Презентація "Річ Посполита: шляхетська демократія"

Річ Посполита: «шляхетська демократія»Підготувала: Вчитель історіїПрилуцького ліцею № 6 Плєшакова Я. В.

План. Люблінська унія 1569 р. Економічний розвиток у XVI ст.. Особливості державного устрою. Шляхетська демократія.4. Реформація і Контрреформація в Речі Посполитій.5. Зовнішня політика Речі Посполитої.

Укладена в 1385 р. Кревська унія не привела до повного об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського, але між двома державами зберігалися тісні зв’язки. Часто польський король посідав престол великого князя литовського, обидві держави могли вести спільні воєнні дії. Польські магнати й шляхта, яких приваблювали землі Великого князівства Литовського, неодноразово намагалися остаточно об’єднати Польщу та Литву. Цим спробам тривалий час чинили спротив литовські магнати, які побоювалися, що більш сильні польські феодали захоплять владу в об’єднаній державі. Ситуація змінилася після вступу Литви в боротьбу з Московським царством за володіння Лівонського ордену в Прибалтиці. Протистояння із сильною московською армією вимагало об’єднання зусиль Литви й Польщі, і литовські магнати погодилися на створення єдиної держави.

У цей час Велике князівство Литовське дуже послабилося. Литва, зазнавши поразки в московсько-литовських війнах кінця XV – першої половини XVI ст., утратила значну частину своєї території. Із 1561 року Литва брала участь у Лівонській війні проти Московської держави. Унаслідок отриманих поразок литовська сторона опинилася в стані глибокої кризи і прагнула отримати воєнну допомогу від Польщі. Зі свого боку Польське королівство сподівалося скористатися ослабленням Литви, щоб реалізувати свої плани просування на Схід. Гострі суперечки щодо форми об’єднання тривали півроку.

Наприкінці 1568 р. король Сигізмунд ІІ Август скликав сейм у м. Люблін, який тривав понад пів року. Через протиріччя з поляками литовська делегація спробувала зірвати сейм і покинула Люблін. Сигізмунд ІІ Август, скориставшись відсутністю невдоволених, прийняв рішення про входження Волині, Підляшшя, Київщини і Брацлавщини до складу Королівства Польського. Отримавши звістку про приєднання до Королівства Польського, шляхта Волині вирішила обговорити умови унії на окремому сеймі. Очевидно, ані поляки, ані литвини не очікували, що українська шляхта заявить про себе як окремий народ зі своєю власною позицією. Волиняни домоглися приєднання до Корони ще й Київського воєводства і стали авторами привілеїв для трьох українських воєводств.

Люблінська унія1 липня 1569 р. Люблінський сейм ухвалив унію між Великим князівством Литовським і Королівством Польським. У результаті дві держави об’єдналися в одну — Річ Посполиту (у перекладі — республіка), яка була федеративною державою. Нова держава мала спільного короля, який обирався на сеймі та титулувався Королем польським та Великим князем Литовським. Польща і Литва зберігали власне законодавство, судову систему, військо та фінанси. Крім цього, литовсько-руська шляхта зрівнювалася в правах і привілеях з польською. Спільними ставали скарбниця і грошова одиниця.

Робота з історичним джерелом с. 87

З початку XVI ст. на землях майбутньої Речі Посполитої відбулося стрімке економічне зростання. Спричинилайого загальноєвропейська «революція цін» — ціни на сільськогосподарську продукцію зросли в три-п'ять разів, а попит на неї збільшився. Польські землевласники перетворили свої господарства на фільварки — багатогалузеві підприємства для виробництва товарної продукції. Нарощування виробництва зерна призвело до посилення експлуатації особисто залежних селян. Фільва́рок (пол. folwark, від нім. Vorwerk —  «хутір, ферма, господарство») – маєток у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV—XIX ст. Панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпаків, пізніше — наймана. Завдяки бурхливій торгівлізростали польські міста на берегах Вісли й балтійському узбережжі. З'явилися текстильні й шкіряні мануфактури. Однак, на відміну від Західної Європи, міста підпорядковувалися землевласникам і не відігравали значної ролі в Речі Посполитій, міська буржуазія так і не сформувалася. Мануфакту́ра (лат. manufactura, manus — рука та factura — обробіток, виготовлення) — форма промислового виробництва, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці.

У державі існували чотири окремі стани: духівництво, шляхта, міщани і селяни. За майновим становищем вони були неоднорідними. Кожен з них мав свої особливі права й обов'язки, ретельно виписані в законах. Шляхта була «політичним народом», який був наділений правами й привілеями. Попри оголошену законом рівність, шляхта була нео. ДноріДною. Верхівкою суспільства були 30-40 могутніх родин магнатів, які керували цілими провінціями майже незалежно. На середній сходинці перебували пани — заможні землевласники, які мали низку привілеїв. Більшість панівного стану становили Дрібні шляхтичі, які ледве забезпечували своє існування.

Робота з підручником с. 88

Особливе місце в соціальній структурі Речі Посполитої посідало козацтво. Небажання шляхти визнати права й привілеї козацтва призвело до численних конфліктів, найбільший з яких — Національновизвольна війна в 1648-1657 рр.

Основною одиницею політичного життя були місцеві сеймики. Найвищим законодавчим органом з 1493 р. був сейм. Сейм складався із сенату (до нього входили керівники католицької церкви і вищі посадові особи — воєводи, каштеляни) і палати послів (депутатів), яких обирали намісцевих сеймиках. Усі рішення ухвалювали одностайно. Було право «ліберум вето», згідно з яким кожний з депутатів міг висловити незгоду щодо рішень сейму, виголосивши фразу «не дозволяю». Шляхта мала право на конфедерацію — союз для законної боротьби проти заподіяних їй кривд. Особа короля в Речі Посполитій стала виборною після смерті короля Сигізмунда ІІ Августа. Короля обирав сейм довічно й правив він на основі «Генріхових артикулів», затверджених першим виборним королем Генріхом Валуа (1573-1575 рр.). Згідно з ними король мусив погоджувати із сеймом найважливіші питання життя держави, підтримувати релігійний мир і зберігати спокій у країні, гарантувати вільний вибір наступного монарха. Монарх формував апарат управління, призначав вищих посадовців, затверджував суддів і церковних ієрархів. Король був найбільшим землевласником у державі, у його компетенції були міжнародні й військові справи. Лише королівський підпис перетворював постанови сейму в чинні документи.

Робота з підручником с. 89

У першій половині XVI ст. на польських і литовських землях поширилися ідеї Реформації, переважно у формі кальвінізму. Їх підтримала частина представників шляхти, яка вбачала в протестантизмі можливість з. Добути церковні землі й ще більшу незалежність віД центральної вла. Ди. Однак, на відміну від країн Західної Європи, до збройної боротьби не дійшло. Протестантизм не набув піДтримки в містах, а більшість селян його іДей взагалі не зрозуміла й залишилася прихильною До католицизму або православ’я.

За правління королів Стефана Баторія (1576-1586 рр.) та Сигізмунда ІІІ (1587-1632 рр.) в державі посилилася та зрештою перемогла Контрреформація. Однак інквізиторських методів боротьби в Речі Посполитій уникали. Переслідування шляхтичів-протестантів було неможливим в умовах шляхетської демократії. Перевага надавалася не жорсткому примусу, а переконанню та освіті. Задля цього запросили єзуїтів, які розгорнули мережу колегіумів, найкращих закладів освіти того часу.

Проблемним було становище православних, які становили близько 40 % населення держави. Вони були об'єктом змагань між Московською державою, яка претендувала на патронат над православними, і Римом. У 1596 р. була укладена Берестейська церковна унія, яка мала усунути суперечності між католиками та православними. Однак вона загострила релігійний конфлікт, зокрема між православними й уніатами. У першій половині XVII ст. король Владислав IV був змушений визнати права православної церкви, проте напруження у відносинах збереглося.

