Презентація "Степова зона України"

ПРИРОДНА ЗОНА СТЕПУ ( УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП )Степ – це візитна картка українських земель. Він і дивує, і зачаровує, і вражає водночас. 

Український степ. Його широчіні немає ні кінця ні краю. Це – безмежна рівнина, вкрита густою ковилою, на якій блищить ранкова роса. Вітерець підхоплює і жене хвилі гіркого й терпкого аромату полину. Небо блакитне і чисте. Споконвіку степ був годувальником. Люди жили з рибальства, полювання та бджільництва. Річки пінилися від риби. У степу випасали худобу. Пізніше розорали землю й почали вирощувати пшеницю і соняшник. Для українців степ став символом вільнолюбства. У низинах Дніпра виникли перші козацькі січі, які відіграли неоціненну роль у становленні нашої державності.

Під час війни окупанти знищують тисячолітні скіфські кургани в Херсонській області, обладнуючи на їхньому місці вогневі позиції. СКІФСЬКІ КУРГАНИ — священна пам’ять наших пращурів, скіфських племен, з яких постала наша цивілізація. Український степ був рідною землею для них, а тому вона так рясно вкрита курганами - родовими усипальницями, пірамідами степу. Тільки в Миколаївській області зараз налічують приблизно 3 тисячі стародавніх курганів, з них два десятки – саме великі скіфські поховання. Але останнім часом вчені фіксують дедалі більшу руйнацію через так званих "чорних" археологів і місцевих фермерів.

СКІФСЬКІ БАБИ Вершини багатьох курганів у степу вінчають кам'яні стели, які в народі називають “кам’яними бабами”. Насправді це символічні статуї закутих у броню чоловіків. Їх колись встановлювали на похованнях відважних скіфських воїнів. Незвичні скульптури ...  Як вони з’явилися в наших степах, хто й для чого їх встановив?  Коли ?   Чому?  Що вони увіковічують?  –  Відповіді немає.        Тільки є припущення, вигадки, фантазії …          Є гіпотеза, що ці кам’яні статуї  розглядалися давніми людьми як ідоли-обереги – надіслані їм з неба.         Як стверджують вчені, вони з'явилися в українських степах приблизно в середині першого тисячоліття до нашої ери.         На каменях не збереглося жодних написів, позначок,  жодних слідів, які б вказували на походження дивного пам’ятника. Дослідники, що віднайшли ці пам’ятники давнини, охрестили їх просто і невигадливо –  «Скіфська баба». Ця назва збереглася й понині, стала загальнопоширеною.

При словосполученні "український степ" в уяві постає безкраї зелено-золоті порослі ковилою простори, на яких рясніють мільйони різних квітів, пасуться стада диких копитних, а повітря наповнене тисячею різних пташиних відгомонів. Круглі, низькі пагорби, розділені зарослими ярами, розходяться широкими хвилями; розкидані тінистими островами невеликі гаї; між сіл тягнуться вузькі доріжки. В Європі подібних місць вже практично не залишилося, та й в Україні степові "оазиси" сильно постраждали від освоєння земель: на сьогоднішній день розорано і забудовано 95% території. Але, на щастя, збереглися і майже незаймані ділянки. В основному, це райони, не зайняті лісом, але фактично непридатні для сільського господарства) і природоохоронні території. Тому поняття "дикий степ" в Україні і, зокрема, в Приазов'ї поки ще реально існує.

Степова природна зона в Україні найбільша за площею та займає приблизно 40% території країни). Вона простяглася від межі з лісостепом до узбережжя Чорного й Азовського морів, від дельти Дунаю до відрогів Середньоросійської височини, від державного кордону з Молдовою і Румунією на південному заході до кордону з Росією на північному сході. Степи охоплюють більшу частину Кримського півострова до передгір’їв Кримських гір. ПРИРОДНА ЗОНА – УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП

ТЕКТОНІЧНА БУДОВА ТЕРИТОРІЇ І ЇЇ РЕЛЬЄФЧергування височин і низовин у рельєфі степової зони пов’язане з неоднорідністю будови земної кори та проявом неотектонічних рухів. Більша частина території розміщена в межах різних тектонічних структур давньої докембрійської Східноєвропейської платформи.

