Презентація " СПІВИ ЯК ВИД МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ "

У вокальній роботі з дошкільниками музичний керівник має ставити перед собою такі завдання: розвивати природний голос дитини, поступово розширюючи її співочий діапазон, формувати у дітей співацькі навички та вміння співати виразно, розвивати музичний слух, навчати дітей співати під музичний супровід та без нього, допомагати дітям в імпровізації поспівок та невеликих пісень, навчати дітей використовувати розучені пісні в різних видах музичної діяльності.

Співоча постава Вокальні навички Хорові навички

Співоча постава – це правильна поза під час співу. Під час співу діти 5-6 років повинні сидіти прямо, не тулячись до спинок стільців (в такому положенні у них краще працює головна дихальний м'яз - діафрагма). При слуханні музики вони можуть притулятися до спинок стільців. Діти 3-4 років можуть сидіти, спираючись на спинки стільців, ноги ставлять на підлогу, руки кладуть на стегна, ближче до тулуба.  Голову тримають прямо, без напруги, не витягуючи шиї. Розучують пісні діти сидячи. Вивчені пісні краще співати стоячи, так як при цьому дихальні м'язи, навіть у трирічних дітей, працюють краще і звучність співу помітно поліпшується. При співі стоячи діти тримають голову прямо, а руки опущеними вздовж тулуба. Не рекомендується для дитини штучна поза - тримати руки за спиною.

Чистота інтонації (стрій) Злагодженість (ансамбль) Звукоутворення Дихання Дикція Хорові навички Вокальні навички ВОКАЛЬНО-ХОРОВІ НАВИЧКИ

Вокальні навички — це взаємодія звукоутворення, дихання і дикції. Хорові навички — це взаємодія ансамблю і ладу. Ансамбль в перекладі з французької означає «злитість», тобто правильне співвідношення сили і висоти хорового звучання, вироблення унісону і тембру. Стрій, або лад, — це точне співоче інтонування. Робота над вокально-хоровими навичками ведеться одночасно, а навички засвоюються поступово.

Особливості формування вокально-хорових навичок дітей дошкільного віку Звукоутворення при правильній постановці голосу має бути дзвінким і легким. Важливо стежити за правильним положенням язика, губ, за вільними рухами нижньої щелепи. Слід зважати на недосконалість дитячого голосу, на його властивість швидко втомлюватися. Діти не можуть довго і голосно співати. Малюки співають «говірком», у них немає наспівності. Старші діти можуть співати наспівно, але часом виявляють крикливість і напруження. Звучання дитячого голосу має бути високим, світлим, легким, дзвінким, спокійним та наспівним. Необхідно обов'язково враховувати особливості дитячого голосового апарату, загальні принципи звукоутворення та індивідуальні особливості кожної дитини.

ДИХАННЯ У дошкільників дихання поверхове й коротке. Тому вони часто роблять вдих посередині слова, чи музичної фрази, тим самим порушуючи мелодію пісні. Основні вимоги: Вдих має бути швидкий, глибокий і безшумний, а видих — повільний. Набирати повітря безшумно, не піднімаючи плечі, так, щоб нижні ребра розсувалися трохи вбік, а живіт ледь помітно випинав вперед. Під час вдиху має виникати відчуття легкого позіхання; Починати видих зі скорочення м'язів живота, а потім — грудної клітки. Брати подих перед початком співу і між музичними фразами, а не в середині слова.  Щоб допомогти дітям навчитися правильно дихати під час співу, треба вибирати на початкових етапах роботи пісні з короткими музичними фразами. У старших групах одним із прийомів може бути спів пісні по фразах (ланцюжком).

