Презентація "Текст як дискурс"

Текст як дискурс: стратегії і тактики співрозмовників

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (франц. dіsсоиrsе – мовлення). До 80-х років XX ст. термі­ни "дискурс" і "текст"уживалися як синонімічні. Це по­яснюється браком у певних європейських мовах слова, відповідного франко-англійському "дискурс", тому його замінили найменуванням "текст".

Розрізнення понять "текст" і "дискурс" відповідає по­ложенням Ф. де Соссюра про мову і мовлення (лінгвістики мови і лінгвістики мовлення), означає відмінність тексту і дискурсу, однак не протиставляє їх, а підкреслює їхню єд­ність.

Основні характеристики цих двох одиниць можна представити у вигляді опозиційних пар:• текст – одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс – комунікативного, їх можна розглядати як відповідники речення і висловлювання;

• усність – писемність; письмовий текст протистав­ляється усному дискурсу; відповідно текст – це предика­тивна одиниця, а дискурс – це мовленнєва дія, або мов­леннєвий акт. Письмовий текст має певні переваги над дискурсом: сказане усно необхідно запам'ятати, щоб керу­ватися цим або передати іншим. Немає потреби у запа­м'ятовуванні написаного, оскільки текст закріплений на матеріальному носії, його можна прочитати у будь-який час;

час створення – передавання; створення дискурсу збігається з часом його передавання, за умови, що мовлен­ня не передається за допомогою магнітних носіїв або зміст сказаного не надходить через посередника; створення тек­сту переважно не збігається з часом його передавання: текст створюється в один час, а передається та надходить до адресата в інший;

монологічність – діалогічність; дискурс передбачає часто інтерактивну дію, а текст – монолог;

обсяг – дискурс передбачає протяжність, а текст може бути дуже коротким (складатися з одного речення);

когезія (когерентність); текст характеризується ко­гезією на поверховому рівні (лексики, граматики), а озна­кою дискурсу є дискурсивна когерентність між мовленнє­вими актами;

відсутність у тексті та наявність у дискурсі засобів невербального супроводження мовлення.

На відміну від дискурсу, текст документа тісно не по­в'язаний з реальним часом. Він існує у фізичному часі не як такий, а лише на матеріальному носії, який може старіти і псуватися. Дискурс не може накопичувати інформацію. Цей спосіб передавання інформації не призна­чений для її збереження. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтворювати, тоді як дискурс відтворити неможливо.

Існують різні концепції, що описують способи, моделі та стилі спілкування. Різноманіття підходів певною мірою сприяє більш глибокому вивченню й аналізу основного процесу і допомагає кожному опиратися на ту концепцію, яка йому найбільше зрозуміла і відповідає його уявленням про себе та про інших.

Проте важко розібратись у великій кількості підходів, ураховуючи, що описано далеко не всі, до того ж, звичайно, заважає відмінність у термінах, які вживаються для характеристики одних і тих самих явищ. Об’єднати розмаїття термінів і відповідних їм феноменів можна, увівши поняття «стратегія та тактика спілкування». Це дасть змогу описати процес інтегровано і сприятиме систематизації інформації. 

Варто зауважити, що деякі вчені вживали термін «стратегія спілкування», однак переважно в математичному контексті (відповідно до теорії гри). У працях з менеджменту й маркетингу це поняття охоплює не лише спілкування, а й усю систему стратегій, яка використовується в організації (підприємстві, фірмі тощо). Наприклад, у маркетингу розрізняють стратегії, зорієнтовані на збут товару, і клієнтцентровані стратегії. Сьогодні в основі підготовки керуючих американськими банками лежить саме навчання їх стратегіям і тактикам.

Існують різні визначення поняття «стратегія». У нашому розумінні – це загальна схема дій. Американські автори вважають, що це загальний план досягнення мети. Описуючи та конструюючи в житті стратегії спілкування, доцільно орієнтуватися на обидва визначення. До того ж треба ще враховувати, чи досягається мета під час спілкування одним суб’єктом чи обома.

Коли двоє суб’єктів прагнуть виконати разом певну роботу, обмінятися думками, почуттями, оцінками, дійти згоди, вони, спілкуючись, прямують до досягнення спільної мети. Якщо ж кожен або один із суб’єктів хоче задовольнити лише свої інтереси, він ставить перед собою індивідуальну мету. Інколи люди, що спілкуються, можуть і не ставити перед собою певної мети (фактичне спілкування).

Для повної характеристики стратегій до мотиваційного компонента необхідно додати ще змістовний. Спільна або індивідуальна мета може відповідати гуманістичним або маніпулятивним (егоїстичним, навіть жорстоким) установкам спілкування. У першому випадку – це найчастіше готовність, що реалізується у спілкуванні через акти співробітництва, співучасті, взаємодопомоги, взаєморозуміння та взаємоповаги. У другому випадку – це спрямованість на дії, в яких проглядають корисливі, егоїстичні інтереси одного або обох суб’єктів. Саме ці установки кожного з них і призводять до маніпулювання та порушення етики спілкування.

