Презентація. Семінар- практикум «Формування правильної звуковимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики. Техніка формування мовлен

Семінар- практикум:«Формування правильної звуковимови у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики. Техніка формування мовленнєвої культури педагога». Доповідач: вчитель – логопед Баглюк Аліна Вікторівна

План роботи. Розділ І. Теоретичні основи розвитку мовленнєвої моторики дітей дошкільного та молодшого шкільного віку засобами артикуляційної гімнастики.1. Стан проблеми розвитку мовної моторики дітей в теорії та практиці педагогіки.2. Особливості розвитку мовної моторики у дошкільників та молодших школярів3. Артикуляційна гімнастика як основний метод педагогічного впливу в системі корекційної роботи з розвитку мовної моторики дошкільників та молодших школярів. Класифікація артикуляційної гімнастики, методика її проведення та виконання. Розділ ІІ. Техніка формування мовленнєвої культури педагога.1. Значення мовленнєвої культури педагога в професійній діяльності2. Засоби формування мовленєвої культури педагога.

Мова відіграє важливу функцію в житті людини. Вона є засобом спілкування, засобом обміну думками людей між собою. Без цього люди не могли б організовувати спільну діяльність, домагатися взаємного розуміння.

Виховання мовлення у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, що включає вміння чітко вимовляти звуки і розрізняти їх, володіти артикуляційним апаратом, правильно будувати речення і зв'язне висловлювання, є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості.

В даний час зростає число людей, що мають те чи інше мовне порушення.Існують різні причини, що можуть викликати проблеми у мовленнєвому розвитку.

Фізіологічні причини— недостатньо розвинений нервово-м'язовий апарат. Дитячий мозок повільно і нечітко диференціює рухи артикуляційного апарату, слабо розвинені органи, що сприймають і відтворюють звуки мовлення.

Психологічні причини- недостатньо розвинені фонематичний слух: дитина не розрізняє подібні звуки; - недостатність слухової пам'яті: дитина не утримує у пам'яті норму звучання звуків; - нестійка слухова увага: один і той самий звук дитина відтворює щоразу інакше;

Соціальні причини— постійна присутність у близькому оточенні людей, які мають вади мовлення і педагогічна занедбаність.

Основними причинами, які більшою мірою спричиняють затримку мовленнєвого розвитку дитини є вади та розлади мовлення, що можуть виникнути у різні періоди раннього дитинства і позначитися на подальшому інтелектуальному та комунікативному розвитку, а також такі, які призводять до руйнації особистості, соціальної незрілості.

Мова - це діяльність, яка здійснюється при узгодженому функціонуванні головного мозку та інших відділів нервової системи. У здійсненні мовної функції беруть участь слуховий, зоровий, руховий і кінестетичний аналізатори. Для розвитку звукової сторони мови має величезне значення розвиток рухливих м'язів артикуляційної моторики: губ, язика, нижньої щелепи, м'якого піднебіння. Дитині, для правильної вимови звуку, потрібно відтворити артикуляційний уклад, що складається зі складного комплексу рухів, при цьому артикуляція, фонація і дихання повинні бути достатньо скоординовані у своїй роботі, а мовнорухове співвідношення з відповідними слуховими відчуттями.

Н. А. Бернштейн розробив теорію організації рухів і відніс мову до вищого рівня організації рухів. Ним же визначені етапи виконання довільного руху, які необхідно враховувати при корекційної роботи з різними формами мовленнєвої патології, яка характеризується порушенням довільних моторних актів. На початковому етапі здійснюється сприйняття і оцінка ситуації самою людиною, включеним в дану ситуацію. На другому етапі намічається рухові завдання і образ того, що має бути. Рухові завдання поступово ускладнюються. По ходу виконання руху ЦНС здійснює корекцію з тим, щоб поставлена рухова мета і модель майбутнього руху збіглися. На третьому етапі відбувається програмування рішення визначеної задачі, тобто індивід сам намічає мету та зміст і адекватні засоби, за допомогою яких він може вирішити рухову задачу. На четвертому етапі здійснюється фактичне виконання рухів: людина долає всі надлишкові ступені руху, перетворює його керовану систему і виконує потрібний цілеспрямований рух. Це можливо в тому випадку, якщо людина опанувала координацією рухів. Порушення одного з компонентів координації: точність, відповідність, плавність, веде до порушення руху в периферичному відділі мовного апарату.

Чиста мова дитини – бажання для багатьох батьків. В період освоєння мови вимова малюка завжди недосконала. Це обумовлено: недостатньою розвиненістю рухів мовних органів: язика, нижньої щелепи, губ, м´якого піднебіння, фонематичним слухом, що знаходиться на стадії формування. Фонематичний слух - це здатність сприймати і диференціювати всі звуки мови. До 4-5 років в нормі всі ці недосконалості проходять самі собою, дитина освоює вимову всіх звуків і правильне використання їх у словах. Але нерідко буває й так, що дефекти вимови не виправляються природно до цього віку і приймають форму стійкого порушення. У цьому випадку важливо вчасно розпочати систематичні заняття з логопедом, оскільки з кожним роком корекція дається все складніше, для неї потрібно все більше часу і все більше зусиль дитини. Діти дошкільного віку мають незаперечну величезну перевагу перед молодшими школярами у вирішенні своїх проблем вимови.

Артикуляційна гімнастика - це система вправ, спрямованих на вироблення повноцінних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, необхідних для правильної вимови звуків або складової одиниці виразу. За допомогою артикуляційної гімнастики тренуються правильні повноцінні рухи мовних органів, які необхідні для правильної вимови звуків. Якщо простіше, то її можна назвати "зарядкою для язичків" і легко зробити улюбленою і веселою грою для малюка. Кожна з вправ має свою образну назву, у заняттях з дитиною батьки та педагоги можуть використовувати її або вигадати свою, більш вдалу. Назви дозволяють перетворити артикуляційну гімнастику на гру, що зацікавить дитину.

