Презентація "Спадщина ЮНЕСКО в Україні"

Спадщина ЮНЕСКО в УкраїніСундучкова Інна Аркадіївна. Спеціалізована школа №14 ім. С. Ф. Грушевського м. Київ

З метою збереження унікальних природних і культурних об’єктів, які вважаються надбанням усього людства, у 1972 році на 17 сесії у Парижі організація ООН ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону Світової спадщини. Статус об’єкта Світової спадщини надає гарантії його збереження, підвищує престиж, сприяє популяризації і розвитку туризму. В Україні до списку об’єктів Світової спадщини внесено 8 об’єктів, 7 з яких належать до культурних пам’яток і 1 – до природних.

Софійський Собор. Собор святої Софії — Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський собор — християнський собор в центрі Києва, пам’ятка української архітектури та монументального живопису другого десятиріччя 11 ст. (1011-1018), одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії.

    В історичному центрі древнього Києва вже тисячу років височіє грандіозний собор Святої Софії Премудрості Божої.  Народжений добою християнізації Русі, він став колискою київського християнства, державності та культури, розбудова яких здійснювалася під знаком Софії-Мудрості, якою тримається світ. Впродовж сторіч уявлення про Святу Софію зберігалось як умова духовного життя всієї людності, без якої вона не може існувати як християнський народ, як Церква, адже поняття Св. Софії ототожнювалося з мудрістю нової християнської релігії.

Софійський собор у Києві – пам’ятка знакова.  Якщо вселенським символом храму Премудрості  була і залишається  Софія Константинопольська, то для усього  світу східних слов’ян таким символом є Софія Київська. Сторіччями вона сприймається головною святинею Русі-України, осердям вищої мудрості, що гармонізує буття народу, береже й осяює світлом його долю.  Софія – справжній меморіал Хрещення Русі, пам’ятка княжого благочестя,  багатства і слави, державної мудрості й щедрості. Вона дійшла до наших часів з героїчної билинної доби Київської Русі, доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого.     Найкращим підтвердженням  своєї  високої історичної й духовної місії є сам Софійський собор, який зберігає чудову давню архітектуру і найповніший у світі ансамбль оригінальних мозаїк і фресок ХІ ст. – 260 кв. м мозаїк і 3000 кв. м фресок. Вони   є  справжніми шедеврами світового мистецтва. Велич і неповторна краса Св. Софії створили їй славу справжнього чуда світу. Софія дає нам знати, якими були наші предки і якими ми мусимо бути. Для цього вона збережена Богом і людьми.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник – найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких – пам’ятки історії і культури. Серед них – 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятки архітектури XI–XIX ст., численні виставкові приміщення. Києво-Печерська Лавра

Також на території заповідника розміщені музеї: Музей книги і друкарства України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України. У музеях і фондах можна побачити рукописи старовинних книг, ікони, колекції тканин і вишивок, роботи з дорогоцінних металів, стародавні гравюри та витвори сучасних митців. На території заповідника знаходиться і Києво-Печерська лавра – видатна пам’ятка не лише української, слов’янської, але й загальносвітової культури. 14-та сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до «Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО».

Києво-Печерська лавра – православний монастир, заснований у 1051 р. монахами Антонієм і Феодосієм поблизу Києва. В ХІ ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. Назва лаври «Печерська» походить від слова «печери», бо саме у печерах на її території оселялись перші монахи. Частими відвідувачами печерного монастиря були князь Ізяслав, син Київського князя Ярослава Мудрого та київська знать. Монахи Києво-Печерської обителі і, насамперед, відлюдники, вирізнялися високою моральністю та подвижництвом. Це притягувало до Лаври освічених людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. Тільки до початку XIII ст. з числа його іноків у різні міста Київської Русі було призначено 50 єпископів.

ЦЕРКВА СПАСА НА БЕРЕСТОВОМУ (ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО)Спорудження храму традиційно пов’язується з часом перебування на київському престолі Володимира Мономаха (1113–1125), хоча деякі фахівці датують його кінцем ХI ст. В літописах він згадується як усипальниця представників роду Мономаховичів – вказано, що тут поховані дочка Мономаха Євфімія (1138), син, київський князь Юрій Долгорукий (1157) та онук Гліб Юрійович (1171). В інтер’єрі стіни храму вкривав фресковий живопис, від якого збереглася велика композиція “Чудесний лов риби”, виявлена в 1970 р. під живописом XVII ст. Також на стінах знайдено близько 500 різночасових  графіті.