ГЕОЛОГІЧНУ ОСНОВУ СТЕПУ СКЛАДАЮТЬ: Причорноморська западина, південно-східна частина Українського щита, південна частина Дніпровсько-Донецької западини, південно-західний схил Воронезького кристалічного масиву, Донецька складчаста споруда,Скіфська плита. ТЕКТОНІЧНА БУДОВА654321

РЕЛЬЄФВ степу переважають рівнинні форми рельєфу , переважно низовини . Це : Причорноморська низовина. Придніпровська низовина. Північно - Кримська рівнина. Приазовська височина. Донецькка височина25413

ЗАПАМ’ЯТАЙ!Відносно стійким ділянкам літосферних плит — платформам — відповідають рівнини. Складчастим рухомим тектонічним областям у рельєфі відповідають гори, тому що тут відбуваються активні горотворчі процеси, вулкани, землетруси; чим давніша складчастість( герцинська, каледонська, байкальська), тим гори за абсолютною висотою нижчі. ФОРМИ РЕЛЬЄФУ УСПАДКОВАНІ ФОРМИ їх будова і властивості успадковані від тектонічних структур , на яких вони сформувались ОБЕРНЕНІ ФОРМИ не успадкували властивості від тектонічних структур , на яких сформувались Закон порушено !

Центральну частину степу перетинає південна окраїна Українського щита. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям Дніпро прорізає кристалічні породи щита й поділяє його на дві частини, які відповідають таким формам рельєфу: на правому березі – відрогам Придніпровської височини, на лівому – Приазовській височині. Їхня поверхня розчленована долинами річок, ярами і глибокими балками. У місцях виходу найдавніших у світі кристалічних порід на поверхню формуються унікальні форми рельєфу, які на півдні України називають могилами. Український щит. Придніпровська височина. Приазовська височина. Яружно - балковий рельєф. Підвищення в рельєфі - могили, кургани

Найвища точка Приазов’я – гора Бельмак-Могила (324 м). З її вершини стікає більше десяти степових річок. А скіфи на верхівці цього пагорба-останця в давнину насипали курган з кількома похованнями. Між містами Дніпро й Запоріжжя річка Дніпро прорізає кристалічні породи Українського щита та поділяє його на дві частини, що лежать в основі: на лівому березі — Приазовську височину а на правому — відроги Придніпровської височини.

ПРИАЗОВСЬКА ВИСОЧИНА . КАМЯНІ МОГИЛИ Це гірська країна в мініатюрі. Вона бадьорить і заряджає відвідувачів цілющою енергетикою. Чарує незрівнянними ароматами і незайманістю степових трав…Заповідник „Кам’яні Могили” розташований неподалік від села Назарівка Володарського району Донецької області . Його площа складає близько 400 га. За площею і висотою це найбільша інтрузія в Донбасі і Приазов’ї. Її унікальні граніти не мають аналогів в світі. Їх вік близько 2 млрд. років. Пасмо гір представлено Західною і Східною грядою з абсолютною висотою окремих вершин до 100 метрів (у минулому їх висота досягала 3 км.). Геотектонічні дослідження вказують на неабиякі енергетичні особливості цього геологічного урочища.

На південь від щита фундамент платформи занурюється під товщу осадових порід різного віку, утворюючи Причорноморську западину. У рельєфі западина відповідає слабо похилій у бік моря Причорноморській низовині. З палеоген-неогенових порід тут поширені глини, пісковики, вапняки; з четвертинних – леси завтовшки 10–25 м, які є материнськими породами для формування чорноземів. Із вапняками та лесами пов’язані типові для степу суфозійні форми рельєфу – поди (степові блюдця) – округлі плоскодонні зниження рельєфу глибиною від 2 до 25 м і діаметром від кількох метрів до 10 км. ПРИЧОРНОМОРСЬКА ЗАПАДИНАПРИЧОРНОМОРСЬКА НИЗОВИНАПоширені лесові породи - материнстка порода чорноземів. Суфозійні форми рельєфу - степові блюдця

Степові блюдця (поди) за формою нагадують величезні тарілки. Це замкнуті й безстічні зниження майже ідеально круглої форми діаметром від десяти до кількох сотень метрів і завглибшки від кількох десятків сантиметрів до чотирьох метрів. Після танення снігів, злив та інтенсивного зрошування тут утворюються невеликі тимчасові озера. Природу цього загадкового явища до кінця не вивчено.

Біля гирла Дніпра на лівому березі розташований великий піщаний масив Олешківські піски з еоловими формами рельєфу. Вітер, перевіюючи давні піщані відклади Дніпра, створив бархани висотою 5–20 м. Олешківські піски - це дивовижне місце в Херсонській області, в Україні, яке нагадує собою справжню пустелю. За це його прозвали української Сахарою. Насправді тут не тільки пустеля. Є також ділянки з трав'янистою рослинністю, сосновими борами, Камишева заростями. А оточують цю територію густі штучні ліси.

Судячи з розкопок, поселення людей тут були вже в 11 столітті. Походження самого піску відносять до післяльодовиковий період. Раніше тут був густий ліс з різними представниками флори. Напівпустеля утворилася через стрімку вирубку лісів. Ще у 18-19 ст. на цій території росли трави та дрібний чагарник, завдяки якому стримувалося поширення пісків. Причиною поширення піщаних ландшафтів став активний розвиток вівчарства.. Мільйонні стада швидко знищили рослинність, волога перестала затримуватися, і вітряна ерозія призвели до утворення піщаних дюн. У 50-х роках 20 ст для зупинки опустелювання висадили мільйони дерев, загальна площа яких склала понад тисячу км2. У 2010 році тут заснували державний національний парк. Сьогодні його територія - піщані ділянки і штучні ліси. Свою назву - «Олешківські піски» - українська пустеля отримала, завдяки селищу Олешки (Олешки), розташованому поблизу. ОЛЕШКІВСЬКІ ПІСКИ З КОСМОСУ

На схід від Українського щита лежать південні частини Дніпровсько-Донецької западини, які в рельєфі відповідають Придніпровській низовині. Дніпровсько - Донецька западина Придніпровська низовина. Має переважно висоти 50 - 170 метрів. Найвища частина – Полтавська рівнина. Слабке розчленування , широкі річкові долина , є балки, соляні куполи . це повязано з минулим – ця територія було мілководним морем , де відкладалась сіль

Середньоросійська височина є горбистим плато з пересічними висотами 230—250 м), ерозійно-денудаційна лесова похила сильно розчленована рівнина. Рельєф ерозійний , балочно-долинний, місцями розвинений карст. Ще східніше – Воронезький кристалічний масив, виражений у рельєфі відрогами Середньоруської височини. Воронезький кристалічний масив. Середньоруська височина На височині розташовані Харків та Суми. Височина складена товстими шарами крейди .

КРЕЙДЯНІ ГОРИ НА ХАРКІВЩИНІВони утворилися тут понад 70 млн років тому, коли на цій території знаходилося море. Про те, що раніше гори були під водою, свідчать так звані «чортові пальці» – залишки викопних молюсків, які до сих пір знаходять на території пагорбів. Вони єдині в Україні, де завдяки віддаленості великих міст збереглася первозданна природа крейдяних відкладень. Унікальні пагорби включені до складу Національного природного парку «Дворічанський».

СВЯТОГІРСЬКА ЛАВРА Свято-Успенська Святогірська Лавра розташована в особливому природному ландшафті — на високому крейдяному березі річки Сіверський Донець, так званих Святих Горах. Це унікальний об’єкт культурної спадщини України. Адже, як свідчать археологічні знахідки, перші християнські печерні обителі з’явилися на цих горах ще в часи до хрещення Київської Русі. Монастир захищала з одного боку річка, з другого — ліси, що давало змогу успішно відбивати ворожі атаки. Багато разів на храм нападали, але нікому не вдавалося його знищити.

1862 року в селі Гола Долина була зведена церква святого мученика Георгія. Так почалася історія Свято-Георгіївського скиту Святогірської Лаври. За 5 років, у 1867, тут відкрили народне училище для хлопчиків. Пізніше заклад став церковно-парафіяльною школою, яка утримувалася на кошти монастиря й стала центром духовної освіти. Тут заклали бібліотеку, організували театр і недільну школу.Із приходом радянської влади в історії монастиря настали темні часи: усі його будівлі та майно наказали перетворити на будинок відпочинку, а Успенський собор — на кінотеатр. Частину храмів зруйнували, а на верхівці гори — встановили величезний пам’ятник червоному командиру Артему (Федір Сергєєв). У часи незалежної України Святогірський монастир став третьою в Україні православною Лаврою. Послух в обителі несе понад сотня ченців, а сама Лавра щороку відчиняла свої двері для тисяч прочан і туристів. Коли Росія вперше напала на Україну у 2014 році, тут знайшли притулок біженці із зони бойових дій, серед яких було понад 300 дітей. Через 8 років, коли збройна агресія РФ на Сході України перетворилася в повномасштабну загарбницьку війну, навесні 2022 року російські військові неодноразово обстрілювали місто Святогірськ. Від обстрілів та вибухових хвиль був ушкоджений Успенський собор та приміщення монастиря, в яких проживали ченці й численні біженці. Постраждала й низка інших храмів та монастирський музей. Але найбільше дісталося освітньому осередку Лаври — Свято-Георгіївському скиту. 8 травня прицільним артилерійським ударом російські окупанти зруйнували його вщент. Те, що берегло пам’ять, тепер саме лише спогад.

