Презентація "Російсько-турецька війна 1806–1812 рр. і українські землі"

Російсько-турецька війна 1806–1812 рр. і українські землі

Причини війни:1. Туреччина прагнула повернути під свій контроль на Причорномор’ї.2. Росія прагнула:• убезпечити свої південні кордони;• захопити Босфор, Дарданелли;• приєднати Кавказ і Закавказзя;• утвердити свій контроль на Балканах.

На початку ХІХ ст. між Російською та Османською імперіями запанував період нетривалого миру і навіть короткочасного союзу. Об’єднала ці постійно ворогуючі країни спільна небезпека з боку Франції. Проте цей союз не міг бути міцним і тривалим, оскільки Росія, захопивши внаслідок війн проти Туреччини Причорномор’я і Крим, не збиралася припиняти свою експансію. Коли 1804 р. спалахнуло повстання в Сербії, яке започаткувало національно-визвольний рух проти турецького панування на Балканах, Росія вирішила втрутитись у ці події. Порушуючи свої союзницькі зобов’язання, вона надіслала повстанцям кораблі зі зброєю. У відповідь Туреччина закрила протоки для російських кораблів і, забезпечивши собі підтримку Франції, оголосила у грудні 1806 р. війну Росії.

Приводом до війни стали порушення Османською імперією договору 1805 р. про порядок проходу російських суден через протоки та російське вторгнення в османську Далмацію, в листопаді — грудні 1806 р., куди були введені війська під командуванням генерала І. І. Міхельсона. Привід до війни

Воєнні дії розгорнулися на Чорному морі і на Дунаї. З початком російсько-турецької війни у 1806 р. і захопленням російськимивійськами Буджаку, а потім і Бессарабії, починається інтенсивний переселенський рух. Хід війни

Роль України у війні1. Українські губернії повинні були забезпечувати російську армію продовольством, надати їй тисячі пар коней, волів тощо. З Лівобережжя на потреби армії було реквізовано понад 1 тис. коней, 14 тис. волів, 6 тис. возів у супроводі 4 тис. селян-погоничів.2. У шести губерніях (Чернігівській, Харківській, Полтавській, Київській, Херсонській, Катеринославській) було проведено мобілізацію українців до російського війська. Воєнні дії велися на Дунаї у Бессарабії, на землях, заселених українцями, на західному узбережжі Чорного моря. Мета1. Допомогти українцям, що перебували під владою Туреччини, звільнитися з-під турецького гноблення.2. Домогтися возз’єднання українців Дунаю з українцями Наддніпрянської України, щоб у майбутньому спільно боротися проти Російської імперії.

Війна тривала довго, без будь-яких рішучих дій з обох боків до 1812 р., коли Росія, відчуваючи наближення війни з Францією, активізувала свої дії та завдала вирішальної поразки турецькій армії під Рущуком. У травні 1812 р. було підписано Бухарестський мир, внаслідок якого Росія отримала Бессарабію.

Наслідки війни. Підписано Бухарестський мирний договір1. До Росії приєднано українські землі у гирлі Дунаю, які перебували у складі Туреччини.2. До Російської імперії було приєднано Бессарабію до р. Прут, з трьома повітами, заселеними переважно українцями — Ізмаїльським, Акерманським та Хотинським.3. Війна підірвала економічний потенціал України.

Україна в планах Наполеона. Наполеон прагнув передати частину українських земель союзникам у війні з Росією:• польському королю — Правобережну Україну;• австрійському імператорові — Волинь та залишити йому всю Галичину;• турецькому султанові — Крим і Північне Причорномор’я.

У боротьбі проти Росії Наполеон мав намір використати Задунайську Січ (козакам було надіслано гроші, проводилась агітація, щоб заохотити їх до участі у воєнному поході проти Росії). Задунайці лишились осторонь.12 червня 1812 р. Вторгнення наполеонівських військ у межі Російської імперії. Причини війни: Прагнення Наполеона:• “перекроїти” карту Європи, встановити гегемонію Франції у європейській та світовій політиці;• домогтися європейського і світового панування, а для цього розгромити і позбавити самостійності провідні держави Європи (насамперед Велику Британію та Росію). Привід до війни — відмова імператора Росії Олександра І підтримувати континентального блоку Великої Британії.

Ставлення українських поміщиків та інтелігенції до Наполеона. У ставленні до Наполеона утворилося два табори.1. Консерватори.їх лякала революційна Франція та її імператор. У російському самодержавстві вони вбачали охоронця громадського ладу і спокою. На таких позиціях стояли: полтавський, магнат В. Кочубей;поет І. Ковінько, перебуваючи в діючій армії, написав ряд патріотичних творів.2. Автономісти. Вбачали в особі Наполеона визволителя від російської тиранії. Висловлювали радість і надії, що з приходом французької армії буде введено прогресивне законодавство й Україна стане автономною чи незалежною.

Наполеонівська армія (частини австрійських, польських і саксонських військ, тридцятитисячний корпус) окупувала західні повіти Волині (Ковельський, Володимирський, Луцький і частину Лубенського), розгромивши 3-ю російську армію, якою керував генерал А. Тормасов. Населення чинило опір:• створювали дружини самооборони;• формували партизанські загони. Далі вглиб України загарбники не просувалися. У вересні 1812 р. російські війська за взаємодії з місцевим населенням витіснили наполеонівські війська з Волині. Наприкінці серпня 1812 р. невеликі загони кінноти противника просочилися на Чернігівщину, але їх швидко ліквідували регулярні війська й дружини самооборони. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполеонівських військ не вдалося навіть прорватися до української столиці.

Мета (мотиви) участі українців у війні:• оборонити рідну землю від чужоземних загарбників;• відновити автономію України або її незалежність (такими були сподівання частини українського дворянства та інтелігенції);• сподівалися на поліпшення своєї долі;• звільнитися від кріпацтва і здобути волю;Подальша доля українців — учасників війни1. Солдати з України, які служили за масовим рекрутським набором під час війни в російській армії, тепер були звільнені з лав регулярної армії і повинні були знову стати кріпаками.2. Як тільки українські ополченські полки повернулися з-за кордону в Україну, їх негайно реорганізували у звичайні військові частини російської армії, а частину розформували і солдати повинні були повернутися до кріпацьких обов’язків.3. У 1816 р. всі привілеї у козаків відібрали, а їх самих повернули до попереднього стану. Чимало з них у 1820 — 1825 pp. виїхало на Кубань, де вони зміцнили сили Кубанського війська.