Після монгольської навали у 1240 р. церква занепала. На початку 1640-х рр. київський митрополит Петро Могила відбудував її, хоча й не у первісних розмірах. До давнього нартексу було прибудовано три вівтарі – Преображення Господнього (головний), Св. рівноап. князя Володимира (північний) та Свв. Косьми та Даміана (південний). Новий стінопис храму виконали грецькі майстри. У 1751–1752 рр. до західної стіни прибудували притвор, тим самим у плані перетворивши храм на типову українську п’ятидільну хрещату церкву. У 1813–1814 рр. архітектор Андрій Меленський добудував дзвіницю і, таким чином, церква набула архітектурних рис трьох різних епох – від давньоруського зодчества до пізнього класицизму. Протягом 1909–1914 рр. в ній проводилися реставраційні роботи під керівництвом академіка архітектури Петра Покришкіна

У 1990 році церкву Спаса на Берестові як складову архітектурного ансамблю Києво-Печерської лаври включили до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Реставраційно-консерваційні роботи у церкві Спаса на Берестові тривали протягом 2012–2014 та 2017–2019 рр. Під час реставрації пам’ятки проведені археологічні дослідження  некрополя церкви Спаса на Берестові, де виявлено понад 420 поховань XV–XIX століть різного ступеня збереження. У процесі досліджень було зафіксовано культурні шари від IX ст. до н.е. до XIX ст. н.е.

Історичний центр Львова, або Старе місто. Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га середньовічної та ренесансної частини міста Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить близько 3000 га. На 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що відбувався у Кіото (Японія) в 1998 році, Львів було прийнято до Світової спадщини.

Пам'ятник Адаму Міцкевичу. Львівський оперний театр. Домініканський собор. Храм Успіння Пресвятої Богородиці

Пам’ятник Тарасові Шевченку. Собор Святого Юра. Храм Святої Ольги і Єлизавети

Резиденція митрополитів Буковини і ДалмаціїРезиденція митрополитів Буковини і Далмації — визначний архітектурний шедевр Західної України, розташований у місті Чернівці (Україна). З 24 серпня 1963 року є пам'яткою архітектури національного значення. 28 червня 2011 року на 35-й сесії комітету ЮНЕСКО архітектурний ансамбль резиденції включили до списку Світової спадщини.

Після входження частини Буковини до складу Габсбурзької монархії (1775) було утворено Буковинську єпархію з центром у місті Чернівці. Для розміщення Буковинські архієреї та консисторії за короткий термін звели «Єпископську резиденцію». Місце під будівництво обрали на одному з місцевих пагорбів «Домнік» (або «Панська гора»). З 1882 року — «Габсбурзька гора», яку в народі через складнощі вимови називали — «Гарбуз гора». У 1849 році було утворено Герцогство Буковина. Тогочасний єпископ Євгеній (Гакман) не допустив приєднання місцевої православної церкви до Трансільванської митрополії. Натомість владика Євгеній увесь свій вплив і авторитет спрямував на створення окремої митрополії. Відповідну петицію, ухвалену єпархіальними зборами, владика у лютому 1861 року передав особисто цісарю. Одночасно, монарха просили санкціонувати будівництво у Чернівцях нової православної архієрейської резиденції, що відповідала би статусу столиці коронного краю. Франц Йосиф I своїм указом від 20 серпня 1863 року затвердив план будівництва майбутнього архітектурного шедевру, пообіцявши у майбутньому прийняти позитивне рішення щодо питання Буковинської митрополії.

Автором грандіозного проекту став молодий чеський архітектор Йозеф Главка. 6 липня 1864 року буковинський єпископ на місці старої резиденції урочисто заклав «наріжний» камінь у фундамент каплиці Св. Іоана Нового Сучавського. З цього розпочалося будівництво комплексу, що тривало майже двадцять років. За масштабами будівництво резиденції не мало аналогів на Буковині й коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші — 1 мільйон 750 тисяч гульденів. Фінансування, головним чином, здійснювалось за рахунок Буковинського православного релігійного фонду. Як прояв добросусідства, свої пожертви зробили місцеві німецька та польська католицькі громади, а також юдеї. Особлива увага приділялась виготовленню клінкера.

ХЕРСОНЕС ТАВРІЙСЬКИЙБув заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е. За свідченням Страбона, поряд з Херсонесом Таврійським знаходилося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, що, можливо, дало назву для Херсонеса Таврійського. Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з'являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV століття навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля. Лише в 1827 р. на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву – "Руська Троя".

Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам'яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника "Херсонес Таврійський". Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні та ін. Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам'ятками, які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації.