На південному сході сформувалася у пізньому палеозої в епоху герцинського горотворення Донецька складчаста споруда. Нині на її місці – старі гори , що не добудувались природою – Донецький кряж. Поверхня місцевості складена палеозойськими і мезозойськими відкладами: пісковиками, сланцями, вапняками, крейдою. На Донецькому кряжі розташована найвища точка степової зони та всієї Лівобережної України – гора Могила Мечетна (367 м). Донецька складчаста споруда Донецька височина . Донецький кряж. Типовими для нього формами рельєфу є гриви – вузькі асиметричні видовжені на кілька кілометрів підвищення. Кряж - видовжена височина. Найвища її частина – Донецький кряж Найвища точка :гора. Могила Мечетна – 367м. Багато балок , антропогенних форм рельєфу , повязаних з розробкою родовищ корисних копалин

Північна частина Кримського півострова лежить на молодій Скіфській платформі, пізньопалеозойський фундамент якої перекритий потужним мезозойським і кайнозойським осадовим чохлом. Рівнинна частина Криму зайнята Північнокримською низовиною. Через 10-15 років кримські степи ризикують перетворитися на пустелю.

У Криму зараз активно пропагують, що вони беруть воду з-під землі – бурять свердловини. Але це скінчиться тим, що весь грунт буде засолений і все перетвориться в солончаки. З тієї простої причини, що вода, яка видобувається з глибин, тягне за собою мінеральні солі. І ми на поверхні побачимо сіль. Це згубно для рослин, вони не будуть там рости. Потім треба проводити меліорацію, тобто промивати водою багато разів цю землю для того, щоб її знову можна було використовувати”,Південний сухий степ. Солончаки. Через 10-15 років кримські землі повернутися до того стану, в якому вони перебували до 1954 року, коли півострів приєднали до України. Адже в 1954-му році, коли відбулося приєднання Криму, там ніякої політичної складової не було, найбільше питання полягало в тому, що це був голий і безлюдний степ. Приєднання відразу ж і передбачало, що туди прийде дніпровська вода. Була розроблена відповідна програма щоб зробити Крим островом садів і виноградників. І вона непогано реалізовувалася.

Серед степового краєвиду конічними горбами заввишки до 60 м здіймаються блюваки — грязьові вулкани, які під впливом газу метану виштовхують на поверхню глинисті грязі. Усього тут, на Керченському півострові, існує понад 50 таких мікроформ рельєфу. Їх поділяють на згаслі, ті, що вивергаються періодично, і постійно діючі. Виверження періодично діючих вулканів відбувається, як правило, раз на декілька десятків років і супроводжується вибухами й навіть невеликими локальними землетрусами. Із газами, які іноді самозаймаються, із земних глибин викидається глиниста густа маса з уламками гірських порід. БУЛГАНАКСЬКЕ СОПКОВЕ ПОЛЕНа Керченському півострові є особливі форми рельєфу – грязьові вулкани..

це добірне товариство відомих вчених і академіків. У кожному із тутешніх вулканів увіковічене видатне ім’я: тут і Володимир Вернадський, і Микола Андрусов, і Олексій Павлов, і Володимир Обручев, і Герман Абіх… І хоча бруд, який вивергають Булганацькі грязьові вулкани, може здатися, не надто достойним імен великих вчених, однак, саме він приховує знання про глибини надр України. БУЛГАНАКСЬКЕ СОПКОВЕ ПОЛЕІз татарської слово “булганак” означає “каламутний”, “мулистий”, “багнистий”, що цілковито відповідає тутешньому ландшафту.

Степова зона дуже багата на корисні копалини різного походження. Найважливішими з них є кам’яне вугілля Донбасу; буре вугілля Дніпровського басейну; нафтогазові родовища Дніпровсько-Донецької (Східної) області та Причорноморсько-Кримського (Південного) басейну; залізні руди Криворізького і Керченського басейнів; марганцеві руди Південноукраїнського (Придніпровського) басейну; ртутні руди Микитівського родовища, кухонна сіль Бахмутського, Слов’янського, Сиваського родовищ;лікувальні грязі  Куяльника, західного узбережжя Криму, Миколаївщини, Донеччини. КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Клімат зони степу помірний континентальний. характерні більші річні амплітуди температури повітря, менша кількість опадів і недостатнє зволоження. Тут за низької вологості повітря часто бувають суховії, посухи, пилові та чорні бурі, які завдають шкоди сільському господарству. ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІМАТУ

Степова зона лежить на південь від осі Воєйкова, що впливає на характер атмосферної циркуляції. У степах переважає західне перенесення вологих морських повітряних мас з Атлантичного океану. У формуванні клімату велику роль відіграють вітри східного й північно-східного напрямків, які приносять сухі континентальні помірні повітряні маси. Улітку південні вітри несуть континентальні тропічні повітряні маси. Через вісь Воєйкова атлантичні циклони не завжди досягають степової зони, що є причиною меншої, ніж у лісостепу, кількості опадів. ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІМАТУ

Середні температури січня зменшуються на схід від –1 °С до –9 °С, а липня – збільшуються в тому самому напрямку від +20 °С до +23 °С. Річна кількість опадів зменшується від 450 мм до 300 мм з північного заходу на південний схід.      Найсухіше місце в Україні – Тендрівська коса, де середньорічна кількість опадів становить 291 мм (як у пустелі), а абсолютний мінімум – 100 мм. ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІМАТУ 60– 70 % опадів випадає в теплу пору року. Сніговий покрив нестійкий, утворюється з грудня до кінця лютого. Безморозний період триває 160–220 днів. 

Зазначені кліматичні умови степової зони є причиною бідності річкової мережі. Більшість річок транзитні. У степовій зоні розташовані нижні течії Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Східні області перетинає середньою течією Сіверський Донець. У межах степів великі річки приймають мало приток. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧКОВИХ СИСТЕМ

Живлення річок забезпечується переважно за рахунок талих снігових вод. Їхньому режиму властиві короткочасна та висока весняна повінь і низька літня межень. Короткі річки маловодні, влітку можуть у верхів’ях пересихати. Деякі несуть воду до полів. Унаслідок затоплення гирла річок морем утворилися відкриті й закриті лимани: Дніпровсько-Бузький, Дністровський, Молочний, Хаджибейський,Тилігульський. Куяльницький та інші. ХАРАКТЕРИСТИКА РІЧКОВИХ СИСТЕМ

У зоні степу розташовані найбільші за площею озера в Україні. Численні озера лиманного походження зосереджені переважно на півдні Одещини (Сасик (Кундук)) та західному узбережжі Кримського півострова 1 - (Сасик (Сиваш), 2- Сакське, 3 - Донузлав). У долині Дунаю є великі заплавні озера: Ялпуг, Кугурлуй ( в минулому – степове блюдце), Кагул. ОЗЕРА СТЕПУ132

У степовій зоні мало боліт. Вони представлені лише низинним типом. Найбільшими з них є Кардашинське серед Олешківських пісків, болота в пониззях Дніпра, Дністра, Дунаю. Подорожуючи Причорномор’ям Геродот відзначив, що в пониззі Дніпра є велика лісова країна – Гілея. Він мав на увазі ліси пониззя Дніпра, які поширені тут у заплаві річки . Поширенню лісів тут сприяють кращі гідрологічні умови порівняно з зональними степами, де природні ліси відсутні. Літописна Гілея є (була?) найбільшим лісовим масивом на півдні континентальної України. Сьогодні ж Гілея практично знищена, або ж замінена на штучні лісові насадження. До наших днів збереглися незначні площі природних лісів – залишків ГілеїВільхові ліси є природними лісами, одним із залишків Геродотівської Гілеї. Зазвичай вони дуже перезволожені, тому їх ще відносять до лісових боліт. Кардашинське болото є єдиним торфовим болотом на крайньому півдні, а тому є єдиним джерелом інформації про історію екологічних умов та рослинного світу Півдня України. Практично вся історія рослинного покриву Півдня України, історія екологічних умов півдня побудована на основі аналізів споропилкових відкладів Кардашинського болота. БОЛОТА СТЕПУ

Для перерозподілу річкового стоку в райони з дефіцитом води прокладено канали та зрошувальні системи, які наповнюються водами Дніпра і Сіверського Дінця. Це великі зрошувальні системи: Інгулецька, Північнокримська. Для водопостачання промислових міст Донбасу і Придніпров’я прокладено канали. Дніпро – Донбас, Сіверський Донець – Донбас, Дніпро – Кривий Ріг. На Дніпрі створено водосховища Кам'янське, Дніпровське, ШТУЧНІ ВОДОЙМИ СТЕПУ

Північнокримська зрошувальна система була найбільшою в межах колишнього СРСР. Її збудували для перетворення напівпустельного північнокримського степу на родючий сільськогосподарський край. До 2014 р. вона забезпечувала 85% потреб прісної води Кримського півострова (зараз зрошувальна система не працює). БУЛО СТАЛО

Найбільше природне багатство степової зони – її ґрунтові ресурси, серед яких переважають чорноземи. Саме завдяки їхній високій родючості степ є основним сільськогосподарським районом, де вирощують пшеницю, кукурудзу, просо, соняшник, кавуни. Через кліматичні особливості умови для землеробства складні. Для одержання стійких врожаїв потрібне зрошення земель. Щоб запобігти вітровій ерозії, уздовж полів створюють захисні лісосмуги. Ґрунти сформувалися на лесових відкладах. ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУНТІВ СТЕПУ

Залежно від рівня зволоження та характеру рослинності у степовій зоні утворилися різні зональні типи і підтипи ґрунтів. У північностеповій підзоні виникли чорноземи звичайні зі значним вмістом гумусу. Найбільший його вміст мають чорноземи Приазовської височини (7,2 %). У середньостеповій підзоні поширені чорноземи південні, в яких вміст гумусу зменшується до 5 %, наявні включення гіпсу на певній глибині. У найбільш посушливій південностеповій (сухостеповій) підзоні сформувалися каштанові ґрунти з невеликою часткою гумусу та близьким до поверхні заляганням гіпсу. ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОНАЛЬНИПХ ТИПІВ ГРУНТІВ СТЕПУ

 АЗОНАЛЬНІ ТИПИ ҐРУНТІВ ЗОНИ СТЕПІВ На терасах річок виникли лучно-чорноземні ґрунти. У південностеповій підзоні у подах в умовах промивного режиму трапляються солонці, солончаки та солоді. СОЛОНЧАКИ – це ґрунти, постійно насичені солями у верхніх горизонтах, що пригнічують ріст і розвиток рослин. Вміст гумусу – 1–2 %. На поверхні ґрунту наявна сольова кірка. Утворюються внаслідок випаровування мінералізованих підземних вод, що залягають близько до поверхні. СОЛОДІ формуються у зниженнях рельєфу (часто у подах) на краще зволожених землях унаслідок розсолення та вилуговування засолених ґрунтів. Солі при цьому вимиваються на певну глибину, як і у солонців, що менш засолені, ніж солончаки. Вони лужні, потребують гіпсування. Солончаки, солоді та солонці або зовсім не використовують, або використовують для випасання овець і великої рогатої худоби. 

У степовій зоні за надмірного зрошення розвиваються процеси вторинного засолення ґрунтів, коли солонці знову перетворюються на солончаки. Причиною цього є підйом рівня засолених підземних вод. АЗОНАЛЬНІ ТИПИ ҐРУНТІВ ЗОНИ СТЕПІВ СОЛОНЦІЦе ділянки з глибоким заляганням натрієвих або магнієвих солей. Вони виникають на місцях стародавніх морів чи колишніх родовищ мінеральних вод. Сіль у цьому випадку ніколи не доходить до поверхневого шару. На такому ґрунті складно щось виростити. Ділянки потребують хімічної меліорації: введення в солонець речовин, що містять кислоти, солі кальцію. Додатково роблять снігозатримання, часте розпушування ґрунту, формують родючий шар за рахунок привізного ґрунту. СОЛОНЧАКИҐрунти, насичені легкорозчинними солями (від 1 %) у верхньому шарі. На таких ділянках рослинності немає зовсім або виростають рослини, які потребують підвищеного вмісту солей у грунті. Для утворення солончаків необхідний високий вміст мінеральних солей у ґрунтових водах, у поєднанні із посушливим кліматом. При малій кількості опадів солі просто не встигають вимиватися із ґрунту. Основний захід меліорації :промивання солончаків прісною водою, зокрема з метою зниження рівня ґрунтових вод.

Рослинність степової зони відрізняється від лісостепу відсутністю лісів на вододілах. Лісом і чагарниками на півночі степової зони бувають вкриті лише байраки. Переважає дуб, до якого домішуються клен, липа, ясен, глід, шипшина, мигдаль, степова вишня. Лісистість степової зони становить 3 %. РОСЛИННИЙ СВІТ СТЕПІВБайра́к (тур. buyrak — ущелина, урвище або балка), рідше баїр (крим. bayır — пагорб або зарослий схил) — сухий або вологий яр (балка), що заріс деревами (здебільшого дубовими дібровами) чи чагарниковими кущами .

