Презентація "Шкільний підручник як основний інструмент навчальної роботи вчителя"

 Шкільний підручник як основний інструмент навчальної роботи вчителя. Київський університет імені Бориса ГрінченкаІсб-1-18-4.0д, 3 курсІвахненко Ірина

План. Особливості побудови структури шкільного підручника з історії. Використання підручника , як знаряддя викладацької діяльності вчителя. Використання робочого зошита на уроках історії.

Особливості побудови структури шкільного підручника з історіїУ 60-х – 80 роках ХІХ ст. у школах Російської імперії і, зокрема, України найпоширенішими були підручники історії Д. Іловайського. Підручники цього автора характеризувалися художністю стилю, простотою, чітким і конкретним викладом матеріалу. Незвичайної виразності («ефект присутності») автор досягав також шляхом особистого ознайомлення з місцями подій, які описуються в підручнику. При доопрацюванні підручника Д. Іловайський здійснив поїздки в Єгипет, Палестину, оглянув руїни Фів, античні пам’ятки Афін і Риму. Щоб зацікавити учнів і вплинути на їхню уяву, автор вводив до тексту підручника так звані «другорядні деталі» та «історичні анекдоти».

Найістотніші місця, які повинні були закріпитись у пам’яті учнів, виділялись у підручнику курсивом. Наприкінці розділів автор подав контрольні запитання. Він виступав проти підведення учнів до наукових висновків і вважав неприпустимим включення в підручник «будь-яких тлумачень та пояснень». Д. Іловайський зазначав, що значимість підручника визначається насамперед включеним до нього конкретним матеріалом за мінімальної інтерпретації автором. На його думку, надмірна науковість і деталізація є зайвою для підручника, вона ускладнює засвоєння «найбільш потрібного та істотного матеріалу.

Зміст будь-якого підручника з історії, на думку Д. Іловайського, має переважно складати історія держави як основи цивілізації. В основу підручника зі стародавньої історії для учнів 3–4-х класів автор поклав так званий «біографо-розповідний фактологічний матеріал у дохідливій розповідній формі групувався навколо найбільш яскравих епізодів з біографій видатних історичних осіб. Д. Іловайський виступав проти використання ілюстрацій у підручнику, оскільки вважав, що «історичний підручник впливає на учня словом, а не малюнками». Винятком були три історичні карти, вміщені в додатках підручника.

На початку ХХ ст. вийшов друком підручник зі історії Р. Віппера. Він по-новому підійшов до відбору й групування навчального матеріалу в підручнику. На його думку, основне в підручнику не поодинокі найважливіші події і діяльність історичних осіб, а характерні, типові риси й головні моменти розвитку різноманітних суспільств стародавності. На думку Р. Віппера, підручник потрібно «розвантажити від усього, що лише давить на пам’ять від великої кількості імен, цифр, подій, від дрібної періодизації, від частих переходів до нових країн і нових тем». Він запропонував зовсім відмовитись від заучування дат. Хронологія, на його думку, «не повинна стати новим тягарем як об’єкт заучування. У підручнику тільки одна основна хронологічна дата – це порядок його викладу.

Існують певні методичні вимоги до шкільних підручників, до способів структурування і подачі матеріалу. До того ж на перший план у шкільній освіті, висувається виховний момент, зокрема при викладанні історії – завдання виховання національної свідомості, патріотизму.

Чималі проблеми, що існують у цій сфері, констатував і міністр освіти і науки В. Кремінь. «Час від часу в ЗМІ потрапляють приклади вражаючої некомпетентності авторів підручників, спроби нав’язати соціально небезпечні знання. Особливо це стосується історичної освіти, полікультурного виховання, релігійних поглядів, валеології тощо”.

Традиційно зміст підручника з історії можна умовно представити в двох компонентах - текстовому і позатекстовому. Позатекстовий компонент відповідно містить: ілюстрації, методичний апарат та апарат орієнтування. Весь текст підручника за обсягом і призначенням поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. 

Інформаційний (навчальний) текст Це основні відомості про минуле, оформлений у розділи, глави і параграфи. Підручник поділено, як правило, на розділи і теми, кожна тема (параграф) - на підпункти.

