Презентація " Твори Шевченка в німецькому перекладі"

Die Werke von Taras Schewtschenko in der deutschen Übersetzung

Er war der Sohn eines Mushiks und wurde zum Herrscher im Reich des Geisters. Er war ein Leibeigener und wuchs zum Riesen im Reich menschlicher Kultur... Він був сином мужика, і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури…

Творчість Тараса Шевченка є дорогоцінним скарбом не лише української, але й світової культури. Вся вона пройнята волелюбними прагненнями, ідеєю боротьби за національне визволення народів, сповнена віри в краще майбутнє людства. Саме тому поезія Кобзаря завжди викликала широке зацікавлення з боку зарубіжної громадськості.

Переклади творів Шевченка німецькою мовою, відгуки, та статті про українського поета, що з'являлися в австрійській та німецькій пресі привернули увагу українських літературознавців. Кожне видання творів Шевченка німецькою мовою, майже кожна стаття чи наукова розвідка про поета знаходили відгук на сторінках періодичних українських видань, Найвідомішими перекладачами творів Т. Г. Шевченка можна по праву назвати: И. Г. Обріста, К. Е. Францоза, Юлію Вергінії.

Обріст познайомив німецьких читачів з такими творами Шевченка ("Гамалія", "Іван Підкова", частини з поеми "Гайдамаки"("Червоний бенкет", "Гупалівщина", "Гонга в Умані"), "Тарасова ніч", "Лілея", "Русалка"("Породила мене мати"), "Ой три шляхи широкі", "Заповіт", "Утоплена", "Тече вода в синє море", "Ой чого ти почорніло", "Тече вода з під явора", "Доля", ("Ти не лукавила зо мною").

Der Sonne schwimmt ein Wölkchen nach, Spannt aus des Mantels rote Falten Und ruft zum Schlaf sie ins Gemach Des blauen Meers: mit Mutterwalten Hüllt es sie in ros’ge Windel,Voll besorgter Eile. За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину. Fließt ins blaue Meer das Wasser,Hört nicht auf zu fließen. Sucht sein Los sich der Kosake – Will kein Glück im sprießen Тече вода в синє море Та не витікає; Шука козак свою долю, А долі немає. Wozu hab’ ich dunkle Augen, Wozu schwarze Brauen? Wozu meine Jugendjahre, Fröhlich sonst zu schauen? Meine schönen Jugendjahre Müssen nutzlos schwinden, Brauen über trüben Augen Bleichen in den Winden. Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі дівочі?Літа мої молодії Марно пропадають,Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. 

Blühte rot im Tal. Der Hollerbusch voll Pracht,Als ob hell ein Kind,Ein Mädchen aufgelacht,Lieblich prangi das Land,und ein Vögelein. Hub zu zwitschern an. Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І защебетала.

Der große ukrainische Dichter Taras Hryhorowytsch Schewtschenko wurde am 9. März 1814 im Dorf Morynzi geboren. Seine Eltern waren Leibeigene (Кріпаки). Und nur dank der künstlerischen Intelligenz erhielt der 24-jahrige Taras am 22. April 1838 die Freiheit und damit auch das Recht (право), an der Akademie der Künste zu studieren. Ein begabter Maler beschäftigte sich Schewtschenko aber auch gern mit Poesie. Er schrieb Balladen, Gedichte, lyrische Lieder.

Ich war grab über 13(dreizehn) Jahre. Die Schafe grasten um mich her,Ich weiß nicht, war’s der wunderbare. Besonn e Tag? Ich weß nicht mehr,Mir war so wohl im heitren Winde,Als ob der Himmel offen stünde…Vom Dorf her riefen sie zum Essen,Ich aber lag am Wiessenhang. Und meine Kindesseele schwang. Zum Himmel sich auf leisem Flügel. Was hat mein Herz so süß erfüllt?Wie grüßten Dorf mich und Gefild,Wie selig Himmel, Wald und Hügel!Die Sonne schwebte warm und mild. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло,Чи так мені чого було?Мені так любо, любо стало,Неначе в Бога Уже прокликали до паю,А я собі у бур’яні Молюся Богу... І не знаю, Чого маленькому мені Тойді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо і село,Ягня, здається, веселилось!І сонце гріло, не пекло!

Im Jahre 1845 beendete Schewtschenko die Akademie der Künste und kehrte in die Heimat zurück. Hier begann die fruchtbarste Periode seines Schaffens. Im Laufe von zwei Jahren erschienen zahlreiche Bilder, Aquarellen, Poeme und andere Werke.

Sie mähte Weizen für den Herrn,War müde; doch nicht auszuruhn. Ging zu den Garben sie –zu nähren. Den Sohn Iwan; was sollt‘ sie tun?Der lag und schrie in seinen Windeln. Im Schatten bei den Garben dort. Sie legt ihn trocken, gibt dem Kinde. Die Brust und herzt es, und sofort. Fällt, wie sie sitzt, der Schlaf gelinde. Auf sie herab. Von ihrem Sohn,Von Iwan träumt sie. Reich und fröhlich. Ist er, verlobt und bald verehlicht Mit einer Freien! Selber schon. Ist er kein Knecht ja mehr. Als Freie. Mahn sie auf eignem Feld zu zweien. Den Weizen fröhlich; sie umringt. Die Kinderscher, die Essen bringt. Da lächelte die Arme leise. Und wachte auf – nichts rings im Kreise. Auf Iwan blickte sie verstohlen,Nahm ihn, tat nach den Windeln sehn und ging dann, wie s der Vogt befohlen,Das Weizenstück zu Ende mähn. На панщині пшеницю жала,Втомилася; не спочивать. Пішла в снопи, пошкандибалаІвана сина годувать. Воно сповитеє кричало. У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала,Попестила; і ніби сном,Над сином сидя, задрімала.І сниться їй той син ІванІ уродливий, і багатий,Не одинокий, а жонатий. На вольній, бачиться, бо й сам. Уже не панський, а на волі;Та на своїм веселім поліСвою таки пшеницю жнуть,А діточки обід несуть.І усміхнулася небога,Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла,Його тихенько сповила. Та, щоб дожать до ланового,Ще копу дожинать пішла.

Лілея« За що мене, як росла я,Люди не любили?За що мене, як виросла,Молодою вбили?За що вони тепер мене. В палатах вітають,Царівною називають,Очей не спускають. З мого цвіту? Дивуються,Не знають, де діти!Скажи мені, мій братику,Королевий цвіте!«Я не знаю, моя сестро».І Цвіт королевий. Схилив свою головоньку. Червоно-рожеву…  Die Lilie„Wofür muss“ ich, als ich klein war. Soviel Leid ertragen?Wofür wurd’ ich groß geworden,Beinah’ totgeschlagen?Wofür pflegt man jetzt mich wieder,Nennt mich Königin immer,Zieht mich auf im Zimmer,Freut sich an dem Schimmer. Meiner Blüten? Hegt mich, pflegt mich,Läßt mir keine Ruh mehr?Weißt du nicht, wofür das alles,Feuermohn, mein Bruder?„Kann“s nicht sagen, liehe Schwester“,Still sie an sich ziehend,Neigt der Feuermohn sein Haupt,Purpurrot erglühend…

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сем’я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх;Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько дівчата Та соловейко не затих. Im Kirschengärtchen vor der Hütte. Der Käfer summendes Gebraus. Die müden Pflüger ziehn nach Haus. Die Mädchen singen. Ihre Mütter. Erwarten sie zum Abendschmaus. Man isst zu Abend vor der Hütte. Der Abendstern geht auf und blinkt. Das Abendbrot die Tochter bringt,Sie hört nicht Mutters Rat und Bitte,Die Nachtigall betörend singt. Dann legt die Mutter vor der Hütte. Die Kleinen schlafen wieder mal. Und geht zu Bett. Still überall. Es zwitschern nur nach alter Sitte. Die Mädchen und die Nachtigall.

Die Sonne geht unter, die Berge dunkeln,Die Vögel schweigen, die Nacht ist gesunken,Die Menschen grüßen die Ruh’ und den Frieden Ich schaue… ach, könnt’ ich zur Ukraine In einen nachtdunklen Garten fliegen. Ich sehne, ich sehne mich, träume und sinne. Mir ist, als ruhte mein Herz darinne. Es dunkelt der Berg, und der Wald, und die. Auen. Nun schwebt ein Stern an dem Himmel, dem blauen O Stern, mein Stern! Und die Tränen fließen, Wann wirst du die Ukraine grüßen?Wann werden dich wieder die Augen der Meinen Am Himmel suchen? Vergaßen sie deiner ? Wenn sie vergaßen,so mögen sie schlummern,So macht ihnen auch mein Lob keinen Kummer. Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє, Радіють люде, що одпочинуть,А я дивлюся... і серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думу гадаю,І ніби серце одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори,На синє небо виходить зоря. Ой зоре! зоре! — і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і на Украйні? Чи очі карі тебе шукають На небі синім? Чи забувають? Коли забули, бодай заснули,Про мою доленьку щоб і не чули.