Залежно від кількості тепла, вологи, ґрунтів і природної рослинності степова зона поділяється на три підзони:північностепову, середньостепову, південностепову (південносухостепову).

ПІВНІЧНОСТЕПОВА ПІДЗОНАЗайнята різнотравним степом. Тут напровесні після танення снігу одержують воду цибулинні рослини: тюльпани, крокуси, гіацинти. Пізніше квітує яскраво-жовтий адоніс (горицвіт), спалахують степові півники і фіалки. На початку літа викидає свої метілки ковила, розпускаються квіти півонії вузьколистої (воронця), шавлії, волошки, конюшини. З середини літа степ вигорає і життя завмирає до перших осінніх дощів, коли з’являється зелена ковдра з мохів. Північний Степ, або Північностепова фізико-географічна підзона, займає майже всю північну і східну частини степової зони. Виняток становить тільки крайній південь Херсонської, Миколаївської і Запорізької областей, що прилягають до Чорного і Азовського морів.

У  СЕРЕДНЬОСТЕПОВІЙ ПІДЗОНІ Поширені типчаково-ковилові степи. Вони значно бідніші за видовим складом, ніж різнотравні степи, рослинний покрив розріджений. Основними рослинами є злаки: ковила Лессінга, ковила українська, типчак (костриця), стоколос, а також гвоздика, деревій, шавлія. 

У ПІВДЕННОСТЕПОВІЙ ПІДЗОНІ, яка відчуває гострий дефіцит води, формуються сухі степи з переважанням полину, солянки, житняку, типчака, ковили, кермеку. Рослини утворюють окремі острівці, що чергуються з голими пісками.

Природна рослинність степової зони майже не збереглася. Через широкомасштабне зрошення та високу розораність земель нині 80 % території зайнято сільськогосподарськими угіддями. 

В українському степу повністю зникли великі тварини — тарпани та сайгаки. Зараз це світ дрібних гризунів і землерийок. Великі гризуни, зокрема бабаки, майже зовсім вимерли. Зустрічаються вони лише в заповідниках. Польові миші й ховрахи добре пристосувалися до життя на сільськогосподарських ланах. Вижили й тварини, які ними харчуються: горностай, ласка, степовий тхір. Раніше в степу було безліч птахів. Сьогодні доволі часто трапляються жайворонки, куріпки, перепілки. Зрідка можна побачити дрохву, сову або орла. Зараз птахам ніде сховатися, вони гинуть від отрутохімікатів, які застосовують для боротьби зі шкідниками.

Характерними представниками степової фауни є дрібні гризуни: ховрахи, хом’яки, миші, полівки, тушканчики. Зрідка зустрічається великий гризун байбак. На гризунів полюють хижі звірі: тхір, лисиця, вовк, із птахів – степовий орел, боривітер малий і великий, лунь. Інколи можна побачити дрохву. У полі живуть перепілки, жайворонки, журавлі. На узбережжі морів мешкають баклани, чаплі, пелікани, лебеді-шипуни, мартини. Із плазунів відомі степова гадюка, жовточеревий полоз, ящірки. ТВАРИННИЙ СВІТ СТЕПІВ

Рослини, характерні для степових ландшафтів, пристосувалися до дефіциту вологи. Вони тримають більшість своєї біомаси під землею у масивних коренях, бульбах і цибулинах. Через це нерідко степ називають «лісом догори ногами». Щільна коренева система, що розростається біля поверхні ґрунту, і відмерлі рештки рослин утворюють дерен. Коли степ зрошують рясні дощі, вода затримується у дернині і рослини встигають за короткий час поглинути її максимально. У другій половині літа, коли степ починає всихати, відмирає лише та частина рослин, що знаходиться на поверхні ґрунту. Основна біомаса рослин буде очікувати нового сезону, схована травами глибоко під землю. Це дуже корисне пристосування для захисту від пожеж, які в степу не рідкість. АДАПТАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ЖИВИХ ОРГАНІЗМІВ СТЕПУ