При усному поясненні нового матеріалу вчителем посібник буде корисним: на початку треба прочитати з учнями назву теми, основні питання, а також з переліком основних понять і питань, що інколи містяться у посібнику перед початком основного тексту або виділені жирним шрифтом у тексті. Треба мати на увазі, що ця частина налаштовує учнів на досягнення в навчанні певних результатів: опанування нових понять та змісту. До підзаголовків теми учитель може звертатись і в процесі викладу матеріалу уроку для полегшення сприйняття матеріалу учнями, особливо, якщо вони містять нові поняття чи характеризують нові явища. У своїй розповіді вчитель може прямо по­силатись на текст посібника або пропонувати прочитати фрагмент тексту.

Робота над висновками. У деяких підручниках основний текст завершується особливим, заключним текстом, у якому автори підбивають підсумки розглянутого періоду, подають оціночні висновки. Також, для закріплення матеріалу є перелік питань, які краще допоможуть зрозуміти, як учні засвоїли матеріал.

Додатковий текст не відразу відвоював собі право на існування у методиці історії. Серйозним досягненням радянської ме­тодики 60-х pp. можна вважати публікації у підручниках фрагментів історичних документів, що перетворило їх в активніший інструмент пізнання. Крім документів, основний текст може бути доповнений уривками з науково-популярної і художньої літератури. Як додатковий текст у посібнику можуть бути наведені також політичні біографії або історичні портрети видатних діячів української Історії, які допомагають учням «олюднювати історію», співвідносити історичні події й тих, хто їх здійснював, аналізувати людські мотиви, вчинки.

Позатекстові компоненти Малюнки сучасних авторів, створених на сюжети параграфів, репродукції художніх творів на історичні теми, документальні зображення, умовно-графічна наочність у вигляді карт, схем, планів, креслень, таблиць і т. п. допомагає школярам проникнути в суть фактів, що вивчаються, усвідомити теоретичні висновки. Залежно від вікових пізнавальних можливостей своїх читачів автори підручників намагаються знайти оптимальне співвідношення образотворчих і умовно-графічних матеріалів, віддати перевагу навчальним малюнкам чи докумен­тальним зображенням. Сучасні поліграфічні можливості дозволяють забезпечити школярів яскравими, барвистими підручниками з історії, але проблему логічного зв'язку і взаємодії між основним текстом і ілюстраціями підручника дотепер не можна вважати вирішеною.

Основними функціями підручника у навчанні є: носій історичної інформації; засіб засвоєння знань; засіб організації самостійної роботи; інструмент навчання, розвитку та виховання особистості учня та формування його предметних компетенцій.

Використання підручника , як знаряддя викладацької діяльності вчителя (на прикладі 5 класу)Знайомство з підручником і загальні прийоми роботи з ним. Знайомство учнів з підручником у 5 класі слід починати з характеристики його хронологічних рамок, структури підручника, особливості його побудови, різними видами тексту, питаннями і завданнями, а також з ілюстраціями і учбовими картами. На уроках в 5 класі слід застосовувати метод пояснювального читання. Він складається із органічно зв`язаних між собою елементів читання, роз`яснення і доповнення прочитаного, розгляду ілюстрацій, бесіди. При пояснювальному читанні виділяються абзаци і окремі речення, їх складові, визначається головна думка, виявляються смислові зв`язки, а також зв`язки та ілюстрації.

Завдання по підручнику поступово ускладнюються. Діти вчаться знаходити фактичний матеріал (наприклад, власні імена і дати), виписувати їх, формулювати відповіді самостійно, так як в готовому вигляді їх в підручнику немає. Першочергове завдання вчителя – привчити учнів виділяти незрозумілі місця тексту, невідомі їм терміни. Важливо навчити учнів не пропускати невідомі слова і вирази, а шукати їм пояснення, звертаючись до вчителя чи до словників.

