Презентація, "Роль військово-морського гідрографічного флоту у визволенні Бессарабії у Другій світовій війні у період 1944-1945 років"

Презентація. Тема: «Роль військово-морського гідрографічного флоту у визволенні Бессарабії у Другій світовій війні у період 1944-1945 років».style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type

Пам`ятаємо кожного героя – учасника Другої СвітовоїПрисвячується пам'яті другого директору Білгород – Дністровського морського рибопромислового технікуму (нині коледжу) на передодні 75 річниці Великої Перемоги Вітченко Олексію Гргоровичу

В липні 1941 р. Бессарабія була включена у склад Румунії та оголошена її провінцією. Ізмаїльська область була включилиена до складу губернаторства «Бессарабія». Радянський адміністративно-територіальний поділ був ліквідований. Придунайський край поділявся на три повіти: Ізмаїльський, Ново-Кілійський і Четатя- Албе (Акерманський). На чолі губернаторства фашисти поставили генерала Войкулеску. Управління на місцях здійснювали прислані з Румунії спеціально підготовлені співробітники адміністративно - репресивного апарату, які повинні були знищити радянських активістів і грабувати державне, громадське та особисте майно громадян. Фашисти перетворили міста і села Бессарабії, Буковини та України на руїни, вони відбирали у мирних жителів все аж до останнього шматка хліба, вбивали дітей, жінок і старих.

Для участі у Яссько-Кишинівської операції визволення територій Бессарабії, Румунії та Болгарії керівництво Чорноморського флоту під головуванням адмірала Ф. С. Октябрського зосередило в районі Одеси авіацію, торпедні, сторожові та катера- тральщики.

Бойові дії на Чорному морі і в Причорномор'ї влітку 1944 року. В середині травня 1944 року на Чорному морі настало затишшя. Обидві протиборчі сторони мали обмежені можливості вести операції один проти одного. Надводний німецький, румунський і болгарський флот сховався в своїх базах. Внаслідок слабкості корабельного складу противник обмежувався діями своїх нечисленних підводних човнів у кавказького узбережжя, де проходили значущі (паливні) комунікації Чорноморського флоту і південного крила сухопутного радянсько-німецького фронту. Після втрати Криму у німців і румунів відпала необхідність забезпечувати свої війська морем. У напрямку Босфору перевезення зменшилися з виходом з війни Італії в 1943 році, і зовсім припинилися після розриву Туреччиною 2 липня 1944 року дипломатичних відносин з Німеччиною. Тепер єдина комунікація противника: Суліна - Констанца - Варна - Бургас проходила паралельно березі з порівняно розвиненою дорожньою мережею. Залізничний та автомобільний транспорт союзників по "осі" все ще працював нормально. Таким чином, Чорноморський флот, головною ударною силою якого в умовах заборони Ставки на використання великих надводних кораблів, були морська авіація, підводні човни і торпедні катери, позбувся предмета для докладання своїх зусиль. Чи не було сенсу ризикувати субмаринами заради дрібних і випадкових цілей, прориваючись на прибережні фарватери через мінні поля "Західного Чорноморського оборонного валу".

Атакувати Констанцу, Сулину і Варну без участі ПЛ і кораблів можна було тільки великими силами авіації. Тому керівництво наркомату ВМФ і командування ЧФ цілком логічно зробило подальшу ставку саме на неї, а також на підготовку Катерники десантних операцій, як в інтересах упирається в море флангу 3-го Українського фронту, так і для десантування в зруйновані авіацією ворожі бази і на Дунай. Тут переслідувалися мети знищення ворожих флотів і відсікання шляхів відходу відступаючим з Південної Бессарабії до Румунії німецькою і румунською частинами.style.colorfillcolorfill.typefill.onrrrrr

Як видно, цілі були найрішучіші з можливих. Військово-морське командування в плануванні своїх майбутніх дій не заслужило докору. Але для досягнення цих цілей була потрібна "синхронізація" з черговим великим наземним настанням південного крила радянсько-німецького фронту. Час до години "Х" використовувалося для збивання повітряного кулака: ремонту і отримання нових літаків, навчання екіпажів, накопичення необхідного запасу авіапалива (з чим були проблеми). Одночасно сподівалися краще підготувати і забезпечити морські десанти, щоб не повторити помилки 1941-1942 років, коли на їх підготовку не давалося часу. Катерні сили флоту зростали за рахунок вступу в лад бронекатерів нових проектів з більш сильним озброєнням. Ставка послабила свій диктат щодо термінів, і Чорноморський флот мав хороші шанси скористатися цією сприятливою обставиною для дій своїх катерних і десантних сил.

Заняття порту Суліна Порт Суліна був важливою військово-морською базою противника на Чорному морі. Десантний загін, який прямував з Одеси до порту Суліна, йшов під проводкою сторожового катера, на якому знаходилися гідрографи: капітан 2 рангу Д. А. Алашеев, капітан-лейтенант А. Г. Вітченко, старший лейтенант М. Я. Дорохов і військовий лоцман Рубцов. Пройшовши за ніч близько 90 миль, загін до світанку був у Суліни, і десант висаджувався 26 серпня прямо на причали в межах міста. Маневрені гідрографічні підрозділи під керівництвом Д. А. Алашеева відразу ж приступили до відновлення зруйнованих німцями вогнів і знаків. Для їх обслуговування в Сулині був залишений старший лейтенант М. Я. Дорохов з невеликою групою матросів. Тут доречно зазначити, що в честь гидрографа Д. А. Алашеева був названий один із заток Антарктиди, відкритий 2-й Радянської антарктичної експедицією.rrrr

Десант в Констанцу Після заняття порту Суліна почалася підготовка до нової операції з узяття військово-морської бази противника - Констанци. Використовуючи карти і навігаційно-гідрографічний нарис морського узбережжя Румунії та Болгарії, складений за розвідданими наших підводних човнів в 1942 - 1944 рр., Гідрографи спільно зі штурманом вивчили обстановку на переході, намітили найбільш безпечні шляхи руху по фарватерах. В деякій мірі були використані дані про систему навігаційного огородження, отримані в 1940 р. Десантний загін у складі 30 торпедних і 6 сторожових катерів, на головному з яких в якості військового лоцмана перебував капітан-лейтенант А. Г. Вітченко, 29 серпня 1944 вийшов з порту Суліна в Констанцу. На переході загін був застигнутий штормом, видимість погіршилася, орієнтуватися припало до глибин, на щастя, фарватер збігався з однією ізізобат. Прибувши в Констанцу, десантні частини морської піхоти висаджувалися без опору з боку капитулировавших кораблів румунського флоту. Прибулий незабаром з Одеси до Констанци з оперативною групою капітан 1 рангу А. В. Солодунов взяв на себе загальне керівництво всіма гідрографічних підрозділів. У вересні 1944 року було сформовано нідрографіческій район військово-морської бази Констанца, начальником якого став капітан-лейтенант А. Г. Вітченко. До складу району увійшли капітан-лейтенанти Л. Г. Муляр, С. Є. Єгоров, старші лейтенанти В. В. Остерніков, А. Я. Шурупов, старший військовий лоцман С. А. Клунніков. Важливим завданням району було навігаційно-гідрогафіческое забезпечення переходу кораблів і транспортів на Констанци і Тульчи в радянські порти.style.color

Гідрографи. Так сталося, що гідрографію нерідко ототожнюють виключно з маяковою службою. Що ж, в давні часи маяки і морські карти дійсно були головною зброєю гідрографів, та й на прапорі сучасного гідрографічного флоту зображений маяк. Однак одним лише наглядом за маяками, уточненням карт і установкою навігаційних знаків завдання військових гідрографів зовсім не обмежуються, тим більше у воєнний час.style.colorfillcolorfill.typefill.onrrrrr

Повсякденна бойова діяльність Чорноморського флоту, а також корабельна підтримка сухопутних військ і морської піхоти, що діють під Одесою, Миколаєвом, Херсоном, а після прориву німців до Криму - в різних пунктах Кримського узбережжя, висадка десанту під Григорівкою, забезпечення евакуації Одеси, а також інші операції флоту зажадали від гідрогафор значних зусиль. Складалися карти спільних дій, артилерійські планшети і фотограмметричні карти-схеми, розгорталися навігаційні орієнтири і гідрометпости. Проводилась гідрографічна і гідрометеорологічкая розвідки в районах операцій, що проводяться з використанням бойових кораблів (головним чином підводних човнів) і літаків. У ряді випадків розвідка, аерофотозйомка і гідрографічні роботи (наприклад, промер Сиваша) проходили під обстрілом і бомбардуванням противника.

При командуванні операцією формувалися оперативні групи з гідрографів, які здійснювали безпосереднє гідрографічне забезпечення в ході операцій. Гідрографи висаджувалися і в складі коригуючих постів. Наприклад, при підготовці Феодосійської операції гідрографи провели ретельну розвідку місцевості. Зокрема, гідрограф А. Вітченко на підводному човні Щ-201 зібрав відомості про берегові засоби навігаційного обладнання, про становище бонового загородження в порту, зробив замальовки узбережжя в пунктах висадки. Безпосередньо перед висадкою гідрографи виставили біля входу в Феодосійську бухту світяться буї, за якими орієнтувалися кораблі з десантом. Два комсомольця, лейтенанти Д. Вижулл і В. Моспан, переправившись в штормову грудневу ніч з підводного човна на скелю Ельчан-Кая, встановили на її вершині навігаційний вогонь. Після десантування військ і техніки гідрографи забезпечували рух по фарватерах судів, які везли підкріплення і евакуювали поранених.

У цих бойових справах відзначилися офіцери-гідрографи Я. Е. Бірбрайер, А. Г. Вітченко, В. Є. Моспан, Д. Г. Вижулл, Гимон, Б. Ф. Токарев, К. Н. Сухоручкін, Б. Д. Слободник, М. С. Аксьонов, М. П. Серьогін, Н. Г. Троїцький, Кузьмін, Темнорязанскій, Л. А. Садаков, Павлов, Р. Т. Пашенцев та ін .; офіцери-гідрометеорологи А. М. Наумов, І. Б. Сачков, Я. Е. Коган, В. Н. Коротун, А. В. Кузнєцов, П. І. Музиченко, Красовський; старшини 1 статті Бок, Дружченко, Лисак та ін .; вільнонаймані працівники Д. К. Старов, Н. П. Кацура, А. Б. Белавін, Зубар, Шабаніна і ін.

Війна - це трагедія і гуманітарна катастрофа, яка коштувала життя мільйонам людей і завдала непоправних втрат людській цивілізації та культурі. Презентацію готували студенти 211 гр Білгород-Дністровського морського рибопромислового коледжу: Бабіч Максим, Класний керівник Александрова І. О.