У XVI ст. Польському королівству, а потім Речі Посполитій вдалося значно розширити свої володіння. У 1525 р. останній магістр старого ворога Польщі - Тевтонського ордену перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сигізмунду I (1506-1548). За Люблінською унією Польща отримала право на українські землі. У Лівонській війні (1558-1583 рр.) з Московським царством король Стефан Баторій (1576-1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену.

Незважаючи на успіхи, політика Речі Посполитої була непослідовною. Королі прагнули втрутитися в події в Центральній Європі, але шляхта підштовхувала королів до завоювань на сході, де було багато вільної землі. Спроби королів зміцнити кордони держави натрапляли на заборону сейму збільшувати королівську армію. Сама ж шляхта отримувала великі доходи від торгівлі зерном і воювати не хотіла. Сейм надто неохоче давав дозвіл на збір шляхетського ополчення - «посполитого рушення». На південних кордонах держави посилювалася татарська загроза, але королівського війська тут майже не було. Населення українських земель мало самостійно захищатися від набігів кримських татар і турків. Поступово сформувалося українське козацтво - єдина воєнна сила, спроможна захистити південні землі. Деякі магнати й королі використовували козацькі загони для оборони кордонів держави, проводили спільні походи, брали козаків на службу. Однак сейм не визнавав козаків і продовжував вважати їх бунтівниками. Шляхта прагнула збільшення земельних володінь, але захищати завойовані землі не хотіла.

Приєднання до Королівства Польського українських земель спричинило загострення відносин з Османською імперією і Кримським ханством. Кульмінацією протистояння стала Хотинська війна 1620—1621 рр., в якій козацько-шляхетське військо зупинило наступ османів на Річ Посполиту. Найбільші випробування випали на долю держави в XVII ст. Українське козацтво розпочало збройну боротьбу за свої привілеї. Кульмінацією козацьких повстань стала Національно-визвольна війна піД прово. Дом Бог. Дана Хмельницького, що розпочалася в 1648 р. Війна велася з перемінним успіхом і виснажила обидві сторони. У 1654 р. до конфлікту долучилося Московське царство, а в 1655 р. послабленням Речі Посполитої скористалася Швеція. Вона захопила більшість польських земель. Цей період відомий в історії Польщі як «Великий Потоп». Країна опинилася під загрозою повного зникнення з мапи Європи. Але поляки змогли відбити шведський наступ та укласти мир, втративши васальне Прусське князівство. Також за «Вічним миром» 1686 р. вдалося домовитися з Московською державою про поділ українських земель по річці Дніпро. Польща стримала османський наступ, втративши, однак, частину Поділля.

Останні успіхи Речі Посполитої припадають на правління короля Яна III Собеського (1629-1696 рр.). Саме він переміг османське військо під Віднем у 1683 р., чим остаточно зупинив експансію османів у Європі та відновив південні кордони держави. Але вже на початку XVIII ст. слабка децентралізована держава потрапила у залежність від могутніх сусідів.

Таким чином, Річ Посполита була особливою державою. Утой час, коли більшість європейців жили в умовах абсолютної монархії і сильної Державної вла. Ди, шляхетні громадяни Речі Посполитої найбільше цінували свою «золоту вольность», право на опір втручанню Держави в суспільні справи та покла. Далися на власні сили.

Домашнє завдання: Опрацювати § 16 Виконайте завдання: 1. Прочитайте текст з історичного документа і дайте відповіді на запитання. Монета, як у Польщі, так і в Литві, повинна бути з загальної ради одноманітна і тотожна за вагою, пробою, рахунком, цінністю та за номінальною вартістю, що виконати зобов’язані його величність король і його нащадки.1) Чому була запроваджена єдина монета?2) Які політичні та економічні наслідки мало запровадження єдиної грошової одиниці?2. Установіть відповідність між поняттями та їхніми визначеннями.{5940675 A-B579-460 E-94 D1-54222 C63 F5 DA}1фільварок. Астаново-представницький орган2сейм. Бвідробіткова рента3король. Впредставник середнього та дрібного дворянства4шляхтич. Гвелике господарство, що ґрунтується на панщині Дголова держави