Презентація "Скандинавія в добу середньовіччя. Походи вікінгів та їхні завоювання"

На півночі Європи знаходиться регіон, який називається Скандинавією. Це територія сучасних Норвегії, Швеції та Данії. Природа цього краю не надто гостинна: літо коротке і прохолодне, зима тривала, земля кам’яниста і малородюча, більшість території вкрита густими лісами. Люди в основному заселяли морське узбережжя та родючі долини. Місцеве населення гуртувалося навколо трьох центрів:• На півдні данські племена мали столицю у місті Росквіл та заснований на перехресті морських торгових шляхів порт Хедебю;• Шведи гуртувалися навколо Упсали — міста, де жив їхній верховний король-жрець, а торговими центрами були Бірка та острів Готланд;• На норвезькому узбережжі існувало одразу кілька малих королівств. Сучасний вигляд місця, де розташовувалось Хедебю. Півколо дерев позначає, де проходили межі міста. Природні умови та господарство

Тривалий час на території Скандинавії не було державних утворень, доки наприкінці ІХ ст. конунгу Гаральду Прекрасноволосому (850–933) не вдалося підкорити більшість норвезьких племен, а у Х ст. конунг Гаральд Синьозубий (бл. 930–986) зумів об’єднати під своєю владою всю Данію. В ХІ ст. король Канут Великий (995–1035) зміг зібрати під своєю владою землі Англії, Данії, Норвегії та узбережжя Швеції. Він виявився успішним правителем, який чеканив власну монету і створив окреме військо із представників знатних родів. Його володіння називають імперією Північного моря. Скандинавський воїн(сучасний малюнок)

Вікінги — ватаги скандинавських воїнів, що у ІХ–ХІ ст. здійснювали численні морські експедиції до берегів Європи та Близького Сходу. Займалися переважно грабіжництвом.

Епоха вікінгів тривала протягом ІХ–ХІ ст. За цей час вони здійснили стільки жорстоких нападів на європейські поселення, що мешканці Англії, Франції, Німеччини, які найбільше страждали від їхніх нападів, молилися: «Боже, позбав нас від люті норманів». Першим зафіксованим нападом вікінгів вважається 8 червня 793 р., коли вони пограбували монастир Св. Кутберта на острові поблизу північно-східного узбережжя Англії. В ХІ ст. вони здобули контроль над усією територією Англії, а також заснували власне королівство на території Сицилії та південної Італії. Вікінги на своїх кораблях — дракарах — запливали у гирла річок та підіймалися ними до найбагатших поселень. Під час нападу вікінги вбивали тих, хто чинив спротив, а решту забирали у рабство. Цінне майно привласнювали, а саме поселення зазвичай спалювали. Ніхто не міг передбачити новий напад вікінгів. Дракари (сучасне зображення)

У Х ст. у Європі нарешті з’явилася сила, здатна протистояти вікінгам. Нею став король Вессексу (Англія) Альфред Великий (871–899). Спочатку він розділив своє військо на дві частини: доки одна обробляла землю, інша — воювала. Так він зміг вистояти проти нападів вікінгів з Данії та укласти з ними угоду, за якою південно-західна частина Англії перебувала під його контролем, а північно-східна залишалася за данцями (вона отримала назву Данелаг або Денло — «область данського права»). Після цього Альфред запровадив ще кілька нововведень:• народне ополчення замінили професійною армією;• на морському узбережжі збудували фортеці, де постійно перебували загони воїнів;• було запроваджено перший в Англії постійний податок — «данські гроші». Зібрані кошти йшли на утримання армії;• закони королівства були записані у єдиний збірник — «Правду Альфреда»;• Альфред наказав перекладати книги з латини на англосаксонську мову, а також відкривати школи у центрах єпископств. Завдяки цьому король Альфред міг вести тривалу війну без шкоди для господарства, а також зміцнив свою владу всередині країни. Сучасний пам’ятник. Альфреду І Великомуу Вінчестері,Велика Британія. Протистояння вікінгам

Мешканці ізольованої від решти світу Ісландії ще сотні років після закінчення епохи вікінгів передавали з покоління у покоління перекази про діяння минулого, міфи та легенди. Людей, які пам’ятали ці перекази та вміли їх належним чином розповідати, називали скальдами. У середині ХІІІ ст. вони були записані у збірці, яка називається «Старша Едда». Завдяки цьому ми тепер можемо ознайомитися з духовним світом населення Північної Європи. Мешканці Ісландії здебільшого жили у садибах, тому і навколишній світ вони сприймали як свого роду садибу. Вони його так і називали — Мідгард — «огороджений світ». Це був світ людей, впорядкований і відносно зрозумілий. За межами Мідгарду розташовувався Утгард («зовнішній світ»), населений чудовиськами, духами та іншими ворожими людині істотами. Богів давні скандинави називали асами, а «садибу», де ті мешкали, — Асгард. Люди не поклонялися богам, а, радше, укладали з ними угоди: в обмін на подарунки (жертвопринесення) вони розраховували здобути милість та підтримку того чи іншого бога або богині. Так сучасний художник уявив Одіна. Міфи та легенди середньовічної Скандинавії

До прийняття християнства і початку масового використання латинських букв у Скандинавії використовувалося рунічне письмо. Руни — це знаки-літери. Абетка із 16 рун називається фатарк: саме так вимовляються перші шість рун. Руни мали кутасту форму, тому що їх вирізьблювали на камені, дереві, кістці. Їх зазвичай використовували для створення коротких написів, наприклад, щоб позначити на зброї ім’я власника. Руни вважались священними знаками. Саме слово «руна» має спільний корінь з давньогерманським словом «таємниця». Тому руни використовували у деяких ритуалах, таких як ворожіння. Деякі історики вважають, що згадані літописцями «черти і рези», якими послуговувалися давні слов’яни для ворожби, теж були різновидом рун. Руни

Вікінги здійснювали морські експедиції для того, щоб знайти нові місця для поселень. Так, вони вперше колонізували Ісландію та Гренландію, близько 1000 р. дісталися берегів Північної Америки, яку вони назвали Вінланд — «край винограду».

На Європу ІХ–ХІ ст. великий вплив мали набіги ватаг скандинавських воїнів — норманів, або, як вони самі себе називали, вікінгів. Крім грабіжницьких нападів на монастирі, поселення та міста, вікінги активно займалися морською торгівлею та колонізацією — вони заселили Ісландію та Гренландію, заснували поселення у Північній Америці.