Презентація "Сойчине крило"

І. Франко. Сойчине крило. Брунько Ярослав

«Сойчине крило» — новела українського письменника Івана Франка, що належить до його пізньої прози. Вперше побачила світ у збірці «На лоні природи й інші оповідання». Рік видання – 1905. Збірка – «На лоні природи» (1905). Літературний рід – епос. Жанр– психологічна новела. Тема – розкриття стосунків між Марією та Хомою.Ідея – звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони. У твору є підзаголовок “Із записок відлюдька” (друга назва твору). 

Головні думки у творі:кохання – це високе, облагороджуюче почуття, “робота душі”не можна жити лише емоціямина першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки, гуманністьтільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченоговозвеличення кохання як найвищого почуттязасудження помилок, за які доводиться розплачуватися. Проблематика “Сойчине крило”:взаємовідносини в суспільстві, людського буття загаломпроблема співіснування двох індивідуальностейстосунки між людьми

Проблематика «Сойчине крило»Сенс людського буття Проблематика новели «Сойчине крило» є екзистенційною за характером, бо Іван Франко порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Головний герой новели поділяє матеріалістичні погляди: спочатку «весь був у громадській праці», мріяв про хліборобські спілки, займався агітацією серед селян, за що, очевидно, сидів у в’язниці. Але коли став жертвою власних пристрастей, то суспільство, держава, народ стали для нього «подвійними кайданами». Герой став самітником, відлюдьком. Таке життя нікчемне. У кінці твору герой це зрозумів і повернувся до себе, до людей. Сенс буття Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Але доля жорстоко покарала її за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч.2) Кохання Головна ідея новели – це утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності. Марія після трирічних поневірянь у пеклі злочинницького світу повертається до коханого, бо зрозуміла, що основним принципом життя є любов. У цьому полягає гуманістичний пафос твору. Чи варто було вирушати кудись на пошуки великої любові й розкоші, щоб врешті-решт опинитися в рідному краї і тут пізнати справжнє кохання і стати щасливою? В душі Хоми – Массіно відбувається боротьба між байдужістю до життя, самотністю, образою і почуттями «живого чоловіка», які перемагають, бо кохання – рушійна сила життя.

Головні герої: Хома — працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”. Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника. Генрись — молодий практикант тата Мані, який виявився злодієм. …”Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві…”. Генрись звабив Марію після її втечі від Хоми. Він обіцяв їй багатство і щасливе життя, але виявився злодієм. Він привів Марію до банди злочинців і врешті-решт зник, коли їх затримала поліція. Зигмунт Зембецький — ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. “То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом”. Його арештували під час весняної ярмарки в Нижньому Новгороді, після чого Марія змогла стати вільною.  Володимир Семенович — молодий залізничний інженер, з яким Марія поїхала в Сибір. Смирний, делікатний, а потім п’яниця і картяр – “зразу соромився того, але потім перестав…”. Він програв її у картярській грі Никанору Свєтлову. Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру. Він виграв Марію у картярській грі. Його вбили волоцюги, а Марію забрав до себе їхній ватажок Сашка. “Немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. …З широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом”. Сашка — ватажок банди волоцюг, який забрав Марію після вбивства Никанора.  “Хто він був, якої народності і якої віри, сього не  знав ніхто, і до сього було всім байдуже. Мені здається, що він був жид. … Його на місці повісили”. Серебряков — капітан-ісправник, який тримав Марію і свою законну дружину разом, постійно пиячив і бив їх. “У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..”. Марія втекла від нього і приєдналася до військових, що їхали на війну з Китаєм. Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм. Він був важко поранений, і Марія доглядала за ним, чекаючи на його смерть, щоб стати вільною. “В остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отеє вже другий тиждень”.поліцмейстер – кум Никанора Ферапонтовича, “його високоблагородіє”; розмовляв так: “коли не хочете завтра сидіти в острозі,..  не робіть комедії… Се вам моя рада і мій розказ…”Карл, батько Марії. Доньчине “загадкове щезнення ввігнало в гріб його”.    

Характеристика Хоми Хома — головний герой новели, чоловік близько сорока років, який зневірився у житті і став відлюдьком. Він вибрав самотність та ізоляцію від соціуму, насолоджуючись своєю улюбленою музикою і квітами, щоб уникнути болю, який принесли йому стосунки з людьми, зокрема з жінками. Він ввічливий та дружній з колегами, але ніколи не впускає нікого у свою душу, навмисно відсторонюючись від усього світу. Головний герой добре розуміється в мистецтві, начитаний, цілком сучасний. Про це свідчить і обстановка в його кабінеті. Автор вдається до детального опису всіх подробиць, щоб психологічно підготувати нас до того, що цей світ, витворений героєм, є мушлею, де ховається його самотність. Массіно поділяє матеріалістичні погляди: спочатку «весь був у громадській праці», мріяв про хліборобські спілки, займався агітацією серед селян, за що, очевидно, сидів у в’язниці. Але коли став жертвою власних пристрастей, то суспільство, держава, народ стали для нього «подвійними кайданами». Герой став самітником, відлюдьком. Таке життя нікчемне. У кінці твору герой це зрозумів і повернувся до себе, до людей. В душі Хоми – Массіно відбувається боротьба між байдужістю до життя, самотністю, образою і почуттями «живого чоловіка», які перемагають, бо кохання – рушійна сила життя. Характеристика Марії Марія, яку в листі до Хоми називає себе Сойкою, є жінкою з важким життям і трагічним минулим. Вона була коханою Хоми, але через його егоїзм і недовіру до її почуттів, вона втекла з дому. Марія зазнала багато випробувань: кохання до Генрися, яке обернулося зрадою, поневіряння з бандою злочинців, зради і знущання з боку різних чоловіків, включаючи Никанора Свєтлова і капітана Серебрякова. Сенс існування Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про волю, достаток, палке кохання. Але доля покарала її за втечу та зраду. В кінці вона зрозуміла, що її щастя було поруч. Тому жінка після 3-річних поневірянь у пеклі злочинницького світу вирішує повернутися до коханого, бо зрозуміла, що основне в житті кохання.

Новела на українській сценіНаціональний академічний драматичний театр імені Івана Франка (Камерна сцена ім. С. Данченка) — вистава «Увертюра До побачення», постановка Андрія Приходька, у головних ролях Остап Ступки і Наталія Корпан. Перша постановка була здійснена в майстерні «Сузір'я», у 2002 році відкрила експериментально-творчий майданчик франківців «Театр у фоє», з 2012 по 2020 рік йшла з успіхом на Камерній сцені ім. С. Данченка Національного театру ім. І. Франка. Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської — вистава «Сойчине крило», аостановник — режисер Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Роман Валько, прем'єра 3 березня 2010 року.Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, вистава «Сойчине крило», інсценізація, постановка та музичне оформлення — заслужений артист України Станіслав Якубовський. Театр на Подолі (Київ) — вистава «Сойчине крило», режисер-постановник — народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка — Віталій Малахов, прем'єра — 10 червня 2016 року. Театр «Р. S» Степана Пасічника (Харків) — вистава «Сойчине крило», режисер Степан Пасічник. Донецький академічний обласний драматичний театр (м. Маріуполь) — вистава «Сойчине крило», режисер-постановник Е. Тихонова.23 грудня 2023 на сцені Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва відбулася прем'єра балету Анатолія Кос-Анатольського «Сойчине крило» на сюжет новели Івана Франка.