Для характеристики стратегій важливими є не лише мета та комунікативні установки, а й характер конструювання спілкування. Його стратегічним параметром є певне співвідношення між діалогом і монологом.

Якщо під час взаємодії суб’єкти по черзі обмінюються інформацією, думками, жестами, почуттями, то вони дотримуються діалогу. Якщо досить довго говорить один або ж, говорячи, кожен думає лише про себе, то відбувається монолог чи двамонологи.

Сприймаючи монолог одного із суб’єктів, інший може вести з ним внутрішній діалог. Діалогічний підхід до спілкування (краще в контексті зовнішнього діалогу) є оптимальним з погляду організації комунікації й має великий розвиваючий, творчий потенціал. Ці стратегії ділового спілкування можна пояснити на прикладах. Так, перед створенням фірми Микола і Ганна самостійно розпоряджалися своїми коштами. Тепер вони мають вести фінансові справи разом. Для цього необхідно прийняти єдине рішення, яке б задовольнило обох партнерів. Микола заявляє: «Я – старший, через це я буду розпоряджатися грошима». У Ганни вихопилось: «Ах, так?! Як же ти міг так повестися зі мною? Я не допущу цього». Це стратегія – маніпулятивно-монологічна, мета її індивідуальна.

А ось приклад стратегії – гуманістично-діалогічної. Мета її спільна. Керівник організації говорить: «Наступного року випускатимемо іншу продукцію, більш складну. Що ми для цього мусимо зараз зробити?” Підлеглі внесли такі пропозиції: розробити документацію, визначитись з ресурсами, знайти покупців і т.д. «Давайте конкретно розподілимо, хто за що відповідатиме,» – попросив керівник. Начальники служб почали формулювати свої завдання.

Система послідовних дій, що сприяють реалізації стратегії, досягненню мети, називається тактикою.

Одну й ту саму стратегію спілкування можна втілити в різних тактиках. Побудова стратегії або її добір залежить від особливостей суб’єктів, які це здійснюють, їх системи цінностей, інтересів і обов’язково від комунікативних установок. Побудова і добір тактик базуються насамперед на знаннях про ситуацію та особливості конкретних співрозмовників. Загалом, на розбудову тактики як системи дій при спілкуванні, звичайно, впливає стратегія, якщо вона є усвідомленою. Саме вона визначає характер дій, які застосовують суб’єкти, передаючи певну інформацію і впливаючи один на одного.

Отже, спосіб і стратегія спілкування – два споріднених феномени, що розкривають операційний аспект взаємодії людей. Вони є важливим інструментом досягнення мети.

Основні правила спілкування. Щоб бесіда була результативною незалежно від того, з ким ви розмовляєте необхідно: по-перше, сподобатися співрозмовнику, для цього встановлені основні правила, які сприяють досягненню даної мети: Щиро цікавтеся іншими людьми. Посміхніться. Пам’ятайте, що ім'я людини – це самий найсолодший для нього звук на будь-якій мові. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

уміти керувати процесом спілкування, впливаючи на людей, не ображаючи їх і не викликаючи в них почуття образи. Для цього існують свої правила: Починайте з похвали і щирого визнання достоїнств співрозмовника. Указуйте на помилки інших не прямо, а побічно. Спочатку вкажіть на свої власні помилки, а потім уже критикуйте свого співрозмовника. Ставте співрозмовнику запитання замість того, щоб йому щось наказувати. Давайте людям можливість врятувати свій престиж. Виражайте людям схвалення з приводу найменшої їхньої удачі і відзначайте їхній успіх. Будьте щиросерді у своїй оцінці і щедрі на похвалу. Створюйте людям гарну репутацію, яку вони будуть намагатися виправдати. Удавайтеся до заохочення. Створюйте враження, що помилка, що ви хочете бачити виправленою, легко поправна; робіть так, щоб те, на що ви спонукуєте людей, здавалося їм нескладним. Домагайтеся, щоб люди були раді зробити те, що ви пропонуєте.

вибравши мету вашої бесіди, намагайтеся схилити людей до вашої точки зору м’яко, без тиску і не нав’язуючи свою ідеологію. Якщо людина вважає вашу точку зору своєю, вона прагне до досягнення вашої мети – як своєї. Отже, треба пам’ятати, що:єдиний спосіб одержати перемогу у суперечці – це ухилитися від неї;виявляйте повагу до думки вашого співрозмовника. Ніколи не говоріть людині, що вона не має рації;якщо ви помиляєтеся, визнайте це швидко і рішуче;з самого початку дотримуйте дружелюбного тону;змусьте співрозмовника відразу ж відповісти вам «так»;нехай більшу частину часу говорить ваш співрозмовник;нехай ваш співрозмовник вважає, що дана думка належить йому;щиро намагайтеся дивитися на речі з погляду вашого співрозмовника;ставтеся співчутливо до думок і бажань інших;драматизуйте свої ідеї, подавайте їх ефектно;кидайте виклик, зачіпайте за живе.

Слід пам’ятати, хто хоче успішно дискутувати, повинен спробувати якнайбільше довідатися про свого співрозмовника.