Презентація "Сонцепоклонник та імпресіоніст, європейський українець - Михайло Коцюбинський"

СОНЦЕПОКЛОННИК ТА ІМПРЕСІОНІСТ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УКРАЇНЕЦЬ - МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Живе в серцях твоє безсмертне словоі до народу рідного любов,немов зорі сіяння пурпурове,хоч ти від нас давно уже пішов. Та з нами будеш вічно жити, жити,як сяйво сонця, як вечірній спів,ти так любив землі своєї квіти,і так, як квіти, ти людей любив. Це рядки з поезії В. Сосюри «Пам'яті Коцюбинського». Його талант справді розквітнув цвітом незвичайної краси, яку помітили не лише в Україні та Росії, а й в Європі. І передчасна смерть обернулася безсмертям його творів, відомих в усьому світі

Ім'я при народженні: Коцюбинський Михайло Михайлович. Дата народження: 5 (17) вересня 1864 Місце народження: м. Вінниця. Дата смерті: † 12 (25) квітня 1913 Місце смерті: м. Чернігів Балдина гора. Громадянство: українець. Мова творів: українська. Рід діяльності: прозаїк, драматург. Роки активності: 1890 — 1913 Напрямок: проза. Жанр: повість, оповідання

Пам'ятник Михайлу Коцюбинському у Вінниці

Народився письменник 5 ( 17 ) вересня 1864 року в сім'ї дрібного урядовця у мальовничому українському місті Вінниці, що постала в сиву давнину на берегах річки, яку пращури шанобливо назвали Богом. Її священні води здавна дарують обранцям долі високу душу і мистецьке натхнення. Хата, де народився майбутній письменник.

Батьки. Гликерія Максимівна Абаз. Михайло Матвійович. Мати відзначалась лагідною вдачею і сердечністю, любила літературу, мистецтво й природу. Під впливом матері у хлопчика рано розвинувся інтерес до читання. У 9-10 років сам почав складати пісні на зразок народних. Батько був чоловіком добрим, чесним, непримиренним до неправди і кривд, чинних начальством, тому й доводилось йому часто міняти місце роботи, пив, мав від першого шлюбу двох дітей. Якось у дитинстві, тяжко занедужавши, як потім згадував М. Коцюбинський, “…в гарячці почав говорити по-українському, чим немало здивував батьків ”,бо в родині говорили російською.

«Дитячий вік мій (до 7 літ), — згадував М. Коцюбинський, пройшов у місті Вінниці, а відтак довелося жити то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім, прекраснім Поділлі». Родина змушена була часто переїздити через неспокійний характер батька. Дрібний державний чиновник Михайло Матвійович не зносив утисків начальства і часто міняв роботу.

Вихованням дітей займалась мати. Саме від неї Михайло успадкував тонку і глибоку душевну організацію та любов і розуміння природи..style.colorfillcolorfill.typefill.on

Навчався у Барській початковій школі (1875-1876 рр.) та Шаргородському духовному училищі (1876-1880) Тут сталася подія, про яку письменник згадував з деяким гумором. 12-літнім підлітком він закохався у 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і накинувся на книжки. Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. М. Коцюбинський виділявся серед своїх однокласників умінням писати цікаві, оригінальні твори. По закінченні духовного училища через нестатки не зміг далі вчитися.(Після смерті батька в 1886 році на нього лягли родинні турботи). Самоосвіта. Навчання

Після закінчення Шаргородської семінарії у1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам'янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. 1881 родина Коцюбинських, яка певний час переїздила з місця на місце, повернулася у Вінницю. Через тяжке матеріальне становище сім'ї юнакові не вдалося продовжити освіту: мати осліпла, а згодом (1886 року) помер батько. Відповідальність за досить велику родину (4 чоловік) лягла на плечі Михайла. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором

У ці роки майбутній письменник захоплюється визвольним, народним рухом, який охопив тоді всю імперію, займає активну громадянську позицію, пропагує революційні, самостійницькі ідеї. Відтоді Подільське жандармське управління взяло Коцюбинського на облік. На квартирі Коцюбинських було зроблено кілька обшуків, а за Михайлом установлено таємний нагляд.

. o. У 1884 році Коцюбинський пише оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», віддає його на суд Нейману — людині освіченій і з великими симпатіями до української літератури. Це була не перша спроба пера, раніше всім подобалося те, що писав Коцюбинський, але Нейман виніс суворий вирок оповіданню і порадив початківцю більше не писати, аби «не калічити святу нашу мову».style.colorfillcolorfill.typefill.on

ВРАЖЕНИЙ СВОЇМ НЕВДАЛИМ ДЕБЮТОМ, М. КОЦЮБИНСЬКИЙ БІЛЬШЕ НЕ НАВАЖУЄТЬСЯ ПОКАЗУВАТИ КОМУСЬ СВОЇ ТВОРИ. АЖ У 1890 РОЦІ У ЛЬВОВІ БУВ НАДРУКОВАНИЙ ЙОГО ВІРШ «НАША ХАТКА», А ПОТІМ ІЩЕ ДЕКІЛЬКА ТВОРІВ ДІСТАЛИ СХВАЛЬНУ ОЦІНКУ, ЩО НАДАЛО ПИСЬМЕННИКОВІ ВПЕВНЕНОСТІ І НАСНАГИ

Світлими сторінками життя Коцюбинського була його дружба з І. Франком, з яким він познайомився 1890 року у Львові.

