Завдання дослідження: • Проаналізувати філософську, психолого-педагогічну літературу з проблем теорії гри у вихованні особистості. • Визначити методику проведення та особливості організації народних рухливих ігор. • Визначити виховний вплив українських народних ігор на розвиток особистості дошкільника
Гра - це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела для іншого життя.
Народні ігри – неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. Вони є чудовим засобом усебічного виховання дошкільнят: сприяють розширенню уявлень дітей про навколишній світ, розвитку кмітливості, логічного мислення, психічних процесів, загартуванню волі, витримки і, зрештою, залученню дітлахів до вивчення історії свого народу. Граючи в народні ігри, діти знайомляться з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою, що є запорукою виховання національної самосвідомості. Граючи в народні ігри, діти не лише опановують рідну мову, а й ознайомлюються зі здобутками фольклору – мирилками, лічилками, дражнилками, закличками, зговірками, вчаться використовувати їх у різних життєвих ситуаціях.
Зародившись у прадавні часи, ігри, розвиваючись, вбирали риси різних суспільних формацій, життєвих укладів. Старі історичні джерела подають основні ігри наших пращурів – біг, стрибки вгору, через вогонь, через воду, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої. Такими іграми захоплювались переважно хлопці, бо вони були символічним мірилом сили, відваги, мужності, хоробрості, спритності. У дівчат переважали ігри, що пов’язані із культовими діями – гадання, ворожіння, чарування. В давнину чимало ігор приурочувалось до певних свят і мало обрядовий характер. Найдавнішими за походженням є хороводні драматичні ігри, що були колись частиною весняного календарного обряду і які ще до сьогодні виконуються саме навесні – це великодні та зеленосвятські хороводи, пов’язані з ритуалами плетіння та пускання вінків на воду, водіння, «куста» та інші.
Специфіка народних ігор. Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об’єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об’єднати всіх бажаючих грати. Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір’ї і біля ставу, на луках і на річціНародні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».
з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, лазіння, метання, рівноваги), розвиваються фізичні якості (сила, спритність, гнучкість, витривалість). Звичайно ж, народні ігри займають чільне місце у фізичному розвитку дітей, зміцненні їхнього здоров'я, формуванні здорового способу життя. За допомогою ігор у них закріплюються та вдосконалюються вміння і навички:
Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я. Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо. Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.
З усієї різноманітності ігрового фольклору можна класифікувати народні ігри на чотири групи:«Ігри-пастки» - характеризуються тим, що той, хто водить, повинен переловити всіх гравців один або за допомогою спійманих у ході гри. Усі ці ігри починаються з лічилки, що супроводжуються діалогами, піснями. Наприклад, такі ігри, як «У ведмедя в бору», «Дідусь-ріжок», «Горщики», «Шуліка».«Ігри драматизовані» – у них розігрується яка-небудь дія, також супроводжувана діалогом, піснею. Це такі ігри, як «Фарби», «У працівники», «Пека», «Гуси-лебеді» і ін.
3.«Ігри хороводні» – змістом їх є рух по колу зі співом і танцювальними рухами: «Коровай», «Яблунька», «Зайченя», «Просо», «Мак».4. «Словесні ігри-фанти» – для них характерний напружений діалог, іноді з віршованим зачином. Це «Чорного з білим не носити», «Як тебе звуть?», «Садівник», «Козубенька», «Тільки на цю букву».
Великий французький просвітитель Жан-Жак Руссо відзначав, що у дітей є своя власна манера бачити, думати і відчувати. Ось чому дитячі ігри пройшли століття, захоплюючи не одне покоління своєю практичністю і природністю. Як би людина не змінювалася з часом, усі реалії її життя невидимими нитями ведуть у дитинство. Людина дорослішає, змінюється, змінюється її життя. І з часом перестає грати і гратися. Парадокс, але людина перестає грати не тому, що дорослішає, а дорослішає тому, що перестає грати.