Презентація "Українська культура в другій половині ХVІ - першої половини XVII ст. Розвиток освіти та літератури"

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІ - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ. РОЗВИТОК ОСВІТИ ТА ЛІТЕРАТУРИ Історія України, 8 клас

Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Османською імперією. Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, тяжкий іноземний гніт, спустошливі турецько-­татарські напади — усе це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української народності і становлення української національної культури. Але й за цих несприятливих умов українська культура розвивалася на основі вітчизняних традицій попередніх віків. Діячі української культури, беручи за основу рідну спадщину, вивчаючи ідеї європейського Відродження, намагалися поширювати освіту й наукові знання, підносити гідність українського народу, розвивати українську мову й національну культуру. Для цього засновувалися школи, налагоджувалося книговидання, розвивалися світські науки: логіка, філософія, астрономія, природознавство, історія, література та ін. Однією з найважливіших ознак розвитку національної культури є наявність єдиної мови. УМОВИ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЛИ НА РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.

РОЗВИТОК ОСВІТИ Шкільна освіта в Україні на межі XVI-XVII ст. перебувала на дуже високому рівні. Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 року та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

РОЗВИТОК ОСВІТИ Навчали в школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи. У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів висували вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. На відміну від єзуїтських колегій, братські школи мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства й шляхти. Крім того, сироти й діти з незаможних родин мали змогу жити в бурсах. «СІМ ВІЛЬНИХ НАУК» Риторика

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ Нові риси розвитку освіти найяскравіше втілилися в діяльності острозького культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького. Головну мету власної діяльності він вбачав у відродженні української культури на засадах православ’я. З цією метою не пізніше 1578 р. в Острозі було створено школу. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва. В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися мови - церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову і середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" вища школа в Україні та на східнослов’янських землях.

ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник. На запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очолив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Герасим Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання. Вихованцями Острозької академії були гетьман Петро Сагайдачний, письменник Мелетій Смотрицький та ін. Після смерті князя Костянтина Острозького 1609 року академія почала занепадати й 1640 року припинила своє існування. Проте нащадки шанують свого великого мецената и освітнього діяча, про якого сказав тогочасний поет: Владимир бо свой народ крещенієм просвятил, Костянтин же богоразумінія писанєм освітил. Мелетій Смотрицький – письменник-полеміст і вчений

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ Київська колегія (незабаром Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закладом. Повний курс навчання тривав 12 років. Усього в академії було вісім класів, а кількість предметів перевищувала 30. Основу навчальних предметів становили ті ж таки "сім вільних наук". У перших чотирьох класах академії вивчалися мови: книжна українська, церковнослов’янська, грецька, латинська і польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання української мови: саме наукова діяльність викладачів академії, а також студентів сприяла розвиткові української мови. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним вищим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи і православного світу.

Іван Борецький - православний київський митрополит Захарія Копистенський – відомий православний богослов КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ 1632 року шляхом об'єднання Київської братської школи з Лаврською була створена Києво-Могилянська колегія, яка 1701 року дістала назву академії. Сюди приймали вихідців з усіх станів, але переважно з козацької старшини, шляхти, духовенства й багатих міщан. Зі стін Києво-Могилянської колегії вийшли українські гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Данило Апостол, Іван Скоропадський; філософ Григорій Сковорода; композитори Максим Березовський, Артемій Ведель; козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Граб'янка, видатні вчені Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Михайло Бантиш-Каменський та ін. У школі Київського Богоявленського братства працювали такі високоосвічені вчителі. Викладачі та учні мали змогу користуватися однією з найбільших на той час бібліотек Петра Могили.

Петро Могила особисто підібрав для школи педагогів і керівників. У школі навчалося понад 1 000 учнів, саме там побачили світ перші в Україні шкільні підручники. З ім'ям викладача Інокентія Гізеля пов'язаний вихід у світ відомого «Київського синопсиса», який уважають одним з перших підручників з історії України. Студенти організовували наукові диспути, вистави, влаштовували різноманітні вечори й свята, хоч і жили дуже бідно. Більшість із них заробляла собі на життя вчителюванням чи допомагаючи церкві, організацією оркестрів, хорів і пересувних акторських труп. Незважаючи на проблеми й труднощі, Києво-Могилянська колегія була найпрестижнішим вищим навчальним закладом на східнослов'янських землях. Тут навчалися українці, білоруси, росіяни, румуни, болгари, серби, навіть греки й араби. Ця школа була осередком освіти для всього православного світу. їй допомагали Галшка Гулевичівна, гетьмани Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа. Чимало її випускників працювало в багатьох європейських університетах. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Ще за Литовської держави офіційною (літературно-писемною) була так звана руська мова, яка склалася на основі давньоруської писемної мови й увібрала в себе численні лексико-граматичні, фонетичні й фразеологічні елементи народнорозмовної української мови. її ще називають староукраїнською, або книжною українською мовою. Тогочасні офіційно-ділові документи, значна частина художніх і релігійних творів написані саме цією мовою. «І ми бачимо, що мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою, - писав відомий український мовознавець Іван Огієнко, - нею вчили дітей по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівському палаці».

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Цінною мовною пам'яткою тієї доби стало Пересопницьке Євангеліє - рукописний переклад Євангелія з церковнослов'янської на тогочасну книжну українську мову. Перекладали Пересопницьке Євангеліє в 1556-1561 pp. M. Василевич та Григорій, архімандрит Пересопницького монастиря на Волині. Книга написана на пергаменті, добре орнаментована, має багато кольорових заставок та мініатюр у стилі Відродження. У нашу добу усталилася традиція під час присяги Президента на вірність українському народові поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України класти саме Пересопницьке Євангеліє, що стало яскравим символом єдності минулих і прийдешніх поколінь та втіленням національно-культурних святощів.

УКРАЇНСЬКІ ДРУКОВАНІ ПІДРУЧНИКИ Тривалий час в Україні для навчання читання й письма використовували богослужебні книги.

У 1596 р. У Вільні був надрукований «Буквар» Лаврентія Зизанія. УКРАЇНСЬКІ ДРУКОВАНІ ПІДРУЧНИКИ «Граматики славенскія правилноє синтагма» (1619) - найдосконаліша граматика, написана Мелетієм Смотрицьким у Вільно.

ЛІТОПИСАННЯ І ЛІТЕРАТУРА Однією з найцікавіших пам’яток літописання першої половини XVII ст. був Густинський літопис, що дістав назву за Густинським монастирем поблизу Прилук, де було створено його єдину збережену копію. Вчені припускають, що літопис склав близько 1623 - 1627 рр. З. Копистенський. Використовуючи велику кількість історичних джерел, автор розповідає про події від давніх часів до 1597 р. У літописі вміщені окремі тематичні розповіді про виникнення козацтва й Берестейську церковну унію. У цей період були створені також інші літописи, зокрема Київський літопис, Острозький літопис, Львівський літопис. Літописні записи велися в Густинському, Межигірському та інших монастирях.

ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА У першій половині XVII ст. в Україні продовжувала розвиватися полемічна література. Так, на початку століття з’явився історико-полемічний памфлет «Пересторога». У ньому невідомий автор яскраво змальовує переслідування православних католицьким і греко-католицьким духовенством. Він із великою прихильністю ставиться до культурно-освітньої діяльності братств, вбачаючи в розвитку шкільництва важливий засіб боротьби з окатоличенням та полонізацією українців. Видатним письменником-полемістом був Мелетій Смотрицький. Чільне місце серед його полемічних творів посідає «Тренос» («Плач»). В образі скривдженої матері-вдови Смотрицький зобразив український народ, що страждав від соціального, національного та релігійного гноблення.

У першій половині XVII ст. в Україні також набули розвитку такі літературні жанри, як ораторсько-проповідницька проза, мемуарна проза та поезія. Ораторсько-проповідницька проза включала твори з тлумаченням євангельських текстів і моралістичними повчаннями. Найвидатнішим проповідником був Кирило Транквіліон-Ставровецький, автор творів «Зерцало богословія», «Євангеліє учительноє» і «Перло многоцінноє». Одним із перших творів української мемуарної прози стали спогади киянина Богдана Балики «Про Москву і про Дмитра, царька московського неправдивого», що розповідають про похід польського війська на Москву в 1612 р. ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА Мемуари — автобіографічні записки у формі спогадів про події минулого їх свідка або учасника. Епіграма — коротка віршована характеристика предмета, побажання, дотеп тощо.

ПОЛЕМІЧНА ЛІТЕРАТУРА Наприкінці XVI - на початку XVII ст. виникла полемічна поезія. Так, у «Скарзі вбогих до Бога» невідомий автор у віршованій формі гостро виступає проти окатоличення й полонізації православних українців. Засновником жанру епіграмної поезії, віршованих геральдичних епіграм (гербових віршів), присвят і передмов став Герасим Смотрицький. Серед поетів-епіграмістів цієї доби відомі також Дем'ян Наливайко, Памво і Степан Беринди, Андрій Римша, Лаврентій Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький та інші. Із розвитком книговидання з’являються збірки віршованих творів для декламації, написаних для виконання школярами під час урочистих подій. Зокрема, у 1622 р. Касіян Сакович склав «Вірші на жалісний погреб... гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного». Хоча твір написаний у зв’язку зі смертю гетьмана, за своїм загальним настроєм він життєстверджуючий - уславлює мужність воїнів, що захищають рідну землю від ворога.

КНИГОВИДАННЯ Із розвитком культури зростав попит на книги, що сприяло розвитку книговидання. У першій половині XVII ст. активно діяла друкарня Львівського Успенського братства, яка була справжньою школою для цілої плеяди українських друкарів. Найбільшою в тогочасній Україні стала Києво-Печерська друкарня, заснована архімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Серед перших її видань були «Часослов» і збірник святкових служб «Анфологіон». У Києві з’являються перші приватні друкарні, засновані Спиридоном Соболем та Тимофієм Вербицьким. В Україні почали діяти також мандрівні (пересувні) друкарні, які, надрукувавши книгу в одному місті, переїздили працювати до замовника в інше місто. Усього до середини XVII ст. на українських землях у різний час діяло понад 20 друкарень. При цьому роль друкарень не обмежувалася книговиданням. Вони були важливими осередками освіти й культури, навколо яких існували гуртки, що об’єднували діячів культури, вчених і високоосвічених людей.  

 Упродовж першої половини XVII ст. на українських землях збільшилася кількість навчальних закладів, що сприяло зростанню кількості освічених людей. Києво-Могилянський колегіум був новим навчальним закладом вищого типу, що прирівнювався до тогочасних університетів. Завдяки цьому Київ поступово перетворювався на культурний центр, значення якого виходило за межі України. Наявність різних жанрів в українській літературі першої половини XVII ст. свідчила про її поступальний розвиток. Здобутки українського книговидання сприяли розвитку культури та освіти українців, допомагали їм протистояти окатоличенню та полонізації. ВИСНОВКИ

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ Опрацювати параграф 14, с. 89 – 94. Скласти таблицю до теми. № з/п Галузь культури Основні здобутки та діячі