 Михайло Михайлович Коцюбинський — великий український письменник і громадський діяч, один із найпрогресивніших людей свого часу. Письменник-гуманіст, він посідає одне з чільних, місць в історії української літератури. Його творчість, що припадає на кінець XIX — початок XX століття, яскраво відбиває не тільки глибинні соціальні зрушення в тогочасному суспільстві, а й активні пошуки, якими був позначений літературний процес на рубежі двох століть. Творчо засвоївши традиції й досвід своїх славних попередників, передусім Марка Вовчка, Панаса Мирного і Нечуя-Левицького, Коцюбинський орієнтувався і на взірці світового письменства, зокрема європейського, був чутливим до тих новітніх віянь, що панували тоді в літературі. Він був справді природженим художником, «який має трохи інші очі, ніж другі люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ Божий квіти, і перетворює в золото чорні закутки мороку», — немовби про себе писав Коцюбинський в уривку «Павутиння».

Праця. З 16 років був у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду — філоксерою. Працює в Бесарабії і Криму. Філоксе́ра (Daktulosphaira vitifoliae) — коренева попелиця із ряду рівнокрилих, що вражає листя і кореневу систему винограду. Робота в селах Бессарабії дала йому матеріал для написання циклу молдавських оповідань: «Для загального добра», «Пе-Коптьор», «Дорогою ціною».

В кінці листопада 1897 року М. Коцюбинський переїхав до Житомира і протягом кількох місяців працював у редакції газети “Волинь”. Навесні 1898 року М. Коцюбинський повернувся до Чернігова. Тринадцять років працював він тут в губернському земстві діловодом, якийсь час завідував столом народної освіти, був редактором “ Земського сборника ”.

Майже все життя він мусив служити по державних установах, щоб заробляти на хліб. Один з дослідників підрахував, що Коцюбинський за всі свої твори одержав 400 карбованців майже за двадцять років роботи. В листах до своїх видавців він скаржився у 1908 році: "Служба ледве-ледве дає шматок хліба, а література... Соромно навіть признатися представникові культурної нації. Сиджу без копійки, голий, як турецький святий".

З 1898 року письменник рiшуче перегортає сторiнку свого життя, одружується з Вiрою Дейшi i оселяється в древньому Чернiговi, отримавши роботу в земськiй управi

М. Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною Дейшею. Житомир. 1897

Родина М. Коцюбинського

Я живу подвійним життям. Одне - явне, таке правдиве та щире відносно дружини, що я навіть би образився, якби вона чи хто інший подумав, що я лукавлю. Друге - таємне, глибоко сховане, як підземні води, які не можуть пробитися наверх. Мені соромно перед дружиною, що дещо таю від неї, тим більш я впевнений - ця натура не може нічого втаїти від мене. Це кришталь, дзвінкий і прозорий. Чи знає вона мене? Вона думає, що знає, а між іншим помиляється. Є сфера почуттів та думок, які залишаються при мені. Ты для меня самое дорогое существо. Я привязан к тебе всем сердцем и люблю тебя безумно. Мое чувство похоже на пламя яркое и большое. Я отдаю тебе свое сердце нераздельно. Я чувствую, что во мне что-то поет, что-то окрыляет мысли. Мне хочется всем людям крикнуть в лицо: "Я счастлив! И я едва сдерживаюсь!"Ты наполняешь меня светом и теплом. Я чувствую, что живу только те дни, когда вижу тебя. День, когда не вижу тебя хоть на минуту,считаю пропавшим днем, вычеркнутым из моей жизни. Я не могу, не умею выразить, как я счастлив, что ты у меня есть. Как беден человеческий язык, как мало нежных слов, которые мне хотелось бы сказать тебе…

Мова йде про історію потайного, взаємного, унікального за силою та красою почуття - кохання Михайла Михайловича Коцюбинського та Олександри Іванівни Аплаксіної, яке тривало останніх майже 10 років життя письменника.    Тож йому - 40, а їй - 24.    Він - знаменитий український письменник, відомий не тільки в своїй країні, а й далеко за її межами. У нього сім'я: дружина і четверо дітей.     Вона - молода дівчина, яка тільки-но стала на стезю самостійного життя. Ще не зазнала ні сильних романтичних захоплень, ні тим більш палкого кохання, знаючи про нього тільки з літератури, якою захоплювалася з дитинства

"Високий. Стрункий, але трохи згорблений у плечах. Лиса чи поголена голова... Блiде, нiби припудрене, обличчя з правильними рисами, карi очi, погляд який то був неначе сумний, як у хворої людини, то запалювався самовпевненими, навiть трохи презирливими вогниками. Темнi вуса пiдкрученi догори, за тодiшньою модою. Пiд нижньою губою плямка борiдки-еспаньйолки. В усiй постатi було щось своєрiдне, особливе, одночасно приємне, було щось од людини, яка знає собi цiну i якiй не можна наступити на ногу."style.colorfillcolorfill.type

у1911р. письменник організував літературні«суботи»з чернігівською творчою молоддю. Ці «суботи» відвідували Аркадій Казка, Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний (Елланський), які з любов'ю називали Михайла Михайловича своїм літературним учителем.

