Презентація "Стратегії та методики корекції девіантної поведінки дітей та підлітків з порушеннями розвитку"

Девіантна поведінка дітей з порушеннями розвитку як психолого-педагогічна проблема та предмет корекції. Форми і рівні девіантної поведінки при різних типах порушень. Організація корекційно-психологічної і профілактичної роботи з дітьми, які мають відхилення у поведінці. Рівні та форми профілактики формування девіантної поведінки. Стратегії та методики корекції девіантної поведінки дітей та підлітків з порушеннями розвитку

Діти з порушеннями розвитку стикаються з різними перешкодами, що ускладнюють їх можливості до адаптації у навколишньому світі. Ці порушення можуть сприяти формуванню у них девіантної поведінки, яка відрізняється від стандартних норм та очікувань. Причини девіантної поведінки у дітей з порушеннями розвитку можуть бути різноманітними. Найчастіше, це пов'язано зі специфічними особливостями їх нервово-психічного функціонування та складнощами у сприйнятті та обробці інформації. Також, девіантна поведінка може бути наслідком невідповідності між очікуваннями суспільства та можливостями самої дитини. Такі діти можуть відчувати відчуження, бути об'єктом заперечення та недооцінювання своїми ровесниками та оточуючим середовищем. Девіантна поведінка дітей з порушеннями розвитку як психолого-педагогічна проблема та предмет корекції

Поведінка, що відхиляється від норми, або девіантна поведінка, відображає соціально-психологічний статус дитини на осі «соціалізація – дезадаптація – ізоляція». По співвідношенню процесів адаптації-індивідуалізації і за позицією особистості в суспільстві виділяють такі варіанти соціальної адаптації: радикальна адаптація (самореалізація через зміну особистістю існуючого соціального світу); гіперадаптація (самореалізація через вплив особистості на соціальне життя у вигляді її наддосягнень); гармонійна адаптація (самореалізація особистості у вигляді орієнтації на соціальні вимоги); конформістська адаптація (пристосування за рахунок придушення індивідуальності); девіантна адаптація (вихід за існуючі соціальні норми); соціально-психологічна дезадаптація. Під нормальною поведінкою, зазвичай, розуміють нормативно-схвалену поведінку, характерну для більшості людей. Ми можемо вважати, що поведінка особистості відбиває процес її соціалізації, тобто. інтеграції у суспільство, адаптацію у соціальному середовищі з урахуванням індивідуальних особливостей.

Для того щоб відрізнити поведінку, що відхиляється, від інших явищ і при необхідності констатувати її наявність і динаміку у конкретної дитини або підлітка, необхідно знати її специфічні особливості:1. Девіантна поведінка не відповідає загальноприйнятим чи офіційно встановленим найважливішим для цього суспільства на даний час соціальним нормам.2. Девіантна поведінка та особистість, що її виявляє, викликають негативну оцінку з боку інших людей, яка може мати форму суспільного засудження або соціальних санкцій.3. Поведінка, що відхиляється, завдає реальної шкоди самій дитині або оточуючим людям. Вона супроводжується стражданням, яке переживає сам девіант або інші люди. Така поведінка є руйнівною: залежно від форми – деструктивною або аутодеструктивною.4. Девіантну поведінку можна охарактеризувати як стійко повторювану (багаторазово або тривало). Якщо семирічна дитина один раз узяла без дозволу невелику суму грошей у батьків на солодощі, ця поведінка не є девіантною. Навпаки, систематичний усвідомлений крадіжка підлітком є однією з форм поведінки, що відхиляється. Однак навіть одноразова суїцидальна спроба є серйозною небезпекою і може розцінюватися як девіантна поведінка особистості, є аутодеструктивною.

5. Девіація повинна узгоджуватися із загальною спрямованістю людини. Вона не має бути наслідком нестандартної, кризової ситуації чи самооборони.6. Поводження, що відхиляється, розглядається в межах медичної норми. Воно не повинно ототожнюватися з психічними захворюваннями або патологічними станами, хоча може поєднуватися з останніми. За певних умов вона може переходити в патологічну. Наприклад, залежна (адиктивна) поведінка може перерости в системне захворювання – наркоманію, алкоголізм. 7. Девіантна поведінка характеризується вираженою індивідуальною і віково-статевою своєрідністю. Форма девіації та ступінь її виразності можуть варіювати від цілком невинних проявів до тотального порушення життєдіяльності особистості.

При педагогічному підході поняття «девіантна поведінка» найчастіше ототожнюється з поняттям «дезадаптація». До шкільної дезадаптації входять неуспішність, порушення взаємин із однолітками, конфлікти з педагогами, емоційні порушення. Найбільш поширені поведінкові відхилення, що поєднуються зі шкільною дезадаптацією, – дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна поведінка, агресивна поведінка, опозиційна поведінка, брехня, куріння, хуліганство, злодійство. Ознаками масштабнішої соціальної дезадаптації у шкільному віці можуть бути: регулярне вживання психоактивних речовин (летючі розчинники, наркотики, алкоголь), сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, втеча з дому, скоєння злочинів, залежність від комп'ютерних ігор чи релігійних сект, фанатизм. Визначення девіантної поведінки – це стійка поведінка особистості, що відхиляється від найважливіших соціальних норм, що завдає реальної шкоди суспільству чи самій особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією.

Форми і рівні девіантної поведінки при різних типах порушень.Є. В. Змановська пропонує класифікацію поведінкових відхилень, засновану на таких провідних критеріях, як вид норми, що порушується, і негативні наслідки. Відповідно до цих критеріїв виділяються три основні групи девіантної поведінки: делінквентна (злочинна), асоціальна (аморальна), аутодеструктивна (саморуйнівна).

Делінквентна поведінка – це поведінка, що порушує правові норми, що загрожує суспільному порядку і благополуччю оточуючих людей Підлітки: хуліганство, крадіжки, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. УДіти (від 5 до 12 років): насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, злодійство, дрібне хуліганство, руйнування майна, підпали. Асоціальна поведінка – це поведінка, що відхиляється від моральних норм, що безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісних відносин. У підлітковому віці найбільш поширені втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, відмова від навчання, брехня, безладні статеві зв'язки, графіті (настінні малюнки та написи непристойного змісту), субкультурні девіації (сленг, шрамування). У дітей найчастіше зустрічаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, лихослів'я, брехня, крадіжка, жебракування. Аутодеструктивна поведінка – це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, що загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Вона виступає у таких основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, зловживання психоактивними речовинами, самоізоляція від навколишньої дійсності, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність із вираженим ризиком для життя.

• духовні проблеми (відсутність чи втрата сенсу життя, несформовані моральні цінності та вищі почуття, внутрішня порожнеча, блокування самоактуалізації);• деформації у ціннісно-мотиваційній системі (девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фрустрованість потреб, внутрішні конфлікти, неефективні механізми психологічного захисту);• емоційні проблеми (тривога, депресія, негативні емоції, труднощі розуміння та вираження емоцій);• проблеми саморегуляції (порушення здатності ставити цілі та домагатися їх виконання; неадекватна самооцінка, надмірний чи недостатній самоконтроль, низька рефлексія, малопродуктивні механізми подолання стресу, низькі адаптивні можливості, дефіцит позитивних ресурсів особистості);• когнітивні спотворення (дисфункціональні думки, стереотипи мислення, обмежені знання, міфи, забобони, неадекватні установки);• негативний життєвий досвід (негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насильства). Поведінка дітей та підлітків, що відхиляється, є складною формою соціальної поведінки, детермінованої системою взаємопов'язаних факторів і психологічних причин. Її характеризують такі складові:

Виділяють чотири групи методів, спрямованих на виправлення девіантної поведінки дітей та підлітків:метод руйнування негативного типу характеру (метод «вибуху» (за А. С. Макаренком) та метод реконструкції характеру);метод перебудови мотиваційної сфери та самосвідомості: об'єктивного переосмислення своїх переваг та недоліків; переорієнтування самосвідомості; переконання; прогнозування негативної поведінки;метод перебудови життєвого досвіду: розпорядження; обмеження; перенавчання; перемикання; регламентації способу життя;метод попередження негативної та стимулювання позитивної поведінки: заохочення та покарання; змагання; позитивна перспектива. Організація корекційно-психологічної і профілактичної роботи з дітьми, які мають відхилення у поведінці.

Особливістю інтервенції у процесі подолання девіантної поведінки є бажання змін з боку самої дитини та її готовність співпрацювати з психологом та педагогами. У випадку девіантної поведінки дітей та підлітків, ініціатива та згода повинні йти від законних представників дитини. Основною складністю роботи з девіантною поведінкою особистості є те, що на початкових етапах психолого-педагогічної допомоги дитина часто опирається змінам, незважаючи на виражені негативні наслідки своєї поведінки. У таких випадках підставою для втручання може бути ступінь шкоди, завданої девіацією, або рівень соціальної дезадаптації особистості. Завдання психолого-педагогічного втручання в разі девіантної поведінки включають:формування мотивації до соціальної адаптації або одужання;стимулювання особистісних змін;корекція конкретних форм девіантної поведінки;створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання. Ефективність роботи оцінюється на основі об'єктивних показників зменшення небажаної поведінки. Одним з найважливіших критеріїв позитивних змін є підвищення рівня соціальної адаптації дитини.