Дикція – виразне вимовляння слів. Слова під час співу мають вимовлятися чітко, ясно. Коли немає чіткої і виразної дикції, спів стає млявим і слабким. Багато дітей мають мовні дефекти: гаркавість, шепелявість. Діти у всіх групах часто неправильно вимовляють окремі слова, закінчення слів, суфікси. Прийоми роботи над дикцією: Виразне читання тексту пісні дорослими в процесі розучування пісні (застосовується у всіх групах). Вимова тексту колективно, співуче, неголосно, на високому звучанні, в помірному темпі, так, щоб усі слова звучали ясно, виразно ( застосовується, починаючи з молодших груп). Колективна читка на високому звучанні в ритмі пісні (для пісень у швидкому темпі, у старших групах) Виразне читання тексту окремими дітьми по одному куплету на високому звучанні (в усіх групах в процесі розучування та повторення засвоєних пісень). Правильна вимова слів по складах як окремими дітьми, так і всією групою.

Дітям важко співати в ансамблі. Часто вони випереджають загальне звучання або відстають від нього, намагаються перекричати інших. Малюки проспівують лише останні слова фраз. Ансамбль у дітей досягається поступово.  У другій молодшій групі на початку року малюки включаються до співу лише після того, як почне співати вихователь, а вже в кінці року починають пісню по закінченні музичного вступу.

Прийоми роботи над ансамблем: Перед початком співу зібрати увагу дітей. Якщо в пісні є інструментальний вступ, музичний керівник дає знак - помах рукою або рух головою, щоб всі почали пісню одночасно, після вступу. Якщо такого вступу немає, то рекомендується програти початок пісні (заспів, першу музичну фразу), а іноді і всю пісню. Можна зібрати увагу дітей, програвши перший інтервал пісні або перший її звук. Діти співають його тихо на склад «ту» або закритим ротом, а потім починають співати за знаком педагога. При тихому співі дітям легше зосередити свою увагу на звуках. Іноді вихователь або музичний керівник диригує дитячим хором.

Стрункості дитячого співу допомагає диригування. До диригування вдаються в тих випадках, коли діти співають а капела або коли вони під час співу знаходяться на деякій відстані від інструменту, як часто буває на святі. Диригування доречно, якщо в загальному співі беруть участь кілька вікових груп. Формальне диригування (метричний стук метра) не надасть дітям допомоги в співі.

За допомогою диригентських жестів можна вказати точно початок вступу і закінчення пісні, посилення й ослаблення звуку, затримку його, висоту звуку, зміну темпу, ритмічний малюнок. Диригуванням не слід зловживати. Треба навчити дітей відчувати музику і робити відтінки без допомоги диригента.

Чистота інтонації (стрій) залежить від ступеня розвитку музичного слуху. На відміну від фізичного слуху, яким володіє кожна людина, музичний слух - якість індивідуальна. Краще чути - значить краще розуміти і виконувати музику.  Музичним слухом називається здатність сприймати, розрізняти високі і низькі звуки, чути, тобто уявляти собі подумки мелодію, запам'ятовувати її і правильно, не фальшиво заспівати або зіграти по слуху на якомусь інструменті. Музичний слух можна і потрібно розвивати. Часто діти не вміють правильно відтворити музичний звук, надати відповідне положення голосовим зв'язкам, м'язам рота, дихальним м'язам.

На чистоту інтонації впливають сором’язливість або відсутність стійкої уваги. Деяким дітям заважає погана артикуляція, наслідком чого є неправильна вимова окремих звуків, складів, слів, а в кінцевому підсумку виникає фальшивий спів. Чистота інтонації залежить також від музичного оточення дитини. (Якщо батьки вдома співають, грають на музичних інструментах, слухають радіо, діти намагаються підспівувати, їх вокально-музичні дані розвиваються.)

Чистота інтонації досягається різними прийомами: Корисно дитині слухати пісні у гарному виконанні дорослих та чисто співаючих дітей, а також у виразному виконанні їх на музичному інструменті без співу.  Необхідно систематично повторювати з дітьми вивчені пісні а капела. Бажано співати пісні не тільки з усією групою, а й з невеликою підгрупою (по троє - п'ятеро) та індивідуально; при такому співі діти краще чують себе. 