Останній свій твір — новелу «На острові» тяжкохворий Михайло Михайлович відправляв у видавництво із приміткою на рукописі: «Автор просить прислати коректуру на адресу: Київ, бульвар Шевченка, клініка професора Образцова». style.colorfillcolorfill.typefill.on

Це останнє фото М. Коцюбинського. Здоров'я письменника дедалі погіршувалось. У червні 1912 року він у супроводі свого старшого сина Юрія їде в Карпати на гірське повітря. Але це не помогло. У київській клініці В. Образцова письменника лікує відомий кардіолог М. Стражеско. М. Коцюбинський цілком усвідомлює свій стан, але до кінця залишається життєлюбом. У листі до Максима Горького він писав: “Какие великолепные люди посещают меня ежедневно, приносят мне все, что я люблю,— цветы, книги, самих себя. В окно смотрит то же солнце, которое и Вас греет, — и от того кажется еще теплее и ласкавее”. М. Коцюбинський в київській клініці В. Образцова. 1912 р.

1911 р. М. Коцюбинському призначили стипендію, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Час відлічував останні дні полум'яного життя. У лікарні М. Коцюбинський дізнається про смерть найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь був, як пісня»).

Звістка про те, що десь у селі від голоду й хвороби,замучений глитаями, загинув талант, співець горя і селянських гірких сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у південних краях гине, не в силі перемогти недугу,трагічне серце мужньої Лесі Українки глибоко його вразила…

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду. Йому було неповних 49 років, були плани написати третю частину повісті «Fata morgana», але прикутий смертельною хворобою, він уже не зводиться з ліжка. 12 квітня 1913 року Коцюбинський помер. Похований у Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря, над Десною. У жовтні письменник поїхав на лікування до Києва, а наприкінці січня повернувся до Чернігова.

«Ще один гіркий посміх лихої долі! Ще безмірно важка втрата на нашій широкій Україні! Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей, їх – добрих і лихих – вчинків!» Панас Мирний

Літературно-меморіальний музей М. Коцюбинського у Чернігові

Окремі видання творів М. Коцюбинського

Все життя моє – в літературі. М. М. Коцюбинський

Сучасник письменника, критик С. Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…».

«ФАРБИ ПОВИННІ ПРИХОДИТИ НА ДОПОМОГУ СЛОВУ...» (КОЛЬОРИ В ХУДОЖНІЙ МОВІМ. КОЦЮБИНСЬКОГО)ppt_c

Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. в українській літературі склалась тенденція зображувати дійсність, використовуючи синтетичні засоби, притаманні різним видам мистецтва. Ознаки синтезу мистецтв знаходимо у творах В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, котрі охоче використовували слухові та зорові образи; це певною мірою пов’язано із розвитком психологічної прози, але, безумовно, і з внутрішнім світом автора, його творчою манерою також.

Імпресіонізм. Від французького impression – враження. Виник у французькому живописі і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан. Отже, імпресіоністам було важливо простежити, як людська душа відгукується на добро і зло, на красу і потворність, на будь-які подразники зовнішнього світу.

Цей художній напрям сформувався у Франції в другій половині XIX ст., насамперед у малярстві. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873). Наприкінці XIX ст. імпресіонізм поширився в європейському письменстві. Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури.

Беркос Михайло Андрійовичукраїнський та російський художник грецького походження. Працював переважно в жанрі пейзажу, зазнавши помітного впливу європейського імпресіонізму

       - зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;        - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;        - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;              Визначальні риси імпресіонізму: 

Визначальні риси імпресіонізму:  - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;        - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом. 

На синтезі малярства і літератури у творчості М. Коцюбинського наголошував С. Єфремов. Він зазначав, що «у манері Коцюбинського, коли вже він сам став собою, справді є щось, що нагадує акварельні малюнки своєю лагідністю, прозорістю, масою повітря, що жахтить і міниться перед вами, передає найтонші рухи, згуки й почування, як оте розмірене монотонне бухання моря в «На камені», як нестерпна нудьга героїні «В путах шайтана». У спогадах В. Чикаленко знаходимо цікаві враження від прочитаних нею творів М. Коцюбинського: «...він повинен бути художником-малярем, – інакше й не могло бути. Та яскравість, та колоритність, свіжість в описах могла бути тільки в людини, яка відчуває тони,відтінки кольорів, яку особливо вражає природа. Він повинен особливо любити сонце, бо воно позолочує, оживляє часом буденні, сумні картини в його творах» М. Коцюбинський прагнув малювати природу за допомогою кольорового лексикону, дбав про те,щоб «фарби приходили на допомогу слову»

Імпресіоністичне світобачення М. Коцюбинського відкриває шлях до усвідомлення внутрішнього, духовного та психологічного світу людини, яка своїм корінням занурена в історію народу аж до самих його витоків. Великий письменник тим і великий, що кожне наступне покоління може знаходити в його творчості щось своє.

М. Коцюбинський проявляв великий інтерес до створення зорових образів. На кожне явище, кожну річ він дивився як художник, оцінював художню якість предметів. Не лише конкретні речі набувають кольорових ознак в його творах, а й абстрактні — почуття, настрій. Наприклад, в оповіданнях зустрічаємо словосполучення: чорна тиша, чорна надія, чорна згадка, золотий сміх сонця, білий шум, зелений хаос. М. Коцюбинський вважав колір важливим ідейно-художнім та виражальним засобом. Іноді свої твори він називав акварелями, образками, етюдами; акварель «На камені», етюди «Цвіт яблуні», «Лялечка», образки «Поєдинок», «Відьма», «Він іде!» та ін..

Захоплення живописними засобами можна пояснити й тим, що М. Коцюбинський сам був художником, дуже любив малювати і вважав, що «письменнику треба знати фарби, як і художникові, а для цього треба бути художником. Це б йому багато помагало розбиратися в загальній кольоровій стихії і сприяло б утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії. Письменник висловлював подив, що «в літературі здибуються такі примітиви: «олов’яні хмари», «синє небо», «чорна земля» і т. д.», адже існує таке багатство кольорів

М. Коцюбинський розумів, що лексика на позначення кольору є необхідним компонентом кожного твору, тому «фарби» «наносилися рішуче, широким пензлем». Читаєш і захоплюєшся майстерністю зображуваного, особливо описами природи. Недарма Михайла Коцюбинського вважають неперевершеним майстром пейзажу. Слідом за І. С. Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, О. Кобилянською письменник створює живописні, соковиті картини рідної України, сонячного Криму, казкової Італії. Джерелом творчого натхнення, поштовхом до творчості була чарівна українська природа. Часто знайомі М. Коцюбинського дивувалися, що він міг довго сидіти і дивитись на широкі розлоги, на хмари, як вони рухались, зовсім зникали, на блакить неба. Він любив спостерігати, хотів знати все досконало і вивчене використовувати у творах.

В оповіданні «Невідомий» автор неначе говорить до нас устами героя: «...весь пишний світ, всі барви, весь рух життя отут, у мені, в голові, в серці... Як мені хочеться взяти перо, обмокнути його у блакить неба, в шумливі води, в кров свого серця і все списати, що бачив, що почув». Можна тільки захоплюватися майстерністю цього художника слова, його свіжими, соковитими і барвистими пейзажами. М. Коцюбинського заслужено вважають майстром, що віртуозно володів формою.

Ліс ще дрімає в передранішній тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає... а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу... Стрепенувся врешті ліс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами... Аж ось ринуло від сходу ясне проміння, мов руки, простяглось до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золотими смугами впало на синю від роси траву на галяві

«Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? може, вогні?» М. Коцюбинський. «Intermezzo».

Письменник дуже любив сонце, і не раз називав себе «сонцепоклонником». «Мій бог — сонце», — часто повторював М. Коцюбинський. Ця закоханість у сонце, у все світле, яскраве відчувається і в його творах. Письменник любить світлі тони, насичує свої твори рожевими, сірими, золотими фарбами, його пейзажі світлі, барвисті, яскраві.

«Снігу багато, тепло і сонячно. Пухкий сніг засипав землю, будинки, обвів лінії тинів, обліпив стовбури дерев і гіллячки. Між білою сіткою їх яскраво синіє небо, а на снігу, на золоті сонця, тремтять синяві тіні. Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинових гілок виглядає так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна, одягнена у білі шати» (образок «Поєдинок» «Небо над Галацом жевріло, як розпечене залізо; широка річка понялась на зоході вогняною барвою, далі зарожевіла, засяяла блакиттю, а там заблищала сизою барвою холодної криці... Вербовий гай на тім боці повивсь у темряву, почорнів, блакитні гори стали синіми та хорошими...» («Помстився»); «Повівав холодний вітерець. З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари. Разом бігли мишасті коненята... На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. Чорне вороння сідало громадами на сніг...» («Ялинка»)

Цікаво, що обов’язковою деталлю в літніх, весняних, осінніх пейзажних замальовках є квіти. М. Коцюбинський був закоханий у квіти, особливо йому подобались яскраві, буйні. «Може, тому, що яскраві фарбами і буйні формами не тільки бадьорили його очі, і ще й імпонували своїми простими кольорами і ясними формами духу його природи, бо і в його творах все ясно, все просто». У домівці письменника завжди були свіжі квіти, які надихали його на творчість. Відомий фольклорист і етнограф В. Гнатюк писав: «Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних родів квітів, що миготіли та виблискували до сонця всякими знаними барвами». Ось чому так багато квітів, їх пахощів, кольорів у творах автора.

Цілий гімн красі квітів проспівав автор в оповіданні «В дорозі»: «Лежали у високій траві, серед моря квіток, і роздивлялись: там, на самому споді, жовтіли черевички і дрібна потентиля, як зерна золотого піску, а над ними здіймались топольки вероніки, то сіро-блакитні, то густо-сині... Похмурий звіробій викидав купи зірок, яскраво-жовтих, проте сумних, як золоті кутаси на чорних боках домовини, а обік нього виганяв сіре та вузлувате стебло петрів батіг, по якому дряпались зрідка блакитні квіти, полинялі й нечесані... Окремо займали великі простори будяки, сині, аж сизі. Вони здавались покинутим вогнищем, що конало передсмертним блакитним димком. А там, по луках, світила жовта кульбаба, як зорі на небі, крутилась на одній ніжці берізка, міцно тримався землі деревій, кивала сірими вітами собача рожа і на горохах сиділи, як метелі, біло-рожеві, червоно-сині і жовто-гарячі квіти. Се була оргія квітів і трав, п’яний сон сонця, якесь шаленство кольорів, пахощів, форм...»