Про будову артикуляційного апарату дітям. Автор презентації: Павлюк В. М. (за Куликовскою Т. А.) 123456

789910

Для точного сприйняття, розуміння і засвоєння кожної вправи необхідна достатня сформованість

Розвиток артикуляційного апарату починається з самого народження, але перебуває на рефлекторному рівні. У дитини виникає рефлекторний крик, звуки і за рахунок цього кругова м'яз рота напружується і розтягується, м'яке піднебіння піднімається і опускається. При появі гуління і сміху стають активними задня і середня частини спинки язика. Таким чином, до першого року життя у дитини з'являються змички органів артикуляції. До півтора років з'являється можливість чергувати позиції (змичка - щілина). Дитина здатна вимовляти губно-губні звуки П, Б, М, задньоязичні Г, К, Х, зубні В, Ф. До кінця другого року життя артикуляційний апарат дитини готовий до простих рухів. Після трьох років дитина може піднімати кінчик язика вгору і напружувати спинку язика, це дозволяє з'являтися свистячим і шиплячим. До 4 -4.5 років у мові дитини з'являється сонорний вібрант - звук «р». Це звук пізнього онтогенезу, для нього необхідно чітке виділення кінчика язика, його здатність ставати тонким. До п'яти років з'являється можливість вібрації кінчика язика. Таким чином, артикуляційна база поступово формується до п'яти років. У дитини шостого року життя вдосконалюється зв'язне, монологічне мовлення. Вона може без допомоги дорослого передати зміст невеликої казки, описати ті чи інші події, може самостійно розкрити зміст картинки. Але при складанні оповідання по картинці вона ще часто концентрує свою увагу головним чином на основних деталях, а другорядні менш важливі часто опускає. У процесі багатої мовної практики дитина до моменту вступу до школи оволодіває також основними граматичними закономірностями мови. Вона правильно будує речення, грамотно висловлює свої думки в обсязі доступних для неї понять. Таким чином, можна сказати, що фундамент мовного розвитку дитини закладається в дошкільному періоді, тому мова в цьому віці повинна бути предметом особливої турботи з боку дорослих.

У шкільному віці вади мовлення часто заважають успішному навчанню. Діти 6-річного віку, а тим більше 7-річного, зазвичай правильно вимовляють усі звуки. Однак у деяких дітей цього віку, а часом навіть більш старших, вимова виявляється ще несформованою, і тоді всі повинні на це звернути увагу, не чекаючи природного подолання мовної нестачі самою дитиною. Адже неправильна вимова може заважати розумінню самою дитиною мови інших. У соматично ослаблених дітей спостерігаються труднощі переключення з однієї артикуляції на іншу, зниження і погіршення якості артикуляційного руху, зниження часу фіксації артикуляційної форми, зниження якості виконуваних рухів. Будь-яке порушення мови, в тій чи іншій мірі, може відбитися на діяльності та поведінці дитини. Завдання педагогів полягає в тому, щоб допомогти дитині подолати порушення. І чим раніше буде виявлено дефект, тим ефективніше і успішніше буде робота щодо його подолання.

Педагогічний вплив здійснюється різноманітними методами. Словесні методи. До словесних методів належать розповідь і бесіда. За допомогою розповіді дитина отримує уявлення про красиве і правильне мовлення. Наочні методи. До наочних методів відносять спостереження, розглядання картин і малюнків, перегляд кіно- відеофільмів, прослуховування дисків і магнітофонних записів. Їх показ повинен супроводжуватися правильною мовою педагога і відповідати поставленим завданням. Практичні методи. До практичних методів відносяться вправи, ігри і моделювання. Вони успішно застосовуються при усуненні порушень мовлення, тому що при виконанні вправ дитина на практиці використовує набуті вміння та навички

Основним засобом розвитку мовної моторики є артикуляційна гімнастика. Артикуляційна гімнастика за активністю дитини при її виконанні: Пасивна артикуляційна гімнастика. Даний вид гімнастики припускає, що активізує артикуляційні рухливі органи не сама дитина, а педагог. Пасивна гімнастика застосовується при дитячому церебральному паралічі, дизартрії, моторної алалії, моторної афазії, тому що за даних порушення артикуляційні м'язи мають обмежені можливості для довільних рухів. Мета даної гімнастики - стимулювання кінестетичних відчуттів від рухів активних органів артикуляції. Пасивно-активна артикуляційна гімнастика здійснюється на безумовно-рефлекторної основі. Активні рухи рухомих органів артикуляції викликаються харчовим подразником. Активна артикуляційна гімнастика. Мета гімнастики - вироблення повноцінних, точних, плавних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, вміння об'єднувати прості рухи і складні, необхідні для правильного вимовляння звуків. Вправи виконуються самою дитиною за зразком.

Основним засобом розвитку мовної моторики є артикуляційна гімнастика. Артикуляційна гімнастика за спрямованістю на різні групи м'язів: вправи для м'язів плечового поясу; вправи для м'язів шиї; гімнастика жувально -артикуляційних м'язів; вправи на стимуляцію рухів нижньої щелепи; гімнастика м'язів зева і глотки; вправи для активізації м'язів м'якого піднебіння; вправи для язика; гімнастика для губ і щік. Артикуляційна гімнастика за спрямованістю на формування артикуляційних укладів різних фонетичних груп, звуків пізнього онтогенезу: для свистячих звуків; для сонорних звуків «л» і «ль»; для сонорних звуків «р» і «рь».

Методика проведення артикуляційної гімнастики. При відборі матеріалу для артикуляційної гімнастики необхідно дотримуватися певної послідовності, йти від простих вправ до більш складних. Спочатку виховуються грубі рухи органів. У міру засвоєння грубих рухів переходять до вироблення більш диференційованих рухів в цій же області. Рухи обмежуються певною тривалістю і перериваються паузами. Дозування кількості повторень одного і того ж руху повинна бути суто індивідуально як для кожної дитини, так і для кожного даного періоду роботи з ним. Артикуляційну гімнастику зазвичай виконують сидячи, так як в цьому положенні у дитини спина пряма, тіло не напружене, руки і ноги перебувають у спокійному стані. Розміщувати дітей треба так, щоб всі вони бачили обличчя педагога. Педагог повинен стежити за якістю виконуваних кожною дитиною рухів, у іншому випадку артикуляційна гімнастика не досягає своєї мети.

