Техніка «в прокол» полягає у тому, що тканину проколювали та наносили на лицевій стороні стібки. Такі стібки наносились по вертикалі і по горизонталі з різною щільністю — це так званий шов в рядки. Такими стібками заповнювали орнамент — ромби, квадрати. Стібки наносили на тканину також скісно, при цьому кожен наступний стібок починався посередині наступного, таким чином виконували скісні лінії — так званим косим швом. Скісні стібки накладали на тканину також колоском або в ялиночку, таким швом обводили переважно ромби.
Гладь — це двостороння вишивка. В Україні відома пряма та скісна гладь. В цій техніці прямими або скісними стібками заповнюють великі площини. На Київщині, Полтавщині, Чернігівщині таку техніку називають — лиштва, а на Львівщині — кладення. Цією технікою вишивали подоли сорочок та кінці рукавів.
Мережка — це прозора, легка вишивка, яка виконується тільки на тканині полотняного переплетення. При цій техніці горизонтальні нитки витягуються, а вертикальні збираються в пучки і обметуються нитками. Основним призначенням мережки було зшивання або підшивання різних частин одягу. Найпростіший вид мережки — прутик. Прутиком підшивалися рубці утворюючи при цьому дірочки. Мережки виконували білими або сировими нитками, а на Поділлі ще й жовтими.
«Кафасор» — техніка подібна до поверхниці. Відмінність полягає у тому, що нитки при переході від одного стібка до іншого стеляться по діагоналі, а не по вертикалі. Для вишивки кафасором нитки беруть сирові, охристі, чорні. Ця техніка була поширена на Поділлі та Буковині і нею оздоблювалася верхня смуга на нижній частині установчого рукава в жіночих вишитих сорочок.