Презентація "Творчість Миколи Братана. Урок літератури рідного краю"

Микола Братан: “Література – моє життя”. Урок літератури рідного краю

Це моя Батьківщина!!!

Віртуальна подорож Херсонщиною Історія Херсона налічує понад 230 років. Місто є центром Херсонської області або по-простому Херсонщини, яке розкинулося в Таврійських степах на півдні України, в гирлі могутнього Дніпра-Славутича, серед степових просторів, скіфських курганів, зелених виноградників і полів стиглої пшениці. Сучасний Херсон - це місто двох портів - річкового і морського. Історичні та природні пам'ятки, своєрідна природа, тепле південне сонце, піщані морські пляжі, річки та озера - все це і є місто Херсон.

Моя Херсонщина. Місто катакомб. Мало кому відомо, що Херсон – це буквально місто на катакомбах, особливо це стосується старої його частини. І походження цих підземних лабіринтів досить незвичайне. Пов’язують це із тим, що у давні часи будинки зводили з глини, яку місцеве населення брало прямо з-під своїх ніг. Проте це стосується лише частини вивчених катакомб, решта з них не обстежувалась. І за деякими легендами, підземні лабіринти не тільки пов’язують райони міста між собою, а й ведуть з одного берега Дніпра на інший. Сьогодні у підземеллях Херсону й досі знаходять старовинні предмети побуту, і навіть книги та вино. Цікаво…

Кавуни - далекі родичі гарбузів родом із Африки. Такі стиглі, солодкі, смачні кавуни вирощують на херсонських степах!

Дині, вирощені на херсонських степах, увібрали сонця засмагу і всі солодощі літа!!!Ось такі вони красуні!!!

Так колосяться пшениці на Херсонщині

Від сонця до сонця Від сонця до сонця і прадід, і дід,І тато в степу гарували,І нас научали, щоб так, як і рід,В житті свою нивку орали. Нехай не судилось за плугом іти,Хай інші підняв перелоги,Від сонця до сонця, мій брате, і ти. Не раз гарував до знемоги. Ночами не спиш, як чогось не стача,Коли виколошує нива. А слово – це теж і відрада й печаль. В чеканні завітного жнива. Від сонця до сонця – і праця й любов,І то не твоя лиш потреба. Ти в божий цей світ не на грища прийшов,Не повним він буде без тебе. Додбай на віку сокровенне в роду,Не втрать ні зеренця, ні гронця. Лиш так, не інак – причащатись труду,Як ратай – від сонця до сонця. (М. Братан)

Тут вчаться ті, хто марить морем…

«Фрегат» - пам'ятник першим кораблебудівникам, який був установлений у 1972 році на честь перших кораблів Чорноморського флоту.

Погодьтеся, варто подивитися, як вирощують рожеву сіль для ванн. Виявляється, везуть її не з далеких заморських країн, а з невеликого села Геройське Голопристанського району Херсонської області. Здавна цей край на Дніпро-Бузькому лимані славився видобуванням солі, ще з часів запорізьких козаків, які заснували тут промисли. В одному з озер вода червоного кольору, тому і здобута тут сіль рожева. А пейзаж просто фантастичний!

Так, Херсонська область асоціюється з кавунами, динями та морем. Європейці знають про Олешківські піски та дельту Дніпра, а у всьому світі чули і про Асканію-Нову, і найбільший рукотворний ліс, і про рожеве озеро. Нам здається, що саме за цими маркерами ототожнюють нашу область. Але цього не досить, адже чимало наших земляків стали відомими не тільки в Україні, а й в усьому світі. Вони виходили в космос, ставали олімпійськими чемпіонами, змінювали науку та літературу, і навіть створювали нові держави. Саме про таких людей наш діалог.

Сергій Бондарчук - відомий актор та режисер, володар кінопремії "Оскар". Народився Сергій Бондарчук в селі Білозерка Херсонської губернії 25 вересня 1920 року. У кіно дебютував 1948 році. Загальне визнання в якості актора Бондарчук здобув після ролі Тараса Шевченка у фільмі 1951 року. В якості режисера Сергій Бондарчук дебютував 1959 року фільмом "Доля людини", а вже 1968 року він став володарем кінопремії "Оскар" в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою" - за чотирисерійну епопею "Війна та мир".

Моше Шарет - ізраїльський політичний діяч, депутат Кнесету та прем'єр міністр Ізраїлю (1954-1955 роки). Моше Шарет народився в Херсоні 16 жовтня 1894 року. Саме його підпис серед інших стоїть на історичному документі про створення держави Ізраїль, він же був першим очільником Міністерства закордонних справ новоствореної держави. Моше Шарет заслужено вважається одним із засновників ізраїльської державності, адже саме він проводив перемовини із представниками ООН з цього приводу.

Віталій Жолобов - український космонавт, після завершення кар'єри - політик. Народився Віталій Жолобов в селі Стара Збур'ївка Херсонської області 18 червня 1937 року. Він 49 днів провів у космосі в рамках польоту на комічному кораблі "Союз-21".

БЕРЕШ Олександр Миколайович – срібний призер XХVIІ Олімпійських ігор у Сіднеї (2000 р.), чемпіон світу, багаторазовий чемпіон Європи, заслужений майстер спорту зі спортивної гімнастики. Народився 12 жовтня 1977 року в Первомайську Луганської області, де розпочав займатися спортивною гімнастикою у спеціалізованій ДЮСШ олімпійського резерву облради ФСТ "Динамо". Хлопець ріс без батька. Пріоритетами життя О. Береша були чесність і порядність. На Олімпіаді-2000 у Сіднеї Олександр Береш завоював для збірної України "срібло" і "бронзу", що підтвердили високий клас і глибокі традиції херсонських гімнастів.

{25 BC7 A5 D-922 A-49 DE-9050-2298149 AC94 A}БОРЗОВ Валерій Пилипович - дворазовий чемпіон та срібний призер ХХ Олімпійських ігор у Мюнхені (1972 р.), дворазовий бронзовий призер ХХІ Олімпійських ігор у Монреалі (1976 р.), багаторазовий чемпіон Європи, семиразовий переможець чемпіонатів Європи у приміщенні, заслужений майстер спорту з легкої атлетики, кандидат педагогічних наук. Народився 20 жовтня 1949 року в м. Самборі Львівської області. Один з кращих спринтерів світу всіх часів. У дитячо-юнацьку школу Нової Каховки, спортсмен прийшов у 12 років, тренери відразу роздивилися у молодому спортсмені майбутню зірку, і сприяли переїзду Валерія до Києва.

Український продюсер Ігор Кондратюк вів розважальне шоу "Караоке на Майдані". Кондратюк був незмінним ведучим проекту протягом 20 років.

Настав момент знайомства з письменниками і поетами Херсонщини…

Борис Лавреньов. Прозаїк. Поет. Драматург.

Борис Андрійович Лавреньов (справжнє прізвище Сергєєв) народився 17 липня 1891 року в Херсоні у сім’ї вчителів. По материнській лінії його походження достатньо знатне і романтичне (козача сім'я, учасники суворовських походів і севастопольської баталії, багатства, протягом ночі спущені за картярським столом.) Про батькову рідню невідомо майже нічого – він став сиротою у півтора роки і виховувався у прийомній сім’ї чиновника херсонської таможні Сергєєва. Історію своєї сім’ї Лавреньов докладно і захоплююче описав у "Короткій повісті про себе". З дитячих років ним оволодівають дві пристрасті: книги і театр. Він мав необмежену можливість їм віддаватися. У Херсоні була чудова бібліотека і театр з професійними драматичними трупами. Двері туди для юного Лавреньова завжди широко відкриті, завдяки тому, що його хрещений батько – міський голова Херсона протегував бібліотеці і мав свою ложу в театрі. Перші літературні спроби майбутнього письменника припадають на часи навчання в гімназії.

Дніпрова Чайка (справжнє ім'я Людмила Василевська-Березіна) - українська поетеса письменниця. Народилась 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині село Зелений Яр Миколаївської області). Дебютувала Дніпрова Чайка 1885 року в одеському альманасі "Нива", де було надруковано дві її поезії - "Вісточка" та "Пісня". Писала про долю селян, життя інтелігенції, події 1905 року. Є в її доробку п'єси, казки, оповідання. Її казки й досі читають українські мами своїм малюкам на ніч.

Микола Куліш - український драматург, представник Розстріляного Відродження. Народився в Чаплинці 18 грудня 1892 року. Микола Куліш навчався в місті Олешки, де й почав свій творчий шлях. Спочатку публікувався в різних літературних альманахах зі своєю поезією. Широке визнання і публічність принесла п'єса "97" про Голодомор в Україні 1921-1922 років, написана 1924 року. Наступного року Микола Куліш переїжджає до тогочасної столиці України Харкова, де вступає до мистецького об'єднання ВАПЛІТЕ й розпочинає співпрацю з театральним режисером Лесем Курбасом в театрі "Березіль". Тут знайомиться з представниками тогочасної української еліти, яка гуртується навколо театру та будинку "Слово". Разом з іншими українськими митцями зазнав гонінь і переслідувань.

