Презентація: "Розвиток культури та духовне життя в умовах десталінізації".

Культура і духовне життя в Україні 1953-1964 рр. “Історія пишеться не двома фарбами – чорною і білою, вона демонструє нам дивовижний спектр кольорів, розібратися в якому мусить історик в кожному конкретному випадку”. М. Брайчевський

Микита Сергійович Хрущов (1894-1971)

“Історія пишеться не двома фарбами – чорною і білою, вона демонструє нам дивовижний спектр кольорів, розібратися в якому мусить історик в кожному конкретному випадку”. М. Брайчевський

«А за вікном майже весна…»

Сюрреалізм – це те, що я відчуваю. Реалізм – це те, що я бачу. Соцреалізм – те, що я чую.

Ілля Еренбург – письменник-журналіст журналу «Огонек»

Журнал “Огонек”

“Відлига”

Культура і духовне життя в Україні 1953-1964 рр.

План уроку 1. Умови розвитку культури в Україні. 2. Народна освіта. 3. Русифікація. 4. Спеціальна освіта. 5. Наука. 6. Література та мистецтво. «Шістдесятники».

«У питаннях культури я – сталініст» М.Хрущов

Умови Сприятливі Несприятливі розвитку умови умови культури

1.Нова духовна атмосфера піднесення; 2. лібералізація суспільно-політичного життя; 3.розширення контактів із Заходом; 4. децентралізація; 5. припинення терору і реабілітація; 6.волюнтаризм; 7. непослідовність реформ; 8.курс на «злиття націй»; 9.курс на формування нової людини – будівника комунізму; 10.непорушність офіційної ідеології; 11.визначення єдиного творчого напряму – соціалістичного реалізму; 12.фінансування за залишковим принципом.

Форум діячів культури

Реформи школи

У грудні 1958 р. у газеті «Правда» з'явилася стаття М.Бажана і М.Рильського «В ім’я людини», в якій автори виступили проти фактично факультативного викладання рідної мови в школах України. їх ініціативу згодом активно підтримали збори київських письменників. Однак М.Хрущов наполіг на тому, щоб у республіканському законі про народну освіту, прийнятому в квітні 1959 р., було зафіксовано положення про факультативність вивчення української мови в школі. Активним провідником цього положення в школах республіки стало Міністерство освіти УРСР. Саме з-під його пера вийшов наказ, згідно з яким російська мова стала обов'язковою для вивчення, а українську можна було вивчати за бажанням. Цей новітній «валуєвський циркуляр» було оголошено «вагомим проявом інтернаціоналізму».

Внаслідок такої мовної політики в наступні роки в республіці розпочалося неухильне зменшення кількості українських шкіл (у 1959-1965 рр. їх поменшало майже на 2 тис.) і, навпаки, збільшення шкіл з російською мовою викладання. Такі зміни в системі освіти посилювали російщення населення України в цілому.

Російщення

Продовження політики російщення– сукупність дій і заходів російського царизму, а згодом радянського союзного керівництва в національних окраїнах і неросійських республіках СРСР, спрямованих на звуження, приниження чи відсунення на другорядні ролі національних мов, культури, історії і водночас висунення на провідні позиції російської мови, культури, історії. У 60-80-і роки проводилася партійним і державним керівництвом Радянського Союзу у вигляді активної пропаганди І реалізації ідеї зближення і злиття націй в СРСР, при повному ігноруванні потреб розвитку націй і народностей неросійських союзних національних республік.

Її конкретними проявами стали освітянські реформи М.Хрущова, що проводились наприкінці 50-х років. У 1958 р. навколо реформи школи в засобах масової інформації розгорнулася активна дискусія щодо принципів і напрямків її проведення. В проекті реформи пропонувалося надати батькам учнів право самим обирати мову, якою будуть навчатися в школі їхні діти. Зрозуміло, що одержавши таку можливість, переважна більшість батьків, щоб в майбутньому полегшити своїм дітям просування по щаблях службової кар'єри, обирали в школах великих міст. як правило, російську мову викладання. Таким чином, проект реформи школи хоча й був, на перший погляд, цілком демократичним, але фактично сприяв процесам русифікації системи освіти, внаслідок чого статус української мови у великих містах України набував вторинності.

Наука

Провідну роль у розвитку науки в Україні відігравала Академія Наук, президентом якої з 1946 р. по 1962 р. був О.Палладін. а з 1962 р. Є.Патон. Завдяки їх талантам і вдумливому керівництву Академією, десятиліття, що минуло після 1955 р., стало найбільш динамічним і результативним у розвитку української науки.

Зокрема, в 1957 р. у складі АН УРСР було створено Обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В.Глушковим. Цей новий науковий підрозділ досліджував низку важливих проблем оборонної промисловості, працював над створенням електронно-обчислювальних машин для управління виробничим процесом, розробляв теорію швидкодіючих ЕОМ. Саме тут почала активно розвиватися кібернетика, яка так нещадно переслідувалася за часів Й.Сталіна. Обчислювальний центр у 1962р. був реорганізований в Інститут кібернетики АН УРСР.

У 1953 р. створений Є.Патоном Інститут електрозварювання очолив його син Б.Патон. Під його керівництвом було розроблено низку нових технологій електрозварювання, що вивело радянську науку на провідні позиції у світі в галузі зварювальної техніки. Величезну роботу з дослідження проблем атомної енергетики проводив Харківський фізико-технічний інститут на чолі з І.Курчатовим. Предметом наукових пошуків Інституту були питання ядерної фізики надвисоких енергій, керованих термоядерних реакцій.

В Інституті фізики в 1960 р. було створено ядерний реактор. за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження атомного ядра. АН УРСР розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет, досліджував теорію конструктивної міцності пластмас, що застосовувалася в ракетній техніці. Українські вчені багато зробили для розвитку космонавтики. Вони безпосередньо причетні до запуску штучного супутника Землі у жовтні 1957 р. і першого польоту в космос людини - Ю.Гагаріна.

Вагомим був внесок українських вчених у розвиток медицини. У середині 50-х років під керівництвом М.Амосова було започатковано теоретичну розробку нових метолів хірургічною лікування серцевих захворювань, які відразу ж були запроваджені в практику. Процеси лібералізації, що широко розгорнулися в країні за часів перебування при владі М.Хрущова, не могли не торкнутися і гуманітарних наук. Звичайно, партійні діячі, як і раніше, ретельно слідкували за тим, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем і персоналій, не піддавали критиці діяльність КПРС, а боролися з так званими «фальсифікаторами», «ідейними ворогами» партії.

«Засідання клубу творчої молоді «Сучасник»

На повний голос заявили про себе молоді літератори В.Симоненко, Л.Костенко, М.Руденко. Д.Павличко, М.Вінграновський, Ю.Мушкетик, В.Шевчук, І.Драч та ін. Серед них особливо помітною була постать Василя Симоненка. Сільський хлопець з Полтавщини ще під час навчання на факультеті журналістики Київського університету виявив хист до високої громадянської поезії. Нею була проникнута його перша поетична збірка «Тиша і грім», що вийшла друком у 1962 р. Після передчасної смерті поета в 1963 р. з'явилися його наступні книги – «Вино з троянд». «Земне тяжіння», «Берег чекань», наповнені справжньою синівською любов'ю до Батьківщини. В цей час засяяв яскравий, неповторний талант Ліни Костенко. Її перші збірки «Проміння землі» (1958 р.), «Вітрила» (1959 р.), «Мандрівки серця» (1961 р.) продемонстрували талант молодої поетеси філософськи осмислювати реалії життя і висловлювати оригі­нальні думки, надаючи їм чудової поетичної форми.

Василь Симоненко

 Ліна Костенко

Валентин Мороз

Шістдесятники – це молоді діячі культури, які в епоху десталінізації своїми творами і активною громадською діяльністю намагались відроджувати національну свідомість, боролись за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя.

Шістдесятники зліва на право: М.Вінграновський, І.Дзюба, І.Драч, І.Світличний, Л.Костенко, Є.Сверстюк. 1963р.

М.Вінграновський, В.Голобородько, Є.Гуцало, І.Драч, І.Іваничук, І.Калинець, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, М.Руденко, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко, Г.Тютюнник, В.Шевчук, А.Горська, О.Заливаха, В.Зарецький, В.Кушнір, Г.Севрук, Л.Семикіна, С.Параджанов, Ю.Ільєнко, О.Осика, Л.Танюк, М.Косів.

Художники

Алла Горська

Опанас Заливаха

Шевченко. Мати. Ескiз вiтража в фойє київського унiверситету iменi Т.Шевченка i його фрагмент (А.Горська у спiвавторствi з О.Заливахою, Л. Семикiною, Г. Севрук, Г. Зубченко). 1964 р.

Микола Глущенко

М.Глущенко. “Відлига”. 1959 р. в.

Григорій Смольський

Григорій Смольський Віра

Михайло Божій ”Автопортрет”.1932 р. в.

М.Божій.“Думи мої, думи” 1959-1960 р. в.

Л. Левицький. “У світ далекий за хлібом”. Ліногравюра.1957р.в.

М.Дерегус “Пісня”. Офорт, акватинта.

О. Пащенко “Перед пуском води”. З серії “Кременчуцька ГЕС”. Ліногравюра.

Композитори : Б.Лятошинський, К. Данькевич, Г. Майборода, П. Майборода, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький, А.Філіпенко І.Шамо А. Штогаренко.

«У питаннях культури я – сталініст» М.Хрущов Як ви розумієте вислів М.Хрущова ?

Домашнє завдання: Опрацювати § 11 Що із періоду «відлиги» ми можемо взяти для сьогодення? Напишіть відповідь у формі послання українським політикам під назвою «Історія вчить».