Презентація "Розповідь про дитинство Т. Шевченка"

Розповідь про дитинство Тараса Шевченка Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Своїми босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Своїми росами-сльозами !

Настільна книга українця У вікні любисток,на підлозі м’ята, У простій оправі книга серед книг, Наче щедре серце поселилось в хаті, Як велике щастя стало на поріг. Мудра, світла книга “Кобзар” у Тараса На столі, як свято,білий коровай. І пішло повір′я з дідівського часу: Як “Кобзар” у хаті, щастя буде знай!

Похила хата край села… 9 березня 1814 року В похилій хаті, край села, Над ставом чистим і прозорим, Життя Тарасику дала Кріпачка-мати вбита горем. У тім гаю, у тій хатині, у раю Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая ніколи І помолитись не дають. Там матір добрую мою Ще молодою - у могилу Нужда та праця положили. Там батько, плачучи з дітьми, ( А ми були трохи не голі) Не витерпів лихої долі, Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята…

Світ захоплень малого Тараса Усе цікавило малого Тараса: чому і як ростуть дерева, звідки птахи прилітають, куди сонце ховається ввечері. Тому хотілося побачити “залізні стовпи”, що підпирають небо. Чумакуючи разом з батьком, слухав пісні, казки, легенди про тяжке селянське життя, про скрутну чумацьку долю, про тих, хто не скорився гнобленню.

Одного разу батько, виїжджаючи в чумацькій валці хурщиком, взяв із собою сина Тараса. В.Козичев Тарас чумакує з батьком

З особливим захопленням майбутній поет слухав кобзарів, оту живу схованку народної мудрості і слави. У їх піснях були джерела Тарасової духовності. М. Дерегус Тарас слухає кобзаря

Від рідного діда Івана Андрійовича, від бандуристів чув Тарас розповіді про Коліївщину, Устима Кармелюка. В.Касіян Перебендя Перебендя старий, сліпий, Хто його не знає? Він усюди вештається, Та на кобзі грає. А хто грає, того знають І дякують люде: Він їм тугу розганяє, Хоч сам світом нудить. Попід тинню сіромаха І днює, й ночує, Нема йому в світі хати Недоля жартує Над старою головою, А йому байдуже: Сяде собі , заспіває: Ой не шуми луже!..

Тарас Шевченко багато мандрував місцями, де колись бились волелюбні гайдамаки, втікачі, народні месники. Майбутній поет відкривав світ, підростав і в ніжній душі починали бриніти струни могутньої музи, яка готувала його до великого подвигу. К. Трутовський Тарас Шевчеко з кобзою над Дніпром

Улюблений музичний інструмент поета Бандура – улюблений музичний інструмент українців, який так співзвучний з українською душею. Зразок сучасного музичного інструменту, розписаний видатним майстром петриківського розпису Василем Панком.

Мені тринадцятий минало І.Їжакевич Тарас-пастух

А я й послухав, і учивсь… Доля Ти не лукавила зо мною Ти другом, братом і сестрою Сіромі стала. Ти взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлопця одвела До п′яного дяка в науку. Учися, серденько, колись З нас будуть люде, - ти сказала А я й послухав, і учивсь, І вивчився, а ти збрехала! Які знас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою. Ходімо ж, доленько моя! Мій друже, вбогий, нелукавий! Ходімо дальше, дальше слава, А слава – заповідь моя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість , яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. І. Франко І мене в сім’ї великій В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом.