Презентація "Соціальна структура населення Русі"

Соціальна структура населення Русі

Соціальна структура Київської Русі впродовж становлення і розвитку Давньоруської державності в IX-XIII ст. зазнала суттєвих змін і трансформацій. Найвиразніше вони простежуються в середовищі тогочасної елітної верстви, яка, власне, і перебувала в центрі уваги давньоруських літописців чи іноземних мандрівників. Низи суспільства, як це зазвичай буває, привертали менше уваги, тож досліднику важче реконструювати цей зріз соціальної будови держави.

За соціальною структурою і правовим статусом населення Київської Русі можна поділити на три категорії:1) Панівна аристократична верхівка; 2) особисто вільні верстви; 3) феодально залежне населення.

Найвищий щабель суспільної ієрархії посідав великий князь та місцеві (удільні) князі - феодальна знать. Економічною основою їхнього панування була феодальна земельна власність, а первісною формою реалізації - полюддя. До аристократичної верхівки належали також так звані старці, про яких літописи згадують як про радників князя. Вочевидь, це були представники племінної знаті, котрі долучалися до виконання судово-адміністративних функцій. Генетично пов'язаними з родоплемінною знаттю були й такі категорії соціальної верхівки Русі, як кращі мужі, княжі мужі. Княжі воїни, дружинники і представники місцевої знаті утворювали прошарок бояр. Вони поділялися на "великих" і "малих"; крім них, існували ще й земські (місцеві) бояри. Великих бояр князь призначав на посади воєводи, тисяцького, а малі ставали соцькими, десяцькими, тіунами, огнищанами, дворецькими тощо, тобто представниками нижчих щаблів князівського адміністративного і судового апаратів.

За Середньовіччя феодали були пов'язані системою васальних відносин. Ллє, на відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом спадкового володіння вотчинами. Боярське успадкування вотчин зберігалося навіть із переходом від одного князя до іншого. Бояри в багатьох випадках мали свої військові дружини, брали участь у князівських радах, обіймали вищі посади у князівській адміністрації. Малі бояри нерідко отримували жалувані землі без права успадкування, дарування чи продажу. Такі тимчасові власники земель могли ці землі викупити й перетворити їх на вотчини. Верства бояр не була замкненою кастою. За визначні заслуги перед князем до неї міг увійти представник нижчих суспільних верств.

Вільні общинники. Основна масу сільського й міського населення Київської Русі -«люди» – усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). 

Смерди. За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князівськими міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного патрона. Разом з сім’єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право володіння самостійним господарством смерд сплачував князеві данину. Ізгой — це людина, «зжита», вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю. Останні, як правило, не поривали зв’язків з хазяїном і залишалися під його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп, який звільнився, ішов від свого хазяїна.

Закупи. — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього «купу», повинен виконувати сільські роботи, працювати «на полі». Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшеному розмірі, намагаючись присвоїти значну кількість продуктів їхньої праці.

Челядь і холопи У Київській Русі до складу невільного населення входили й .раби. Одне із джерел рабства — полон. У Х—XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині Київської Русі. У холопа перетворювався також закуп, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився . Холоп в окремих випадках був наділений деякими правами. 

Дякую за увагу