Методика виконання артикуляційної гімнастики. Спочатку вправи потрібно виконувати неквапливо, по можливості, перед дзеркалом (потім потреби в дзеркалі не буде). Корисно ставити дитині питання, наприклад: що робить язичок? Де він розташований (внизу чи вгорі)? Що роблять губи?Далі швидкість завдань можна прискорити і робити їх під рахунок. Проте спостерігати, щоб вправи виконувалися правильно і точно, в іншому випадку в заняттях немає сенсу. Займаючись з дітьми 4 років треба спостерігати, щоб вони вивчили головні рухи. Займаючись з дітьми 5 років вимоги збільшуються: рухи повинні бути плавними і чіткими, без здригання. У віці від шести років діти виконують вправи в прискореному темпі. В тому випадку, якщо займаючись у дитини тремтить язичок, вона не взмозі затримати необхідне положення навіть на короткий проміжок часу, потрібно підібрати більш прості вправи щоб розслабити м'язовий тонус. Артикуляційну гімнастику слід завжди починати з відпрацювання основних рухів і положень губ, язика, необхідних для чіткого, правильної вимови всіх звуків. Артикуляційна гімнастика це хороший метод для досягнення позитивного результату за короткий термін. Правильна звуковимова спільно з різноманітним словниковим запасом і граматично точною, зв'язною, добре сформованою вимовою, є головними показниками підготовленості дитини до школи!

Утримування губ в усмішці, верхні та нижні зуби оголені. Витягувати губи вперед трубочкою. Почергове виконання положення губ: в усмішці - трубочкою. Спокійне відкривання і закривання рота, губи в положення посмішки. Язик широкий. Язик вузький. Почергове виконання положень язика: широкий - вузький. Піднімання язика за верхні зуби. Почергове виконання рухів язика вгору - вниз. Почергове виконання наступних рухів язика (при опущеному кінчику): відсунути язик в глиб рота - наближати до передніх нижніх різців. Перший комплекс

Відкрить рот і потримати відкритим (а - а - а - а), закрити.«Парканчик» - губи в усмішці, видно верхні і нижні зуби.«Хоботок» - губи витягнуті вперед трубочкою. Тримати 10 - 15 секунд.«Лопатка» - широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Тримати 10 - 15 секунд.«Голочка» - рот відкритий. Вузький напружений язик висунутий вперед. Чергувати «Лопатка» - «Голочка».«Часики» - рот відкритий. Губи розтягнуті в посмішку. Кінчиком вузького язика поперемінно тягтися під рахунок до куточків рота.«Гойдалки» - рух язика: ніс - підборіддя. Основний комплекс

«Усмішка» - утримування губ в усмішці. Зуби не видно.«Парканчик» - рот закритий. Верхні і нижні зуби оголені. Губи розкриті в усмішці.«Трубочка» - витягування губ вперед довгою трубочкою.«Хоботок» - витягування зімкнутих губ вперед.«Бублик» - зуби зімкнуті. Губи округлені та трохи витягнуті вперед. Верхні і нижні різці видно. Чергування положень губ: «парканчик» - «Бублик», «Усмішка» - «Хоботок».«Кролик» - зуби зімкнуті. Верхня губа піднята і оголює верхні різці. Вправи для губ

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц) «Загнати м'яч у ворота» Мета: Виробляти тривалий, спрямований повітряний струмінь. Опис. Витягнути губи вперед трубочкою і тривало дути на ватяну кульку (лежить на столі перед дитиною), заганяючи його між двома кубиками. Методичні вказівки. Стежити, щоб не надувалися щоки, для цього їх можна злегка притримувати пальцями. Заганяти кульку на одному видиху, не допускаючи, щоб повітряний струмінь був переривчастим.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц) «Місимо тісто» Мета: Виробляти вміння, розслабивши м'язи язика, утримувати його широким, розпластаним. Опис. Трохи відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, поплескати його губами, вимовити звук «пя - пя - пя». Утримувати широкий язик в спокійному положенні при відкритому роті під рахунок від 1 - 5, 5 - 10. Методичні вказівки. Нижню губу не слід підвертати і натягувати на нижні зуби. Язик має бути широким, краї його торкаються куточків рота. Поплескувати язик губами треба кілька разів на одному видиху. Слідкувати, щоб дитина не затримував при цьому повітря, що видихається.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц) «Млинець» Мета: Виробляти вміння утримувати язик в спокійному, розслабленому стані. Опис. Посміхнутися, відкрити рот, покласти широкий передній край язика на нижню губу. Утримувати його в такому положенні під рахунок від 1 - 5, 5 - 10. Методичні вказівки. Губи не розтягувати у сильну посмішку, щоб не було натягу. Стежити, щоб не підверталася нижня губа. Не висовувати язик далеко: він повинен накривати тільки нижню губу. Бічні краї язика повинні стосуватися куточків рота. Якщо вправа не виходить, треба повернутися до вправи «Місимо тісто».

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц) «Сопілочка» Мета: Виробляти плавний, тривалий, безперервний повітряний струмінь, що йде посередині язика. Опис. Посміхнутися, покласти широкий передній край язика на нижню губу і, як би вимовляючи тривалий звук ф, здути ватку на протилежний край столу. Методичні вказівки. Нижня губа не повинна натягатися на нижні зуби. Не можна надувати щоки. Стежити, щоб діти вимовляли звук ф, а не звук х, тобто повітряний струмінь був вузький, а не розсіяний.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 1 для свистячих (с, з, ц) «Почистимо зуби» Мета: Навчити дітей утримувати кінчик язика за нижніми зубами. Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот і кінчиком язика почистити нижні зуби, роблячи спочатку рухи язика з боку в бік, потім знизу вгору. Методичні вказівки. Губи нерухомі, перебувають у становищі посмішки. Рухаючи кінчиком язика з боку в бік, стежити, щоб він знаходився біля ясен, а не ковзав по верхньому краю зубів. Рухаючи язиком знизу вгору, стежити, щоб кінчик язика був широким і починав рух від коріння нижніх зубів.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 2 Для шиплячих (ш, ж, ч, щ)«Смачне варення»Мета: Виробляти рух широкої передньої частини язика вгору і положення язика, близьке до форми чашечки, яке він приймає при вимові звуку ш. Опис. Злегка відкрити рот і широким краєм язика облизати нижню губу, рухати язиком зверху вниз, але не з боку в бік. Методичні вказівки. Стежити, щоб працював тільки язик, нижня щелепа повинна бути нерухомою. Язик має бути широким, бічні краї його торкаються кутів рота. Якщо вправа не виходить, потрібно повернутися до вправи «Місимо тісто».