Ringet, kämpfet, Gott wird helfen Euch durch dunkle Nacht,Habet Willenskraft: der Wahrheit Morgenrot erwacht. Борітеся - поборете, Вам Бог помагає! За Вас сила, за Вас воля І правда святая. Tief vom Kerker zum Palaste Reich geschmückt mit Purpurtüchern,Ob in Kleidern goldverbrämt Oder nackt von Not gelehmt. І од глибокої тюрми, І до високого престола Усі ми в золоті і голі

. Aber schon 1847 wurde er verhaftet (заарештований) und später in die kaspischen Steppen verbannt (засланий). Dort verbrachte Schewtschenko zehn lange Jahre.

Mir gleich, ob in der Ukraine. Ich leben werde oder nicht. Ob ich, Erinnrung dort verdiene,Ob man dort nicht mehr von mir spricht,Das ist gewiß nicht von Gewicht, Ich haust’ in fremden Land ableine, Und unbeweint von all den Meinen Sterb’ ich, verlassen, ohne Glück, Und nichts mehr laß ich hier zurück- Verweht sind meines Daseins Spuren Auch in der Ukraine Fluren. Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, неоплаканий своїми,В неволі, плачучи, умру,І все з собою заберу,Малого сліду не покину. На нашій славній Україні.. Fremde Lande - fremde Leute - Fremd bist ihrem Herzen!Keiner wird dein Freuen teilen,Keiner deine Schmerzen. На чужині не ті люди, Тяжко з ними жити! Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити Die Freiheit erglänzt Und die Wahrheit hienieden,Die Menschheit verjüngt sich Im ewigen Frieden! Встане правда! Встане воля! І тобі одному Поклоняться всі язики Во віки і віки!

Meine Lieder, meine Lieder, Ach, ihr schafft mir Leiden! Wozu steht ihr am Papiere, Traurig, ohne Freuden?Warum hat wie Staub der Steppe. Nicht verweht der Wind euch?Nicht in Schlaf gewiegt der Kummer. Als sein eigen Kind euch?Думи мої, думи мої, Лихо мені з вам. Нащо стали на папері Сумними рядами?Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину?Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?O heil’ger Trost in meinem Leben,O holdes Los, das mir gegeben!Laß mich auch für der nicht allein;Ob früh, ob spät, zu jeder Stunde Umschwebe mich mit deinem Schein Und lehre, wie mit wahrem Munde Der Wahrheit Worte soll ich leihn Моя порадонько святая! Моя ти доле молодая! Не покидай мене. Вночі, І вдень, і ввечері, і рано. Витай зо мною і учи,Учи неможними устами Сказати правду.

Aber sein freies Leben dauerte nicht lange. Am 10. März 1861 starb Schewtschenko. Nach seinem Wunsch und Vermächtnis (заповіт) wurde er in der weiten Steppe seiner geliebten Ukraine am hohen Dnipro-Ufer beigesetzt.

VERMÄCHTNISWenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr Den Kurgan mir bereiten In der lieben Ukraine,Auf der Steppe, der breiten,Wo man weite Felder sieht,Den Dnipro und seine Hänge,Wo man hören kann sein Tosen,Seine wilden Sänge. Wenn aus unsrer Ukraine Zum Meer dann, zum blauen,Treibt der Feinde Blut, verlaß ich Die Berge und Auen,Alles laß ich dann und fliege Empor selbst zum Herrgott,Und ich bete... Doch bis dahin Kenn’ ich keinen Herrgott!So begrabt mich und erhebt euch!Die Ketten zerfetzet!Mit dem Blut der bösen Feinde Die Freiheit benetzet!Meiner sollt in der Familie,In der großen, ihr gedenken, Und sollt in der freien, neuen Still ein gutes Wort mir schenken.