Велике значення для розвитку чистоти інтонації має усвідомлення дітьми свого виконання. Для розвитку чистоти інтонації перш за все потрібно вибирати пісні, зручні по діапазону і диханню, що відповідають діапазону голосу дітей даної групи. 

Робота з дітьми, які нечисто інтонують Вони повинні сидіти ближче до добре співаючих дітей і до інструмента. Сидячи попереду, вони чують чистий спів музичного керівника і правильний спів добре співаючих дітей, що сидять позаду. Бажано відзначати і заохочувати кожне незначне досягнення у співі цих дітей. У роботі з ними необхідно проявляти більшу витримку і терпіння. Більшість дітей за умови використання педагогом відповідної методики роботи, ігрових елементів з часом долають цей вокальний та слуховий недолік.

Дітей, які нечисто інтонують потрібно вчити: розпізнавати: звуки різної висоти і співвідносити їх під час гри з певними іграшками. Наприклад, високі звуки — з пташкою або маленьким цуциком, низькі звуки — з ведмедиком або великою собакою тощо; тембральне забарвлення музичних інструментів, які звучать у різних регістрах; із заплющеними очима впізнавати, хто з дітей співає або читає вірш, оцінювати якість цього виконання (інтонаційно чисте звучання, чітка вимова тощо); уважно прислухатися до чистого співу сусіда, голосом повторювати за ним інтонацію окремої фрази або відтворювати ритмічний малюнок; користуватися різними мовленнєвими інтонаціями (під час запитань, читання віршів, спілкування).

У кожній групі зустрічаються діти, які добре чують мелодію і розрізняють висоту звуків, але голосом відтворити їх не можуть. Вони співають мелодію на кварту або квінту нижче, ніж інші, тому що мають невеликий об'єм голосу і у них відсутня координація в роботі слухового і голосового апаратів. Якщо таке звучання стійко тримається у дітей, то з ними проводяться додаткові індивідуальні заняття. Найважливіше - навчити цих дітей слухати себе і усвідомлювати, чи правильно вони співають мелодію.

На індивідуальних заняттях звучать пісні, які розучуються з усією групою, тільки на зручних для дітей більш низьких звуках, щоб вони чули правильне виконання мелодії. Для розширення діапазону пісні поступово транспонуються в більш високі тональності. Для отримання більш високого звучання можна запропонувати дітям: поспівки, вокальні вправи на невеликих інтервалах (терція, кварта) у вигляді наслідування співу зозулі («ку-ку»), крику гусей («га-га»), кудкудакання курей («ко-ко»), грі на дудці («ду-ду»), на балалайці («ля-ля») і т. д. Тривалість таких занять - 5-7 хвилин.

Однією з причин стійкого низького звучання є низький розмовний голос дитини. Консультації ларинголога, логопеда та відповідні прийоми навчання дозволяють підвищити розмовний голос дитини. Після чого він успішно оволодіває високим звучанням у співі.

Розвиток та охорона дитячого голосу Голосовий апарат — це унікальний інструмент, частина нашого організму, за станом якого слід стежити. Кожен педагог має знати основні правила гігієни та охорони дитячого голосу: запобігати щонайменшому перенапруженню голосових зв'язок дітей слідкувати, щоб динамічний режим дитячої розмови був помірним, зокрема забороняти дітям надто голосно сміятися, вигукувати.

Особливості будови голосового апарату та звучання дитячого голосу Голосові зв'язки є основним звукоутворюючим органом. Своєю будовою вони нагадують дві білі стрічки. До 7-9 років спеціальні голосові м'язи відсутні, тільки з 11-12 років голосовий апарат починає оформлятися. Характеристики звучання дитячих голосів до мутації істотно відрізняються від характеристик звучання голосів дорослих.

