову жердину й за допомогою Гантера встановив над блокгаузом у тому місці, де перехрещувалися колоди. Потім виліз на дах і власноруч прив'язав до жердини й розправив цього прапора.

І справді, за частоколом зупинилося двоє чоловік. Один з них розмахував білою ганчіркою, а другий - і то саме Сілвер, - спокійно стояв поруч. - Так ось у чім річ, - провадив далі Сілвер. - Ми хочемо здобути ці скарби, і ми здобудемо їх. Такий наш інтерес. А ви хочете врятувати собі життя - це ваш інтерес. Адже у вас є карта, ге ж?

І саме цю хвилину з'явились перші ознаки того, що починається атака.

Я заліз у западину, підняв край шатра й побачив там Бен-Ґанового човна. З усіх саморобних човнів цей був, так би мовити, найсаморобнішим. Бен сплів з пружного гілля кривобоку раму, а потім обшив її козячими шкурами, хутром усередину, - оце й був увесь човен.

До шхуни вже було менше ста ярдів, коли знов повіяв вітер і напнув її вітрила. Шхуна повернула на лівий галс і знову помчала по хвилях, ковзаючи, мов ластівка.

Я побачив на кормі двох піратів. Один з них, у червоному ковпаку, нерухомо простерся на спині, розкинувши руки, мов прип'ятий до хреста, і вищиривши зуби. Другий, Ізреєл Гендс, сидів, спершись на фальшборт, голова його спадала на груди, а руки безсило лежали на палубі; засмагле обличчя Гендсове було бліде, як віск.

Скориставшись із цього перепочинку, я швиденько набив одного пістоля, а потім задля більшої певності почав наново набивати й другого. Гендс, помітивши, що я роблю, зрозумів, що його становище гіршає. Трохи повагавшись, він насилу вхопився за ванти і з кинджалом у зубах поволі побрався вгору. Коли це він махонув правою рукою, і щось просвистіло в повітрі, як стріла. Я відчув удар і гострий біль, а плече моє виявилось прип'ятим до щогли. Від жахливого болю й несподіванки - зовсім наче позасвідомо - я спустив обидва гачки, і мої пістолі вистрелили й випали у мене з рук. Але впали не тільки вони: глухо скрикнувши, стерничий розкинув руки й полетів сторчма у воду.

Так чи сяк, але нарешті скінчились мої морські пригоди, і я повернувся на острів, - та ще й не голіруч. Позад мене стояла відбита в піратів шхуна, на якій ми зможемо вийти в океан. Мені хотілося якнайшвидше дібратися до нашої домівки, до форту, і похвалитися своїми здобутками.

Червонаве світло смолоскипа, осяявши середину блокгаузу, підтвердило найгірші з моїх здогадок. Пірати захопили будинок і всі наші припаси У блокгаузі були всі шестеро піратів - більше ніхто з них не зостався живий. П'ятеро їх, з розчервонілими й опухлими обличчями, ледве очумавшись від п'яного сну, схопилися на ноги.

- Слухай, Джіме Гокінсе, - ледь чутно прошепотів він, - ти на волосинку від смерті, ба навіть гірше - тобі загрожують тортури. Вони хочуть мене скинути. Та пам'ятай, що я обстаю за тобою. Я не збиравсь цього робити, але ти сказав кілька слів, і я передумав. Мене взяв розпач, що я так безглуздо програв і можу попасти на шибеницю. Але я побачив, що ти тямущий хлопець. І я сказав собі: "Заступися за Гокінса, Джоне, а Гокінс заступиться за тебе. Ти, Джоне, його остання карта, а він, побий мене грім, він - твоя остання карта! Послуга за послугу, - сказав я. - Ти врятуєш собі свідка на суді, а він врятує твою шию від зашморгу". До мене почало потроху доходити.

Підбадьорений цими словами, пірат уже сміливіше підійшов до Сілвера, тицьнув йому щось у руку й ще хуткіш відбіг назад до своїх товаришів. Корабельний кухар розтулив долоню й глянув. - Чорний знак! Я так і думав, - промовив він.

- Джіме, - урвав мене лікар, і голос йому як стій змінився. - Джіме, я цього не можу допустити. Гайда через паркан і тікаймо! - Докторе, - відповів я, - але ж я дав слово честі. - Знаю, знаю! - вигукнув він. - Та що ж подієш! Я візьму всю вину й ганьбу на себе, хлопче. Але я не можу кинути тебе тут. Плигай сюди! Один плиг, і ми чкурнем, як антилопи. - Ні, - відповів я. - Ви знаєте, що й ви так не зробили б. Ні ви, ні сквайр, ні капітан. І я теж цього не зроблю. Сілвер повірив мені, я дав слово, і я повернуся назад.

І справді, поза в кістяка була таки дивна. Не знаю вже чому (може, це зробили птахи, які дзьобали його, або ж виткі рослини, що обснували людські рештки), але скелет лежав витягтись так прямо, мов стріла: ноги його вказували в один бік, а руки, піднесені над головою, як у плавця перед стрибком у воду, - в інший. - Хоч я й старий туман, але дещо вже второпав, - сказав Сілвер. - Це ж компас! Онде й вершина Острова Кістяка випинається, мов зуб. Перевірте-но за компасом, куди показують ці кістки.

Аж це раптом з-за дерев перед нами чийсь тонкий і високий тремтячий голос завів так добре знайому пісню: П'ятнадцять хлопців на скрині мерця. Йо-го-го, ще й пляшечка рому!Ніколи не бачив я, щоб люди так лякались, як злякалися цього разу пірати. У всіх шістьох обличчя аж пополотніли, хто схопився на ноги, хто судомно вп'явся руками в товариша, а Моргай з переляку впав на землю і поповз.- Це Флінт, бодай його!.. - вигукнув Меррі. Не обов’язково

Перед нами була велика яма, викопана, очевидно, давно, бо по краях вона обсипалась, а на дні вже виросла трава. Там лежали поламаний держак кайла й кілька дощок від ящиків. На одній з цих дощок я побачив випалений розпеченим залізом напис "Морж" - назву Флінтового судна. Все було ясно. Хтось раніше знайшов цю схованку й пограбував, і сімсот тисяч фунтів стерлінгів зникли!

А в дальньому кутку печери тьмяно полискували у відсвітах багаття великі купи монет і прямокутні бруски золота. То були Флінтові скарби - ті самі, заради яких ми відбули таку далеку подорож, заради яких загинули сімнадцять чоловік з команди "Еспаньйоли".

І ось одного чудового ранку ми підняли якір, на що в нас ледве стало сили, і вийшли з Північної бухти під тим самим прапором, якого капітан колись підняв над блокгаузом, де ми оборонялись від піратів.

Кожен із нас одержав свою частку скарбу й скористався нею - розумно чи по-дурному - на власний розсуд. Капітан Смоллет облишив морську службу. Що ж до Бена, то цей, одержавши свою тисячу фунтів, витратив її чи розтринькав за три тижні, або, точніше, за дев'ятнадцять днів, бо на двадцятий прийшов до нас без шеляга. Довелося йому обійняти посаду брамника у сквайровім парку, чого він був якраз і побоювався. Він і досі живий, і дуже приятелює, а часом і свариться з місцевими хлопцями, а в неділі та свята чудово співає в церковному хорі.

Про Сілвера ми більше нічого не чули. Цей клятий одноногий моряк нарешті зник з мого життя. Решта скарбів - бруски срібла і зброя - все ще лежать там, де Флінт закопав їх.