Презентація "Сонячна система"

Склад сонячної системи

Географічний атлас 1908 р. Як видно з інфографіки, 114 років тому, люди нічого не знали проте, що знаходиться за Нептуном, ні про Плутон, ні про пояс Койпера… Перші гіпотеза про те, що за Нептуном є пояс астероїдів з’явилась на початку 1930-х рр. А гіпотеза про хмару Оорта - в 1932-м. Тобто 1930-і рр можна вважати проривними у вивчені нашої Сонячної системи.

Пояс астероїдів Пояс Койпера. Схема розташування поясу астероїдів у Сонячній системі    Відомі об'єкти поясу Койпера (зелені), показані відносно чотирьох зовнішніх планет. Масштаб показаний в астрономічних одиницях.

Хмара Оорта. Хмара Оорта — гіпотетична хмара крижаних об’єктів Сонячної системи, що є джерелом комет з довгим періодом обертання.

Планети

Планети земної групи. Меркурій Венера Земля Марс

мають високу густину складаються переважно з силікатів та залізане мають кілець мають подібну будовудві планети, Земля та Марс, мають супутники. Характеристика планет земної групи

Планети гіганти. Юпітер. Сатурн. Нептун. Уран

крижані гіганти, мають потужні магнітні поля складаються переважно з гелію і водню мають кільця та багато супутників період обертання навколо осі 9-17 годин. В атмосфері є гігантські вихори, потужні вітри. Характеристика планет гігантів

Планети земної групи

Меркурій. Типовий рельєф планети: лавова рівнина, всіяна кратерами. Рівнина Спеки. Меркурій в порівнянніЗ Землею

Меркурій

Меркурій. Кратер Шевченко. Мозаїка знімків апарату «Мессенджер» (ширина — 250 км)Кратер Шевченко. Діаметр — 143 км. Був відкритий на знімках космічного апарату «Марінер-10», зроблених 1974 року, а згодом значно детальніше відзнятий апаратом «Мессенджер»Проходження Меркурія по диску Сонця. Меркурій видно як маленьку крапку трохи нижче центру Сонця; темна ділянка у лівій частині сонячного диску — сонячна пляма.

Венера. Фото одержане зондом «Венера-13» в березні 1982 года

Венера. Атмосферний тиск на середньому рівні поверхні Венери перевищує земний у 92 рази, а густина повітря — в 55 разів. Складається атмосфера Венери з вуглекислого газу з домішкою азоту та слідами інших речовин. Через цпарниковий ефект температура на поверхні Венери рекордна для планет Сонячної системи — близько 470 °C. Хмарний шар Венери, за щільністю він нагадує легкий туман і складається в основному з пари 80-процентної сірчаної кислоти. Освітленість на поверхні в денний час схожа на земну в похмурий день. Венера обертається навколо своєї осі в зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет. Зображення Венери в справжніх кольорах(результат обробки знімків «Марінера-10»)

Венера. Проходження Венери по диску Сонця. Лавові потокикарта висот Венери. Північний полюс в центрі; Земля Іштар — червона область нижче, гори Максвелла — білий об'єкт в центрі Землі Іштар

Венера. Найвищі гори на Венері масиву Максвела — гора Скаді та вулкан Маат, що мають висоту 11,52 та ∼9 км над середнім рівнем поверхні Венери відповідно, що значно перевищує земний Еверест.тривимірне зображення гори Маат, що базується на рідолокаціний данних з космічного апарату Магеллан. Діаметр-395кмгора Скаді

Марс. Фобос Та Деймос -супутники Марса

Марс. Поверхня Марса очима Curiositi. Пилові бурі на поверхні 2018р

Марс. Долина Маринер. На південь від екватора розташована велетенська система каньйонів завдовжки понад 4000 км і завглибшки до 6 км. Долина Маринер. Захід Сонця. Захід Сонця на Марсі 19 травня 2005 року. Світлина марсохода «Спіріт», який знаходився у кратері Гусєва

Марс. Провінція Фарсиданагір'я Фарсида має висоту близько 9 км, на висоту до 17 км піднімаються чотири велетенські згаслі вулкани. Гора Олімп. Найбільший серед них — Олімп, розташований на західній околиці нагір'я. Його основа має діаметр 600 км, а кальдера на вершині — 60 км. Над середнім рівнем поверхні він височіє майже на 26 км. Провінція Фарсидана одній прямій розташовано три дещо менших вулкани: Аскрійська гора, гора Павича й гора Арсія

Марс. Земля з поверхні Марса. Зміна видимого кутового розміру Марса з наближенням до Землі. «К'юріосіті» — роботизований ровер, розмірами з автомобіль, який досліджує Марс з 06.08. 2012 по цей час.

Поверхня Марса очима Curiositi. Реальні кадри кратера в Тіррене Терра Марс

Планети гіганти

Юпітернайбільша планета Сонячної системи шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. Велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з XVII століття.має 79 супутників, останні 12 було відкрито лише у 2018 роцімає величезне магнітне поле, в 20 разів більше, ніж на Землімає потужні радіаційні пояси. При зближенні з Юпітером «Галілео» отримав дозу радіації, що у 25 разів перевищувала смертельну дозу для людини. «Габбл», квітень 2014

Юпітер, Європа, Іо з автоматичної космічної місія «Кассіні». Дата запуску15.10. 1997р, досягнув системи Сатурна 01.07.2004 . Юпітер, Європа, Іо, фотографія із «Вояджер 1»

Юпітер. Фото Юпітера з 20-ого близького прольоту апарата Juno 29 .05. 2019 р. Еволюція зображень Юпітера

Галілеєві супутники Іо Європа Ганімед Каллісто

Панорама південного полюса Юпітера з відстані в 52 000 км. Видно вихори з діаметрами до 1000 км. Складено з зображень знімків зонда Юнона, отриманих під час работи на трьох орбітах.зображеня з зонда Кассіні 3 Юпітер

Сатурндруга за розмірами планета Сонячної системиобертається навколо своєї осі за 10,23 години. На 2013 рік було відомо про існування 62 природних супутників Сатурна, найбільший з яких — Титан. Маса планети у 95 разів перевищує масу Землі, однак середня густина Сатурна становить усього 0,69 г/см³, це єдина планета Сонячної системи, чия середня густина менша від густини води. Періодом обертання Сатурна навколо осі вважають 10 годин 34 хвилини і 13 секунд. Сатурн має помітну систему кілець, що складаються здебільшого з частинок криги, меншої кількості важких елементів і пилу.серед усіх планет Сонячної системи Сатурн має найбільше стиснення. Фотографія Сатурна, зроблена космічним телескопом Хаббл 2001 року

Сатурн. Поява Сатурна з Місяця. Еволюція зображень Сатурна

Сатурн. Земля з Сатурна, апарат Касіні відстань1,5млрд км. Фото зроблені апаратом Касіні

Кільця Сатурна

Кільця Сатурна

Постійне хмарне утворення в атмосфері Сатурна поблизу Північного полюса має форму шестикутника, було вперше помічено на знімках Вояджера. Сатурн та його кільця в ультрафіолетовому спектрі

Титан. Титан  — найбільший за розміром супутник Сатурна, другий за розміром у Сонячній системі (після Ганімеда). Фото поверхні Титана з висоти 70 км зондом Гюйгенс під час спуску. Відкрив Титан 1655 року Хрістіан Гюйгенс. Він став першим відомим супутником Сатурна. Діаметр Титана — 5150 км. Він більший, ніж планета Меркурій, хоча й поступається їй за масою.фото КА «Кассіні»

Уран. Відкрив англійський астроном Вільям Гершель 13 березня 1781 рокумає найхолоднішу планетарну атмосферу у Сонячній системі з мінімальною температурою –- -224 °Cмає систему кілець та магнітосферунавколо нього обертаються 27 супутниківвісь його обертання нахилена під кутом 98° до площини орбіти, а напрямок обертання зворотний напрямку обертання навколо Сонця(як у Венери) період власного обертання Урана становить приблизно 17 годин. Фотографія Урана «Вояджер-2» з відстані 81 500 км від планети

Уран. Уран. 2005 рік. Видно «південне кільце»і яскраву хмару на півночіПерший атмосферний вихор, помічений на Урані. Знімок отриманий «Габблом»Уран в порівнянні з Землею

Нептун. Нептун, сфотографований «Вояджером-2» з Великою темною плямою ліворуч і Малою темною плямою праворуч унизу. Білі хмари складаються з метанового льоду.

Нептунчетвертий за розміром у Сонячній системі, третій за масою Орбіта перетинається з орбітою Плутона в деяких місцях. Маса Нептуна у 17,2 рази, а діаметр екватора у 3,9 рази більший за земний. Планета названа на честь римського бога морів. Відкритий 23 вересня1846 року, і він став першою планетою, виявленою завдяки математичним розрахункам. Атмосфера складається з водню та гелію. Сліди метану в зовнішніх шарах атмосфери є причиною синього забарвлення планети. швидкість хмар може досягати 600 м/с ( «Вояджером-2»)Температура у верхніх шарах атмосфери Нептуна — близько −220 °C. У центрі планети -приблизно 5100 °C У Нептуна є слабка та фрагментована кільцева система, можливо, виявлена ще в 1960-ті роки, але достеменно підтверджена лише «Вояджером-2» 1989 року. 12 липня 2011 року минув рівно один нептуніанський рік (або 164,79 земних років) від часу відкриття Нептуна

Велика темна пляма (вгорі), Скутер (біла трикутна хмарка посередині), і Мала темна пляма (внизу. Нептун. Хмари на НептуніВелика темна пляма, фото з «Вояджера-2»

Тритон-супутник Нептуна. Кільця Нептуна