Комплекс артикуляційної гімнастики № 2 Для шиплячих (ш, ж, ч, щ)«Гармошка»Мета: Зміцнити м'язи язика. Розтягувати під'язикову вуздечку. Опис. Посміхнутися, відкрити рот, приклеїти язик до верхнього піднебіння і, не відпускаючи язик, закривати і відкривати рот. Губи знаходяться в положенні посмішки. Методичні вказівки. Стежити, щоб губи були нерухомі, коли відкривається рот. Відкривати і закривати рот, утримуючи його в кожному положенні під рахунок до 5. Стежити, щоб при відкритті рота не простежувалась одна з сторін піднебіння.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 2 Для шиплячих (ш, ж, ч, щ)«Парашут»Мета: Виробляти підйом язика вгору, вміння надавати язику форму ковшика і направляти повітряний струмінь посередині язик. Опис. Посміхнутися, відкрити рот, покласти широкий край язика на верхню губу так, щоб бічні краї його були притиснуті, а посередині був жолобок, і здути ватку, покладену на кінчик носа. Повітря при цьому повинне йти посередині язика, тоді ватка полетить вгору. Методичні вказівки. Стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою. Бічні краї язика повинні бути притиснуті до верхньої губи. Нижня губа не повинна підвертається і натягатися на нижні зуби.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 2 Для шиплячих (ш, ж, ч, щ)«Чашка»Мета: Навчитися утримувати язик у формі чашечки нагорі, біля верхніх зубів. Зміцнювати його мускулатуру. Опис. Посміхнутися, відкрити рот і встановити язик нагорі у формі чашки. Методичні вказівки. Якщо «Чашка» не виходить, то необхідно розпластати язик на нижній губі і злегка натиснути на середину язика. При цьому краї язика піднімаються вгору, і язик приймає потрібну форму. Можна також розпластати язик поплескуванням по ньому губами, загорнути його на верхню губу, притримуючи краю пальчиками. При виконанні вправи краї язик перебувають біля верхніх зубів.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)«Місимо тісто»Мета: Виробляти вміння, розслабивши м'язи язика, утримувати його широким, розплатаним. Опис. Трохи відкрити рот, спокійно покласти язик на нижню губу і, поплескуючи його губами, вимовити звук «пя - пя - пя». Утримувати широкий язик в спокійному положенні при відкритому роті під рахунок від 1 - 5, 5 - 10. Методичні вказівки. Нижню губу не слід підвертати і натягувати на нижні зуби. Язик має бути широким, краї його торкаються куточків рота. Поплескувати язик губами треба кілька разів на одному видиху. Слідкувати, щоб дитина не затримував при цьому повітря, що видихається.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)«Пароплав гуде»Мета: Виробляти підйом спинки язика вгору. Опис. При відкрити рот і довгостроково вимовляти звук и (як гуде пароплав). Методичні вказівки. Слідкувати, щоб кінчик язика був опущений і знаходився в глибині рота, а спинка була піднята до піднебіння.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)«Індик»Мета: Виробляти підйом язика вгору, рухливість його передньої частини. Опис. Відкрити рот, покласти язик на нижню губу і здійснювати рух широким переднім краєм язика по верхній губі вперед і назад, намагаючись не відривати язик від губи, як би погладжуючи її. Спочатку виробляти повільні рухи, потім прискорити темп і додати голос, поки не буде почуте бл - бл (як індик болбоче). Методичні вказівки. Стежити, щоб язик був широким і не звужувався. Щоб рухи язика були вперед - назад, а не з боку в бік. Язик повинен «облизувати» верхню губу, а не викидатися вперед.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)«Гойдалки»Мета: Виробляти вміння швидко міняти положення язик, необхідне при з'єднанні звуку л з голосними а, и, о, у. Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот, покласти широкий язик за нижні зуби (з внутрішньої сторони) і утримувати в такому положенні під рахунок від 1 - 5. Потім підняти широкий язик за верхні зуби і утримувати під рахунок від 1 - 5. Так по черзі змінювати положення мови 4 - 6 разів. Методичні вказівки. Стежити, щоб працював тільки язик, а нижня щелепа і губи залишалися нерухомими.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 3 для сонорних звуків (л, ль)«Конячка»Мета: Зміцнює м'язи язика та виробляє підйом язика вгору. Опис. Посміхнутися, показати зуби, відкрити рот і поклацати кінчиком язик. Методичні вказівки. Вправа спочатку виконуються в повільному темпі, потім швидше. Нижня щелепа не повинна рухатися, працює тільки язик. Якщо у дитини поклацування не виходить, потрібно запропонувати йому виконувати вправу «Приклеїти цукерку», а потім повернутися до цієї вправи. Стежити, щоб кінчик язика не потрапляв всередину, тобто щоб дитина клацала язиком, а не цілував.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 4 для сонорних звуків (р, рь)«Маляр»Мета: Відпрацювати руху язика вгору і його рухливість. Опис. Посміхнуться, відкрити рот і «погладити» кінчиком язика тверде піднебіння, роблячи рухи язиком вперед - назад. Методичні вказівки. Губи і нижня щелепа повинні бути нерухомі. Стежити, щоб кінчик язика, просуваючись вперед, доходив до внутрішньої поверхні верхніх зубів, коли він просувається вперед, і не висовувався з рота.