До його складу входять 5 археологічних комплексів: городище Херсонеса Таврійського, некрополь Херсонеса в Карантинній бухті, фортеця Чембало, фортеця Каламіта, античні земельні наділи та садиби, 11 пам'яток архітектури на території городища та фортеці Каламіта. 23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський і його хора (сільськогосподарська округа) були включені до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

Геодезична дуга Струве. Унікальна пам’ятка! Стала об’єктом захисту ЮНЕСКО у 2005 році. Дуга Струве об’єднала 10 країн, адже має протяжність 2 820 км! Серед них – і Україна, яка знаходиться на 25-градусному меридіані східної довготи, вздовж якого прокладали геодезичні точки. Саме це унікальне дослідження дозволило вченому Василю Струве точно розрахувати розміри Землі. Це стало новою точкою відліку для багатьох наук. В Україні геодезичні точки розміщені в таких пунктах - це «Баранівка», «Катеринівка», «Фельштин» Хмельницька область та «Старонекрасівка» Одеська область. Струве Василь Якович (15. IV.1793 — 23. ХI.1864) Закінчив Дерптський (нині Тартуський, Естонія) університет за фахом «філологія». Почав виконувати астрономічні й математичні дослідження з 1811 р. і вже через два роки став екстраординарним професором Дерптського університету й астрономом-спостерігачем університетської обсерваторії (у 1818—1839 рр. — її директор).

«Кременець»М. Кременець. Тернопільська область«Баранівка»Село Баранівка. Ярмолинецький район Хмельницька область«Старонекрасівка»Село Стара Некрасівка Ізмаїльський район Одеська область

«Фельштин»Село Гвардійське. Хмельницький район Хмельницька область

«Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» – унікальна транснаціональна природоохоронна територія кластерного типу, яка охоплює природний ареал поширення лісів із бука лісового від високогір'я Українських Карпат до побережжя Балтійського моря на німецькому архіпелазі Рюген. На території Українських Карпат зосереджено 74,9% загальної площі об’єкта. Праліси – це лісові екосистеми (угруповання), які виникли й розвиваються природним шляхом під впливом лише природних стихій та явищ і пройшли повний цикл розвитку без будь-якого втручання людини, видова, вікова й просторова структури яких визначаються виключно чинниками природного середовища.

Букові ліси представлені в широкому спектрі лісорослинних умов, є частиною різноманітних лісових угруповань і поширені від морського узбережжя північного заходу континенту до основних гірських систем Європи. Вони є природним оселищем для більш ніж 10000 видів тварин, рослин та грибів. Площа пралісів і перестійних лісів Закарпаття - понад 61,1 тис. га. Орографічно вони приурочені до гірського масиву Полонинського та Свидовецького хребтів і до гірського масиву Горган, Чорногори й Мармароші. Найменше їх у Вулканічних Карпатах. Рішення про включення українсько-словацької номінації «Букові праліси Карпат» до переліку об'єктів Всесвітньої природної спадщини ухвалено 28 червня 2007 року у місті Крайстчерч (Нова Зеландія)

Комітетом у справах Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО 25 червня 2011 року на засіданні Комітету у Парижі проголошено, що «Давні букові ліси Німеччини» занесені до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як розширення існуючого українсько-словацького об'єкта «Букові праліси Карпат». До об’єкта занесено такі українські лісові масиви: Ґорґани (заповідна зона – 753,48 га), Розточчя (384,81 га), Сатанівська Дача (212,01 га), Синевир–Дарвайка (1588,46 га), Синевир – Квасовець (561,62 га), Синевир – Стримба (260,65 га), Синевир – Вільшани (454,31 га), Зачарований Край – Іршава (93,97 га) та Зачарований Край – Великий Діл (1164,16 га).

Дерев’яні церкви Карпатського регіону До списку внесено 16 українських церков — 8 з яких розташовані в Польщі і 8 в Україні. Церкви представляють такі типи архітектури: гуцульський (Україна), галицький (чотири Україна і дві на території Польщі), бойківський (дві в Україні та одна в Польщі) і лемківський (всі п'ять на території Польщі). Церква Святого духа. Львівська область. Жовківський район. Село Потелич. Церква Собору Пресвятої Богородиці. Львівська область. Турківський район. Село Матків.

Дерев’яні церкви. Закарпатська область. Церква святого духа. Місто Рогатин. Церква Вознесіння Господнього. Рахівський район. Селище Ясіня. Церква святого Михайла. Великоберезнянськи район. Село Ужок

Церква Святого Юра. Місто Дрогобич. Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Коломийський район. Село Нижній Вербіж. Церква Святої ТрійціМісто Жовква.

Історичний центр Одеси25 січня 2023 року в Парижі за прискореною процедурою історичний центр Одеси був визнаний всесвітньою культурною спадщиною ЮНЕСКО. До основного списку внесли вулиці, будівлі та інші об'єкти, які мають ознаки мультикультуралізму. Зокрема, це ансамбль Приморського бульвару, Театральна площа, вулиці Дерибасівська, Гоголя. Також в список внесли Одеський морський торговий порт та туристичний символ "Якір-серце".