Навчання Распе вивчав у Геттінгені й Лейпцігу природничі дисципліни та філософію,у 1762—1766 роках працював в університетських бібліотеках. Вважають, що Распе знав славнозвісного барона, коли жив у Геттінгені — принаймні він був знайомий з його родичем. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Барон з Німеччини. Цікаво, що барон Карл Фрідріх Ієронім фон Мюнхгаузен справді жив у Німеччині у ХVIIIст. Народився він у 1720 році у Боденвердері й помер у 1797 році. Належав до багатого шляхетного дворянського роду Німеччини. Карикатура Мюнхгаузена роботи Ґюстава Доре. Мюнхгаузен . Художник Г. Брюкнер, 1752 Ратуша Боденвердера і родинне гніздо Мюнхгаузенів. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Книга про Мюнхгаузена. У 1786 р. Распе випустив у Англії невелику книгу під назвою "Оповідь барона Мюнхгаузена про його чудові мандри". Як джерело він використовував Історії полювання Мюнхгаузена, що з'явилися в берлінському журналі. Деякі історії були складені власне Распе. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Побудова оповідань Оповідання схожі за внутрішньою побудовою: а) оригінальна зав’язка; б) оптимістична розв’язка (барон, долаючи фантастичні перешкоди, неймовірні труднощі,виходить переможцем або здобуває певний досвід, який допомагає йому в майбутньому). Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Найправдивіша людина на земліМаленький старий чоловік з великим носом сидить біля каміна й розповідає про свої пригоди. Його слухачі сміються йому просто в очі.— Ох і Мюнхгаузен! Ну й барон! Але він навіть не дивиться на них. Він спокійно продовжує своє: як він літав на місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула величезна риба, як у нього відірвалася голова. Одного разу якийсь проїжджий слухав-слухав його і не витримав:— Усе це вигадки! — закричав він. —Нічого цього не було, про що ти розповідаєш. Старий насупився і поважно відповів:— Ті графи, барони, князі і султани, яких я мав честь називати кращими своїми друзями, завжди говорили, що я найправдивіша людина на землі. Кругом зареготали ще голосніше.— Мюнхгаузен— правдива людина. Ха-ха-ха! А Мюнхгаузен продовжував розповідати про те, як на голові в оленя виросло чудове дерево.— Дерево?.. На голові в оленя?!— Авжеж. Вишневе… І на дереві вишні… Такі соковиті, солодкі… Передмова. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Незвичайний олень. А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі. І враз просто переді мною — олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами! А в мене, як на злість, жодної кулі! Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена. На щастя, у мене лишилося ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні. Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині. Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра. Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою. Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: стрункий олень, і на голові у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрелив — і олень мертвий упав на землю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями. Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.
За волосся. Взагалі, під час цієї війни зі мною було чимало пригод. Якось, рятуючись від турків, спробував я перескочити болото верхи на коні. Але кінь не доскочив до берега, і ми з розгону шубовснули у рідке багно. Шубовснули і почали тонути. Порятунку не було. Болото страх як швидко засмоктувало нас усе глибше й глибше. Ось уже весь тулуб мого коня сховався у смердючому багні, ось уже й моя голова почала пірнати в болото, і звідти стирчить лише кіска моєї перуки. Що робити? Ми неминуче загинули б, якби не дивовижна сила моїх рук. Я неймовірний силач. Вхопивши себе за цю кіску, я щосили смикнув догори і без великої натуги витяг з болота й себе, й свого коня, якого міцно стиснув ногами, мов лещатами. Еге ж, я підняв у повітря і себе, й свого коня, і якщо ви гадаєте, що це легко, спробуйте зробити це самі. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Верхи на ядрі Щоправда, під час війни мені довелось їздити верхи не лише на конях, але й на гарматних ядрах. Сталося це так. Ми облягали якесь турецьке місто, і нашому командирові треба було дізнатися, чи багато в тому місті гармат. Але на всю нашу армію не знайшлося хороброї людини, яка згодилася б непомітно пробратись у ворожий табір. Хоробрішим за всіх виявився я. Я став поряд з величезною гарматою, яка палила по турецькому місту, і, коли з гармати вилетіло ядро, скочив на нього верхи і хвацько помчав уперед. Спершу я летів із задоволенням, та коли вдалині показалось вороже місто, мене охопили тривожні думки.“Так! —сказав я собі. — Влетіти туди ти, мабуть-таки, влетиш, та чи пощастить тобі звідти вибратись? Вороги не стануть панькатися з тобою, вони схоплять тебе, як шпигуна, і повісять на найближчій шибениці. Ні, друже Мюнхгаузен, треба тобі вертатись, поки не пізно!”У цю хвилину повз мене пролітало зустрічне ядро, пущене турками в наш табір. Довго не роздумуючи, я пересів на нього і спокійнісінько помчав назад. Звичайно, під час польоту я старанно перелічив усі турецькі гармати і привіз своєму командирові найдокладніші дані про артилерію ворога. Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
Бесіда за прочитаними історіями.- Як Мюнхгаузен характеризує сам себе?- Чи можна сказати про оповідача, що він – найправдивіша людина на землі?- Чи правда, що « Мюнхгаузен ніде не пропаде»? Чому?- Які риси характеру, з вашого погляду, притаманні цьому диваку?- Як ви гадаєте, навіщо Мюнхгаузен вигадував свої історії?- Як ці історії сприймали люди, що оточували його?Презентацію підготувала вчителька зарубіжної літератури Одеського ліцею №68 Латиш Г. А.