Комплекс артикуляційної гімнастики № 4 для сонорних звуків (р, рь)«Барабан»Мета: Зміцнювати м'язи кінчика язика, виробляти підйом язика та вміння робити кінчик язика напруженим. Опис. Посміхнутися, відкрити рот і постукати кінчиком язика за верхніми зубами, багаторазово і чітко вимовляючи звук д: д - д - д. Спочатку звук д вимовляти повільно. Постійно прискорюючи темп. Методичні вказівки. Рот повинен бути відкритий, губи в усмішці, нижня щелепа нерухома, працює тільки язик. Стежити, щоб звук д носив характер чіткого удару - не був хлюпаючим. Кінчик язика не повинен підвертається. Звук потрібно вимовляти так, щоб відчувався повітряний струмінь

Комплекс артикуляційної гімнастики № 4 для сонорних звуків (р, рь)«Барабан - 2»Мета: Виробляти підйом язика, розвивати пружність і рухливість кінчика язика. Опис: Рот відкритий. Губи в усмішці. Широкий язик піднятий вгору до піднебіння і вимовляти по черзі чітко так - ди. При проголошенні складу язик відводиться до центру піднебіння, при проголошенні ди - переміщається до бугорків за верхніми різцями. Спочатку вправа виконується повільно, потім темп прискорюється. При проголошенні повинна відчуватися струмінь повітря. Методичні вказівки. Стежити, щоб губи не натягалися на зуби. Нижня щелепа не повинна рухатися. Проголошення - ди має бути чітким, не хлюпає, кінчик язика не повинен підвертаться.

Артикуляційна гімнастика. Казка «Жили собі бабця з дідом» . Автор: Кузьменко К. О. 12345

678910

Артикуляційна гімнастика

Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.

Педагогічна діяльність ґрунтується передусім на засадах спілкування. Поза цим процесом важко уявити діяльність учителя-вихователя. За допомогою слова педагог, як і кожна людина, виражає, утверджує себе й одночасно впливає на інших. Слово педагога — це основний інструмент, знаряддя його діяльності. Уміння володіти словом пов'язують з поняттям "оратор". Слово "оратор" походить від латинського слова «orare», що в перекладі означає "говорити". Російський мовознавець В.І. Даль у "Толковом словаре великорусского языка" слово "оратор" пояснює добираючи до нього близькі за значенням слова і словосполучення: краснослов, речистый человек, мастер говорить. Усі ці слова, як бачимо, підкреслюють: оратор — людина, яка вміє говорити красиво, образно, виразно.

Учитель є оратором. Кожен педагог має володіти мистецтвом слова. A. C. Макаренко надавав виняткового значення вмінню педагога володіти словом. Він писав, що ні один вихователь не може бути хорошим якщо в нього не поставлений голос, і він не знає, в яких випадках як треба говорити. Вважав, що у педагогічних інститутах треба ввести неодмінний предмет постановки голосу. Особливої уваги найтоншому інструменту педагогічної діяльності — слову — надавав В. О. Сухомлинський: «І поведінка, і взаємини, і праця — все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово. В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта».

Треба зважати на умови, за яких мовленнєва діяльність вчителя буде ефективною. Професійне мовлення вчителя має відповідати передусім вимогам культури мови. Володіння мовною культурою є важливим показником вияву інтелігентності, освіченості, вихованості особистості. А педагог в усьому має бути взірцем для своїх вихованців. Щоб успішно керувати своїм голосом, ефективно його використовувати, вчитель має знати позитивні й негативні риси власної голосової діяльності. Характеристика приємного голосу:приємний, вібруючий, спокійний, добре модульований, низького тембру, довірливий, теплий, мелодійний, турботливий, упевнений, дружній, насичений інтонацією, виразний, природний, багатий, наповнений, звучний, доброзичливий. Характеристика неприємного голосу: гугнявий, різкий або скрипучий, хриплий, дрижачий, високого тембру або пронизливий, плаксивий, із задишкою, нерішучий, уривчастий, занадто гучний, занадто тихий і нечутний, безбарвний, пафосний, саркастичного тону, невпевнений, монотонний, напружений, слабкий, нудний.

Учителеві необхідно постійно займатися самоаналізом власного мовлення, щоб уникати помилок. Ось деякі ознаки того, що ваше мовлення далеке від досконалості, і необхідно виправляти власні недоліки: Слухачі часто просять вас повторити щойно сказані слова;У вас помітний акцент;У вас втомлюється горло після десятихвилинної розмови;У ваших слухачів через деякий час починає блукати погляд, бо ви говорите монотонно;Ви втрачаєте контроль над голосом наприкінці довгого речення;Люди звертають увагу на те, що ви (часто несвідомо) повторюєте слівця або фрази типу "гм", "ну", "так", "знаєте", "угу", "так би мовити" …Ви маєте звичку зітхати, закусувати губу або виставляти її, цмокати язиком.

Важливою передумовою ефективності мовленнєвої діяльності вчителя є володіння її технікою, компонентами якої є: голос, дикція, темп, ритм, інтонація, паузи. Вони виконують важливі функції, зокрема: створюють імідж людини, сприяють виявленню її індивідуальних психічних особливостей, передають емоційний стан мовця. Щоб оволодіти технікою педагогічного мовлення необхідно створити психологічну установку. Грузинський психолог Д. Н. Узнадзе, досліджуючи проблеми спонукальних чинників діяльності людини, писав: "Без установки взагалі ніяких психічних процесів як усвідомлених явищ не існує, для того щоб свідомість почала працювати в будь-якому певному напрямі, попередньо необхідно, щоб була в наявності активність установки, яка, власне, в кожному окремому випадку і визначає цей напрям". Установка для педагога. Оволодіти знаннями, уміннями й навичками техніки педагогічного мовлення. Систематично розвивати уміння виразного мовлення. Здійснювати самоконтроль за розвитком комунікативних умінь у системі педагогічної діяльності. Розвивати загальні психофізичні особливості, як важливий чинник оволодіння уміннями й навичками професійного мовлення.

