Презентація "Театр абсурду"

Презентація зі світової літератури. Учня 11 класу Полякова Іллі «Театр абсурду»

На початку 50-х років XX століття у театрах Франції почали з'являтися незвичайні вистави, виконання яких було позбавлене елементарної логіки, репліки суперечили одна одній, а зміст, який відтворювався на сцені, був незрозумілий глядачам. Ці незвичні вистави мали і дивну назву - театр "абсурду", або мистецтво "абсурду". Символи театру абсурду

Мартін Ешлін

Хоча театр "абсурду" зародився і виник у Франції, проте мистецтво "абсурду" не належало до явищ французького національного мистецтва. Ініціаторами цього напрямку були письменники - румун Ежен Іонеско (Йонеско) та ірландець Семюел Беккет, які проживали і працювали на той час у Франції. У різні періоди до них приєдналися ще деякі драматурги - вірменин А. Адамов, а також англійський письменник Г. Пінтер, Н. Сімпсон та інші, які проживали у Парижі. Ежен Іонеско Семюел Беккет. Артур Адамов

Вистави театру "абсурду" носили скандальний характер: глядачі обурювались, деякі не сприймали, деякі сміялись, а частина глядачів захоплювалась. У п'єсах драматургів-абсурдистів не було позитивних героїв. їх персонажі позбавлені людської гідності, затуркані внутрішньо і зовнішньо, покалічені морально.

Автори при цьому не виражали ні співчуття, ні обурення, вони не показували і не пояснювали причин деградації цих людей, не розкривали конкретних умов, які доводили людину до втрати людської гідності. Абсурдисти намагалися ствердити думку, що людина сама винна у своїх нещастях, що вона не варта кращої участі, коли не в змозі і не в силах змінити життя на краще.

Автори театру "абсурду" протиставляли своїх героїв суспільству, але не конкретному, яке пригноблювало людину, а суспільству взагалі. Такий метод протиставлення особистості суспільству драматурги запозичили з філософії екзистенціалізму, яка була основою мистецтва "абсурду".

Винахідливо користуючись засобами мистецтва, діячі театру "абсурду" відобразили в своїх творах основні положення, запозичені ними у філософів-екзистенціалістів:ізольованість людини від зовнішнього світу;-індивідуалізм і замкнутість;-неможливість спілкування одного з одним;недосяжність для людини поставленої перед собою мети.-непереможність зла;

У своїх п’єсах автори Драми абсурду намагаютьсяпоказати безпорадність логічного, раціонального мислення сучасної людини, повну нездатністьзрозуміти навколишній світ, інтегральнуневпорядкованість у житті, умовність,двозначність людського спілкування та, врешті-решт, загальну неможливість адекватного розуміннялюдини людиною за допомогою мови (“Марення удвох» Йонеско). Мотиви розпаду, вбивства,смерті, які присутні майже в кожній п’єсі Драми абсурду,символізують фатальну приреченість людини в цьому світі.

Драматургійні засобита сценічна техніка п’єси Драми абсурду вражають глядача. Це, перш за все, цілковите ігнорування єдностей: місця, часу та дії. Місце дії переважно невизначене або універсальне (так в п’єсі Беккета «Очікуючи Годо” дія розгортається на дорозі, якою персонажі йдуть та водночас залишаються на місці). Час, буває, йде в зворотньому напрямку (“Лиса співачка” Йонеско). Дія як така часто взагалі відсутня, або ж вонаілюзорна (“Стільці» Йонеско). Йонеско взагалістверджував: “На сцені нічого не повинновідбуватися”. Драматурги всіляко підкреслюють невпорядкованість людини в світі.

Поняття “характер» взагалі відсутнє, персонажі радше нагадують маріонеток. Інакше кажучи, весь антураж п’єсинацілений на відтворення відчуття абсурду. Все це не означає відсутності глибинногосенсу в п’єсах . За допомогою комізму,гротеску, матеріалізованоїметафори, пози, погляду, умовчання, міміки, інтонації, каламбуру, парадоксу авторам п’єс вдається поставити і так чи інакше вирішити найважливіші проблеми сучасного буття людини.

Театр "абсурду" з його болем за людину та її внутрішній світ , з його критикою автоматизму, міщанства, конформізму, деіндивідуалізації й акомунікабельності вже став класикою світової літератури.