😍😍😍Перше кохання Тараса. Першим коханням, першою дитячою захопленістю Шевченка стала дівчина-кріпачка Оксана Коваленко, яка мешкала по сусідству і була на три роки молодшою від майбутнього поета. Їхні матері, спостерігаючи за дитячими забавами своїх дітей, думали, що вони одружаться в майбутньому, але для цього забракло часу — їх дитяча симпатія не переросла у справжнє глибоке почуття. Спочатку пан Енгельгард забирає з собою до Вільно Тараса у ролі козачка, а потім, в січні 1840 року видає Оксану заміж за кріпака Сороку, із сусіднього села. Про це Тарас вже дізнається коли через чотирнадцять років повертається до Кирилівки вільною людиною. Тарас Шевченко зберіг образ Оксани в своїй душі і подалі не раз відтворить його у своїх творах. Оксана Коваленко
😍😍😍Марина Максимович Музою для Тараса стала Марія Максимович, яка була дружиною давнього друга поета. Впродовж свого перебування в Москві, Тарас неодноразово бачився з Марією і саме їй був подарований автограф вірша Шевченка «Садок вишневий коло хати…». Хоча вони й листувалися, але їхні розмови стосувалися вибору нареченої.
😍😍😍Лукерія Полусмак. Колишня наймичка, кріпачка, українка Лукерія Полусмак – останнє кохання поета. Лукерія уявлялася для Тараса, як остання соломинка, як порятунок від самотності та надія на створення теплого сімейного щастя, але, на жаль, все виявилося не так просто. Шевченко домовляється з друзями про звільнення Лукерії з кріпацтва, пропонує їй одружитися і переїхати в Україну, але Лукерія виходить заміж за Яковлева, який був звичайним перукарем. З ним у шлюбі вона щасливою не була, тому, коли їх діти підросли, Лукерія перебралася з Петербурга до Каневу, щоб до кінця життя каятися про помилку молодості і доглядати за могилою Тараса на Чернечій горі.
Коли мав гроші, то Тарас Григорович міг піти в ресторан, замовити устриці та французьке шампанське, яке коштувало 14 — 15 рублів за пляшку. За цю суму в той час можна було купити 5 корів!За словами істориків, Шевченко дуже любив смачно поїсти. Обожнював справжній український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», одеський борщ з карасями, вареники з сиром з грубої гречаної муки та такі ж самі галушки. Особливо знався на рибних стравах: «Лящі дніпрові», карасі сушені або «засмажені зі сметаною», судак і щука, «міцно приправлена перцем»
Одягався Тарас Шевченко, згідно з модою ХІХ сторіччя. Дехто з сучасників вважав його навіть франтом. Поет носив і костюми, і фраки, цилиндр, одягав модні сорочки та краватки. Одного разу купив собі з гонорару єнотову шубу, іншого – гумового плаща-макінтоша за 100 рублів. Більш того, схоже, що поет носив і золоті запонки.
Попереду у нас цікавий і творчий етап нашої вікторини – «Впізнай вірш Шевченка за емодзі»! 📜🔍😊 Сьогодні ми подивимося, як добре ви знаєте поезію Великого Кобзаря та чи зможете розпізнати його безсмертні рядки через сучасну мову символів. Будьте уважними, адже за простими значками ховаються глибокі образи та потужні емоції! Ми поринемо у чарівний світ поезії, читаючи вірші Тараса Шевченка. Його слова, написані понад століття тому, і сьогодні звучать актуально, надихаючи нас на добро, віру та любов до рідної землі. Готові до випробувань? Тоді починаємо! 📖✨
По🌳🌳🌳🌬️🕺🏼по. Край. До↩️↘️По діброві вітер виє,Гуляє по полю,Край дороги гне тополю. До самого долу. Стан високий, лист широкий —Нащо зеленіє?Кругом поле, як те море. Широке, синіє. Чумак іде, подивиться. Та й голову схилить;Чабан вранці з сопілкою. Сяде на могилі,Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини!Одна, одна, як сирота. На чужині, гине!
Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло,Чи так мені чого було?Мені так любо, любо стало,Неначе в бога. ....... Уже покликали до паю,А я собі у бур'яніМолюся богу... І не знаю,Чого маленькому меніТоді так приязно молилось,Чого так весело було?Господнє небо і село,Ягня, здається, веселилось!І сонце гріло, не пекло!👦1️⃣3️⃣🕤👦за. Чи то так☀️💥Чи так👦чого було?👦❤️❤️👍Неначе в
Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива. Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма.І блідний місяць на ту поруІз хмари де-де виглядав,Неначе човен в синім морі,То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали,Ніхто ніде не гомонів,Сичі в гаю перекликались,Та ясен раз у раз скрипів.
СВІТАЄ, КРАЙ НЕБА ПАЛАЄСвітає, край неба палає;Соловейко в темнім гаїСонце зустрічає. Тихесенько вітер віє;Степи, лани мріють;Між ярами над ставами. Верби зеленіють;Сади рясні похилились;Тополі на воліСтоять собі, мов сторожа,Розмовляють в полі.І все то те, вся країна,Повита красою,Зеленіє, вмивається. Ранньою росою,Вмивається, красується,Сонце зустрічає, −І нема тому почину, І краю немає.
Леоні́д Костянти́нович Каденю́к – український льотчик-випробувач 1-го класу, політичний діяч, генерал-майор авіації, перший і єдиний космонавт незалежної України. Леонід Каденюк завжди брав із собою в політ у космос збірку «Кобзар». Як пов’язані світлини із Тарасом Григоровичем Шевченком?
У заслання Тараса Шевченка відправили 1847 року за царським указом Миколи І. Кобзар залюбки досліджував казахську культуру та природу. Шевченку подобалося спілкуватися з населенням краю: казахи нерідко приходили до нього погостювати та попозувати для зарисовок. Вони називали його «акин Таразі», або «поет Тарас». Сьогодні в Казахстані продовжують вшановувати українського митця. На його честь названі вулиці в багатьох містах країни. А в місті Форт-Шевченко ще з 1932 року працює найбільший меморіальний музей Тараса Шевченка за межами України.
Шевченкова поезія стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:«Свою Україну любіть…»