Давати відповіді при роботі з підручником допомагають спеціальні завдання. Так, можна знаходити в тексті підручника відповіді на запитання поставлені вчителем і процитувати його, переказати своїми словами, підібрати матеріал для відповіді на кілька запитань. Робота з текстом підручника, яка закріплює пояснення вчителя, може завершатися складанням таблиці. Учні впражняються у відборі матеріалу, в складанні точних формулювань, складають кістяк основних фактів, що полегшує запам`ятовування.

Інколи учням доручається самостійно ознайомитися з невеликим уривком з підручника і виділити характерні риси цього явища (події). До підручника вчитель звертається і тоді коли робить висновки. Спочатку повідомляється, що під висновками розуміється найголовніше, подібне, спільне чи різне, що міститься в учбовому матеріалі який вивчається. Під керівництвом вчителя учні створюють нове судження на базі одного чи кількох попередніх. Після цього вони порівнюють свої висновки з висновками підручника. В подальшому вони роблять висновки по уже по цілій темі.

Таким чином, при роботі з підручником в учнів слід сформувати такі вміння: 5 клас – навчитися виділяти найголовніше у фрагменті тесту, переказувати текст, навчитися складати простий план параграфа. 6 клас – виділяти найголовніше в параграфі, використати в переказі декілька джерел знань. 7 клас – викладати матеріал кількох параграфів, складати складний план, застосовувати різні види наочності. 8-9 класи – підбирати докази до сформованого вчителем висновку, складати план тем, працювати з термінами і поняттями. 10-11 класи – викладати матеріал по наскрізним проблемам з кількох тем, складати план-конспект кількох тем, співставляти факти підручника з першоджерелом, розвивати і поглиблювати зміст підручника матеріалами додаткової літератури.

Використання робочого зошита на уроках історіїРобочі зошити з історії не є інноваційним видом навчальної літератури. Історія їх створення та використання налічує багато десятиліть. У дисертаційній праці К. Младковської зазначено, що у 20-х роках XX століття в Росії вперше було зроблено спробу масового запровадження робочих зошитів у систему народної освіти. Такі зошити включали завдання для самостійної роботи учнів за тематичними розділами. Перше масове видання робочих зошитів з історії в Україні було здійснено у 1996—1997 роках. Основою цих зошитів стали методичні доробки радянських часів, насампереддидактичні матеріали та збірники пізнавальних завдань, досвід країн близького та далекого зарубіжжя, власні розробки авторів зошитів

Український учений-методист К. Баханов наводить таку типологію робочих зошитів: 1) багатоцільові, або комплексні (містять завдання на засвоєння знань та формування вмінь і навичок, зокрема вміння самостійно здобувати знання); 2) щоденники виконання практичних робіт; 3) комбіновані посібники (містять, крім запитань, пізнавальні тексти) .

Серед вимог до створення робочих зошитів нового покоління можна назвати їх мобільність, комплектність, перетворення робочого зошита на відкриту систему, яка передбачає постійне змістове та методичне оновлення і розвиток, його спрямованість на співпрацю і співтворчість з учнем. Працюючи з робочими зошитами нового покоління, учень повинен не лише оперувати засвоєними знаннями, а й оволодівати новими знаннями, формулювати власні запитання, висувати гіпотези, шукати відповіді на проблемні запитання, вибудовувати власні версії історичних подій. Центральної ланкою завдань робочого зошита в такому випадку має стати постановка проблем, для вирішення яких у школярів немає готових засобів. Тоді підсумком вирішення проблеми стане дійсно самостійна інтерпретація факту, події, сюжету.

Література: Мороз, Петро Володимирович, and Ірина Володимирівна Мороз. "Еволюція змісту і структуришкільного підручника з історії стародавнього світу середини ХІХ–початку ХХ століття." Проблеми сучасного підручника 1.12 (2012): 179-188. Иванов, К. А. Очерки по методике истории [Текст] / К. А. Иванов.– 3-е изд. – Спб., 1915 – 189 с. Камбалова, Яніна Миколаївна. "Використання робочих зошитів у процесі навчання історії: історико-методичні аспекти." (2008). Баханов К. Теоретико-методичні засади трансформації сучасної шкільної історичної освіти: Д и с.... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Інститут педагогіки АПН України. — К., 2007