Особа з девіантною поведінкою має стійку мотивацію зберегти девіацію. Стимулювання мотивації до зміни поведінки можна назвати головною задачею і найбільшою складністю психолого-педагогічного впливу на особистість дитини. Робота з її мотивацією настільки складна, що деякі фахівці висувають наявність сформованого бажання змінити себе і своє життя як головну умову для поведінкової корекції. Широко поширеним прийомом є оцінка негативних наслідків девіантної поведінки. При цьому дитину просять якомога детальніше, з конкретними прикладами, розповісти про те, як вона дійсно постраждала від своєї поведінки, яку шкоду завдала своїм близьким та оточуючим людям. Ефективною є методика проектування майбутнього, яка передбачає детальний опис свого майбутнього при збереженні девіантної поведінки і без неї. Це дозволяє дитині усвідомити перспективи та наслідки своїх дій і спонукає до позитивних змін. Ефективним методом стимулювання позитивних змін є групове переконання. Воно допомагає підтримувати і посилювати позитивні зміни шляхом взаємодії та підтримки в груповому середовищі. Досить жорстким, але, на жаль, єдиним ефективним у деяких випадках, є методика природних наслідків поведінки. Суть цього підходу полягає у наданні девіанту повної свободи дій, передачі йому повної відповідальності за себе та свою поведінку. При цьому на підлітка майже не впливають, не контролюють його (не критикують, не переконують, не направляють до фахівців) і позбавляють його будь-якої підтримки. Корекція мотивації.

Девіантна поведінка супроводжується широким спектром негативних емоцій, особливо тривогою, страхом і агресією. Існують два основних способи корекції негативних емоційних станів – зменшення їх сили (наприклад, за допомогою систематичної десенсибілізації) та формування альтернативних реакцій (наприклад, через тренінг релаксації або підвищення самовпевненості). Навчання релаксації є важливим завданням, для вирішення якого було запропоновано методику прогресивної релаксації, також відому як аутотренінг. Крім тренінгу релаксації, використовують метод формування стратегії самоконтролю. Спочатку дитину навчають спостерігати за власною поведінкою: встановлення особистих цілей, планування поступових кроків до досягнення цілі, виявлення значущих підсилень позитивної поведінки. Після виконання дій, що сприяють досягненню цілі, діти можуть нагороджувати себе за допомогою позитивного самооцінювання. Позитивну самонагороду може становити щось, що виходить за межі повсякденного життя; щось приємне, що ми робимо рідко; нарешті, самозаяви (наприклад, кожного разу, коли підліток утримується від куріння, він каже собі: "Відмінно", "Я молодець", "Я задоволений, що зробив це"). Складні цілі можуть бути розбиті на кілька етапів, щоб діти нагороджували себе за послідовне досягнення все більш важливих цілей. Методи корекції емоційних станів та саморегуляція

Крім емоційних проблем і труднощів саморегуляції, причиною відхилень у поведінці можуть бути спотворення в когнітивних процесах оцінки ситуації і власної поведінки у ній. Змінюючи їх зміст, можна очікувати змін і в емоційній та поведінковій сферах. Першим методом когнітивного перебудування може бути звернення уваги на суперечності в судженнях або розповіді дитини. Іншою поширеною методикою є ідентифікація та корекція дисфункціональних думок. Наприклад, депресія і хімічна залежність часто супроводжуються такими негативними переконаннями, як: "Я поганий (погана)", "Мене не можна любити", "Я нікому не цікавий", "У мене нічого не виходить". Важливо, щоб дитина самостійно досліджувала свою поведінку і переконалася в неадекватності дезадаптивних думок, а також що вони є причиною багатьох її проблем. Когнітивне перебудовання.

Існує різноманітні способи припинення небажаних дій. Найпоширенішим методом є покарання. Воно може мати різні форми: тайм-аут, використання негативних наслідків реакції. Тайм-аут – це процедура, яку поведінкові консультанти часто рекомендують використовувати при роботі з агресивними або надмірно активними дітьми. В цьому випадку просто відводять дитину від ситуації, в якій небажана поведінка може отримати посилення. Використання методики негативних наслідків передбачає, перш за все, позбавлення дитини підкріплюючих стимулів у випадку прояву небажаної поведінки. Підкріплюючими стимулами можуть бути улюблені заняття, вільний час, подарунки, солодощі, увага оточуючих, успіх. Методи припинення небажаної поведінки.

Найпоширенішим методом формування бажаної поведінки є підкріплення. В основі його лежить оперантний принцип обумовлювання. Варто зауважити, що як позитивне, так і негативне підкріплення підсилюють ймовірність виникнення реакції. Позитивні підкріплюючі стимули передбачають надання чогось бажаного, а негативні підкріплюючі стимули – видалення чогось хорошого у даній ситуації. Позитивне підкріплення є основним методом зміни поведінки. Умови успіху:підкріплення повинно бути індивідуально значущим;підкріплення повинно застосовуватися систематично та негайно після бажаної поведінки;зв'язок між бажаною поведінкою та використаним при цьому підкріпленням повинен бути достатньо чітким. Спочатку проводиться ідентифікація підкріплюючих стимулів. Для цього необхідно визначити, що саме є підкріплюючими стимулами для конкретної дитини. Також можна запропонувати дитині скласти шкалу "приємних подій" або список умов, які покращують настрій. Замість слів можна використовувати зображення, на яких зображені потенційно приємні діяльності. Методи формування позитивної поведінки.

Рівні та форми профілактики формування девіантної поведінки. Виділяють три рівні профілактики формування девіантної поведінки. Первинна профілактика направлена на усунення несприятливих факторів, що викликають певне явище, а також на підвищення стійкості особистості до впливу цих факторів (наприклад, пропаганда здорового способу життя, залучення дітей та підлітків у заняття спортом). Вторинна профілактика направлена на раннє виявлення та реабілітацію нервово-психічних порушень, роботу з підлітками, що мають виражену схильність до формування поведінки, що відхиляється (тут вирішуються проблеми сімейного виховання, зокрема, насильства в сім'ї, захисту прав дітей). Третинна профілактика направлена на попередження рецидивів у осіб з уже сформованою девіантною поведінкою, лікування нервово-психічних розладів, що супроводжуються порушеннями поведінки.

Серед різноманітних форм профілактики та корекції поведінки, що відхиляється, найбільш перспективними є такі. Організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, спрямована на досягнення замісного ефекту. Люди використовують, наприклад, психоактивні речовини, які покращують настрій, доки не отримують щось краще. Альтернативними формами активності визнано: спорт; художня самодіяльність; пізнання; творчість; спілкування з людьми, які є позитивним прикладом для наслідування; кохання; релігійно-духовна, благодійна та інша соціально схвалена діяльність. У сімейному вихованні провідними профілактичними завданнями виступають раннє виховання стійких інтересів, розвиток здібності любити і бути любимим, формування вміння працювати. Батьки формують потреби особистості через залучення дитини до різних видів діяльності – спорт, мистецтво, пізнання, працю. Якщо до підліткового віку позитивні потреби не сформовані, особистість виявляється уразливою щодо негативних потреб та девіацій.

Наступна форма профілактики та корекції – організація соціального середовища. Впливаючи на соціальні чинники, можна запобігти небажаній поведінці особистості, наприклад, через створення негативної громадської думки по відношенню до поведінки, що відхиляється. Профілактика залежної поведінки включає насамперед соціальну рекламу щодо формування установок на здоровий спосіб життя та тверезість. Особливого значення має політика ЗМІ. Інформування включає традиційні форми виховної профілактичної роботи: лекції, бесіди, поширення літератури, відео- і телефільмів. Відповідна інформація, підтверджена статистичними даними, має надаватися своєчасно. Наприклад, розмови з підлітками щодо попередження наркозалежної поведінки мають проводитися не пізніше 14 років. Такі розмови доцільно направляти на обговорення наслідків девіантної поведінки та способів утримання від неї, використовуючи демонстрацію позитивних образів поведінки (особистий приклад, біографії, періодика, художня література, кіно- та телефільми).

Активне навчання соціально важливим навичкам переважно реалізується у формі групових тренінгів. Це тренінг резилієнтності (стійкості до негативного впливу соціальних чинників); тренінг асертивності чи афективно-ціннісного навчання (розвиває вміння розпізнавати емоції, висловлювати їх прийнятним чином, продуктивно впоратися зі стресом, формує навички прийняття рішень, підвищує самооцінку, розвиває позитивні цінності); тренінг формування життєво важливих навичок (розвиває вміння спілкуватися, підтримувати дружні стосунки, конструктивно вирішувати конфлікти, приймати на себе відповідальність, ставити цілі, відстоювати свою позицію та інтереси; формує навички самоконтролю, зміни себе, впевненої поведінки).

Активізація особистісних ресурсів передбачає залучення до активних занять спортом, стимулювання розвитку творчого потенціалу та самовираження. Мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки використовується у випадках вже сформованої девіантної поведінки. Вона спрямовано профілактику рецидивів чи його негативних наслідків. Наприклад, наркозалежні підлітки можуть отримувати своєчасну медичну допомогу, а також необхідні знання щодо супутніх захворювань та їх лікування.