У системі оволодіння основами професійного мовлення вчителям доцільно скористатися методикою, яка розроблена в рамках театральної педагогіки. Одним суттєвим елементом надбань театральної педагогіки, який необхідно використовувати в педагогічному мовленні, є розвиток інтонаційно-мелодійної виразності усного мовлення. Важливим аспектом становлення культури мовлення педагога є вміння виділяти в тексті логічні наголоси і логічні паузи. Логічний наголос передбачає виокремлення в тексті піднесенням голосу певного слова, яке несе в собі смислове навантаження. Від зміни місця логічного наголосу в певній фразі змінюється певною мірою її смислове наповнення. Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр. Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр. Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр. Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр. Завтра учні дев'ятого класу відвідають театр.

Пауза - це зупинка між словами з метою виділення смислового змісту фрази. К. С. Станіславський виділив такі види логічних пауз. Психологічна — спрямована на вираження психологічного стану педагога в момент мовної діяльності, використовується для психологічного впливу на учнів. Наприклад: у процесі вивчення поеми Т. Г. Шевченка "Гайдамаки" учитель читає уривок "Гонта в Умані", передає почуття трагедії Ґонти, який розправляється зі своїми дітьми, бо "вони католики". Логічна — встановлюється між двома парами слів, які об'єднані за смислом. Такі паузи часто міняють логічну сутність фрази. Наприклад, у фразі: "Сідайте // правильно виконуйте завдання" і "Сідайте правильно // виконуйте завдання"; Гастрольна — триває декілька секунд між двома значними частинами тексту (роману, оповідання, поеми тощо). Люфтпауза — використовується для добору повітря під час монологічного мовлення (має бути непомітною).

Партитура тексту — це програма дій виконавця будь-якого тексту, складена за допомогою загальноприйнятих умовних знаків. Акцент над наголошеним складом/-Пауза. /-коротка, //-середня, ///- тривала. Позначення логічного наголоса___Знаки підвищення і пониження тонуголоса. Уповільнення інтонації привимові певногослова. Прискорення привимові певногослова.Інтонаційна незавершеність слова або фрази

Дослідження показали, що значна частина вчителів зі стажем до 5 років недостатньо володіє технікою мовлення. Для успішної роботи над формуванням мовленнєвої культури педагога необхідно передусім володіти певними голосовими даними. Голос учителя має відповідати таким вимогам: Голос має бути відкритим, виразним, спрямованим на навчальну кімнату. Усі звуки необхідно вимовляти відповідно до правил орфоепії;В голосі учителя має звучати впевненість, оптимізм. Упевненість голосу робить мовлення вчителя переконливим, а оптимізм сприяє створенню позитивних емоцій в учнів;Педагог має володіти технікою зміни тональності свого голосу залежно від розв'язання навчально-виховних завдань та індивідуальних особливостей вихованців. Слабка обізнаність з науковими анатомо-фізіологічними і граматичними основами мовленнєвої діяльності; Невміння здійснювати фонаційне дихання; Недостатній розвиток голосового апарату; Відсутність відчуття темпу і ритму мовлення. Які ж типові помилки спостерігаються в учителів-початківців?

Внаслідок зазначених недоліків голос педагога позбавлений яскравості, виразності, а мовлення аморфне. У педагога з таким мовленням учні втрачають інтерес до навчальної дисципліни, виховний вплив такого вчителя на школярів ослаблений. Тут потрібна наполеглива самостійна праця над оволодінням технікою професійного мовлення. Процес такого навчання є багато аспектним і включає такі компоненти: знання побудови голосового апарату; ознайомлення з особливостями звукоутворення; оволодіння технікою дихання; формування артикуляційної техніки; оволодіння нормами дикції; оволодіння темпоритмом мовлення; розуміння сутності логічної побудови мовлення.

Мовленнєвий апарат — це досить складна фізіологічна система. Порожнина рота в конструктивному плані побудована оригінально й досконало. За образним виразом Ю. П. Фролова, «Рот людини, свого роду скульптор. Правда, скульптор створює художні образи з глини і мармуру, людина ж, яка говорить, "ліпить" звуки мови з особливого матеріалу — із хвиль руху повітря". Для правильного мовленнєвого творення необхідно постійно турбуватися про активність і динамічність апарату мовлення, особливо його рухливих частин. З цією метою в процесі оволодіння технікою мовлення необхідно вдаватися до спеціальної артикуляційної гімнастики. Як спортсмену-гімнасту безкінечними вправами на снарядах потрібно домагатися сили м'язів і легкості рухів, так і педагогам потрібна система вправ для досягнення сили й удосконалення артикуляційного апарату.

Вправи на тренування губ. Опускання й піднімання нижньої щелепи. На рахунок 1 — розкрити рот, на рахунок 2 — пауза, на рахунок 3 — закрити рот. Вправу повторювати 3—4 рази. Причому рот має бути розкритий на стільки, щоб можна було помістити три пальці вертикально. Одночасно підняти верхню губу і опустити нижню, відкривши верхні й нижні зуби. Повторювати 4—5 разів. Вихідне положення: зуби зімкнені, губи в звичайному стані. На рахунок 1 губи витягуються вперед, ніби набирають форму "трубочки"; на рахунок 2 губи розтягуються в сторони, не відкриваючи зубів. Вихідне положення як у вправі 3. На рахунок 1 губи збираються в "трубочку"; на рахунок 2 "трубочка" рухається вправо; на рахунок 3 — вперед; на рахунок 4 — вліво; на рахунок 5 — вперед; на рахунок 6 — вихідне положення. Нижні зуби торкаються верхньої губи, почісуючи її, а потім верхні зуби почісують нижню губу. Поперемінне піднімання й опускання куточків стуленого рота. Дихання через ніс. Щелепи зімкнуті. Вдих — губи розтягуються в сторони й куточки рота піднімаються вгору — посмішка стуленими губами. Видих — посмішка зникає. Наступний вдих — куточки рота опускаються донизу, як при плачі.

