Презентація "Українські народні ігри"

«Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», - стверджує прислів’я.

Невід’ємною частиною культури українського народу є народна гра. Зародившись у прадавні часи, ігри, розвиваючись, вбирали риси різних життєвих укладів.

Важливе місце відводилось дитячим іграм, витвореним протягом століть. Відомо, що піжмурки були ще в докиївські часи. Ігри призначались не тільки для фізичного загартування підлітків, але і були своєрідною школою. Діти, граючись , навчалися.

Як ви вважаєте, у що грали наші пращури, бабусі та дідусі, коли були малими? Старі історичні джерела подають основні ігри наших пращурів – біг, стрибки вгору, через вогонь, через воду, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої. Такими іграми захоплювались переважно хлопці, бо вони були символічним мірилом сили, відваги, мужності, хоробрості, спритності

Ігри супроводжували дітей всюди – на обійстях, вулиці, леваді, у полі серед попасичів і навіть за працею, коли наставав короткий перепочинок. У побуті вони поділялись на тимчасові, тобто сезонні та повсякденні.

На жаль, із кожним роком діти все менше і менше грають у народні ігри. Комп’ютер, ігрові приставки заполонили душі дітей, вони перестають спілкуватися один з одним, живуть у примарному світі, стають фізично кволими. Проте по селах діти ще продовжують грати в улюблені ігри на вулиці

Пригадайте, які ігри знаєте ви, в які граєте з друзями?

Пропоную вам деякі рухливі ігри з правилами Гра «Нещасний ополоник» Діти стоять поряд, тримаючись за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось праворуч: - Здоров, кума! Чи ти ложки мила? - Мила! - А ополоник? - Забула - Так не забувай, кумочко! (При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозинкою, а та тікає попід руками інших дівчат. Гра триває, доки дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри

Гра «Баба – сліпушка» Усі довільно розміщуються на майданчику. Кожне місце обмежують колом. Міняти його не можна. Гру розпочинає “баба-сліпунка”. Їй закривають очі, обводять довкола й залишають на середині грища. Після цього учасники просять “бабку” в гості. Тоді “сліпунка” шукає навпомацки дітей, які встають, приклякають, сідають і т.п. Це все вони роблять з метою обману “сліпунки”, проте мусять при цьому бодай рукою або ногою дотикатися до свого місця. Коли “сліпунка” торкнеться або спіймає когось, стане на його місце, то сама визволяється, а її роль виконує спійманий.

А як ми можемо пограти в рухливі ігри дистанційно? Пропоную вам рухливу гру «Відкрий коробку» (на сайті Wordwall)

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

8/5/20 ГУСИ Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь — дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає кликати: —Гуси, гуси, додому! —Чого? —Вовк за горою! —Який? —Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати! Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха: —Де гуска? —Продав. —Що купив? —Булку. —Де вона? —З’їв. Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей.

РІЗНОМАНІТНІ ПРИРОДНІ, ІСТОРИЧНІ РИСИ ВИЗНАЧИЛИ БАГАТО ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОБУТУ РІЗНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ, ЩО, ЗВИЧАЙНО ВПЛИНУЛО НА НАРОДНІ ІГРИ. У СТЕПОВІЙ ЧАСТИНІ УКРАЇНИ, ДЕ БАГАТО ВІДКРИТОГО ПРОСТОРУ НА ВУЛИЦІ, НА ЛУЗІ, У ПОЛІ, ПОШИРЕНИМИ БУЛИ ІГРИ З РОЗМАШИСТИМИ, ШИРОКИМИ РУХАМИ: МЕТАННЯ ПАЛИЦЬ І М'ЯЧІВ, ВИБИВАННЯ ПАЛИЦЕЮ М'ЯЧА, БІГ НАВВИПЕРЕДКИ І ТАКЕ ІНШЕ.

НА ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ БІЛЬШ ШИРОКЕ ПОШИРЕННЯ ОТРИМАЛИ ІГРИ НА СТІЙКІСТЬ І РІВНОВАГУ, ВКЛЮЧАЮЧИ ПЕРЕТЯГУВАННЯ, СТРИБКИ, МЕТАННЯ ГОСТРИХ ПРЕДМЕТІВ В ЦІЛЬ (НАПРИКЛАД, «ЗАБИВАННЯ ТОПІРЦЯ», «ПЕРЕТЯЖКА», «БУКА ТЯГНУТИ»). ПОРЯД З ЦИМ У ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ ІГРАХ Є БАГАТО СПІЛЬНОГО.

З допомогою народних ігор діти опановували перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

8/5/20 Гра «Заплети косу» У гру грають 4 гравців Один тримає вінок із трьома довгими стрічками, три дівчини тримаються за краї стрічок. Та, що справа, проходить під стрічкою і стає всередині. Потім той гравець, що стоїть зліва, проходить під стрічкою та стає всередині. Гра продовжується, поки гравці не заплетуть косу. Це може бути як змагання між двома командами. Під час гри можна проговорювати такі слова: Плетися коса, родися краса Розумнішає головонька, добрішає душа Косу заплітаю, у стрічки вбираю Щоб виросла вона довга і густа

УКРАЇНА - СПОКОНВІЧНИЙ КРАЙ ХЛІБОРОБІВ, І ТУТ БАГАТО ІГОР, НАЗВИ ЯКИХ СВІДЧАТЬ ПРО ЦЕ: «МАК», «ОГІРОЧКИ», «ПРОСО», «ГРЕЧКА», «БАШТАН» І ІН.

Гра «Хлібчик» Діти стоять парами. Попереду ведучий. Ведучий: - Печу, печу хлібчик! Остання пара: - А випечеш? Ведучий: - Випечу! Остання пара: - А втечеш? Ведучий: - Побачу! Ведучий відразу тікає, остання пара його ловить. Хто спіймає, стає з ним в парі попереду. Хто залишився без пари – «пектиме хлібчик»

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

Дидактичні ігри Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом так, що вона навіть не помічає того навчання.

Гра «Птахи» Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці. Одна дитина підходить до них і каже: —Дайте мені голуба. Той, хто називається голубом, встає і біжить, а ведучий його доганяє. Як «голуб» не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце ведучого, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться. Гра «Дзвін» Вибирають лічилкою одну дитину – це «дзвін». Діти стоять у колі, «дзвін» - посередині. Ходить навхрест туди й сюди та питає у гравців: -Чиї ворта? -Одудові. -А це чиї, такі високі? -Лелечині! -А тут? -Щигликові! -А ці, низенькі? -Перепелині! -Пустіть мене! -Не пустимо! Після діалогу «дзвін» відступає і кричить: -Бий, дзвоне, бий, хмару розбий! «Дзвін» з розгону намагається прорвати коло. Як вискочить, то всі його ловлять. Хто спіймав – стає «дзвоном»

Фарба Всі діти сідають у рядок. Визначають ведучого, “щура” і “ангела”. Ведучий називає кожному на вухо колір фарби. “Ангел” і “щур” по черзі вступають у діалог з ведучим: Ангел: Дзень-дзень. Ведучий: Хто там? -Ангел. -Звідки? -З неба. -Що потребує? -Фарби. -Якої? Називає колір. Щур: Гур-гур. Ведучий: Хто там? -Старший щур. -Звідки? -З діри. -Що потребує? -Фарби. -Якої? Називає колір. Якщо відгадає, то гравець, названий цим кольором, переходить на його бік. Якщо такої фарби немає, то ведучий відповідає: - Пішла в дорогу, зламала ногу. Коли всі кольори відгадані, утворюють дві супротивні групи на чолі з “ангелом” і “щуром”. Вони лаштуються один за одним і починають перетягуватися. Таким чином перемагає добро (команда “ангела”) або зло (команда “щура”).

Рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом

Гра «Забудьки» Лічилкою вибирають «бабусю». Вона тримає в руках прутик. Бабуся: - Діти, де ви? Діти : - Ми граємося! Бабуся: - У хаті все поробили? Діти : - Усе! Бабуся: - А посуд помили? Діти : - Забули! Бабуся: - А щоб не було забуто – заробляйте прута! (до кого доторкаються прутиком, той виходить з гри) Гра «Поволі їдеш – далі будеш» На землі креслять паралельні лінії на різній відстані одна від одної. Обирають ведучого. Він повертається до гравців спиною і швидко промовляє: - «Поволі їдеш – далі будеш», діти в цей час повинні переступати з лінії на лінію. Сказавши, ведучий різко повертається. Гравці повинні завмерти. Хто поворухнувся – повертається на першу лінію. Хто зумів швидше дійти до фінішу, той стає ведучим.

БУЛА В ЛІСІ? — Була в лісі? — Була. — Рубала дрова? — Рубала. — Бачила вовка? — Бачила. — А боялась його чи ні? — Ні. При цьому махають хустинкою перед очима. Якщо не кліпне, то й не боїться, а кліпне — боїться.

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори.

ПАНАС Одному з дітей зав’язують хусткою очі, ставлять його біля порога й говорять: Панас, Панас! Не лови нас. На тобі коробочку груш, Та мене не воруш. По цьому розбігаються. Якщо «Панас» когось піймає, міняється з ним ролями . ПАНАС Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи: —Панасе, Панасе, На чому стоїш? —На камені! —Що продаєш? —Квас! —Лови курей, та не нас. Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

Рухливі хороводні ігри

ПОДОЛЯНКА Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні. Десь там, десь там подолянка була, Десь там, десь там молоденька була. Отут вона впала, До землі припала. Устань, устань, подоляночко, Промий очки, як скляночки, Та візьмися в бочки, Та поскачи скочки. Скачи, скачи понад бродом, Як рибонька попід льодом. Візьми собі панну, которую крайню, Візьми собі панича, которого крайнича. Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.

КІТ І МИША Дітлахи беруться за руки й стають у коло (танок), а двоє: «кіт» — хлопець і «миша» — дівчина — усередині. Коли танок піднімає руки вгору, «миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити за «мишею»,— руки опускають. А до нори, миша, до нори, А до золотої комори. Мишка у нірку, А котик за ніжку: — Ходи сюди.— А що ж то за мишка — Не втече; А що ж то за котик — Не дожене. Мишка у нірку, А котик за ніжку: — Ходи сюди, ходи сюди. Якщо «котові» вдасться спіймати «мишку»,— міняються ролями.

Обрядові та звичаєві ігри

В давнину чимало ігор приурочувалось до певних свят і мало обрядовий характер. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що були колись частиною весняного календарного обряду і які ще до сьогодні виконуються саме навесні – це великодні та зеленосвятські хороводи.

Великодні ігри та забави для дівчат та хлопців Для того, аби обмінятися великоднім хлібом та крашанками, а хтось - щоб пограти у традиційні великодні ігри і поспівати веснянок, - збираються на Великдень біля церкви, відбувши вдома родинний святковий обід.

Гра-забава Хлопці беруться за руки, перший хлопець має бути найсильнішим і вести за собою інших. Всі міцно тримаються за руки, а ведучий крутить ними, аж поки останній не впаде. Хто не втримується, той виходить з гри. Переможцю кажуть щось заспівати або розказати.

Гаївка Утворюють два кола. Одне коло - дівчата всередині. Друге - хлопці охоплюють коло дівчат. (Дівчата ходять в один бік по колу й співають): "Ой, воротар, воротарю, відчиніть нам ворітоньки. Прийшли купці купувати та й не знають котру брати" Хлопці ходять у другий бік по колу й співають: "А ми стали та й думаєм, До Ганнусі посилаєм." Дівчина Ганнуся йде в коло хлопців. Співають дівчата ті ж слова, тільки хлопці міняють ім\я дівчини.

Ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу

Великодня забава "Петрушка" Дівчата сідають (стоять) на траву щільно одна за іншою. Вибрана дівчина ніби копає петрушку і приказує: Копаю петрушку, буду пити юшку - бере "Петрушку " за руку, забирає її з гурту, а в цей час хлопці підбігають і хочуть й собі цю «петрушку" взяти. "Петрушка" відбивається від хлопців. Ця забава продовжується доти, поки не буде "викопана" вся «петрушка".

НАРОДНІ ІГРИ, ЯК ПРАВИЛО, НЕ ВИМАГАЛИ СКЛАДНОГО ОБЛАДНАННЯ. ІНСТРУМЕНТАМИ ЧАСТО СЛУЖИЛИ ПІДРУЧНІ МАТЕРІАЛИ: ЦІПКИ, КАМІННЯ, КІСТКИ ТВАРИН ТА ІНШЕ. ДЕЯКІ ІГРИ, ЗВИЧАЙНО, ВИМАГАЛИ СПЕЦІАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР, АЛЕ ЙОГО ТЕЖ ВИГОТОВЛЯЛИ З ТОГО, ЩО БУЛО ПІД РУКОЮ (НАПРИКЛАД, М’ЯЧІ З ВОВНИ ЧИ ГАНЧІР’Я).

НЕЗАЛЕЖНО ВІД ТОГО, ДЕ САМЕ В СВІТІ ЛЮДИНА ЖИВЕ, АБО ЯКИЙ ПЕРІОД ЧАСУ, ІСНУЮТЬ ДЕЯКІ ІГРИ, ЯКІ ІСНУВАЛИ, ЗДАЄТЬСЯ, ЗАВЖДИ. УЛЮБЛЕНИМИ ДЛЯ ВСІХ РОЗВАГАМИ Є АКТИВНІ ІГРИ, ЩО НЕ ПОТРЕБУЮТЬ СПЕЦІАЛЬНИХ ІНСТРУМЕНТІВ, ТАКІ ЯК У КВАЧА, АБО ХОВАНКИ, ВОНИ ВИРОСЛИ ІЗ ТРАДИЦІЙНИХ ІГОР, ЯКІ ПОШИРЮВАЛИСЯ З РІЗНИХ КРАЇН.

Гра « Піжмурки» Старовинна народна гра, під час якої один із учасників із зав'язаними очима ловить або відшукує інших.  

Гра « Квач» Поширена дитяча рухлива гра, в якій потрібно влучити м'ячем у втікача або, наздогнавши його, торкнутися рукою. Має безліч варіантів.

На жаль, ми зараз не можемо зібратися разом і пограти в народні ігри, тому пропоную вам зробити це дистанційно. Гра «Мовний квач» Правила гри: гравець називає слово і ім\я іншого гравця, який повинен назвати слово на останню літеру попереднього слова і ім\я гравця, якому воно адресоване і так далі. «Спійманий», тобто той, хто не зможе назвати слово на останню літеру попереднього слова, вибуває з гри.

Наші батьки ще пам'ятали всі ці ігри без книжок, але, на жаль, ми вже їх розгубили. А це, як і рідна мова, пісні, обряди, також наш найдорогоцінніший скарб і його втратити не годиться. Адже гра - це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.

Пропоную переглянути відео українських народних ігор