Проте М. Коцюбинський ніколи не звертався до картин природи, щоб тільки надати творові якоїсь особливості гри кольорів. Пейзажі у нього міцно вплітаються в композицію, пояснюючи зміни в психіці, в думках героїв (особливо в оповіданнях «В дорозі», «Сон», «Інтермеццо»). Природа завжди відбиває стан людини — переживання персонажів переплітаються з враженням від спостереження картин природи. Природа може бути ясною, світлою; і може — похмурою, залежно від того, що відбувається з героями. Приємним і радісним бачить ранок, пробудження природи Доря, герой з оповідання «Подарунок на іменини». Ось чому автор подає читачеві ранковий пейзаж, що відповідає настроєві персонажа, якому весь світ уявляється у світлих, рожевих тонах. Спокій, радість, заспокоєння головної героїні Хариті із однойменного оповідання підсилюється теж ранковою природою. Якщо весело героєві, то й природа усміхається до нього світлими, яскравими кольорами; коли ж сумно чи щось сталось‚ — пейзаж насичений темними, чорними кольорами, тобто природа невіддільна від душі героїв.

В оповіданні «Ціпов’яз» М. Коцюбинський розповідає про долю бідного селянина Семена, котрий, назбиравши трохи грошей, купив собі землі. Роман, його брат, із заздрості підпалює його хату і стодолу із зібраним хлібом. Ось як автор передає трагедію Семена та його сім’ї. Зранку він збирається до лісу за дровами. «Сонце встало ясне, веселе, умите і зараз-таки почало гратись з золотими стіжками жита й пшениці, що стояли, пишаючись, на кожному обійсті». Радіє Семенова душа, що так все добре склалося, але недовготривалою була ця радість. Повернувшись, він зустрічає зовсім протилежну картину: «він підходив до обгорілих снопів, що лежали скрізь по подвір’ю й димілись... Ось лежить його праця, його кривавиця, його надія: чорна, мокра, чадна... Ось дивиться на його чорна, обсмалена руїна хати; жужмом лежить на позаливаній землі усяке добро, ламає руки дружина, як смерть ходить мати...», «Вони мовчали, а думки їх круком чорним літали на пожарищі, розбивались між чорними стінами». Описуючи цю трагедію, автор за допомогою колористичних означень характеризує психологічний стан героя, використовуючи два протилежні ряди означень: на початку дня — ясне сонце, золоті стіжки; після всього, що сталось, — чорна надія, чорна руїна хати, чорний крук, чорні стіни, що відповідають настроєві головного героя

Як бачимо, у М. Коцюбинського простежується традиційна контрастність: все біле, світле уособлює щастя, радість; чорне — біду, нещастя. Отже, кольори не були самоціллю, а «приходили на допомогу слову», підпорядковувались завданням твору.

Кольори, розміщені в такій послідовності: червоний, оранжевий ( помаранчевий, жовтогарячий), жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий , називаються спектральними. Їх поділяють на теплі й холодні. Перші три кольори — червоний, оранжевий, жовтий — теплі; чотири інших — зелений, голубий, синій, фіолетовий — холодні. теплі холодні спектральне коло

Від основних кольорів райдуги бере свій початок нескінченна кількість найрізноманітніших тонів, півтонів, відтінків (проміжні кольори). Кольорові поєднання можуть бути контрастними, напівтональними та однотональними. Основними кольорами є червоний, жовтий, синій. Вони взаємонезалежні, тобто жодного з них не можна утворити змішуванням двох інших кольорів, а змішуванням їх можна мати всі інші кольори і відтінки.

Усі кольори поділяють на хроматичні, ахроматичні й перехідніХроматичні кольори (у перекладі з грецької — забарвлені; «хромос» — колір) — це основні й проміжні спектральні кольори. Хроматичні ж кольори мають не тільки світлість, а й колірний тон. Ахроматичні кольори (незабарвлені, або нейтральні) — білий, сірий, чорний. Вони мають тільки світлість — більшу чи меншу близькість цього кольору до білого.

КОНЦЕПЦІЯ КОЛЬОРУКонцепція кольору була вироблена Ґете: всі темні кольори заспокоюють, світлі збуджують. З темряви виходить першим синій колір, зі світла - жовтий. Це основні кольори, з них виходять інші. Кольори можуть чинити фізичний (надто швидкоплинний) і психічний (при довгому спогляданні на певний предмет) вплив. Кольори сприймаються через асоціацію, наприклад - синій - холодний. Від органу зору сприйняття кольору переходить на інші органи і доходить до тактильних відчуттів. Колір впливає на кров’яний тиск - він підвищується від синього до зеленого, до жовтого і червоного (в сукупності і окремо), зворотний процес при зворотному представленні. Треба звертати увагу на форму - одні кольори поглинають форму (жовтий, білий), інші нею поглинаються (синій, чорний). 

Всі кольори поділяються за типом руху: - Ексцентричні (жовтий) - Концентричні (синій квадрат викликає тривогу). Кожен колір має безліч значень. Існує взаємодія кольору і часу - кожна епоха вибирає свій колір: сірий - пуританство і повоєнна Великобританія, Стародавній Рим - пурпур, як символ влади. Надто велика різноманітність кольорів - нація процвітає. Існує також школа зцілення за допомогою кольору. Вперше над цим замислилися древні греки: проходячи через вікно храму колір розбивається на спектр, таким чином людина вбирала той колір, який хотіла. У Стародавньому Китаї на сонці лежали в червоному шовку - лікували сліди від віспи. У 18 столітті в Європі були поширені кольорові вітражі. Якщо людина втомилася від одного кольору, то треба подивитися на протилежний, тобто стан змінюється на протилежний. Червоний завжди впливає на фізичний стан, жовтий - на розумовий, а блакитний - на емоції. Відповідно впливають і їх відтінки. Обраний колір дає уявлення про поточний стан, колір, що відкидається, - інформацію про причини, які спонукають робити помилки. Наприклад, блакитний люблять люди, які віддають перевагу відпочинку, і не люблять трудоголіки