Вправи на тренування язика. Вихідне положення: рот напіввідкритий, язик лежить пласко, кінчик язика знаходиться в зоні нижніх передніх різців. На рахунок 1 кінчик язика піднімається до верхніх передніх зубів; на рахунок 2 язик опускається у вихідне положення; на рахунок З кінчик язика піднімається до альвеол; на рахунок 4 язик повертається у вихідне положення; на рахунок 5 кінчик язика впирається в піднебіння; на рахунок 6 язик повертається у вихідне положення. Вихідне положення як у вправі 1. На рахунок 1 кінчик язика впирається у внутрішній бік щоки; на рахунок 2-у протилежний. Повторювати 3—4 рази. При цьому стежити, щоб нижня щелепа не рухалася. Вихідне положення як у вправі 1. На рахунок 1 висунути язик так, щоб відчути значне напруження у вуздечці; на рахунок 2 повернути язик у вихідне положення. Повторювати 3—4 рази. Рухи язика при закритому роті. Зуби трохи розімкнені. Кінчик язика загинати вгору й назад аж до м'якого піднебіння. Так само повільно протягувати кінчик язика вперед і вниз до дна рота під нижніми зубами.

Вправи на тренування язика. Вихідне положення як у вправі 1. Кінчик язика міцно притиснути до нижніх зубів, спинка язика вигинається і направляється вперед поштовхом від кореня. Повторювати 5—6 разів. Вихідне положення: рот відкритий, кінчик язика притиснутий до внутрішнього боку нижніх зубів. При поштовхові від кореня язик своєю передньою частиною повинен зімкнутися з альвеолами верхньої щелепи, від чого утворюється щілина. Стежте за тим, щоб кінчик язика був щільно притиснутий до нижніх зубів. Кінчик язика висовується назовні й рухається між губами спочатку вертикально, а потім горизонтально. При цьому відчувається напруження у вуздечці язика. Цю вправу використовують для тренування занавіски піднебіння й кореня язика. Губи зімкнені, язик лежить пласко, кінчик — у зоні нижніх передніх зубів. Не розтискаючи губ і вдихаючи через ніс, опустити нижню щелепу до можливо глибокого положення при зімкнених губах. Відчувається напружений стан м'язів занавіски піднебіння й кореня язика. На деякий час необхідно затримати цей стан, а потім зняти напруження.

"Голос- це оркестр найрізноманітніших інструментів". Це досить склане добування звуків різної сили й висоти за допомогою голосових зв'язок шляхом проходження через них струменя повітря. Коли йде мова про формування техніки голосу педагога, то зручніше говорити не про "постановку" голосу, а про цілеспрямовану працю з організації, формування природних даних голосового апарату відповідно до професійних потреб. У процесі формування техніки голосу необхідно більше уваги приділяти оволодінню навичками потрібного звучання. Говорячи про голос неможна забувати про дихання. Від техныки дихання значною мірою залежить якість звуку і мовлення загалом.

Дихання є природною потребою людини. В буденному житті ми не помічаємо стану свого дихального апарату. Коли вдих і видих є ритмічними, однаковими за довготою, це цілком влаштовує людину під час спокійної мовчазної праці. Та коли доводиться вдаватись до специфічної діяльності: швидко ходити, бігти, співати, говорити на сцені, в класі, стає очевидним, що так зване фізіологічне дихання не задовольняє професійні потреби. Виникає необхідність в інших видах дихання. Розрізняють дихання за якістю. У цьому плані виокремлюють: глибоке дихання- дає змогу здійснювати глибокий і повний вдих, що дає можливість за допомогою діафрагми поступово додавати повітря при голосоутворенні; утворений звук резонує, набуває дзвінкості, яскравості, повнозвуччя; часте дихання: це часті й непомітні "добори" повітря у процесі мовленнєвої діяльності; дає змогу легко застосовувати виразні засоби мовлення — інтонацію, паузи, темпоритм; близьке дихання пов'язане з виразною артикуляцією, яка оформляє народжений у гортані голос у звуки мови.

Виокремлюють кілька видів дихання: верхнє (ключичне); грудне (реберне); черевне (діафрагмальне). Кожен вид дихання необхідно навчитися контролювати. У випадку верхнього (ключичного) дихання повітря надходить лише у верхні відділи легень; воно короткочасне, часте, рух ребер при цьому майже не помітний. Для контролю реберного дихання руки кладуть з боків на нижні ребра (великі пальці повернуті до спини), повільно набирають повітря. Руки відчувають горизонтальне розширення ребер. Для відчуття діафрагмального (черевного) дихання необхідно стати прямо, покласти долоню руки на верх живота і здійснювати набір повітря. Діафрагма опускається, легені наповнюються повітрям, живіт збільшується і випинається вперед. Плечі й грудна клітка при вдиханні підніматися не повинні, а при видиханні — мають злегка опускатися. Спочатку діафрагма буває неслухняною і при вдиханні скорочується. Але з часом за наявності чіткого самоконтролю процес стає регульованим.

Педагогу необхідно щоденно займатися дихальною гімнастикою. Це своєрідний "туалет", який є запорукою забезпечення доброго фізичного і психічного самопочуття. Для вчителя, якому доводиться працювати в умовах часткового кисневого голоду, така гімнастика важлива не лише для відпрацювання безпосереднього фонаційного дихання, але й для поповнення киснем нервових клітин. Тому виконання дихальної гімнастики вранці, по дорозі на роботу, в перервах між заняттями — надзвичайно важливий фактор підтримання себе у формі.

