Презентація "РОЗСТРІЛ БІЛЯ СЕЛА БАЗАР: Трагедія і слава України"

РОЗСТРІЛ БІЛЯ СЕЛА БАЗАРТрагедія і слава України

У листопаді 1920 року українські війська і державний апарат УНР під натиском більшовицької Росії змушені відійти на територію Польщі. В Україні лютує червоний терор, більшовицькі продзагони забирають в селян зерно і за найменший опір карають репресіями.

У 1921 році диктатура більшовиків хиталася унаслідок повстань проти запроваджуваних новою владою порядків. Лише на Полтавщині діяло майже 15 тисяч повстанців, на Чернігівщині до 10 тисяч, на Київщині – приблизно 7 тисяч... Більшовики вдалися до репресій та силового придушення опору.

Армія УНР на той час була за межами. 15 тисяч вояків роззброїли в Польщі і розмістили там у таборах для інтернованих. Ще 2 тисячі спіткала така сама доля в Румунії. Водночас частина Армії УНР залишилася на території України та гуртувалася в загони, що ставали ядром більших партизанських осередків. У 1920–1921 роках вони діяли в усіх регіонах України. У кожному повіті існували таємні підпільні організації, які, з одного боку, підтримували між собою зв’язок, а з іншого – діяли локально.

Інтерновані в польських таборах старшини і вояки Армії УНР не змогли залишатись осторонь і почали набір добровольців у рейдову групи з метою повернутися в Україну, підтримати селянські повстання і спробувати вигнати більшовиків. На жаль, грошей на озброєння і спорядження війська не було.

І головне – бракувало зброї. Так, 525 старшинам і воякам Подільської групи, очолюваної Михайлом Палієм та Сергієм Чорним, дісталось 200 гвинтівок, 3 кулемети і 100 ручних гранат. Зокрема через це та через ряд інших причин, запланований спочатку на кінець травня 1921 року похід в Україну відклали...

Задум Другого зимового походу був зрозумілий – підняти всенародне повстання і дійти до Києва. Тактику розробляв начальник полковник Юрій Отмарштейн. Навесні 1921 року територію України було розділено на 5 повстанських груп і 22 повстанських райони. 23 жовтня 1921 року. Симон Петлюра призначив Юрія Тютюнника командувачем Української Повстанської армії. Симон Петлюра. Юрій Отмарштейн. Юрій Тютюнник

Спочатку похід планували на весну. Однак не встигли завершити підготовку, а геополітична ситуація змінилася в зв’язку з підписанням Ризького мирного договору. Тому рейд перенесли на кінець серпня, мовляв після жнив більшовики активізують реквізицію врожаю, і це, своєю чергою, спровокує нову хвилю селянських виступів, що за підтримки військових переросте в загальнонаціональний спротив. Поки похід відкладався, радянська влада використала цей час “з користю” для себе.

У цей час, наляканий розмахом повстань лідер російських більшовиків Ленін оголосив так звану «нову економічну політику НЕП», і зокрема замінив продовольчий податок на кожне село – ненависну «продрозкладку» на фіксований продподаток. Повстання почали згасати...

У другій половині жовтня 1921 року з таборів інтернованих осіб у Каліші, Вадовицях та з Александрова-Куявського перевезено у Волинські ліси понад 1200 вояків. Їх розміщено у лісах на північ від міста Рівного. Незабаром приїхала бриґада добровольців з колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Р. Сушка, а вслід за тим і численний штаб генерала Юрка Тютюнника.

Почалася організація походу і майбутньої Української повстанчої армії у складі 3-х груп: Південна (Бессарабська), яка формувалася в Румунії (командир – генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко); Подільська (командир – підполковник Михайло Палій-Сидорянський, пізніше – полковник Сергій Чорний); Волинська – головна, найчисельніша група під орудою генерал-хорунжого Юрка Тютюнника. Назви цим групами дали за місцевостями, звідки вони мали прориватися в Україну.

Першою виступала Бессарабська група, завданням якої було відвернути увагу червоних від двох основних місць переходу радянсько-польського кордону – на Поділлі неподалік Гусятина і на Волині під Рівним. А Подільська і Волинська групи перейшли кордон відповідно 26 жовтня і 4 листопада 1921 року. Це вже була пора холодних дощів, бездоріжжя і морозів.

Подільська група, перетнувши польсько-радянський кордон у ніч з 25 на 26 жовтня 1921 року, мала пройти між червоноармійськими підрозділами у районі Бар – Хмільник – Вінниця – Житомир і відвернути увагу більшовиків від головних повстанських сил – Волинської групи. Планувалося, що обидві ці групи з’єднаються в районі Малин – Чоповичі – Радомишль.

Подолавши з боями території сучасних Хмельницької, Вінницької та Житомирської областей, бійці Подільської групи 6 листопада вийшли у визначений наказом район для з’єднання з Волинською групою. Подільській групі вдалося провести рейд і роздобути зброю у ворога. У селі Новий Майдан бійці Подільської групи мало не взяли у полон червоного комдива Григорія Котовського. Подільська група, не зустрівшись із Волинською, здійснила зворотній рейд землями Волині та Полісся і завершила його 6 грудня поверненням до Польщі.