Білий колір Цей колір боїться чорного. Викликає позитивні асоціації, тому що демонструється мала кількість забарвлення. Позитивні характеристики: Незайманість Повнота Самовіддача Відкритість Єдність Легкість Здатність виявляти приховане і хибне Негативні характеристики: Ізоляція Безплідність Нудьга Манірність Розчарування Відчуженість 

БІЛИЙ КОЛІРБілий колір характеризується досконалістю і завершеністю, демонструє абсолютне і остаточне рішення, повну свободу для можливостей і зняття перешкод. Його фундаментальна якість - рівність, так як вік містить в собі всі кольори, вони в ньому рівні. Він завжди надихає, допомагає, вселяє певну віру (дає свободу). Якщо білого кольору багато - в силу вступають його негативні характеристики. У міфології білий колір часто використовується в Африці - його носили жерці, - тому що він оберігав і давав можливість зачаровувати. Білий був кольором соціальної злагоди і миру. Якщо принести в жертву білу тварину - це пакт перемир’я з богами (найкраще принести в жертву альбіноса - людину). 

Якщо пофарбувати будинок всередині білим - в ньому буде світло, якщо пофарбувати в білий одвірки дверей - людина, заходячи, залишить своє зло зовні. Білий дуже широко використовується в християнстві, як символ віри, чистоти, істинності і світлості. Білий колір в одязі означає початок. Біла перука судді - символ справедливості. "Білий лицар" - символ порятунку. Білий халат (у лікарні) вважається також символом порятунку, стерильної чистоти. Білий колір управляє функціями ендокринної і зорової систем. Білий одяг робить шкіру набагато м’якшою і ніжнішою. Лікування білим кольором здійснюється тільки в сукупності з іншими кольорами - залежно від недуги. Білий колір освітлює, оновлює всі кольори в організмі, допомагає прибрати скутість. Але! Не варто фарбувати у білий колір дитячі кімнати. 

ЧОРНИЙ КОЛІРІснує на противагу білому, поглинає всі кольори навколо і ніколи їх не випускає. Позитивні характеристики: Мотивоване застосування сили Творення Здатність до передбачення Змістовність Негативні характеристики: Руйнівність Придушення Депресія Порожнеча Використання сили як прояв слабкості та егоїзму 

УСЕ ПРО ЧОРНЕЧорний завжди приховує в собі все, що несе, тобто він "загадковий" (часто використовується у фільмах жахів). Чорний колір пов’язаний з цікавістю, він притягує до себе. Лякає (страх через загадковість). Чорний колір завжди кидає виклик, щоб людина спробувала звільнити свою суть, тобто людина повинна пройти через чорне, щоб пізнати, як багато в ньому білого. Чорний дає шанс відпочити, містить у собі обіцянку - "все буде нормально", надію, але при цьому треба пам’ятати, що він не випустить вас таким, яким ви були раніше - він затягує, але не змушує що небудь робити. Коли настає депресія, то залишаються тільки негативні характеристики чорного кольору. Він завжди, як і смерть, говорить про тишу і спокій, означає закінчення. 

У міфології також широко використовується в Африці - пов’язаний з сезоном дощів (колір дерев і води) - позначає почуття невідомості, загадковості, працьовитості. Принесення в жертву чорну тварину - виклик дощу. Чорні мітки на тілі - хвороба. Перевага чорного в одязі - брак чи відсутність у житті чогось дуже важливого - людина закривається чорним кольором. З чорного треба виходить поступово, розбавляючи його іншими кольорами. Чорний і білий кольори разом гасять один одного і вже не несуть своєї первісної інформації, не чинять тиск на психіку. Слід звертати увагу на вік, в якому відкидається чорний колір. Як правило, чорний колір обирається, коли настає депресія і відкидаються оточуючі. 

Червоний колір Позитивні характеристики Лідерство Завзятість Боротьба за свої права Творення Динамічність Наполегливість Першопрохідство Негативні характеристики Фізичне насильство Хтивість Нетерпимість Жорстокість Руйнування Упертість 

Червоний колір уособлює могутність, прорив, волю до перемоги, він завжди домагається того, чого хоче (залежно від відтінку - спосіб досягнення). Він завжди в русі, завжди джерело енергії. Червоний колір любить бути першим, але не завжди може ним бути - це залежить від руйнівних якостей. Девіз цього кольору - "нехай виживе найсильніший". Червоний колір змушує насторожитися під час небезпеки, символізує пристрасть, збуджує пристрасність, тобто пристрасно любить, пристрасно ненавидить і пристрасно вірить. Таким чином, йому властива максимальність в почуттях. Червоний колір завжди практичний і не любить ходити колами (ніколи не вмовляє - приходить і бере); горить бажанням кудись потрапити. Він схильний до імпульсивних вчинків, без попереднього обдумування - так званий "слон в посудній лавці". Цей колір змушує бути активним у всьому, надихає і дає сили для продовження розпочатого; уособлює перемогу, здатність вірно нанести удар. Червоний колір управляє сексуальними взаєминами, діє в цьому аспекті сильніше, ніж релігія. Він штовхає до статевого зближення навіть якщо немає істинного потягу. У позитивному аспекті - пристрасть, в негативному - збочення. 

Червоний шукає справедливості, але задовольняється тільки її видимістю. У зв’язку з високою активністю - хороший реформатор. Таку людину треба постійного переконувати, що він перший, якщо ні, то він все зруйнує, затягне війну, не думаючи про жертви (він егоїст). У позитивному аспекті така людина - солдат, що віддає життя за мету; в негативному - тиран і вбивця. Цей колір завжди привертає увагу, він демонстративний. У міфології червоний колір використовується дуже багато: Бог війни в червоному (аспект жорстокості); в Африці - означав "я тебе люблю безмірно", в червоне одягали в Африці царів і вождів (тільки вони могли винести смертний вирок), червоний колір пов’язували зі спекотною порою року і втратою самовладання. У хрестоносців в геральдиці висловлював любов до Бога, ближніх, але також лють і жорстокість. У християнстві червоний - символ пишноти, пролитої крові. У стародавніх племенах тіло померлого фарбували у червоний колір - активність і після смерті. Червоний колір сприяє роботі залоз внутрішньої секреції, виробленню адреналіну, пов’язаний з органами розмноження, впливає на температуру тіла (підвищує). Робить м’язи еластичними, а суглоби рухливими. 

Відтінки ЧЕРВОНОГОПурпуровий сильно стимулює чуттєвість, діє сильніше, ніж червоний. Проблеми, викликані цим кольором - схильність до прийняття безповоротних рішень і фанатизм (люди прагнуть підкорити тільки найвищі вершини). Малиновий - в ньому присутній легкий блакитний відтінок; цей колір не бореться з життям, а любить його, не вірить у результативність боротьби, а йде і бере бажане. Як правило, має справу з індивідуальністю. Але володіє масами. Такі люди вкрай щирі і вірять в силу слів. Проблеми цього кольору - імпульсивність і непередбачуваність. Вогняний - у ньому є жовто - оранжевий відтінок; відрізняється надзвичайною ретельністю, спрямовується вперед, незалежно від поставленої мети (жовтий). Відрізняється силою волі і запалом. Його проблема - він дуже палкий у своїй старанності - залишає за собою випалену землю, спалює і себе. Червоно - коричневий відрізняється спокійною упевненістю в собі, ентузіазмом, не розрахованим на створення зовнішнього враження (коричневий гасить демонстративність). При підвищеній перевазі цього кольору констатується перевтома та виснаження. Головна проблема - недостатня цілеспрямованість. 

Темно - бордовий (майже коричневий) успадкував від червоного силу волі, а від коричневого - схильність до глибоких роздумів. Його проблема - здатність зациклюватися на давно минулих неприємних подіях. Темно - червоний. Люди, які віддають перевагу такому кольору, дуже часто задаються питанням - "навіщо це потрібно?"; Їх характеризує приказка - "Бог дає горіхи тільки беззубим мавпам". Ці люди зайво поблажливі, особливо - в сексуальних стосунках (потурання). У той же час поблажливість може перерости в жорстокість. Проблема - інертність і пасивність. Червоно - фіолетовий. Така людина не визнає рабства; все, що йому потрібно, бере делікатно й обережно; страждає синдромом - "раніше було краще, ніж зараз", тобто живе в основному минулим. Цей колір покращує самопочуття. У негативному аспекті - знеособленість і відсутність індивідуальності. 

ЖОВТИЙ КОЛІРПозитивні характеристики: Спритність Кмітливість Оригінальність Радість життя Сприйнятливість Терпимість Чесність Впевненість у собі Справедливість Свобода Радість Веселощі Негативні характеристики: Уїдливість Сарказм Віроломство Неуважність Любов до балачок Критичність Нетерпимість Схильність до засудження інших Колір пліток (жовта преса) 

Усе про ЖОВТЕЖовтий колір поширюється на всі сторони, уособлює розум, вплив домінанти. Він гнучкіший, скрізь проникає, допомагає подолати труднощі, сприяє концентрації уваги (тому бажано здавати іспити у жовтій кімнаті). Під впливом жовтого кольору швидко приймаються рішення і миттєво виконуються. Люди, які віддають перевагу цьому кольору, не люблять дурнів, борються з іншими за допомогою слова, люблять щоб ними захоплювалися, не люблять бути загнаними в кут. Їм властиві висока самооцінка, впевненість в собі, діяльність. Жовтий символізує інтуїцію та кмітливість. У міфології жовтий уособлює собою Сонце, тепло, весну та квіти. У євреїв жовтим кольором таврували, поєднання жовтого і чорного - небезпека (розмальовка тигра, знак радіації), в народі - жовті тюльпани - символи розлуки. 

Для лікування - проти меланхолії - цибулини лілії, проти захворювання нирок - безсмертник. Для "підвищення" краси - настій з жовтих квітів (також їм лікують жовтяницю). В одязі, якщо жовтий переважає, - "більше нема чого одягти", "купив - носи". Якщо хочеться носити жовтий колір - символізує встановлення внутрішньої гармонії, порятунок від неприємностей, бажання на щось свідомо впливати (не можна вдягати при прийомі на роботу). Основна потреба людей, що віддають перевагу жовтому кольору - розкритися, показати себе; вони шукають вільних відносин, щоб розділити внутрішнє напруження і досягти бажаного. Жовтий колір позбавляє від удаваної сором’язливості і думок типу "я недостатньо хороший"; викликає позитивні асоціації у рекламі. 

