Презентація "Українські меценати. Чикаленко Євген"

Євген Чикаленко

Згадуючи найвидатніші постаті українського державотворення, не можна оминути імені Євгена Чикаленка – відомого громадського діяча, мецената, науковця і просто людини, для якої Україна була суттю власного існування, а національна ідея державної розбудови та утвердження її суверенності, демократичності й соборності послугувала єдиною справою і філософією всього життя.

Євген Харлампійович Чикаленко народився 9 грудня 1861 року в с. Перешори на Херсонщині в поміщицькій родині. Перші ази освіти здобув у місцевого священика, а потім у пансіоні в Одесі.

Далі було Єлисаветградське вище реальне училище І-го розряду, яке мало репутацію одного з кращих освітніх закладів краю.

В цьому училищі за однією партою з Євгеном сидів Панас Тобілевич (майбутній артист Панас Саксаганський). У родині Тобілевичів юний перешорець стає своєю людиною і, таким чином, опиняється в самому епіцентрі активного громадського життя повітового міста і проводить у колі української інтелігенції цілих шість років аж до свого від’їзду в Київ. Адже будинок, у якому мешкав батько Панаса Іван Тобілевич (згодом, драматург й актор Карпенко-Карий), був осередком культурного життя Єлисаветграда.

Частими гостями в будинку Тобілевичів були подвижники української сцени Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, подружжя Русових, Олександр Тарковський (дід знаменитого кінорежисера Андрія Тарковського), лікар Панас Михалевич, людина, близька до Михайла Драгоманова. Усі ці знайомства відіграли неабияке значення у формуванні світогляду майбутнього суспільно-культурного діяча. Михайло Старицький. Марко Кропивницький. Марія Заньковецька. Микола Садовський

1883 року Є. Чикаленко закінчує навчання на природничому факультеті (агрономія і зооветеринарія) Харківського університету. У 1885 р. за зв’язки з національно налаштованою українською інтелігенцією потрапляє під п’ятирічний нагляд поліції і переїжджає до маєтку у Перешори, де займається сільським господарством.

Невід’ємною частиною життя Є. Чикаленка була його громадсько-політична й меценатська діяльність. Євген Харлампійович брав участь у діяльності таких відомих громадських об’єднань, як Київське товариство грамотності (1882-1908), товариство «Просвіта» (1906-1910) та Українське наукове товариство (1907-1934).

Родина Євгена Чикаленка

Будинок Євгена Чикаленка в Кононівці.

У будинку Євгена Харлампійовича влаштовувалися літературні суботи, на одній з яких дебютував молодий письменник Володимир Винниченко.

Євген Харлампійович щедро виділяв власні кошти на видання українських газет і журналів. За його фінансової підтримки існували ,,Громадська думка”, ,,Селянин”, ,,Літературно-науковий вісник” та ,,Нова громада”.

Щоб підтримати українську газету ,,Рада”, Чикаленко щорічно власним коштом покривав фінансовий дефіцит у розмірі 10000-12000 крб., передаючи в заставу будинок, продаючи землю. Не залишив поза увагою меценат і заклик Михайла Грушевського зібрати кошти на будівництво у Львові Академічного дому для студентів-українців, виділивши на цю справу 25000 крб.

1908 рік. Редакція газети 'Рада'. Євген Чикаленко - за столом четвертий ліворуч.

На кошти Чикаленка функціонувало львівське Наукове товариства імені Тараса Шевченка у Львові, видавалися твори Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Івана Франка, Степана Васильченка та інших літераторів. Саме завдяки матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачив світ унікальний чотиритомний «Словарь російсько-український» (Львів,1893).

Варто зазначити, що навіть посаг рано померлої дочки Євгенії (1000 крб.) благодійник передає в редакцію видання ,,Київська старовина” в якості майбутньої премії за найкраще написану історію України.

Що ж стосується наукового доробку Євгена Чикаленка, то тут варто згадати такі його праці, як «Розмови про сільське господарство», «Розмова про мову», «Спогади» (1861 — 1907), «Щоденник» (1907 – 1917), «Уривок з моїх споминів за 1917 р.» (Прага, 1932) та серію статей «Про українську літературну мову».

Багато думок висловлених вченим у цих працях стосуються розвитку української школи, бо саме школу Євген Харлампійович вважав «найдужчим чинником» у розвитку національного життя.

Активно обстоював Є. Чикаленко й необхідність запровадження рідної мови в освіті, оскільки вважав цю обставину основною у формуванні цивілізованої держави, нації. Так, у його «Розмові про мову» читаємо: «Перечитайте минуле життя всіх народів, то побачите, що тільки просвіта на своїй рідній мові будить народ від віковічного сну, виводить його з темноти та бідності на ясний світ до кращого життя».

Його будинок на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці став осередком українського культурного й громадського життя Києва. Там відбувалися з’їзди Загальної Безпартійної Української Організації, народжувалися ідеї, які ставали реальними справами: засновано видавництво «Вік» та книгарню журналу «Київська старовина».

На межі століть Євген Харлампійович послідовно входить до кола Одеської, Петербурзької та Київської громад й активно долучається до українського руху, стає членом Центральної Ради. З 1918 року Євген Чикаленко перебуває в еміграції: кілька років мешкає в Австрії, а з 1925 року — в Подебрадах (Чехія), де обіймає посаду голови Термінологічної комісії в Українській господарській академії.

Помер відомий громадський діяч 20 червня 1929 року в Подєбрадах., а тіло Євгена Чикаленка, за його волею, було спалено в крематорії Ольшанського цвинтаря.

Син Чикаленка Лев Євгенійович

Багатогранна громадська та благодійна діяльність Євгена Чикаленка і та самовідданість, з якою він пропагував українське слово, українську історію та культуру, є свідченням благородства, величі духу й патріотизму цієї Людини. Сьогодні ми з гордістю та вдячністю згадуємо Євгена Чикаленка як подвижника української культури, талановитого літератора, видавця, освітнього діяча, що лишив помітний слід в історії українського державотворення.