Голосові зв’язки у дітей: коливаються не всією поверхнею, а лише краями, через що дитячий голос звучить слабко; коротші, ніж у дорослих. Дошкільники співають за рахунок натягу зв'язок, тому дитячий голос звучить вище. Голосовий апарат дітей росте нерівномірно. Він не пристосований до тривалого і гучного співу, швидко перевтомлюється. Все це необхідно враховувати при навчанні дітей співу. Голоси хлопчиків і дівчаток до 10 років схожі між собою і мають єдину назву — дискант. Система резонаторів у дітей ще не розвинена, отже і тембральне забарвлення їхніх голосів достатньо обмежене.

Еталонне звучання дитячого дисканту має такі характеристики: дзвінке, витончене, легке. Іноді дитячий спів може мати і протилежні характеристики: низький, сиплий, хрипкий, форсований та напружений (діти не дотримуються гігієни голосу, голосового режиму та неправильно використовують натуральні регістри свого голосу — віддають перевагу грудному регістру замість головного (фальцетного). Головне (фальцетне) звучання співацького голосу виникає у результаті коливання країв голосових зв'язок, а грудне — повного коливання голосових зв'язок.

Використання головного та грудного регістрів Приблизно у 7 років у дітей з'являється здатність до змішаного голосоутворення (поєднання головного та грудного регістрів), але активно залучати грудний регістр у процесі співу дітям до 10 років не рекомендовано. Серед поширених проблем розвитку дитячих голосів – зловживання грудним звучанням. За статистикою, діти, які співають, використовуючи нетипові для свого віку резонатори, часто хворіють.

Найпростіше визначити, який регістр задіяний під час співу, можна, поклавши руку на грудну клітку там, де розміщуються трахея або бронхи, і послухавши, чи вібрує грудний резонатор. Якщо так — дитина співає неправильно, активно задіюючи грудний регістр. Звукоутворення у головному регістрі можна контролювати так: попросити дитину, щоб вона, співаючи голосний звук, широко відкривала рота. Якщо маленький язичок у горлі піднятий угору — голос формується правильно.

Навчаючи дітей співати, необхідно звернути особливу увагу на охорону дитячого голосу. Науково обґрунтовано, що надмірне навантаження голосового апарату дитини порушує роботу її серцево-судинної системи, нейро­ендокринної системи, призводить до зміни артеріального тиску та навіть температури тіла. Через співацьке перевантаження пульс дитини може падати до 40 ударів на хвилину. Можуть виникнути такі хвороби, як не змикання голосових складок, утворення на них вузликів, втрата голосу. Перевантажити голосовий апарат дитини може не лише зловживання часом вокальних занять, часті концертні виступи, а й спів занадто складного пісенного репертуару в той час, коли голос дітей ще не сформований вокально.

Не можна дозволяти дошкільникам співати пісні, написані для дорослих (коли ці пісні не адаптовані, тобто не перекладені для дитячого голосу). На голосову функцію погано впливає хвилювання. З метою охорони дитячого голосу потрібно: уникати крику, тривалого мовленнєвого навантаження; не співати під час хвороби; не співати на вулиці у холодну пору року; максимально захистити себе від наслідків різкої зміни температури довкілля; обмежувати вживання гострих, солоних, занадто гарячих або холодних страв, газованих напоїв.

Уберегти дитячий голос від пошкоджень допоможе дотримання співацького режиму. Відповідно до нього для дітей дошкільного віку та першокласників встановлюють тривалість співу не більше 10 хв. Пісні, вправи мають відповідати вокально-технічному та загальному музичному рівню дошкільнят. Бажано, щоб діапазон композицій не напружував їхні голоси, а мелодії творів — подобалися дітям і легко ними засвоювалися: будувалися на інтервалах-консонансах, інтонаційні ходи яких діти ліпше опановують. Слід добирати пісні з короткими музичними фразами, які закінчуються довгими тривалостями (наприклад, половинними). Перед початком кожної наступної фрази дитина без напруження встигне набрати повітря для дихання.

Настроювання голосового апарату Кожне заняття зі співу обов'язково слід починати з настроювання голосового апарату дітей на головне (фальцетне) звучання, яке передбачає послідовне виконання підготовчих вправ. Такі вправи дають змогу: роздихатися — розрухатися. Діти виконують кілька вправ на дихання, які потім поєднують з рухами тіла (махання руками, повороти тулуба тощо); розрезонуватися у мовленнєвому діапазоні. Діти залучають до роботи основні резонатори шляхом мелодекламації, тобто протяжного, виразного читання вірша; «розмукатися» у мовленні та співі, починаючи з примарних тонів мовленнєвого діапазону. Діти вимовляють звук «м»; склади «мі», «ме», «ма, «мо», «му»; потім — слова, які починаються на ці склади.

Корисно маленьким співакам слухати пісні у виконанні зразкових дитячих колективів, хорів, дітей-солістів. Високим еталоном звучання дитячого дисканту є голос Робертіно Лоретті. Слухаючи якісне виконання, діти мимоволі «підтягнуть» і свою інтонаційну точність, артикуляційну виразність тощо. Дуже шкідливо для дитячого голосу копіювати вокальну манеру дорослих. Механізм копіювання діє на рівні підсвідомості. Те, що виникає мимоволі, організовує голосову функцію і за рахунок систематичних повторювань уже свідомо закріплюється.

Добір пісенного репертуару Добираючи пісенний репертуар слід звертати особливу увагу на те, щоб: діапазон пісні був у межах октави; у пісні не було занадто багато довгих музичних фраз (у дітей ще недостатньо розвинуте співацьке дихання); у тексті пісні не було багато складних для вимови шиплячих звуків, збігів приголосних; у мелодії пісні не було стрибків на широкі інтервали, складних хроматичних ходів; у поетичному тексті пісні переважали зручні для співу голосні фонеми (вокальний текст); на високих звуках мелодії пісні не було зловживання голосними «е», «и», «є». Для дітей-солістів можливі певні відхилення від цих правил.

Вибираючи пісню, треба виходити не тільки з доступності літературного тексту, а й брати до уваги характер, будову мелодії, відповідність її особливостям даної групи дітей, їх вокальним можливостям, загальному рівню музичного розвитку. Кожна наступна пісня має бути дещо складніша в порівнянні з попередньою. Чим молодша дитина, тим яскравішими, доступнішими, простішими мають бути текст і музика пісні.

Обсяг пісенного репертуару Практика показує, що діти 3-4 років за рік засвоюють приблизно 15-20 пісень, Діти 5-6 років - 25-30 пісень (включаючи пісні для ігор). Основні вимоги до пісні, написаної для дітей, — це: доступність тексту, доступність засобів музичної виразності та художніх образів. Дошкільники легко сприймають і усвідомлюють вокальні твори завдяки єдності слова і музики. Пісенний текст допомагає зрозуміти зміст музики і полегшує засвоєння мелодії.

Правильному добору репертуару допомагає вивчення діапазону звучання дитячого голосу. Співочий діапазон — це обсяг звуків, який визначається інтервалом (відстанню) від найвищого до найнижчого звуку, в межах якого добре звучить голос. Вчені визначають так званий робочий діапазон, «звучну зону» (в межах звуків мі - сі першої октави). Більшість вчених, методистів вважають, що ненапружено, природно дитячі голоси звучать в межах ре — сі першої октави, хоч багато хто з дітей можуть відтворювати нижчі та вищі звуки.

Діапазон голосу в дітей: 2-3 років – мі – ля першої октави 3-4 років – ре – ля першої октави 4-5 років – ре – сі першої октави 5-6 років – ре першої октави – до другої октави.

У співочому діапазоні кожної дитини є звуки, які їм найзручніше співати. Це так звані примарні звуки – фа – соль першої октави. Пісні з домінуванням цих звуків завжди легко і швидко засвоюються дітьми. Натомість нижні звуки діапазону – до – ре першої октави – не завжди інтонаційно правильно відтворюються дітьми, звучать у їх виконанні занижено та напружено. Тому не слід часто використовувати пісні, в яких ці звуки переважають.

Методика вивчення пісні Розучування і виконання пісні дітьми — складний процес, як для дітей, так і для педагога. Зрозуміти зміст пісні, навчитися чітко вимовляти текст, запам'ятати його, інтонаційно чисто співати мелодію, засвоїти ритмічний малюнок, необхідну динаміку виконання, емоційно реагувати на художній образ — цей комплекс дій можуть засвоїти не всі діти одразу. Гарних результатів можна досягти лише завдяки поступовій цілеспрямованій роботі на нескладному репертуарі. На кожному занятті діти виконують 2-3 пісні. Перед роботою над піснею обов’язково проводиться розспівка, виконання спеціальних вправ для голосу і слуху.

Основні методичні прийоми Застосування диригентського жесту під час роботи з дітьми над темпом та динамікою. Показ напряму руху мелодії за допомогою руки. Виконання вокальних вправ та розспівок. Застосування ігрових вправ. Використання музичних рухів, імітації.

Послідовність розучування пісні Нова пісня розучується з дітьми у три етапи упродовж 6-7 занять. Перший етап – ознайомлення дітей з новою піснею (перше заняття): вступна бесіда, ілюстрація пісні за допомогою наочних засобів тощо, виразне та емоційне виконання пісні педагогом, бесіда з дітьми після ознайомлення з піснею, аналіз пісні, повторне виконання пісні педагогом.

Другим етапом в розучуванні нової пісні є оволодіння дітьми співацькими навичками (2, 3, 4, 5 заняття). Третій етап – закріплення та повторення пісні (6, 7 заняття). На цьому етапі діти демонструють: художньо-виразне та емоційне виконання пісні під музичний супровід, спів пісні хором, групою дітей або сольне виконання.

Слухання та аналіз пісні Вивчення пісні починається з її виконання педагогом. Воно має бути виразним, емоційно забарвленим, кожне слово — чітким, розбірливим. Слід виконувати не лише перший куплет, а повністю усю пісню. Це дасть змогу дітям зрозуміти загальний зміст пісні, прослідкувати розвиток образів. Уже перше слухання пісні повинно бути цілеспрямованим. Залежно від віку, розвитку дітей, після першого слухання дітям варто поставити такі запитання: який настрій має ця пісня? про кого ця пісня? чи сподобалася вам музика пісні?

Вдруге виконати пісню можна в іншому регістрі, в іншій тональності. При цьому важливо, щоб діти почули і відповіли на запитання: чи змінилася музика пісні? чим перший варіант звучання відрізняється від другого? Далі дітям можна поставити такі запитання: – скільки у пісні дійових осіб? – хто головний герой? – скільки куплетів має пісня?

У подальшій роботі над піснею потрібно ознайомити дітей із засобами художньої виразності, їх значенням для розкриття образу пісні. Згодом варто ставити дітям ще й творчі завдання: попросити визначити, який художній засіб можна застосувати для конкретного художнього образу; запитати, що відбудеться з образом пісні, якщо змінити художній засіб тощо.

Однією з поширених помилок педагогів є активне спілкування лише з кількома дітьми групи. Слід керуватися думкою німецького драматурга та критика Готхольда Лессінга: «Сперечайтеся, помиляйтеся, але, заради Бога, розмірковуйте, і хоч криво, але самі».

Розучування мелодії пісні Розучувати мелодії пісень слід поступово: за мотивами, невеликими за обсягом фразами. Мотиви і фрази варто повторювати кілька разів, обов'язково з новим завданням. Спочатку можна запропонувати співати їх тим дітям, які чисто інтонують (індивідуально або разом). Можна також попросити дітей виконати мелодію пісні на окремий склад (ку, лю, мо...). Для ліпшого засвоєння мелодії варто використати прийом співу «ланцюжок» — мотив, фразу або музичне речення діти виконують по черзі за рухом руки педагога. Багаторазовий інтонаційно чистий спів сприяє швидшому запам'ятовуванню мелодії усіма дітьми. Навіть діти, які не завжди чисто співають (не через те, що не мають слуху, а через те, що не вміють координувати слух з голосом), починають теж правильно інтонувати.

Діти, які нечисто інтонують, зазвичай мають занижений співацький діапазон. Знаючи цю особливість, музичний керівник (учитель) має добирати для кожної окремої дитини, яка нечисто інтонує, зручну тональність (кілька зручних тональностей) і пропонувати саме у ній співати пісню. Якщо педагог володіє грою не лише на фортепіано, а й на інших музичних інструментах, бажано, щоб діти під час вивчення пісні чули акомпанемент на різних інструментах. Корисно також учити дітей співати без інструментальної підтримки.

Поділ дітей на групи Діти, які нечисто інтонують, теж мають активно брати участь у загальному процесі роботи над пісенним репертуаром. Музичний керівник може поділити всіх дітей на групи: «соловейків» (діти, які чисто інтонують), «горобчиків» (діти, які нечисто інтонують). Назви груп можна змінювати за бажанням самих дітей (назви квітів, дерев). Це дасть змогу використовувати різні ігрові прийоми під час вивчення пісні. Наприклад, педагог може ставити дітям такі завдання: проговорювати текст лише «горобчикам» (індивідуально, групами); озвучувати текст прийомом «ланцюжок» (окремо «горобчики», потім усі разом). При цьому педагог довільно вказує рукою, хто за ким повинен співати або промовляти текст.

Обов'язково потрібно вчити дітей відтворювати ритмічний малюнок пісні (індивідуально, усім разом), спочатку звичайними оплесками; потім, для розвитку координації, ударами вказівним пальцем правої руки по долоні лівої руки і навпаки, або на ударних інструментах.

Під час виконання вивченої мелодії пісні доцільно об’єднувати разом обидві групи, використовувати ігрові прийоми. Наприклад: фразу співають тільки діти, які чисто інтонують; ритмічний малюнок наступної фрази проплескують діти, які нечисто інтонують; наступну вокальну фразу виконує музичний керівник; текст наступної фрази пісні промовляють лише діти, які нечисто інтонують; мелодію наступної фрази пісні співають діти, які чисто інтонують, або солісти і т. д.

Варіанти завдань можна змінювати, головне - домагатися, щоб звучання пісні, відтворення її ритмічного малюнку, промовляння її тексту відбувалися в одному темпі.

Виконання пісні Під час розучування пісень, співу вокальних вправ необхідно привчати дітей: співати м'яко, наспівно, протяжно; правильно артикулювати голосні звуки; не кричати під час співу; вільно рухати нижньою щелепою; слухати спів сусіда; одночасно, за рукою педагога, брати дихання, не піднімаючи при цьому плечі; одночасно починати і закінчувати спів, виділяти окремі за змістом слова, робити логічні акценти за рухом руки педагога; чітко, розбірливо вимовляти текст.

Ознайомлюючи дітей з художнім образом пісні, бажано, по можливості, залучати елементи візуалізації. Як свідчить практика, під час виконання пісень, які мають зображально-образний характер (про певну тварину, птаха, казкового персонажа) корисно запропонувати дітям тримати у руках ляльку, котика, ведмедика (відповідно до тексту), звертатися до них під час співу. Такий прийом підсилює емоційне ставлення дітей до художнього образу пісні, розвиває їхню артистичність.

Допомога вихователів уже під час вивчення дітьми тексту пісні повинна мати художньо-розвивальний характер. Метою цієї допомоги має бути не лише те, щоб діти запам'ятали слова пісні, а й навчилися: чітко, розбірливо вимовляти текст; відчувати зміст фраз; робити логічні акценти; виділяти головні за змістом слова; відчувати і відтворювати інтонаційну виразність тексту.