Після смерті гетьмана Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду на початку XVII століття (заборона нереєстрового козацтва, будівництво фортеці Кодак на Дніпрі для контролю над козаками та ін.) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань.
Найбільш відомі з цих повстань - повстання 1625 р. під проводом гетьмана Марка Жмайла, повстання 1630 р. під проводом гетьмана Тараса Федоровича (Трясила), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637-1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина і Дмитра Гуні.
Причини Національно-визвольної війни1. Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану. Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування, соціальний вибух був неминучим.
Причини Національно-визвольної війни3. Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної боротьби.
Рушійні сили визвольної боротьби2. Селянство - взяло надзвичайно активну участь у військових подіях. Воно виступало проти національного, релігійного та, насамперед, проти соціального гноблення - проти земельної власності як польських, так і українських феодалів, проти існуючих форм експлуатації, кріпацтва. Вони вимагали особисту свободу і право володіння землею.
Рушійні сили визвольної боротьби4. Частина української шляхти - мала досить помітну роль у розвитку визвольної боротьби, у першу чергу - у формуванні української еліти, політичної програми, розбудові державності. Але більшість панівного стану суспільства зрадила національні інтереси і придушувала визвольну боротьбу.
Цілі боротьби: Ліквідація польського і будь-якого іншого панування. Звільнення від національно-релігійного гноблення. Ліквідація магнатського землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства, кріпацтва, завоювання особистої свободи і права власності селян, міщан, козаків на землю. Утворення незалежної соборної української держави.
Слід зауважити, що ідея створення національної держави визрівала поступово. Піднімаючи козаків на повстання, Б. Хмельницький і його сподвижники прагнули, насамперед, до збереження козацьких вольностей. Але в ході боротьби Б. Хмельницький висуває ідею створення української автономії у складі Речі Посполитої, а згодом - і Української суверенної держави. Вперше принципи розбудови незалежної держави Б. Хмельницький сформулював у лютому 1649 р. під час переговорів із королівськими послами в Переяславі.
Саме тоді гетьман сформулював остаточну мету війни:1. Богдан Хмельницький чітко проголосив право української нації на створення власної держави в межах території, споконвіків заселеної українцями:«Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь!.. Досить нам на Україні, Подоллю і Волині; тепер досить достатку й пожитку в землі і князівстві своїм — по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчіте, ляхи!»2. Гетьман проголосив незалежність створеної ним держави від Речі Посполитої.3. Богдан Хмельницький наголосив на принципі соборності, за яким своїм завданням уважав об’єднання під владою Української держави всіх територій, де проживали українці, сповідуючи православ’я та розмовляючи українською мовою.4. Гетьман уважав створену ним державу спадкоємицею княжої Русі. Отже, саме тоді, коли європейські народи почали творити свої національні держави, до цього історичного процесу долучилася й Україна.
Форми боротьби: Практикувались найрізноманітніші форми боротьби - непокора, відмова від виконання обов'язків, військові дії. Та, все ж таки, переважали насильницькі, збройні форми боротьби. Досить часто траплялися такі ексцеси, як погроми мирного населення, пограбування, спустошення міст і сіл. До цих руйнівних акцій вдавалися усі сторони - і поляки, і московити, і татари, і турки, й українці.
зумовила виникнення ідеї утворення незалежної соборної української держави; привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Московщини до 80-х рр. XVIII ст.;вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;сприяла розвитку української культури, перш за все усної народної творчості, літератури, літописання. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., незважаючи на поразку, мала велике історичне значення: