Презентація "Система інтелектуальної власності"

Право інтелектуальної власностіТема 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Тема 1. Система інтелектуальної власності

План 1. Поняття інтелектуальної власності. 2. Етапи розвитку інтелектуальної власності.3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку суспільства.4. Система управління інтелектуальною діяльністю. 5. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні.

1. Поняття інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Це виключні права на результат творчої праці – об’єкт інтелектуальної власності, який відповідає встановленим критеріям, оформлений у певних документах та захищений законом про охорону інтелектуальної власності, патентом або свідоцтвом, іншим охоронним документом.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються:- літературних, художніх і наукових творів;- виконавської діяльності артистів, звукозаписів, радіо та телепередач;- винаходів у всіх галузях людської діяльності;- наукових відкриттів;- промислових зразків;-товарних знаків, знаків обслуговування та комерційних найменувань і позначень;- захисту від недобросовісної конкуренції;- усіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва. Даний перелік не є вичерпним.

Інтелектуальна діяльність – це творча діяльність, а творчість – це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, суттєвістю вирішення задач. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності – інтелектуальної власності.Інтелектуальна власність – це права на результати творчої діяльності. Права неможливо відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.

Особливістю інтелектуальної власності є те, що вона складається з двох половин, які становлять предмет права інтелектуальної власності:- особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці;- майнового права на цей результат (об’єкт права).

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичнійособі. До нього відносяться:- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і таке інше);- право перешкоджати будь якому зазіханню на право інтелектуальної власності, здатному нанести збиток честі і репутації творцю об’єктаправа інтелектуальної власності;- другі особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом відносно певного об’єкта права інтелектуальної власності. Особисте немайнове право невід’ємне від автора і діє без обмежень в часі.

До майнового права відносяться:- право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;-виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;- другі майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і другій фізичній або юридичній особі. Окрім того, воно має обмеження в часі і території.

Інтелектуальна діяльність – це розумова (творча, духовна) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання тощо. Творча праця спрямована на створення та впровадження інновацій. Водночас її результатом є не лише новий інтелектуальний продукт, а й інтелектуальний розвиток самої особистості. Інтелектуальна діяльність втілюється і виявляється у певних результатах – інтелектуальних продуктах. При цьому не будь-яка інтелектуальна діяльність є творчою працею, водночас будь-який творчий результат – продукт інтелектуальної діяльності.  

Творча діяльність – це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива лише людині, яка є єдиним суб’єктом творчої діяльності. Отже, творча діяльність – це поняття більш широке, ніж інтелектуальна діяльність.   

Право інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.  Право інтелектуальної власності у суб’єктивному розумінні – це право суб’єкта на використання та розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної, творчої діяльності.  

2. Етапи розвитку інтелектуальної власності. І. Теорія права власності Науково-технічний прогрес, бурхливий розвиток ринкових відносин та необхідність залучення результатів інтелектуальної діяльності до господарського обігу сприяли утвердженню у XVIII-XIX ст. права власності як ефективного інституту, здатного забезпечити «святість» та «недоторканість» результатів інтелектуальної праці. З кінця XVIII ст. у юридичній літературі утвердився підхід до права на творчі результати як права власності. Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції - права автора будь-якого творчого результату (винаходу, літературного, художнього твору) виводяться із самої інтелектуальної діяльності і визнаються його невід’ємними природними правами, незалежно від їх узаконення державною владою. II. Теорія особистих прав Подальша еволюція та ускладнення відносин інтелектуальної власності, розвиток інституту авторського права сприяли виникненню теорії, прихильники якої доводили, що право власності не тотожне правам на результати інтелектуальної діяльності. Зокрема авторське право трактувалось як особисте, таке, що є продовженням та відображенням індивідуальності та неповторності самого творця. У подальшому цей підхід знайшов практичне втілення в романо-германській правовій системі шляхом виокремлення та закріплення групи особистих немайнових прав. III. Теорія інтелектуальних прав Права інтелектуальної власності є правами особливого роду, які не вписуються в традиційну структуру речових, особистих та зобов’язальних прав. Відтак пропонується замінити термін «інтелектуальна власність» на «інтелектуальні права», що є більш адекватним змісту відносин у сфері інтелектуальної діяльності.

3. Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку суспільства. Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати інтелектуальної 5 діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні обумовлює її політичну, економічну і територіальну незалежність. Інтелектуальна діяльність – це результати творчої діяльності. Результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об’єктами правової охорони. Інтелектуальна власність за сучасних умов є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. У нашій державі винахідницька діяльність регулюється: Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі від 1 червня 2000 року зі змінами і доповненнями та Цивільним Кодексом України.

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є: - Паризька Конвенція про охорону промислової власності; - Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків; - Договір про патентну кооперацію (договір РСТ); - Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародної реєстрації; - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів; - Договір ВОІВ по авторському праву; - Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо. Адмініструє ці договори ВОІВ.

4. Законодавча база інтелектуальної власності в Україні

Однак основними джерелами права власності стали закони України, які набрали чинності 15 грудня 1993 року:- „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;- „Про охорону прав на промислові зразки”;- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг. У той же період було прийнято закони України:- „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності” (18 грудня 1992 рік);- „Про охорону прав на сорти рослин” (21 квітня 1993 рік);- „Про захист від недобросовісної конкуренції” (7 червня 1996 рік);- „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” ( 5 листопада 1997 рік). Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України „Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року).