На перший план виступає фонаційне дихання (від гр. phone — звук). Воно спрямоване на творення звуків. Сенс роботи над фонаційним диханням полягає в тому, щоб саморегулювальний процес трьох систем мовотворення розвинути відповідно до професійних потреб, довести його до автоматизму. Це дозволить упевнено, без переключення уваги на контроль за диханням користуватися своїм голосом. Вихідне положення: стати прямо, руки покласти на нижні ребра. Протягом трьох секунд наповнювати легені повітрям через ніс;затримувати повітря на три секунди; протягом наступних трьох секунд легко видихати повітря через рот. Ребра розслабились, а плечі й верхня частина грудної клітки не повинні опускатися. Вихідне положення: стати прямо, руки покласти на область діафрагми. Видихнути повітря, затримати дихання до моменту, коли з'явилося бажання вдихнути. Зробити глибокий вдих, щоб було приємно; Діафрагма при цьому опускається, живіт вигинається вперед, затримати повітря на три секунди. Легко видихати через рот (губи "трубочкою"). 12

Зробити повільний вдих і такий же повільний видих, озвучуючи його. При цьому краще відтворювати звуки природи, тварин: шум вітру в лісі — ш-ш-ш-ш-ш...; сичання гусака — с-с-с-с-с-с-с...; гудіння телеграфного дроту під силою вітру — гу-гу-гу-гу-гу-гу...; дзижчання джмеля — ж-ж-ж-ж-ж-ж... Вихідне положення: Стати рівно, ноги на ширині плечей, руки зімкнені над головою. Разом з нахилом у низ швидкий поривчастий видих через рот, руки повинні торкнутись підлоги;З видихом вимовляємо звуко- сполучення: ХАІ ПАЇ ТУЇ СА! СІ!Вправа виконується із скакалкою. Зробити видих, затримати повітря на рахунок до трьох. Розпочати вдих через ніс на п’ять підстрибувань. Наступні сім підстрибувань робити видих супроводжуючи його звукосполученнями, словами. ПАП- ТАП- БАП- САП- ЗАП…!Львів- Київ- Донецьк- Луганськ- Одеса…!345

Відпрацьовуючи техніку дихання, необхідно пам'ятати два моменти. правильно поставлене дихання — це невід'ємна частина головного інструменту педагогічної діяльності — голосу, запорука успіху в цій сфері.для доведення техніки дихання до автоматизму необхідні наполегливість і самоконтроль.

Дикція — це вимова, манера вимовляти слова, склади і звуки у розмові, співі й декламуванні. Виразність дикції — важливий аспект професійної діяльності педагога. Для кожної групи звуків необхідно мати набір вправ, які дають змогу оволодіти технікою їх правильної вимови. Тренуючись, варто уникати догматизму, бездумного повторення окремих слів, фраз і висловів. За кожним складом, словом треба бачити предмет, явище, процес. Такий підхід сприятиме свідомому оволодінню технікою мовлення.

1. Вимовляйте голосні і йотовані, голосно й тихо: а, о, у, е, и, і; я, ю, є, ї.2. Вимовляйте групи звуків: а-о; а-у; а-е; а-и; а-і; о-а; о-у; о-е; о-и; о-і; у-а; у-о; у-е; у-и; у-і; е-а; е-о; е-у; е-и; е-і; и-а; и-о; и-у; и-е; и-і; і-а; і-о; і-у; і-е; і-и. Вимовляйте в різному темпі п'ятискладові звукосполучення як слова з наголосом на останньому складі, Приголосні мають звучати чітко в повільному й пришвидшеному темпі.бавагадажа, бовогодожо, бувугялужу, бевегедежс. бивигидижи, бівігідіжі;закаламана, зоколомоно, зукулумуну, зекелемеие, зикилимини, зікіліміні;парасатафа, поросотофо, пурусутуфу, пересетсфе, пприситнфи, пірісітіфі; хацачашаща, хоцочошощо, хуцучушуіцу, хецечешсще, чицичишищ", хіцічішіщі. Чітко, але без напруження вимовляйте початкові та кінцеві приголосні у словах: Скла. Д, Скля. Р, Стра. Х, Стру. С, Стру. П, Стра. Ж, Спле. С, СпліН, Скри. П, Штра. Ф, Шква. Л, Вди. Х, Взво. Д, Вміс. Т, Впли. В, Всту. П.

Вимовляйте сполучення приголосних, не допускаючи "ковтання" закінчень:а) шторм, корм, горн, сонм, нерв, спазм, цикл, ритм, скарб;б) горб, корж, шарж, гонг, корд, торф, ферзь, ямб, ромб;в) стенд, з'їзд, дрозд, спорт, фант, толк, франк, транс, темп;г) гольф, дерть, шурф, парк, марш, цинк, вовк, міст, пункт. Вимовляйте скоромовки, контролюючи стан вимови всіх звуків у словах. У скоромовках треба не просто промовляти текст, вправляючись у швидкості промовляння, а насамперед необхідно зрозуміти їхню суть, змістовий компонент. Робота над скоромовками починається з промовляння тексту. Поступово темп і ритм прискорюється. Бомбардир бомбардував Бранденбург. Фараонів фаворит на сапфір зміняв нефрит. Рапортував, але недорапортував, дорапортував, але зарапортувався. Рила свиня білорила, тупорила; півдвора рилом порила, вирила, розрила. Протокол про протокол протоколом запротоколювали. Сені і Саші в сітях сірий сом з вусами

Правильній побудові мовлення сприяє розвиток бачення того, про що повідомляється у фразі. К. С. Станіславський у розвитку акторської майстерності особливого значення надавав здатності до бачення, відчуття дії, життя за кожним словом, за кожною фразою. "Природа влаштована так, — писав він, — що ми в ході словесного спілкування з іншими спочатку бачимо внутрішнім зором те, про що йде мова, а потім уже говоримо про побачене. Якщо ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком почуте. Слухати, нашою мовою, означає бачити те, про що говорять, а говорити — означає малювати зорові образи. Слово для актора не просто звук, а збуджувач образів. При цьому під час словесного спілкування на «сцені» говоріть не стільки для вуха, скільки для ока". Слово педагога має вирізнятися в психологічному плані впевненим характером, логічністю мовлення. Логіка мовлення — це ті закони, які допомагають педагогу осмислити потрібний текст і правильно донести його зміст до учнів.

Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення. Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Висока культура мовлення – це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення.виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;не говорити квапливо – без пауз, "ковтаючи" слова;частіше "заглядати у словник", правопис, посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;читати вголос, із дотриманням усіх аспектів нормативності;заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;виробити звичку читання з "олівцем у руках" – жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з почуттям власної гідності і відповідальності за рідну мову.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !