Презентація "Театр Скморохи Шкільний театр "

11 кл мист Театр скоморохи Шкільний театр вертеп театр Бачинського 3 05 2022

письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонесу, Боспору. Античні часи

На теренах Північного Причорномор’я збереглися зображення масок, статуетки акторів.

Театральні вистави були частиною святкового обряду на честь бога Діоніса. Про те, які твори ставили в театрах, достеменно невідомо.

Архітектурні залишки амфітеатру археологам пощастило знайти лише в Херсонесі. За типом розташування у просторі він наслідував грецькі театральні споруди. Залишки античного амфітеатру в Херсонесі Таврійському, Севастополь

В античному театрі література, музика і танці нероздільні: при виконанні трагедій і комедій хор з інструментальним акомпанементом відігравав роль коментатора подій, що відбувалися на сцені.

В архаїчні часи люди не уявляли свого життя без різних видовищ. У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян нерозривно поєдналися слово, музика, танці, магічні ритуальні дії. Оксана Андрущенко. Дідух (живопис на склі)

Прообрази театрального реквізиту можна побачити в обрядових діях спалювання солом’яного опудала на Масницю, у заквітчаній стрічками Марені, яку топили в річці навесні, у прикрашанні хати солом’яним дідухом на Новий рік.

Театр має нерозривний зв’язок із грою. В обрядовому пратеатрі вона розгортається мовби за попередньо розписаним сценарієм.

Весняний обряд розігрувався просто неба і складався з ігор-хороводів з імітацією трудових процесів, рухів тварин: «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Просо» та ін.

«Воротар»

«Кривий танець»

Новорічний обряд «Водіння Кози»Новорічний обряд «Водіння Кози» передбачав застосування спеціального костюма — вивернутого кожуха з міха, що одягав «актор». Колядники використовували маски, грим.

Українське театральне мистецтво бере початок від давньослов’янських обрядів, мистецтва скоморохів, які часто виступали з ляльковими виставами. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Перші професійні актори — скоморохи — в часи Київської Русі виступали як музиканти, танцюристи, акробати і перед народом, і перед князівською знаттю. 1 - Фреска «Скоморохи» з південної вежі Софійського собору. Київ;

Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення та обладнання, крім ширми, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо.

Носії розважального мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних святах. Найчастіше вулицями «водили козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах зі сценками соціально-викривального змісту.  

Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства і складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл в Україні дістало назву Скоморохи, що підтверджує популярність цих мандрівних акторів.

Окремий вид драми, що сформувався в цей період, - вертеп (Вертеп - назва печери поблизу Віфлеєму, у якій, за біблійною легендою, народився Ісус Христос). Акторами вертепа були ляльки.

Із різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов’язаний національний ляльковий театр вертеп.

Час виникнення його ще й досі точно не визначено, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що в давнину студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами і хуторами, заробляючи собі на хліб. Сокиринський вертеп

Вертепна дія розігрувалась у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. 2 - вертепна скриня;

У підлозі сцени обох ярусів прорізували щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома лініями — релігійною і народною.

На верхньому «небесному» поверсі відбувалася християнська драма-містерія про народження Христа, співали янгольські хори, канти, колядки.

На нижньому «земному» — стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та ін. персонажі вертепу

В інтермедіях розігрували комічні сценки та діалоги, грали «троїсті музики», з’являлися колоритні персонажі, наприкінці — сміливий Запорожець, який усіх перемагав. Цю ляльку народного захисника і улюбленця робили вищою за всі інші, одягали в яскравий український костюм.

Поляки танцювали краков’як,

Москаль — камаринську,

Дід і Баба — козачок.

Вони співали жартівливу пісню «Ой під вишнею, під черешнею». У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.

Елементами театрального мистецтва було наповнене й життя козаків. У всіх полках були музиканти, адже в похід козаки вирушали з піснями.

Вертепна лялька Козак

Вони активно проводили дозвілля: танцювали, співали, слухали кобзарів і самі розповідали про свої подвиги. На Січі панувала сміхова стихія, яка ініціювала багато жартів.

Любили козаки й театр календарної обрядовості (зокрема, вони були дотепними колядниками, стрибали через вогнища на Івана Купала), організовували вертеп та різні театрально-карнавальні дійства.

У козацько-гетьманську добу спалах розвитку театрального мистецтва пов’язаний щонайперше зі шкільним навчанням. Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст.

Шкільний театр українського бароко започаткував драму як сценічне дійство, що відбувалося за певними правилами з декораціями, шумовими ефектами та іншими сценічними засобами.

На козацько-гетьманську добу припадає період розвитку українського шкільного театру. Його становлення відбувалося в Київській академії, колегіумах, братських школах.

Згідно з програмою обов’язкових предметів — поетики й риторики — учні вчилися складати віршовані панегірики на різні теми. Їх приурочували до релігійних свят, днів пам’яті відомих духовних осіб, військових перемог.

Ці декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Застосовували мінімальне оформлення: костюми, завіса, атрибути.

Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності. Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми.

Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою.

Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736). Драми для шкільного театру писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й інколи брали участь у їх створенні, під час канікул влаштовували рекреаційні вистави просто неба. Феофан Прокопович (парсуна)

Шкільний репертуар складався переважно з різдвяних і великодніх драм, п’єс на історичні теми.

Також із мораліте, що передбачало введення алегоричних дійових осіб із характерними атрибутами: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У цих творах сатиру автори спрямовували проти хабарництва, невігластва, розбещеності, жорстокості.

Барокові риси шкільної драми проявились у контрастному зіставленні драматичного і комічного. Між актами серйозної драми, де звучала «книжна» мова, виконували жартівливі інтермедії, написані народною мовою.

Сюжети зводилися до епізодів із побуту селян, козаків, студентів, нерідко — до суперечок двох персонажів (батько і син, українець і польський пан). Поступово інтермедія стала самостійним комедійним жанром.

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці — Глухові. Тут діяла придворна акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського.

Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок» (французькою мовою). На сцені ставили також опери італійських композиторів, комедії Мольєра.