Презентация Раннє відродження гуманізму.

Раннє відродження гуманізму. Виконав: Стрельбицький Євгеній

Середньовічна людина сприймала буття, керуючись християнською вірою. Земне існування вважалося тимчасовим, а життя душі - вічним, тому насамперед необхідно було турбуватися про її спасіння.  З прийняттям християнства виникло поняття про гріх і покарання за нього. Стає обов’язковою церковна сповідь, під час якої віруючі давали оцінку своїм діям і каялися в гріхах. Життя людини сповнене страху потойбічної кари, проте це зовсім не означало, що всі жили в постійному жаху.

Люди знаходили радість у праці, добробуті, святах і розвагах. Карнавал, пісні, танці й сміх - усе це, як і страх, звичайні ознаки середньовічного життя. У Середньовіччі людина не усвідомлювала своєї індивідуальності, будучи, перш за все, частиною колективу - майстром цеху, купцем гільдії, членом лицарського ордену чи селянської громади. Але наприкінці Середніх віків особа починає шукати свій шлях у житті, стаючи «індивідом».

Протягом майже всього Середньовіччя панувало уявлення про людину як пасивного виконавця Божої волі. Однак у XIV ст. такі погляди вже суперечили швидкому розвитку середньовічного суспільства. У пошуках нових ідей мислителі насамперед звернулися до античності.

Колискою нової культури - культури Відродження стала Італія. Така роль не випадково випала на долю цієї економічно розвиненої країни. У численних і багатолюдних італійських містах вирувало ділове життя, цінувалися особисті здібності та комерційна хватка. Фортуна усміхалася тим, хто звик покладатися на власні сили й розум. Справжній успіх міг прийти до людини незнатної, але енергійної і заповзятливої. Залишаючись щирими християнами, ділові люди прагнули витрачати свій час і кошти вже не на приготування до потойбічного існування, а на радощі земного життя. До того ж, на італійській землі, у колишньому серці Давнього Риму, найкраще і найбільше зберігся античний спадок.

Діячі Відродження не ставили під сумнів християнську віру, проте влада церкви, яка раніше охоплювала всі сфери життя людини, поступово звужувалася до вирішення здебільшого релігійних питань.

Останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нового часу називають великого флорентійця Данте Аліґ’єрі (1265- 1321р.)Його «Божественна комедія» змальовує грандіозну картину Всесвіту, природи, людського і суспільного буття. Поет переконаний, що людина народжена для добра і радості, вона здатна досягти висот мудрості й перемогти зло.

Франческо Петрарка це італійський поет який у своїй творчості поєднав теми античності й Середньовіччя. Закоханий в античну культуру, він розшукував і відроджував твори давніх митців, наслідував великого оратора Цицерона, писав біографії відомих греків і римлян. Захоплені талантами поета, мешканці Риму поклали на голову Петрарки лавровий вінок. Так колись на Капітолійському пагорбі давні римляни увінчували своїх великих сучасників.

Образотворче мистецтво. Найяскравіше ідеї гуманізму виявилися в мистецтві. У центрі його уваги опинилася прекрасна людина з необмеженими духовними і творчими можливостями. Важливу роль відіграло виникнення лінійної перспективи. Раніше середньовічні художники робили головних героїв своїх творів крупнішими за другорядних персонажів. Постаті Христа чи короля, якщо навіть знаходилися на задньому плані, завжди виглядали значнішими за простих людей. Тепер усі фігури і предмети зображують так, як їх бачить людське око. Ті, що розташовані ближче до глядача, виглядають більшими, а віддалені - меншими.