“Велике переселення народів”Докорінна зміна ставлення багатьох народів до релігійних вірувань. Поширення релігій на великі територіїВеличезні території та маси людей об”єднувалися спільними мовами. Відбувалися державотворчі й культуротворчі інтеграційні процеси. Ознаки епохи Середньовіччя
Народність мистецтва ( мистецтво звернено до всього світу, до народу)Вплив релігії (середньовічне мистецтво було символічним, релігійним, абстрактним;служило переважно для потреб церкви)Теоцентрична система всесвіту (у центрі-Бог)Уявлення про світ (земне життя-лише слабке відображення небесного і воно має менше значення, ніж загробне)Протиріччя людської натури-конфлікт духовного і тілесного, драматизм її буття.Ідея залежності людини від вищих сил, провидіння (людина перестала бути центром світобудови)Монументалізм, складність форм і стилів. Теми творчості митців: страждання, самопожертва, материнська любов, прагнення до самовдосконалення, рицарська любов. Загальна характеристика культури доби Середньовіччя
Сам образ середньовіччя часто асоціюється з колоритною фігурою лицаря в латах. Лицарі — професійні воїни — являли собою корпорацію, членів якої об'єднували спосіб життя, етичні цінності, особові ідеали. Лицарська культура виробляється в феодальному середовищі. Сам стан феодалів був неоднорідним. Нечисленну еліту феодального класу утворювали найбільші землевласники — носії гучних титулів. Ці найбільш родовиті і благородні лицарі були на чолі своїх дружин, часом справжніх армій. Лицарі рангом нижче служили в цих дружинах зі своїми загонами, які з'являлись на перший поклик пана. На нижніх рівнях лицарської ієрархії стояли безземельні лицарі, все надбання яких перебувало у військовій виручці і зброї. Багато з них мандрували, примикаючи до загонів тих або інших ватажків, стаючи найманцями, а нерідко і просто займалися грабунком. Лицарська культура
Згідно з поширеними в лицарському середовищі уявленнями, справжній лицар повинен був походити з хорошого роду. Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав родовий герб і родовий девіз. Приналежність до стану передавалася у спадок, в окремих випадках у лицарі посвячували за виняткові військові подвиги. Суворість правил стала порушуватися в процесі розвитку міст — цей привілей стали все частіше купувати. У різних країнах існували схожі системи виховання лицарів. Хлопчика вчили верховій їзді, володінню зброєю — насамперед мечем і списом, а також боротьбі і плаванню. Він ставав пажем, потім зброєносцем при лицарі. Лише після цього юнак удостоювався честі пройти через обряд посвячення в лицарі. Існувала і спеціальна література, присвячена лицарським «мистецтвам». Майбутнього лицаря навчали, крім іншого, і прийомам полювання. Воно вважалося другим після війни заняттям, гідним лицаря.