У ніч на 4 листопада Волинська група на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником перейшла кордон. Біля с. Майдан-Голишевський (нині Житомирська область) українські військовики роззброїли 1-шу роту 196-го прикордонного батальйону Червоної армії, 5 листопада розгромили загін чекістів поблизу с. Жубровичі й декілька продзагонів та продовжили шлях у напрямку Коростеня. В кожному селі учасники рейду збирали селян, закликаючи їх до повстання.

Але надійшла підмога червоним і повстанці відступили. Полковник Отмарштейн радив Тютюннику повертати назад до Польщі, але генерал-хорунжий вирішив прямувати далі, щоб під Києвом з’єднатись з Подільською групою. Це рішення стало фатальним, бо об’єднатися зі своїми так і не вдалося, а групу почали постійно переслідувати загони 9-ї кавалерійської дивізії Григорія Котовського.

6–7 листопада захопили Коростень, але не змогли його втримати: із Житомира надійшли два бронепотяги і тисяча курсантів Школи червоних старшин. Та все ж повстанці встигли звільнити з в’язниці 470 в’язнів, в основному, селян, які не здали хліба продзагонам. Полковник Отмарштейн вважав здачу Коростеня поразкою і радив повертатися за кордон, та ґенерал-хорунжий Тютюнник вирішив іти далі на схід, щоб з’єднатися під Києвом з Подільською групою.

Рушили на південь у напрямку Радомишля з наміром захопити його, але біля села Чайківки 12 листопада їх знову перестріла бригада Григорія Котовського, яка надалі невідступно їх супроводжувала, вчиняючи дрібні наскоки та шукаючи вигідної для бою позиції. Після трьох днів просування і боїв 15 листопада дізналися, що Подільська група повернула на захід, до польського кордону.

Уночі проти 16 листопада загін Тютюнника переправився через річку Тетерів між селами Колінці і Блитча, зайнятими котовцями. Змучені походом, затрималися в Малих Миньках, майже до полудня 17 листопада. Рушивши в напрямку села Звіздаль, були атаковані червоною кіннотою, біля трьох тисяч шабель. В жорстокому бою загинуло близько 400 воїнів. Котовці рубали й поранених на підводах, і беззбройних підводників-їздових.

В полон потрапили 537 вояків. Під час бою деякі з командирів самі себе розстрілювали і підривали гранатами. Перед надзвичайною комісією на суд постали 443 воїни, інші померли від ран, голоду і холоду або знаходились у важкому стані. 359 осіб розстріляли як «злісних бандитів і контрреволюціонерів». Тих, хто залишився, переважно старшин, доправили до столиці для подальших допитів, а потім також знищили.

Комісія ухвалила: «1. 359 осіб, згідно доданого списку, як злісних, активних бандитів – РОЗСТРІЛЯТИ.2. Осіб вищого командного складу та цивільного правління, що прибули зі штабом армії Тютюнника в числі 41 чол., направити для додаткового допиту слідчими органами.3. Колишніх червоноармійців, які потрапили в полон у 20 році і приєдналися до банди з метою вирватися з полону в числі 42 чол. направити до спеціального відділу К. В. О. для перевірки. Голова ЧК Гаркавий. Члени: Лівшиць, Іванов, Котовський, Фріновський. Секретар: Литвиновм. Базар, 22 листопада 1921 року”Наказ підписали: “Командувач Військ Округа: Якір. Член Реввійськради Окр.: Затонський».

Наказ був підписаний 22 листопада, але вже 21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, котовці вивели на околиці нинішнього села Базар на Коростенщині, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”. Запропонували перейти на бік червоних, але вістовий Степан Щербак за всіх відповів, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”...

Розстріли більшовики проводили на околиці Базару, де заздалегідь викопали рови. Після страти селянам наказали присипати їх землею і під загрозою смерті заборонили ставити на цьому місці хрести чи насипати могилу.

Тільки 120 старшин і козаків зі штабом включно, хто був на конях, у тому числі Ю. Тютюнник, В. Янченко, Ю. Отмарштейн, зуміли пробитися до лісу під селом Звіздаль і через села нинішніх Коростенського та Олевського районів 20 листопада прорватися за кордон біля с. Купіль. В селі Біловіж на нинішній Рокитнівщині залишки Волинської групи армії УНР здали зброю польському гарнізону.

Хоч деякі сучасні дослідники зазначають, що Другий Зимовий похід закінчився цілковитою поразкою, ніщо не може применшити його значення для продовження процесу українського державотворення. Цей похід засвідчив тривалість національно-визвольної боротьби, продемонстрував, що українське військо та народ прагне продовжувати визвольні змагання за власну державність.

СЛАВА УКРАЇНІ!ГЕРОЯМ СЛАВА!ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! Світлана ІЛЬЧЕНКО