Драматичний театр імені Миколи Куліша у Херсоні

Братан Микола Іванович народився 1 січня 1935 року у селі Семенівка Каховського району на Херсонщині в родині хліборобів. По закінченню Семенівської семирічної школи М. І. Братан здобував освіту педагога молодших класів в Бериславському педагогічному училищі (1951—1954 роки) та українського філолога в Одеському державному університеті імені І. Мечникова (1959—1964 рр). Помер 13 березня 2010 р. у Херсоні. Працюючи в Бериславській районній газеті «Маяк», на обласному телебаченні, займаючись викладацькою діяльністю в Херсонському державному педагогічному університеті, продовжував писати вірші.1971—2006 — голова Херсонської обласної організації Національної Спілки письменників України. Вісім років працював головою Херсонського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

М. І. Братан як письменник дебютував у 1961 році збіркою віршів "Смаглява Таврія". Він автор близько 50 книг віршів, художньої прози, драматичних творів, численних літературно-критичних статей, присвячених творчому доробку сучасних письменників. Поет не залишив поза увагою найприскіпливішого читача - дітей та юнацтво. Саме їм і присвячені дотепні, щиросердні і доступні дитячому світосприйняттю поезії збірок "Слон на стадіоні", "Равлик на пляжі", "Парасолька йде по місту", "Пригоди живої природи". На вірші М. І. Братана написана ціла низка пісень професіональними і самодіяльними композиторами, серед яких: "Зароди, наша ниво" "Ромашкова стежина", "Листопад переходить дорогу". Його твори - це цілий світ тривог, палких дум, сподівань, надій!!!

Микола Братан. АВТОБІОГРАФІЧНЕ “…Новий 1935 рік моя мама Наталя Іванівна й тато Іван Гаврилович зустрічали в колі молодої родини, де наймолодшим, сином-первістком був я. Паспортна дата мого народження дещо змінена, хрестили мене раніше Нового року, поблизько дня ангела, тому й назвали Миколою. Мама працювала дояркою в колгоспі, тато – механізатором в МТС (машинно-тракторній станції), тож через все життя несу повагу і любов до людей праці, радів, коли доля їм усміхалася, журюсь, що сьогодні. У рідному селі Семенівці Каховського району пішов до школи-семирічки восени 1943 року після визволення краю від фашистських загарбників. Далі були незабутні роки навчання в Бериславському педагогічному училищі, служба в Армії, праця в бериславській районній газеті, на обласному телебаченні, аж поки в 1971 році мене, молодого члена Спілки письменників, обрали керівником обласної письменницької організації, і пробув я на цій посаді 35 літ - рекордний термін для України. Закінчив філологічний факультет (заочне відділення) Одеського університету. Залюбки слухав лекції прекрасних викладачів В. Фащенка, А. Недзвідського, І. Дузя, Наталі Кузякіної, М. Левченка, І. Тараненка. Якщо зважити на те, що й служив я в Одесі, то вважаюсь до певної міри причетним до цього колоритного міста. У великому томі поетичних творів «Одеське віче» є солідна добірка моїх поезій…”

З Херсонського державного архіву

В Херсоні, на будинку по проспекту Незалежності 16, де жив і працював письменник, встановлено меморіальну дошку.

Над Дніпром (М. Братан)Моріжком до Дніпра спускаюся. Ходить гуска із гусенятами. Молодиця пере білизну,вудлять коропа хлопчаки. Хвиля хлюпає, озиваєтьсято сонетами, то сонатами,Вітер лагідний доторкається,притуляється до щоки. Разом з вербами предковічнимидим вітчизни солодкий всотую. Тут і віти мої і корені,і не тільки між рідних скель. Це ж моє таки розпросторення:реактивні снують висотами. Я так само, крута доба нова,твій розкрилений менестрель. Поміж спогадами і мріямизаблукати душі не велено,Де блакить із землею сестриться,сонце – соколом на плече. Відчуваєшся крапелиноюв безбережжі народу-велета,Над Дніпром, що, глибин не мірявши,в океани віків тече.

Метелик над вогнемІ ніщо не спиняє його,І не треба за нього тремтіти,Як метелик летить на вогонь,Не страхаючись крил опалити. Понад самим пломінням змайне,І спурхне, і повернеться знову. Розтривожить знічев’я мене,Воскресить нашу давню розмову. Так, як він, я спадав на вогонь,Той, котрим ти мені пломеніла. Крила серця сліпого мого. Найкоротшим зі слів опалила. Я згорів у святому вогні,Мав навіки забути про тебе. Слово те називалося «ні»,Та вмирати від нього не треба. Надаремне летіти вдогонь. За літами, що звіялись димом. Дивака, що спада на вогонь,Залюбки назову побратимом.

Їхали три вершники. Східна притчаЇхали три вершники в горах зимнім днем. Холодно, завійливо, ковзько під конем.Їдуть, лають непогідь, і забаглось двом. Швидше в саклю скочити – зникли за горбом. На долину вибрались, – вітер геть пройма. Розпалити б вогнище – сірників нема. Про запас в дорозі їх завжди берегли,Запропали, бачиться, щойно ж десь були. Злізли з сідел, топчуться, хукають в рукав,Тут їх, закоцюблених, третій наздогнав.– Що ж ви, – каже, – вирвались наперед, братки. Ви кого полишили, в мене ж сірники. Так могли б задубнути, коб не наздогнав!І, на друзів дивлячись, хукає в рукав.

Забутий сад. Дерева в саду знемагають від суші,Безмовно благають, щоб дощик хлюпнув. Вітання тобі від старенької груші,Яку ти чомусь безнадійно забув. Над нею ж і досі витає споминок,Як ти гостював тут весняного дня,Як потім хвалився, було, неодмінно,Що груша тобі дорога, як рідня. Посвідчу: ти ревно білив її крону,Від того світлішало, справді, в саду,Ну, як тебе нині в далеку ту пору, –Хіба що на прив’язі – я приведу. Ніяким велінням тебе не примушу,Щоб ти завітав до краси і трудів. Забув ти не тільки стареньку ту грушу,Але і того, хто її посадив.

Дарма, що не збулось. Була любов, була зневіра,Ба навіть розпач в юні дні. Можливо, я страждав без міри,Як докоряла ти мені. Та що я вдіять міг з собою. У вісімнадцять мрійних літ,Я почувався сиротоюІ то на всенький білий світ. Такою збуреної муки. Затим не відатиму вік,Хоча стрічанням і розлукам. В подальшій долі втратив лік. Донині все те не забулось,В душі назавжди запеклось,Нехай би знову повернулось,Дарма що мрілось, не збулось.19.11.2009

Ода зеленій травіРаділи їй не тільки гусенята,Що мама-гуска пасла на лужку,А й ми також, малеча голоп’ята,Гасали залюбки по моріжку. Стій, не лети, хлопчисько, наче вихор,У тебе – радість, у пташка – біда. З-під самих ніг спурхнула жайвориха,Щоб відвести поталу від гнізда. Трава сокує – світ немов святиться,І сам ти в полі, як дитя весни,Ще не збагнув: у ньому, крім пашниці,Впиваються теплінню бур’яни. Пізніше дано буде зрозуміти,Що в травах теж посутнє постає. Таж онде вже й волошка серед жита,Як той мовляв, шкідливою не є. З билини на обніжку подивляєІ пташеня, й душа твоя жива.І поле колоскове зла не має –До сонця усміхається трава.

Мамині квітники. У снах і у мріях вертаю до рідної хати,Хай нишкнуть палаци, що гордо встають в небеса,Таж там, де росли ми, чаклує над квітами мати,І нас там чарує земна веселкова краса. Життя нас водило, було, що й шляхами курними, Журба оступала й надалі оступить не раз,А мамині квіти – оті, що святкуємо ними, –Крізь бурі і горе вертали до радості нас. До рідної хати веди нас, знайома дорого, І серце прониже печального болю стріла... Ми квіти в безмов’ї несем до горбочка святого, Де спокій довічний квіткарочка люба знайшла.

Над селом засніженим. Над селом засніженим смуток мій вита. Бачу зиму іншу я за літами, там…А було ж тоді мені небагато літ. Пробиваю вдосвіта стежку до воріт. З хати вийшла матінка з міркою зерна.– Ціпу-ціпу-ціпоньки, – лебедить вона. Вгамувалась віхола, чути хвіртки скрип. Не замерзли, житимем! – Ціпу-ціпу-ціп……Над селом засніженим сіється туман. Біля хати знишклої похиливсь паркан. А які жоржини там веснами цвіли –Попід тими вікнами, що колись були. Дві зими схрестилися – давня і нова. Хто ж ті вікна дошками нині забива?Що ж воно в добу нову діється з селом?Верховоди, брешучи, б’ють йому чолом.16.12.2009

Калина-гордовина. До обрію хилився день весінній. Під жайворовим трепетним крилом. Зустрілася, мов дівчина з весілля,Калина-гордовина за селом.Ішла вповита мрією-фатою,Цвіла, сліпило очі від краси.І, може, сумувала за водою,За гаєм тим, де посестри росли. В долині тепло пахло полинами.І вечір тишу килимом стелив,І диво стало піснею між нами,Калино-гордовино серед нив. Тривога юних і журба вдовина,Пелюсточку надії принеси. Любов’ю квітне слово «гордовина»,Щоб ми в житті хмеліли від краси.