Відтінки ЖОВТОГОЧервоно - жовтий: у ньому вплив жовтого робиться вагомішим. Висловлює стихійність та імпульсивність, знищення. Жовтий скеровує силу червоного. Лимонно - жовтий: жорстокість і нестримність; має протимікробну дію. Люди, які віддають перевагу цьому кольору, володіють нестандартним мисленням, проникливістю, критичністю, завжди себе контролюють, уникають критики і компрометуючих ситуацій. Цей колір вибирають фригідні жінки і імпотенти (але не 100%). Світло - жовтий: схильність уникати відповідальності, схильність до симуляції. Блідо - жовтий: свобода від рамок. 

Коричнево - жовтий (медовий): об’єднується легкість жовтого і тяжкість коричневого. Потреба у щасливому і повному, насолода становищем. Золотий - це колір слави, неминучої перемоги. Не приносить себе в жертву і не приймає жертв, залишається самим собою (йому нічого не треба). Позитивний аспект - зрілість, досвід, мудрість, життєздатність, невичерпні ресурси; негативні аспект - песимізм, обмеженість, безчестя. Золотий німб над головою - символ всепрощення і спосіб долати всі перешкоди. Золото об’єднує скромність дитини і мудрість істинного правителя. Але! - він може провокувати на конфлікти. 

СИНІЙ КОЛІРЦе - концентричний колір, він присвячує все тільки собі. Позитивні характеристики Організованість Непохитність Ідеалізм Сила духу Негативні характеристики Фанатизм Підпорядкованість 

У цього кольору "немає дна", він ніколи не закінчується, він затягує в себе, п’янить. При цьому сила кольору недооцінюється. Він створює передумову для глибокого роздуму над життям; кличе до знаходження сенсу, істини. Але! - не дає відповіді в розумінні сенсу життя; вганяє в меланхолію, слабкість. Викликає не почуттєві, а духовні враження. Синій колір - це сталість, завзятість, наполегливість, відданість, самовідданість, серйозність, строгість. Люди, які віддають перевагу цьому кольору, намагаються все привести до ладу, систематизувати. Вони завжди мають власну точку зору; віддані тому, що роблять, їх відданість людям може доходити до рабства. 

У міфах - синій колір - це божественний прояв, колір загадковості та цінності. Синій колір - втрата реальності, марення, фанатизм. У синій колір одягнені маги й чарівники. У середньовіччі, люди, що ходили в блакитному, знали істину. У Стародавньому Єгипті піраміду зсередини фарбували синім кольором. Жук - Скоробей синього кольору. Будда і Крішна - синього кольору. Синій колір у прапорах - свобода, об’єднання, приналежність до великого цілого. Лікування - сприяє відновленню нервової системи, допомагає при неуважності, при посиленому серцебитті, при розладах кишечнику, нервовому перенапруженні, вгамовує розбурхані пристрасті, гасить емоції, знижує артеріальний тиск. Люди, які відчувають тривалий стрес, напругу, відкидають синій колір. Його також, як правило, відкидають і курці. Вибирають синій колір ті, хто втомився від напруги, хто хоче гармонії з оточуючими, зі своєю нервовою системою. 

Відтінки СИНЬОГОБлакитний - колір безпечності, він заспокоює, випромінює надійність, але при цьому, дивлячись на нього, неможливо зосередитися. Він не сприяє розвитку уяви. Знижує напругу, комфортний. Це колір "спокійної емоційності"; дає можливість бути поза межами суспільства, розширює простір. Але! - сповільнює зростання і розвиток. Це - колір мрій і сподівань, колір миру і злагоди. Темно - синій (індиго) колір сновидінь. Він дуже глибокий, призводить до депресії, чинить гнітючу дію, занепокоєння, зайву серйозність, смуток, печаль. Викликає потребу у фізіологічному спокої і задоволеністю у світі. Заперечення цього кольору - при небажанні розслабитися і відпочити. 

ПОЄДНАННЯ КОЛЬОРІВ Жовто-зелений висловлює прагнення знайти повагу у своїх очах і в очах оточуючих, вся діяльність спрямована на завоювання уваги. Помаранчево-чорний висловлює небезпеку, страх (чорний колір поглинає). Жовто-чорний це поєднання приємне, але жовтий - потреба реалізуватися, з’єднуючись з чорним, витікає в "реалізацію ні в що" - це поєднання самогубців. Червоно-жовтий виражає активність. Червоно-чорний виражає агресію. 

Чорно-зелений - ці кольори самі для себе. Коричнево-зелений висловлює посидючість, роздуми, не веде до активності. Помаранчево-білий: сила помаранчевого стримується білим. Синьо-білий висловлює спокій. Коричнево-синій призводить до нескінченного тілесного відпочинку

Психологічний експеримент 

ПІДБІР КОЛЬОРІВ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ ВРАЖЕННЯ

ПІДБІР КОЛЬОРІВ ДЛЯ ПЕРЕДАЧІ ВРАЖЕННЯ

Світ барвистий і цікавий!Пізнавайте його в усіх проявах!Манусенко Олена Олексіївна, учитель української мови та літератури,вчитель – методист. Школа І –ІІІ ступенів №8 Оболонського району м. Києва