Презентація " Соняшник - символ Сонця"

Соняшник Презентацію підготувала вчитель початкових класів Урсуляк Ж.М.

Соняшник — один із символів України. Який гарний він на тлі ясно-блакитного неба поряд із золотом пшениць! Яка розкішна золота його голова, що не стомлюється радісно кивати сонечку з ранку до вечора! Соняшник — уособлення нестримного потягу українців до сонячного світла й тепла.

Соняшник – неодмінна прикмета сільських городів. І в той час же час – це рідкісне, осяйне диво природи, незвичайний феномен рослинного світу. «Стоїть гарний, як соняшник у цвіту», - кажуть у народі. А й справді, чи є щось виразніше, красивіше, коли соняшник цвіте! Золоточубий соняшник – це не тільки предмет нашого постійного зачудування навколишнім світом, це неповторний і прекрасний символ України.

Соняшник, сонячник, сонях Соняшник (сонячник, сонях) — символ Сонця і світла. Щоб уберегти від горобців великі грядки з соняшниками, його сіяли до схід Сонця або — ще краще — по його заході. Крім того, деякі господині вдавалися до такого способу: після сівби, коли стане вже зовсім темно, вони скидали з себе сорочку і тричі оббігали довкола своїх грядок, примовляючи: «Як не може по світу голе ходити, щоб так не могли горобці моїх соняшників пити!» При цьому треба було тримати в руках хлібчик-забудько, що його іноді забувають у печі, вибираючи спечені паляниці.

СОНЯШНИК - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень... Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем... Коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони. Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність. А сіяти соняшники треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи не так клюватимуть.

На високому стеблі квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши ніжні пелюстки. Та вранці, тільки сходить зірниця, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця, радіє йому: «Добрий день, сонечко, я так довго чекав тебе!» Вдень сонце підіймається все вище, і вище, пливе по небу.

"Сонях". Вільно та розлого Сонях виріс на ослоні Одягнув чубатий сонях Бриля золотого. Вийшла осінь із діброви - Сонях похилився, Бриль за обрій вечоровий Сонцем покотився. Дідусем стоїть вусатим Соняшник осінній, Хлопчакам — горобенятам Роздає насіння.

Сонях виріс на осонні вільно і розлого. Одягнув чубатий сонях бриля золотого. Вийшла осінь із діброви — сонях похилився. Бриль за обрій вечоровий сонцем покотився. В. Бойченко.

У сонця донечки-красуні Земним життям удень живуть, Кружляють в танці запальному Й віночки золоті плетуть. На дубі свій вінок забула Найменша донька край ріки, За ним швиденько повернула… На небо більш їй не зійти. Неначе мед, солодку мову Землі син палко говорив, Пообіцяв подарувати, Що на землі і сам любив: Пісні птахів, росяні ранки, Черемхи цвіт, спів солов’я, Солодку втому вечорами, Тепло обіймів трударя. -Не вічно Сонцеві світити, Не вічно черемсі цвісти, Не вічно солов’ям співати?.. І більш мене не любиш ти? – Питалась Сонячна в Земного, Зронивши сльози в тінь ріки, -Ніщо не вічне в цьому світі, Одна лиш праця на віки. Благала донечка прощення, Просила батька: «Забери!» Та ноги їй, немов коріння В чужу землицю поросли. Тепер не дівчина, а квіти, Голівки сонцю обертають. І на землі за це давно вже Їх СОНЯХАМИ називають. Легенда про соняшник

Осінь у соняшниках Соняшники край дороги Тепле літечко вітали, Ввись до сонця золотого Жовті личка повертали. В тихім вітрі колихались, Рахували дні пригожі, Ніжно сонцю усміхались Квіти, так на сонце схожі. Сонце сяяло велично, Духмяніли п‘янко трави, І здавалося, що вічно Будуть літні дні ласкаві. Та прогнала осінь літо, Рвались в бій вітрів навали, Квітам сонячним сердито Пелюстки всі обірвали. А вони сумної днини Вниз голівки нахиляли, Від негоди насінини В теплих кошиках ховали. Буре листя шелестіло, В дощ згадавши сонця ласку, Насінинкам шепотіло Променисту літню казку.

Балада про соняшник В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки. Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,— В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск, Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі... І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні: — Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму. Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником.

"Соняшник за тином" . Намалюю маму, Намалюю тата. Оце-наш садочок, А це - наша хата, Біля хати квіти: Мальви та жоржини. Ніби сонце сходить - Соняшник за тином.

Хлопець Мартин Похилився через тин. А дівчина Гапка: «Яка в тебе гарна шапка! Ще й жовта китиця Проти сонця світиться. Як прилетять горобці. Буде тобі як вівці Від сірого вовка». Що це за примовка? *** ***

Соняшник Одного разу дівчинка пробігла повз квітник і розсипала соняшникове насіння. Пройшов час, випав дощик, засвітило сонечко й обігріло зернятко. І воно проросло. На товстому міцному стеблі похитувалась велика важка квітка з чорною серединкою посеред жовтих пелюсток. Квіти сторонилися незнайомки, бо раніше в квітнику вона не росла. Троянди не хотіли з нею розмовляти, насміхаючись, перешіптувались між собою. Прополюючи квітник, дівчинка милувалася яскравими трояндами, а на соняшник не звертала уваги. Та квітка швидко росла й тягнулась своєю голівкою до сонечка. Соняшник протягом дня повертав голову за сонцем. А воно своїм гарячим промінням висушувало тендітні пелюстки троянди, які поступово в’янули і опадали. І скоро від розкішної квітки залишилося лише стебло з колючками. А соняшник дозрів, його насінням ласували і діти, і пташки.

Легенда про соняшник Дуже давно, коли ще ні нас не було на світі, ні дідів, ні прадідів, Сонце сходило на Землю зі своїми дітьми – доньками. Вдень Сонечкові донечки жили на землі, а ввечері йшли на небо. Одного разу веселились вони в гайку, а коли стало Сонце сідати, стали і дівчатка збиратись додому. Уже далеченько відійшли вони від гаю, аж молодша донька згадала, що забула свій віночок. Повернулася вона. Але на тому місці віночка вже не було. Зате сидів там красивий хлопець. І заговорив він з донькою Сонця словами, солодшими за мед. Просив красуню залишитися з ним, обіцяв любити її все життя, запевняв, що в нього їй буде краще, ніж у батька – Сонця. І дівчина згодилася… жити на Землі, де співають солов’ї , цвіте калина та існує любов. Даремно кликало Сонце доньку додому. Даремно, застерігаючи, сердилося, що на Землі її чекає важке життя. Залишилася донька з коханим. І почалося для неї буденне життя з постійними клопотами. Юнак більше трудився, ніж говорив ніжні слова. А нерідко й зовсім забував про них. - Ти багато працюєш, я мало тебе бачу, скучаю за тобою. Ти, мабуть, мене вже не кохаєш? – з тяжкою тугою в серці звернулася до земного красеня дочка Сонця. - Ми, люди на Землі, бачимо щастя не тільки в коханні, а й в труді, - відповів хлопець. - Тоді навчи і мене трудитись і я стану земною, бо я дуже кохаю тебе. Юнак промовчав, а красуня ще більше засумувала за батьком-Сонцем та сестрами. Забула про свою гордість і хотіла вже повернутися в батькове царство, але Сонце не змогло забрати дочку, бо вона вже вросла в землю. Тільки змочило Сонце красуню своїми сльозами, і стала вона квіткою, яка з тугою за батьківщиною завжди повертається головою до сонця.

Соняшник ( легенда) Це була чарівна і гірка історія. Як на світі нас ще не було, то сонце сходило на землю зі своїми дочками. Вдень вони жили на землі, а ввечері йшли спочивати на небо. Одного дня веселилися вони в гаю, як стало сонце сідати, почали вони збиратися додому. Коли дочки були вже далеко від гаю, то найменша згадала, що забула свій вінок і вернулася назад. Але там його вже не було. Побачила вона недалеко під березою гарного парубка з віночком у руках. Він обняв дочку сонця і забалакав до неї дуже чарівними словами. Цілував її, обіцяв кохати все життя так, що їй буде з ним краще ніж у батька сонця. Юна дівчина погодилася жити на землі, де співає соловейко, цвіте черемуха, існує любов. Сонце кликало дочку додому, сердилося, говорило, що на землі їй буде дуже важко жити. Але дівчина зосталась з коханим. Ну от почалося для неї звичайне земне буденне життя. Чоловік більше робив, ніж говорив своїй гарній дружині ніжні слова, а бувало що зовсім забував про неї. Вона говорила йому, що вона мало бачить його, сумує за ним. Говорила, що він, мабуть, розлюбив її. А він відповідав, що земні люди люблять інакше, бо бачать щастя в любові, що єднається з радістю у праці. Тоді дівчина попросила, щоб він навчив її працювати, щоб стати земною. А він все мовчав. Потім красуня ще більше засумувала за батьком, за зірками-сестричками. Забула про свою гордість і закралася непомітно до батьківського царства. Але сонце не могло забрати до себе дочку, яка вже вросла в землю, воно тільки скропило її своїми слізьми. І тоді дівчина-красуня стала квіткою, що тужила весь час за батьківщиною, завжди повертаючи голівку до сонця. Назвали її соняшником.

СОНЯШНИК - символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи не найсильніший серед квітів...Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень... Своєю невибагливістю до цвітіння та росту соняшник відображає якщо не безпроблемність, то малопроблемність. Бо він не «мучиться» проблемами, що робити, куди йти - він іде за Сонцем... Коли Сонце ховається за горизонтом на нічний спочинок, соняшник сумно опускає голову і згортає пелюстки своєї сонцесяйної корони. Крім цього соняшник символізує Батьківщину: як соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність. А сіяти соняшники треба по-особливому: або до схід Сонця, або після його Заходу-тоді і врожай буде багатшим, і птахи не так клюватимуть.

На сонечко я схожий І сонце я люблю, До сонця повертаю Голівоньку свою. Стою стрункий, високий, В зелених шатах я. І золотом убрана Голівонька моя. (Соняшник)

До сонця я підхожий І сонце я люблю, За сонцем повертаю Голівоньку свою (Соняшник) * * *

Квітка ця на сонце схожа, На олію вона гожа, Жовті пелюсточки має, Їх до сонця повертає. ***

На городі в нас росте Сонце ясне, золоте, Жовте око, жовтні вії Та чомусь воно не гріє

Сімсот соколят на одній подушці сплять. *** Скільки чорних хаток, стільки білих пані-маток. *** Стоїть палиця, на палиці хатинка, а в тій хатинці - повно людей. *** На сонечко я схожий і сонце я люблю. До нього повертаю голівоньку свою. *** Із мішка — на забаву, а з пляшки — на приправу. ***

Стоїть пан на току в зеленму ковпаку а під тим ковпаком сімсот козаков. (Соняшник).

Спочатку земні рослини не мали квіток. Високі дерева, велетенські трави покривали гори, степи, долини. Та куди не глянь — жодної квітки! Звернулися дерева, чагарі, трави до Сонця: - Полум'яний батьку! Ти запалюєш у грозовій хмарі багатобарвну райдугу, прикрашаючи небо. Подаруй і нам дещицю тих барв. Замислився господар денного Неба. Довго мовчав. Не міг придумати, чим зарадити рослинам на далекій землі. Хто такий соняшник ?

Легенда про соняшник У ті дні, коли магія мала силу, а світ був молодий, природа була мінливою. Древнє чаклунство було надмірним для людської душі, і люди тільки спостерігали, як усе навкруги міняється під дією чаклунських чар. Соняшник, згідно з грецькими легендами, не завжди ріс на землі і з'явився завдяки водяній німфі на ім'я Клітія. Одного разу Клітію викинуло хвилею з прохолодних глибин моря на піщаний берег. Русалка, здивована яскравим світлом, немов зачарована спостерігала за золотою кулею, яка переміщалася по небу. Через деякий час зовнішність німфи стала мінятися. Клития виявилася прикованою до місця, коли її русалочий хвіст пішов в глиб піску. Срібне волосся згорталося в пелюстки навколо обличчя, з рук виростало зелене листя. Через дев'ять днів свого перебування на землі, Клітія повністю перетворилася на квітку сонця. Відтоді і донині, соняшник завжди наслідує рух золотого сонячного диска, обертаючись в його сторону.

Соняшник Коли дочки Сонця, після купання, сіли в човен і вийшли у відкрите море, молодша з них похопилася, що забула на березі, на гілці дуба свій золотий вінок. Без вінка вона не наважувалася показатися удома і попросила сестер гребти назад. Але старші сестри сказали, що дуже стомилися і хочуть швидше лягти спати, а якщо менша така роззява, то нехай повертається на берег одна, залишається на землі до ранку і чекає, поки вони знову приїдуть купатися. Менша поплила до берега, але - о, жах! - вінка на гілці дуба не виявилося. А під деревом стояв красивий хлопець, чорноволосий і блакитноокий. Він протягнув до дочки Сонця сильні руки і обійняв її, кажучи при цьому слова солодкі, точно мед золотих бджіл. - Залишся зі мною на все життя, ми любитимемо один одного і ніколи не розлучимося, - шепотів він дочки Сонця, довго і міцно цілував її, пестив і просив стать його дружиною. - Як же мені залишитися на землі? Ночі тут темні і холодні, а удома я живу в золотому палаці, де під стелею горять діамантові зірки, вдень пряду золоті нитки, а увечері купаюся в морі. У свята ми танцюємо з синами Місяця і катаємося на сріблястих жеребцях.