Презентація ПЛАСТУНСЬКІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЖЦІВ: Січові спецпризначенці

ПЛАСТУНСЬКІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЖЦІВСічові спецпризначенці

Багато кому відомо про винахідливість запорожців. Наприклад, козаки багато століть тому винайшли своєрідні підводні мінічовни. Це коли перевернуту й притоплену з допомогою мотузок із підвішеним камінюччям невелику «чайку» козаки застосовували для прихованого підступу вздовж берегів до ворога. Але не менш цікавою є й тема підготовки справжнього козацького спецпризначення — єдиного в історії Січі пластунського куреня.

Пластунський курінь був єдиним посеред майже чотирьох десятків інших у Запорозькій Січі, що називався за родом своєї діяльності. Оскільки всі інші або мали ім’я свого засновника (Іванівський, Васюринський), або ж іменувалися за принципом земляцтва — за чисельністю більшості козаків у курені родом з однієї місцевості (Уманський, Переяславський).

Саме слово «пластун» походить від українського «пласт», що тлумачиться як «прошарок». Є у словнику й слово «розпластатись», що має значення «розлягтися на землі» та «розшаруватися» — «розсіятися на місцині». Відповідно, дієслово «пластувати» набуло значення «повзти, зливаючись із місцевістю». Через те з’явилася й назва способу пересування на полі бою — по-пластунськи.

Козакам-пластунам справді доводилося багато повзати через специфіку їхньої бойової діяльності. В поєднанні з майстерним маскування цей спосіб пересування давав змогу, не видаючи себе, впритул наближатися до ворога й годинами за ним спостерігати. Чи — захопити «язика», зненацька знищити ворожий табір або з певною метою зчинити там паніку тощо.

Пластуни повинні були вміти діяти в будь-яких умовах: у грузькому болоті, шелесткому очереті, лісових завалах та в голому степу. Особливе значення мала й здатність пластунів витримувати люті морози й пекельну жарюку, годинами сидіти, занурившись у воду або ж пірнати на значні дистанції тощо.

Козацькі старшини вишукували та ретельно випробували претендентів на службу у пластунах. І якщо будь-який козак міг записатися в інший курінь за власним бажанням, то в пластунський потрапляв тільки той, кого визнали гідним виключно самі пластуни. Тому в рекрути до них міг потрапити лише козак, який відзначився не в одній кривавій битві. Кожному гідному з них пластуни протягом вишколу прищеплювали якості, необхідні майбутньому розвідникові та диверсантові.

Перевірки-тренування тривали безперервно й були покликані виявити переваги й недоліки кандидатів у пластуни та виробити у них навички, потрібні для успішного виконання поставлених перед ними бойових завдань. Суворі випробування витримували не всі, й тоді невдахи поверталися в інші курені. Особливо жорсткими були вимоги до фізичної підготовки та психологічних якостей, слуху та зору рекрута.

Пластун повинен був бути здатним здійснювати тривалі піші або кінні марші у спеку й холод, ситим і голодним без втрати пильності, швидкості та спритності. Він був зобов’язаний залишатися холоднокровним і терплячим попри усілякі небезпеки й ризики. Тому випробували кандидата у пластуни всіма можливими способами, а дотепні й далекоглядні запорозькі ветерани придумали їх безліч.

Розповідають, що одне з випробувань молодика відбувалося в ущелині на острові Хортиця, яке називали Січовими Воротами. Між скелями встановлювали колоду і, після випитого молодиком ківша міцної горілки «для більшої стійкості», змушували його пройти по тій колоді із зав’язаними очима. Так перевірялася сміливість та вміння тримати рівновагу, орієнтуватися у просторі за обмеженої видимості.

Заразом пластунів цікавила реакція чоловіка на падіння, а точніше — як відіб’ється на його психіці пережита смертельна небезпека. Життям претендента не ризикували, оскільки його приземлення убезпечували солідною копицею сіна. Про що, звісно, випробовувані конкурсанти не здогадувалися.

Вимагали від молодика й бездоганного вміння поводитися з конем. Ловили, бувало, пластуни необ’їждженого коня й веліли сідати рекруту на нього без сідла, вуздечки та ще й лицем до хвоста. А потім відпускали вершника у дикий степ. Той, хто повертався верхи на цьому ж коні, ставав на великий крок ближче до заповітної мети.

Перспективних претендентів ретельно вчили дресурі власного коня. Бо справжній пластунський скакун не давався у руки чужому, пізнавав свого господаря за окриком і з’являвся на його особливий свист із вільних степових просторів. Ще кінь вмів подати хазяїнові шаблю зубами, за командою лягати на землю й беззвучно вичікувати, поки мине небезпека.

А вміння пластуна відмінно плавати навіть не обговорювалося. «Курсантів» вчили довго триматися на воді без підручних засобів, пірнати на великі дистанції або просто максимально довго бути під водою, дихаючи через очеретинку. Адже це давало можливість зберегти життя під час небезпеки, або — влаштувати відмінну засідку.

З тих же причин до елітного куреня не потрапляли козаки, які не навчилися грамотно пластувати та віртуозно маскуватися у різних ситуаціях і бездоганно орієнтуватися на місцевості. Вони мали досконало знати власні території та ворожі землі. Результатом постійних тренувань було те, що навіть у дикому, безмежному й безлюдному степу, де не було ні доріг, ні стежок, ні навіть сліду, пластуни вдень і вночі прекрасно орієнтувалися й точно знали, куди їм рухатися.

Від новобранця вимагали знань кількох мов — для підслуховування ворога, таланту вторити звіриним і пташиним голосам для подавання сигналів і швидкого передавання інформації. А про володіння різними видами вогнепальної й особливо холодної зброї обома руками, луком, кулачною бійкою та прийомами боротьби — й говорити годі — це й так зрозуміло. Такі вміння кожен пластун вдосконалював буквально щодня, незважаючи на свій досвід.

Папський посол Гамберіні в 1584 році писав: «Зброя їх (запорожців) — по дві шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не промахуються».

Венеціанець Альберто Віміні, описуючи запорожців, зазначав: «Мені доводилося бачити, як вони кулею гасять свічку, збиваючи нагар так, що можна подумати, ніби це зроблено за допомогою щипців».

Шведський же офіцер Петре в 1709 році з подивом описує вміння козаків «стріляти по ворогу в лісі сидячи і завдаючи йому значних втрат», відзначаючи при цьому, що вони мали «хороші тягнені рушниці».

Пройшовши повний курс «молодого спецпризначенця», пластун ставав людиною надзвичайної сили, витривалості та терплячості. Він міг вести розвідку різноманітними способами, діяти приховано, зухвало, сміливо, активно добувати розвідувальні дані й виконувати поставлені перед ним складні бойові завдання. При цьому він виявляв винахідливість, ініціативу, широко використовував прийоми військової хитрості та обману противника.

Слава УКРАЇНІ!Світлана МАЄВСЬКА