Незабаром управитель пана Енгельгардта повернув п’ятнадцятирічного хлопця до поміщицького двору, панським «козачком». Подорожуючи зі своїм паном, Шевченко за будь-якої нагоди копіював репродукції, картини, виконані народними майстрами. Репродукція – відтворення картини або рисунку засобами друку.
У 1832 р. пан Енгельгардт віддав Шевченка для навчання петербурзькому художнику-декоратору В. Ширяєву. В його артілі молодий учень засвоїв різні техніки живопису: аквареллю, олійними та клейовими фарбами. Під час «білих» ночей Шевченко любив малювати в Літньому саду Петербурга. Одногоразу за цим заняттям його побачив учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він познайомив Шевченка з поетом В. Жуковським і художником К. Брюлловим.
Наступного ж дня Шевченко почав відвідувати рисувальні класи Академії, де успішно навчався, одержував високі оцінки. Тричі його нагороджували срібними медалями. У цей час він захоплювався творчістю «божественного» Карла - так сучасники називали Брюллова. Серед творів цього періоду відзначаються «Циганка-ворожка», «Катерина», серія офортів «Мальовнича Україна», «Портрет Є. Гребінки».
У 1847 році за участь у політичній організації Кирило-Мефодіївське братство Шевченка відправили рядовим солдатом в Орську фортецю, що загубилась у далеких оренбурзьких степах, із забороною писати й малювати, а потім - у Новопетрівську фортецю на півострові Мангишлак. Але Шевченко продовжував творити. Він виконав ряд портретів, малюнків на сюжети казахського побуту, серію сепій «Блудний син». їх можна побачити в експозиції Національного художнього музею України.
У 1857 р. Шевченка було звільнено. Спочатку він мешкає в Нижньому Новгороді, а через рік повернувся до Петербурга. У цей час Шевченко написав багато портретів та автопортретів. У 1860 році рада Академії мистецтв затвердила його в званні академіка гравюри. Це була перемога таланту, праці, волі над тяжкою долею.