ДЕРНИНА не пропускає дощову вологу глибоко під землю, органіка у степовому ґрунті майже не розкладається, а накопичується. Таким чином, степ, допоки лишається степом, безкінечно накопичує у ґрунті гумус. Жоден інший механізм у природі не може так надійно і масштабно накопичувати вуглекислий газ із атмосфери та консервувати його у ґрунті. Без цього неможливо побороти парниковий ефект і глобальні зміни клімату. Втім, варто зруйнувати степову рослинність, як чорнозем починає зазнавати ерозії та руйнування (фактично, розкладається мікроорганізмами під впливом опадів або змивається). Славнозвісні українські чорноземи, які накопичували гумус від часу закінчення останнього зледеніння, прискорено деградують останні 50—100 років через тотальне перетворення на ріллю. Стрімко відбувається процес опустелювання. (це не наступ далеких південних барханів, а мінералізація гумусу, деградація та ерозія ґрунту, зникнення малих річок, що призводить до втрати родючості та ще більшої посушливості клімату. У сучасних підручниках з географії південь України вже виділяють в окрему зону – Сухостеп, підкреслюючи перетворення цієї зони на пустелю. Відповідно, ліс, що формує під кронами затінок і мікроклімат, не може накопичувати чорнозем, оскільки в умовах зволоження органіка швидше розкладається і вивільнюється в атмосферу, ніж накопичується.

Степ в дійсності є найбагатшою на різноманіття флори екосистемою: на квадратному метрі степу можна зустріти до 120 видів рослин. Враховуючи, що більшість степових територій початково були розміщені на рівнинах, вони утворили товстий прошарок чорнозему і тому першими з усіх були розорані під вирощування сільськогосподарських культур. Найбільш масове розорювання всіх придатних для роботи сільськогосподарської техніки територій відбулось у 1950-х роках. Решта степів, непридатна для оранки (схили, балки, кам’янисті та крейдові відслонення), все одно була віднесена до сільськогосподарських земель і отримала статус «малопродуктивні, деградовані землі». ІСТОРІЯ СТЕПІВ І ЇХ ПОДАЛЬША ДОЛЯ

Більше того, посадка лісу починається з оранки – «підготовки ґрунту». Оранка і згодом затінок від молодих дерев гарантують стрімке руйнування степових ґрунтів та вивільнення сполук вуглецю з них у атмосферу. Отож посадка лісу в степу є безпосередніми діями, які посилюють парниковий ефект та сприяють глобальним змінам клімату. Не маючи можливості висаджувати на таких ділянках, їх передали під лісорозведення, переслідуючи мету «не дати землі гуляти». На таких територіях почали створювати штучні лісонасадження. Офіційним поясненням, для чого це робити : боротьба з ерозією. У наш час основним видом ерозії є вітрова – здування родючого шару ґрунту з переораних полів вітром в посушливі дні. Натомість лісові господарства створюють у степових регіонах лісонасадження на схилах та балках, що є нижче площини здування, а це аж ніяк не перешкоджає вітровій ерозії на ріллі. Таким чином за бюджетні гроші знищується дика природа схилів, і все це пояснюється потребою зупинити здування чорнозему на рівнині, згори.

Лісонасадження часто здійснюється чужорідними видами Наприклад, робінія псевдоакація (так звана «акація біла») походить з Північної Америки. Вона повністю витискає з рослинних угруповань аборигенні види. Після пожеж робінія здатна пускати рясні кореневі пагони і штучні ліси перетворюються на чагарники. Акацієві хащі практично позбавлені будь-яких трав’янистих рослин і фауни. Таким чином, створення нових лісових насаджень у степовій та лісостеповій зонах нерідко призводить до утворення ландшафту, в якому нема ані степу, ані лісу. У степовій зоні, звісно, є природні ліси, які формуються на дні глибоких балок і вздовж річок, де протягом року зберігається волога. Такі ліси називають байрачними. Найбільші в Європі байрачні ліси були раніше там, де тепер знаходяться дніпровські водосховища та прибережна забудова, де вони могли рости. Проте, з кліматичних причин посадити повноцінний ліс на місці степу є нонсенсом. ПОМИЛКИ ЛЮДИНИ ПРИРОДА НЕ ПРОЩАЄ

Саме степ в Україні найбільше змінений людиною. В окремих районах розораність степової зони сягає рекордних 90 % у світі Наслідком цього є посухи і суховії, пилові (чорні) бурі, які здувають верхній родючий шар землі, не закріплений, як було раніше, корінням рослин. Особливо разючі зміни сталися в найпосушливішій південній частині степу, де надмірне й нерозумне зрошення земель призвело до засолення ґрунтів. Рідкі сильні зливи розмивають поверхню, утворюючи яри. УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП І ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ СТЕПОВОЇ ЗОНИ.