Презентація ШІСТДЕСЯТНИКИ: МУЖНІСТЬ ПРОТИ СИСТЕМИ

МУЖНІСТЬ ПРОТИ СИСТЕМИ ШІСТДЕСЯТНИКИ:

ТАК ГАРНО ВСЕ ПОЧИНАЛОСЬ… Лібералізація суспільного життя пожвавила творчу активність українських митців та літераторів. У 1955 р. видатний український кінорежисер та письменник О. Довженко закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Це був сигнал до вільного творчого пошуку.

Шістдесятництво – це рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, ідеї, нову тематику, не обмежену рамками пануючої ідеології. В умовах цензури та засилля комуністичної пропаганди творче вільнодумство отримувало політичний підтекст, воно ставало, виявом незгоди з існуючим станом речей. Тому шістдесятництво тісно пов’язано з дисидентством. Твори шістдесятників не зовсім вписувались у створені державною пропагандою ідеологічні рамки. Шістдесятники відкидали ідеологічні стереотипи та звеличували загальнолюдські ідеали.

На початку 60-х років у Києві осередком культурного життя став клуб творчої молоді «Супутник», заснований у 1959 р. студентами театрального інституту та консерваторії, літераторами та художниками під егідою міському комсомолу. «Супутник» працював за секціями: кіно, театральна, письменницька, художня, музична. В діяльності клубу активну участь брали літератори і критики: І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, Є. Сверстюк, художниця А. Горська. Його члени організовували творчі вечори, виставки, розшуки місць поховання жертв політичних репресій, самвидав. Лекції з історії України читали О. Апанович та М. Брайчевський. М. Брайчевський О. Апанович І. Світличний А. Горська

Подібні клуби шістдесятників виникли у Львові та Харкові. У Львові з 1962 р. діяв клуб «Пролісок» (президент М. Косів), а в Харкові творча молодь гуртувалась навколо російського поета Б. Чичибабіна-Полухіна. М. Косів Б. Чичибабін-Полухін

ПЕРШІ РЕПРЕСІЇ Свобода творчості в роки «хрущовської відлиги» не була повною. Компартійне керівництво болісно реагувало на критику існуючого ладу. Жорсткій критиці з боку керівництва КПУ піддано твори М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча, Л. Костенко. Їх твори не друкували, в газетах розгорнулась критична кампанія проти цих літераторів. У 1958 р. заборонена поетична збірка Д. Павличка «Правда кличе». М. Вінграновський І. Дзюба І. Драч Л. Костенко Д. Павличко

Змінились методи боротьби влади з опозицією порівняно зі сталінським періодом. Переслідувались лише ті, хто дійсно проводив опозиційну діяльність або хоча публічно висловлював невдоволення існуючою політичною системою. Лояльним до влади громадянам політичні репресії тепер не загрожували. Відтепер основна увага приділялась профілактиці опозиційних виступів через «виховні бесіди», в разі потреби – адміністративні заходи і лише до найбільш послідовних борців з існуючою владою застосовувалось кримінальне переслідування.

Відкриття кримінальної справи було можливе на підставі статей 61 («шкідництво») та 62 («антирадянська агітація і пропаганда»). Всього протягом 1954-1959 рр. в УРСР за антирадянську діяльність до судової відповідальності притягнуто 1879 осіб. Тобто репресії повністю не припинились, але вони не були масовими.

Після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією 8 березня 1963 р. розпочалась нова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Їх критикували за «формалізм» та «космополітизм», «відхід від марксизму ленінізму». В рамках цієї компанії обмежували публікації творів шестидесятників, закривали клуби творчої молоді, забороняли літературно мистецькі вечори. В таких умовах інтелігенція мала два варіанти дій: тимчасово змиритися, відмовитись від публічного висловлення своїх ідей та поглядів або стати на шлях опозиційної боротьби з владою. Вона обрала другий варіант дій. М. Хрущов

За таких умов у середовищі творчої інтелігенції поширився «самвидав» (підпільні листівки, брошури, книжки розповсюджені нелегально через переписування, розмноження на шапірографі чи ручних ротаторах) і «тамвидав» (публікація творів за кордоном).

Політичні: відсутність реальної політичної самостійності республік, однопартійна система, відсутність демократичного вибору політичної альтернативи та легальних можливостей зміни влади чи опозиційної діяльності, бюрократизація системи управління. ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ОПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИСИДЕНТІВ БУЛИ:

Національні: цензура русифікація ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ОПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИСИДЕНТІВ БУЛИ:

Соціально-економічні: низький рівень життя населення недоліки економічної політики ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ОПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИСИДЕНТІВ БУЛИ:

Релігійні: антицерковна кампанія ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ОПОЗИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДИСИДЕНТІВ БУЛИ:

Таким чином, в кінці 1950-х в умовах демократизації почав формуватися протестний рух частини української інтелігенції. В той час він був малопоширеним, з невеликою кількістю учасників. Зі згортанням на початку 1960-х років лібералізаційних процесів та погіршенням економічної ситуації спостерігалась тенденція до розширення опозиційного руху.

Шістдесятники не боролися з радянським ладом, а бажали реформувати його, покращити. Вони відстоювали верховенство суспільства над державою, рівність усіх громадян перед законом, ліквідацію цензури, зміну національної політики (припинення русифікації). Погляди шістдесятників щодо економічних реформ були невиразними.

СВІТЛАНА МАЄВСЬКА ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!